- •Історія розвитку мікробіології
- •Евристичний період
- •Морфологічний період
- •Досліди Ладзаро Спалланцані
- •Цікаві факти життя
- •Роберт Кох
- •Лев Семенович Ценковський (1822—1887)
- •Імунологічний період
- •Данило Самійлович Самойлович
- •Георгій Норбертович Габричевський
- •Лев Олександрович Тарасевич
- •Робота з вакцинації населення
- •П'єр Поль Еміль Ру
- •Еміль Адольф фон Беринг
- •Микола Федорович Гамалія
- •Данило Кирилович Заболотний
- •Дослідження холери
- •Дослідження чуми
- •Наукові праці
- •Молекулярно - генетичний (біохімічний) етап
Історія розвитку мікробіології
Мікробіологія пройшла тривалий шлях розвитку, що обчислюється багатьма тисячоліттями. Вже в V-VI тисячолітті до н.е. людина користувалася плодами діяльності мікроорганізмів, не знаючи про їх існування. Виноробство, хлібопечення, сироваріння, вироблення шкір не що інше, як процеси, що проходять за участю мікроорганізмів. Тоді ж, в давнину, вчені та мислителі припускали, що багато хвороб викликаються якимись сторонніми невидимими причинами, що мають живу природу.
Отже, мікробіологія зародилася задовго до нашої ери. У своєму розвитку вона пройшла кілька етапів, не стільки пов'язаних хронологічно, скільки обумовлених основними досягненнями і відкриттями. Історію розвитку мікробіології можна розділити на п'ять етапів:
I – евристичний
II – морфологічний
III – фізіологічний
IV – імунологічний
V- молекулярно-генетичний (біохімічний)
Евристичний період
Евристичний період (IV- III тисячоліття до н.е. - XVI ст. н. е..) Пов'язаний швидше з логічними та методичними прийомами знаходження істини, тобто евристикою, ніж з якими-небудь експериментами і доказами . Навіть видатний лікар Древньої Греції Гіппократ вважав, що в повітрі під час епідемій містяться особливі хвороботворні "міазми" – випаровування, які можуть поширюватися на великі відстані. На думку Лукреція Кара, кожна інфекція має особливе "насіння". Лише під час страшної епідемії чуми в XIV ст. з'явилися перші уявлення про заразні хвороби. У 1374 р. у Венеції був виданий наказ про ізоляцію людей, товарів та кораблів на 40 днів (quarantina) з метою запобігання поширенню чуми, звідки і пішов термін – карантин.
Поширення в Європі в Середні віки сифілісу, висипного тифу вказувало на можливість зараження людей один від одного контактним шляхом. Разом з тим на основі «міазматичної» теорії походження хвороб не можна було розробити ефективні шляхи боротьби з інфекційними хворобами.
Італійський лікар Джираломо Фракасторо (1478-1553), розробив учення про живих контагій (contagium vivum) як причину захворювання (1546). Він припустив що інфекції викликають маленькі тільця, що передаються при контакті і що зберігаються на речах хворого. Фракастро розрізняв три шляхи зараження: через безпосередній контакт з шкірою хворого ( дотик), через контакт з предметами, якими користувався хворий, і через повітря .При цьому кожна хвороба викликається своїм «агентом». Лікування хвороби, на його думку, повинно заключатися не лише в полегшенні стану хворого, а й в знищенні частинок «контагія», що розмножуються. Фракастро можна вважати основоположником сучасної науки – епідеміології; він не тільки дав загальну теорію «живого контагія», але і розробив систему запобіжних заходів, деякі з них використовують і тепер. Для оберігання від хвороб були рекомендовані ізоляція хворого,догляд за ним у спеціальному одязі, карантин, носіння масок, обробка предметів оцтом.
Однак у той час неможливо було впевнитися в правильності його ідей, оскільки нікому ще не вдалося побачити жодного «живого контагія» і поширення одержали зовсім інші гіпотези.