1. Загальна характеристика американської літератури XX століття

У XX столітті американська література переживає стрімкий підйом, пов'язаний, у першу чергу, з розквітом реалістичного мистецтва 20—30-х років. У цей час друкують свої твори такі класики світового мистецтва, як Т. Драйзер, Е. Сінклер, Е. Хемінгуей, Ш. Андерсон та інші. Соціальні умови розвитку краї­ни схиляють письменників виступити з критичною переоцінкою буржуазних

цінностей.

Письменники-реалісти чітко усвідомили, що криється за блискучим фасадом найбагатшої країни світу. Яскравим поясненням цього стала символічна назва най­більшого твору Т. Драйзера — «Американська трагедія».

Внутрішнім трагізмом просякнута література американських письменників «втраченого покоління». У творах, які розкривають цю тему, відобразилася реа­лістична точність у описах доль покоління, чия юність та молодість пройшли у

роки війни.

Незважаючи на це, у літературі також з'являється метод соціалістичного реаліз­му у творах Д. Ріда, Т. Драйзера, Ф. Боноскі та інших. У XX столітті американська поезія та проза висувають такі важливі теми, як становище робітничого класу, ра­сова дискримінація, соціальна боротьба, імперіалістична війна, небезпека фашизму та інші. Значний вплив на розвиток літератури справили такі прогресивні журнали як «Ліберейтор», «Уоркерс манслі», «Нью Мессіз».

Одночасно незрозумілість ліберально налаштованої інтелігенції перед обличчям соціальних катаклізмів століття приводить деяких письменників у глухий кут мо­дернізму та авангардизму, (група «імажистів» Е. Паунд). Вагомий вплив на розви­ток модерністських течій мав фрейдизм. Ідеалістичні концепції покладені також в основі творчості Томаса Стернза Еліота та Гертруди Стайн.

Намагаючись повернути втрачені позиції в галузі ідеології, американська бур­жуазія використовує засоби масової інформації для реклами модерністських творів і всіляко підтримує розвиток власне розважальної літератури. Тому в кінці 20-х ро­ків розквітає «масова література», центром якої став Голлівуд.

Література США до 1945 року пройшла декілька етапів свого розвитку. У 20-ті роки у творах прогресивних письменників важливе місце посідають теми соціаль­ного протесту та «втраченого покоління». Світова економічна криза, що розвивала­ся у 1929 році, призводить до появи нових тенденцій у літературі. Активізується лі­тературна і публіцистична діяльність письменників соціалістичної орієнтації,

З'являються твори «жорстокого реалізму». У цей час посилюється антифашистська боротьба прогресивних письменників США.

В цілому розвиток американської літератури першої половини характеризується домінуванням реалістичного методу зображення дійсності.

2. Життєвий і творчий шлях Джека Лондона

Серед американських письменників не було попу­лярнішого письменника ніж Джек Лондон. У своїх творах він виражав думки та настрої сучасного йому покоління.

За півроку до народження Джека Лондона газети Сан-Францисько схвилювали жителів міста жахли­вою історією про жінку, яка намагалася заподіяти собі смерть. Причиною того став чоловік, який ви­гнав її з дому, не дозволяючи їй народити дитину. «Героями» цієї скандальної хроніки були Флора Уїлман та Уільям Чані. Дитиною, чия поява на світ була небажаною — Джон Гріффін Лондон, який на­родився 12 січня 1876 р. в Сан-Фпанциско.

Мати Джека вийшла із заможної родини торгівця пшеницею в штаті Огайо, мала гарну освіту і вихо-

вання. Вона рано залишила батьківський дім, щоб ніколи вже не повертатися до нього, мандрувала Америкою разом із кузиною-актрисою, заробляла на життя будь-як: навчала музики, танцювала, шила. Захопилася астрологією, і саме це захоплення і зблизило її з «професором» Уільямом Чані.

