Данило Кирилович Заболотний

Загальну пошану здобув своїми працями видатний український мікробіолог, президент АН УРСР Д. К. Заболотний (*1866, Чоботарка Ольгопільського повіту Подільскої губернії (нині — Заболотне Крижопільського району Вінницької області) — †1929) — український мікробіолог, епідеміолог, Президент ВУАН (1928—1929), засновник Інституту мікробіології та епідеміології в Києві.. Він організував першу в світі кафедру епідеміології при Одеському медичному інституті. Багато зусиль і праці віддав Д.К. Заболотний вивченню чуми, холери, сифілісу, дифтерії, черевного й висипного тифів тощо. Він обгрунтував епідеміологічну роль бабаків в утворен­ні природних вогнищ чуми. Нині Інститут мікробіології і вірусології НАН України, що носить його ім'я.

Дослідження холери

У 1893р.— Заболотний разом із Савченком Іваном Григоровичем зробив на собі небезпечний дослід: випив живу холерну культуру, після попередньої пробної імунізації, щоб довести ефективність імунізації через рот (цим досвідом покладено було початок методам ентеровакцинації). Із щоденникового запису:

«

«…Першого травня об 11-ій годині 30 хвилин натщесерце, нейтралізувавши свій шлунковий сік прийомом 100 см³ одновідсоткового розчину солі, ми в присутності професорів Підвисоцького та Леша, а також працівників лабораторії прийняли у воді 0,1 см³ 24-годинної бульйонної розводки холерних вібріонів, вирощених при температурі 37°С. Водночас з тієї ж пробірки було впорскнуто двом дорослим кроликам у черевну порожнину: одному 0,5 см³ розводки, другому — 1 см³. Один з кроликів загинув надвечір, другий — вночі того ж дня, тобто не доживши доби. Дієта весь час після досліду залишалися нормальною. Самопочуття весь час після досліду було цілком задовільним. Жодних хворобливих явищ не помічалося з самого початку досліду і до останнього часу (9 травня). Д. Заболотний, І. Савченко.»

»

На основі аналізу накопичених на холерних епідеміях матеріалів Д.К. Заболотний зробив в медицині геніальні відкриття ‒ реальність пероральної імунізації людини проти холери, а також відкрив приховане бактеріоносійство.

Д. К. Заболотний сформував профілактичну доктрину, яка стала провідною в боротьбі з холерою ‒ це дія на джерело інфекції. Більше 10 років (1900- 1911р) вчений вів боротьбу з холерою в Шотландії, Португалії, на Поволжі, в Одесі, Маньчжурії.

Йшов 1918 рік. У Петрограді лютувала епідемія холери. Про масштаби епідемій в ті дні свідчать такі цифри: з 1 по 18 червня 1918 року в лікарні міста надійшли 5444 хворих на холеру, з них померли 1611. Захворювали в день до 700 чоловік.

«

"Особливо важко було застосування масових запобіжних щеплень, - згадував Заболотний. - Головною перешкодою був недолік лабораторного посуду та поживних середовищ для приготування вакцин. Доводилося розшукувати і реквізувати агар в кондитерських, користуватися в якості посуду одеколоними флаконами, придумувати пристосування для обігрівання термостатів, замість ампул і пробірок застосовувати пляшки, але все-таки готувати необхідну кількість вакцини і пускати її в діло ".

»