Звання професора Чані присвоїв собі сам, вчитися йому не довелося. Його дитинство і юність минали в злиднях і поневіряннях. Він був здібною людиною. Захоплювався мовами, математикою, історією. Флора Уїлман не була дружиною «професора», а лише його черговою подругою, дитини він справді не хотів і своє батьківство заперечував. Галас, зчинений навколо скандальної історії, пов'язаної з народженням дитини, примусив «професора» поспіхом виїхати з Сан-Франциско, залишивши жінку саму, без будь-якого забезпечення. Мати Джека знайшла притулок у родині негритянки Дженні і заробляла на життя шиттям. Тоді ж вона познайомилась з удівцем Джоном Лондоном. Через 8 міся­ців вони побралися. Вітчим Джека був людиною працьовитою, доброю і поряд­ною. Після одруження батьки Джека часто переїздили з місця на місце. У родині Лондонів було троє дітей — дві дівчинки Лондона від першої дружини і Джек. Старша з двох сестер Еліза доглядала хлопчика і назавжди залишалася його до­брим другом. Через постійні переїзди родини хлопчик був позбавлений друзів, якихось сталих інтересів. Вже з дитинства він полюбив читання і це стало голо­вним у його житті. Згодом він говорив, що не може пригадати, коли навчився читати, і взагалі не пам'ятає, щоб коли-небудь не вмів читати. До школи він пі­шов разом з Елізою, бо його ні на кого було залишити дома. Вчитель ставив ма­ленькому хлопчику ослінчика, давав книжку з малюнками, яку той роздивлявся довго і уважно.

Після численних переїздів родина оселилася нарешті в Окленді — невелико­му містечку неподалік Сан-Франциско. Тут Джек потрапив до бібліотеки. Йому було 10 років, коли він зустрів людину, по-справжньому освічену, закохану в лі-

тературу і поезію — поета Айну Кулбріт, яка завідувала місцевою бібліотекою і яка розвинула у Джека інтерес до читання.

Обставини життя склалися нещасливо. У 1886 році родина остаточно зубожі- І ла, вітчим втратив роботу. Тепер сім'ю повинен утримувати десятирічний Джек, який влаштувався розносити газети. Потрібно було встати затемна, в будь-яку по- і году, ще до школи рознести ранкові газети. Вечірня партія газет доставлялася пі­сля школи, за дванадцять доларів у місяць. Крім того, ще приробляв, де міг: роз­носив лід, прислужував у кегельбані. І навіть за умов такого напруженого режиму не покидав читати. Гарне життя і люди приваблювали Джека, і, зібравши певну суму, він нарешті купив старий вітрильник і вперше вийшов у море. Але у 1891 р. вітчим потрапляє під поїзд, і відтоді вже не міг працювати. Матеріальні нестатки змусили Джека працювати на консервній фабриці. Протягом року в нього виста- | чало сил лише на те, щоб після роботи дійти до ліжка. І хоча хлопець був фізично здоровим, терплячим, проте таке «механічне» життя йому не під силу (11 год. ро­бочий день). Він прагнув залишити роботу. Джек позичив у «мами Джеми» гроші, і купив старий човен, сам полагодив його і пристав до «устричних піратів». Неза­конна ловля устриць у каліфорнійській затоці була дуже прибутковим «промис- | лом», проте досить небезпечним. І Джек у 19 років не тільки стверджує свою рів­ність серед дорослих, але й дістає прізвисько «короля піратів». Одна ніч «піратського промислу» давала прибутку набагато більше, ніж місяць важкої пра­ці на фабриці. Гроші він віддавав матері, платив борг, а решту прогулював у по­ртових шинках. Але в 1892 році йому пропонують служити в рибальському пат- І рулі, і він погоджується. Саме тоді він упритул зіткнувся із «дном» життя І суспільства. Джек починає розуміти, що хоче бути моряком. І в 1893 році він на­ймається матросом на шхуну «Софі Сазерленд», яка вирушила до далеких берегів за котиками. Повернувшись додому, застає там убогість і безробіття. Майже все, що він заробив під час плавання за рік, пішло на сплату матеріальних боргів. 1 У 1893 р. Джек вперше пробує сили в літературі: вирішує взяти участь у конкурсі на краще оповідання автора-початківця, оголошеного сан-франциською газетою і «Колл». За дві ночі оповідання «Тайфун біля берегів Японії» (1893) було готове. Юнак описав у ньому те, що сам бачив і пережив. «Перша премія дісталася ме­ні— писав Джек Лондон. — Другу і третю одержали студенти Стенфордського і Берклейського університетів».

1894 рік — один з років масового голоду в Америці: застій у промисловості, ма­сове безробіття, голод, відчай, безвихідь, смерть. Д. Лондон поповнює лаву безро­бітних Америки і приєднується до тих, хто пішов походом на Вашингтон, щоб до­могтися справедливості, наполягати на прийнятті конгресом таких законів, які б давали змогу нормально працювати і чесно заробляти гроші. Джека заарештували за бродяжництво. Місяць він провів у в'язниці.

Повернувшись до Орлеана, заробляв на прожиття чим трапиться: мив вікна, під­стригав газони, топив печі. Джек вирішив вчитися і в 19 років вступив до середньої школи. Він зовсім незручно почувався серед підлітків. Значно краще він почувався серед дорослих людей. Так він став постійним учасником, членом Дискусійного то­вариства Генрі Клея. У цьому місці збиралася інтелігентна молодь, що обговорюва- ! ла проблеми суспільного життя, науки, культури. Тут зародилося кохання до дівчи- і ни з інтелігентної сім'ї Мейбл Епплгарт, котра згодом стане прототипом Руф Морз у романі «Мартін Іден».

Залишивши школу, Джек позичає гроші в сестри Елізи і за кілька тижнів прохо- | дить дворічний курс підготовки до університету. В 1896 р. — зарахований на І курс

Каліфорнійського університету. Але незабаром змушений залишити навчання через матеріальну скруту.

Коли в США поширилися чутки про те, що на Алясці є золото, Джек Лондон зі­брався на Північ. 26 липня 1897 року він відпливає на Аляску. Сестра, заставивши свій будинок, позичила Джекові 1500 дол. Насамперед його вабила можливість швидко розбагатіти і нарешті одружитися з Мейбл Епплгарт і писати. До цього ж долучалося прагнення нових пригод, нових вражень. Клондайська епопея була ду­же важкою. Лондон виявив себе людиною відважною і витривалою. Золота він не знайшов, а от захворів на цингу і в 1898 році змушений був повернутися на батькі­вщину. На цей час вітчим помер і відповідальність за родину лягає на плечі Джека. Почав займатися літературною діяльністю, вивчав теорію сюжетоскладання і ком­позиції, граматику і стилістику. Наполегливість дала позитивні наслідки. У 1899 році журнал «Оверленд манслі» прийняв до друку оповідання «За того, хто в дорозі». Через місяць цей же журнал друкує «Білу тишу». Окремі оповідання з'являються і в інших американських часописах.

У квітні 1900 р. виходить збірка з дев'ти оповідань «Син вовка», у 1901 — ще одна збірка «Бог його батьків», 1902 — «Діти морозу» і роман «Дочка снігів». Цим твором фактично завершується І період письменницької діяльності Джека Лондона, період, який приніс йому популярність, успіх, перші солідні гонорари, змогу спо­кійно жити і писати.

Ставши членом соціалістичної партії, Джек Лондон познайомився а Анною Струнською, дочкою російських емігрантів, в будинку яких збиралися соціалісти. І вона, і її чоловік У. Уоллінг були також членами партії. Анна познайомилася з Джеком Лондоном наприкінці 1899 року 3 цією жінкою письменник приятелював, був зачарований нею як жінкою і ще більше як людиною незвичайної чистоти і етичної цілісності. Дружба, духовне спілкування з Анною знайшли вихід не тільки у відвертих розмовах, листуванні, що тривало кілька років, а й у спільній творчості. Струнська і Лондон пишуть і видають філософсько-літературний діалог про взає­мини чоловіка і жінки в суспільстві — «Листи Кемтона і Уейса».

У 1902 році Асоціація американської преси запропонувала Лондону поїхати ко­респондентом на англо-бурську війну. Джек погодився, однак, доки дібрався до Англії, війна закінчилася. Лондон залишився в англійській столиці подивитися ко­ронацію короля Едуарда. Та не коронацію описує Лондон у своїх нарисах про жит­тя британської столиці. Вони називалися «На дні прірви» (1903), і темою їх стало життя лондонського дна, ізгоїв, серед яких було чимало людей і сильних і талано­витих, і які все таки опинилися на задвірках цивілізації.

Другий період життя Д. Лондона пов'язаний із скандалом, що виник через роз­лучення письменника. Одружившись у 1900 році з Бетті Мадден, яку він не любив і яка, виходячи за Джека заміж, теж його не любила. Джек Лондон вчинив так, як це роблять люди, коли одружуються, керуючись лише міркуваннями здорового глуз­ду: Бетті була розумною, лагідною, здоровою дівчиною. Бетті була нареченою його товариша. Вона втратила коханого, який помер на Філіппінах. Почуваючи себе одинокими, Джек і Бетті починають частіше зустрічатись, шукаючи підтримки і співчуття одне в одного. Між ними виникає дружба, яка дає їм привід вважати, що вони можуть вступити в шлюб. За 2 роки у них народилося дві доньки. Але Джек Лондон захоплюється іншою жінкою — Чарміан Кіттредж. Чарміан Кіттредж була жінкою енергійною і сильною, яка до самої смерті письменника залишалася його вірним супутником. Через цю скандальну ситуацію Джек Лондон у 1904 році ви­рушив на російсько-японську війну військовим кореспондентом. Поїздка була не-

вдалою. Спочатку Джек захворів, потім японці всіма засобами заважали кореспон- І дентам, не допускаючи їх на фронт. Джек без дозволу влади з ризиком для життя відправився на фронт, через що потрапив до японської в'язниці, ледве вибрався звідти і знову тяжко захворів. Повернувшись додому, займається господарством. У цей час Лондон починає втілювати в життя свою давню мрію — будує вітрильник, щоб обійти на ньому весь світ, побувати в диких, незайманих куточках землі. На будівництво корабля пішло багато грошей і часу. Нарешті 2 квітня 1907 року недо- І будований, але вже ремонтований вітрильник був спущений на воду, і Джек з Чар-міан вирушили в мандрівку. Здійснилися давні мрії Джека. Він побачив Гавані, Ма-ркізькі острови — найпрекрасніші місця, гостинний прийом жителів островів, прогулянки верхи, рибалка, спостереження за жителями Тубільці справили на Лон­дона незабутнє враження. У тогочасній пресі з'являються нариси Лондона, опові­дання «Тайпі», «Колонія прокажених», «Незрозуміле і страхітливе». Митець почав замислюватися над життям, про що свідчили його твори: повість «До Адама» І (1907)— роздуми про еволюцію життя; збірка оповідань «Дорога» (1907) — центром якої стають дорожні пригоди і роздуми над ними письменника; збірка оповідань «Любов до життя» (1907).

1907—1909 роки. Робота над романом «Мартін Іден». Але тропічне сонце у надмірних дозах виявилося шкідливим організму письменника. Лондону довелося перервати плавання на «Сларку» і надовго лягти в лікарню в Сіднеї. Хвороба була невідомою медицині. Він дуже страждав — розпухли ноги і руки, не можна було не І тільки писати, але й рухатися. 5 тижнів, що провів він у сіднейській лікарні, нічого не дали. Стан здоров'я не покращився і протягом 6-місячного перебування у Сіднеї. І Тільки тоді, коли Джек повернувся до Каліфорнії, з'ясувалося, що в нього рідкісне І захворювання шкіри, зумовлене незвичним для нього кліматом. Рідна земля і клі- І мат вилікували письменника. Він купив ділянку землі і заснував «Ранчо краси».

В останні роки письменника виходять такі твори:

• розважальний роман «Пригода» (1911);

• повість «Багряна чума» (1915);

• панегірик «Бунт на Ельсінорі» (1914);

• «Маленька господиня великого будинку» (1916);

• «Серця трьох» (1920);

• збірник «Казки південних морів» (1911),

Коли Джек Лондон дізнався, що Чарміан чекає дитину, вирішив розпочати буді­вництво «Вовчого дому» — створити маєток, родове гніздо який став би засновни­ком династії. Він чекав сина — Чарміан народила дочку. Дитина прожила лише не­повних 3 дні. Було, нарешті, закінчено будівництво дому, на який пішло коштів І значно більше, ніж передбачалося. Пишно умебльований, унікально споруджений будинок чекав на ранок в'їзду свого господаря. Проте вночі будинок було підпале- і но. Припускають, що це було зроблено людиною з близького оточення Джека Лон- ] дона. Це був удар для Джека Лондона. Зламало його не лише те, що фінансові зби­тки були непоправними, а й те, що його життєва програма, його життєва віра виявилася неспроможною. І 22 листопада 1916 р. Джек Лондон помер. Як заповідав письменник, його було поховано серед прекрасної каліфорнійської природи, серед величезних секвой у Місячній долині. На уламку кам'яної брили, під якою закопа­но урну з останками, викарбувано лише «Джек Лондон».

Кожен, хто пише про Лондона з певністю твердить, що письменник покінчив з | собою. І кожен дослідник знає, що це факт недоведений. Твердження, що на нічно­му столику Лондона на ранок після смерті було знайдено обчислені смертельні до-

зи отрути, ніхто не спростував, проте ніхто і не довів. Ніяких ознак того, що Д. Лондон збирається піти з життя, напередодні загибелі не було. Увечері він гово­рив про плани на майбутнє і не залишив ніяких прощальних листів і заповітів. Вно­чі у нього був напад хвороби. Невзмозі перенести біль, він прийняв смертельну до­зу наркотику. Можливо, він прийняв її свідомо, бажаючи тим самим припинити свої страждання і своє життя. Тепер не можна довести жодну із версій. Але є під­стави твердити, що письменник сам вбивав себе не тільки в останню ніч, а й протя­гом останніх років життя. Постійне насильство над собою призвело до повного нер­вового виснаження. Звичка і потреба в алкоголі руйнували організм.

Проживши всього 40 років, Джек Лондон написав 19 романів, 18 збірок опові­дань і статей, 3 п'єси, 8 автобіографічних творів, понад 30 віршів.