Тема 6. Інтелект і творчість

( Інтелект: природа інтелекту, його структура, фактори інтелектуального розвитку Особливості творчого мислення. Геніальність і творчість. Здібності людини )

Інтелект. У тлумачних та енциклопедичних словниках поняття „інтелект” (від лат. „intellectus” – пізнання, розуміння, розсудок) пояснюється так:

- здатність мислення, раціонального пізнання;

- розум, розсудок, розумова здібність у людини (протилежно волі та почуттям).

На сьогодні нам відомо понад 70 визначень поняття „інтелект”. Проте можна виділити такі основні підходи:

• інтелект – це те, що вимірюється тестами інтелекту;

• інтелект – це узагальнена здібність до навчання;

• інтелект – це здатність до абстрактного мислення;

• інтелект – це те, що забезпечує ефективність адаптації поведінки у складній ситуації.

Структура інтелекту. На початку ХХ століття у межах тестологічної парадигми утворюються два протилежні напрямки щодо пояснення природи інтелекту: перший – пов’язаний з визнанням загального фактора інтелекту (К. Спірмен), другий – із запереченням будь-якої загальної основи інтелектуальної діяльності і визнанням існування незалежних інтелектуальних здібностей (Л. Терстоун).

Досліджуючи поведінку індивіда, К. Спірмен виділяє „генеральний” фактор інтелекту, який він назвав фактором G. Втім, безсумнівно, під час розв’язання арифметичної задачі, ремонту двигуна, вивчення іноземної мови мозок працює по-різному. Деякі люди більш схильні до одних видів діяльності, ніж до інших, хоча загальний („генеральний”) рівень інтелекту у них може бути схожим. Тому К. Спірмен паралельно із фактором G виділяє фактор S, який вказує на специфічні здібності людини. Отже, за теорією К. Спірмена, кожна людина наділена певним рівнем загального інтелекту, від якого залежить здатність адаптуватися до оточуючого середовища. Зокрема, у всіх людей є різні розвинуті специфічні здібності, які можуть проявлятися під час розв’язання конкретних завдань при такій адаптації.

Л.Л. Терстоун за допомогою статистичних методів дослідив різні аспекти загального інтелекту та назвав їх первинними розумовими потенціями. Він виділяє сім таких потенцій:

1. здібність рахувати, тобто уміння оперувати числами і виконувати різні арифметичні дії;

2. вербальна (словесна) гнучкість, тобто легкість, з якою людина може пояснювати , підбираючи правильні слова;

3. вербальне сприйняття, тобто здатність розуміти усну і писемну мову;

4. просторова орієнтація чи спроможність уявляти різні предмети і форми у просторі;

5. пам’ять;

6. уміння розмірковувати;

7. швидкість сприйняття схожих і відмінних ознак предмета, явища тощо.

Дж. Гілфорд (1965) створив кубічну, структурну модель інтелекту. У цій моделі якості інтелекту класифікуються у трьох вимірах: операції (пізнання, пам’ять, кон- і дивергентна продуктивність, оцінювання), зміст (зображувальний, символічний, семантичний, поведінковий матеріал), результати (елементи, класи, стосунки, системи, типи перетворень і висновки). Кожній із 120 специфічних здібностей, утворених шляхом поєднання всіх категорій (5 х 4 х 6), відповідає, за теорією Гілфорда, хоча б один фактор, який перевіряється за допомогою певного тесту. Практично всі ці фактори були ідентифіковані, і для їх вимірювання створено тести, на основі яких було розроблено систему розвитку і корекції інтелектуальних здібностей дітей, яка успішно впроваджена в американську систему освіти.

Концепція креативності як універсальної пізнавальної творчої здібності набула популярності після створення кубоподібної моделі структури інтелекту Дж.Гілфорда: матеріал х операції х результати – SOI (structure of the intellect). Гілфорд вказав на принципову відмінність між двома типами розумових операцій: конвергенцією і дивергенцією.

Конвергентне мислення (зближення) актуалізується тоді, коли людина, розв’язуючи завдання, повинна із безлічі варіантів вибрати єдине правильне рішення. Отож, Гілфорд поєднав здібність до конвергентного мислення із тестовим інтелектом, тобто інтелектом, який можна вимірювати високошвидкісними тестами QI.

Дивергентне мислення пояснюється як „тип мислення, що йде у різних напрямках” (Дж. Гілфорд). Такий тип мислення дозволяє варіювати шляхами розв’язання проблеми, і робити несподівані висновки та результати. Гілфорд розглядав операцію дивергенції, разом із операціями перетворення та імплікації, як основу креативності. Він виділяє чотири основні параметри креативності: 1) оригінальність – спроможність продуціювати окремі асоціації, незвичні відповіді; 2) семантична гнучкість – уміння виявити основні якості об’єкта і запропонувати новий спосіб його використання; 3) образна адаптивна гнучкість – уміння змінити форму стимулу так, щоб побачити в ньому нові ознаки або ж можливості для використання; 4) семантична спонтанна гнучкість – спроможність продуціювати різноманітні ідеї у нерегламентованій ситуації. Загальний інтелект не входить до структури креативності.

Параметри креативності:

1. спроможність виявляти і ставити проблему;

2. спроможність до генерації великої кількості ідей;

3. гнучкість – уміння продуціювати різноманітні ідеї;

4. оригінальність – уміння реагувати на подразнення нестандартно;

5. спроможність удосконалювати, додаючи деталі;

6. спроможність розв’язувати нестандартні проблеми, проявляючи семантичну гнучкість – тобто виявити в об’єкті щось нове, знайти йому нове використання.

Творчість. Взагалі поняття „творчість” характеризується „як успішний політ думки за межі невідомого” (Н. Хілл); „просвітлення та перетворення світу,... внесення у світ принципової новизни” (Н.А. Бердяєв); „це засіб самопізнання, це й засіб саморозвитку, це й дивовижне дзеркало, в якому відображаються найтонші намагання й очікування людини, найпотаємніші її думки, вся велич її духу, її неповторного „Я” (В.А. Роменець); „взаємодія, яка веде до розвитку” (Я.А. Пономарьов); „випадкова асоціація, ефект перехрещування раніше не пов’язаних між собою подій” (Б.М. Кедров); „необхідна умова розвитку матерії, створення її нових форм, поряд із виникненням яких змінюються і самі форми творчості” (Г.С. Батищев); „всезагальна характеристика людини, в якій виражається суспільно перетворювальна сутність людського ставлення до світу” (Г.А. Давидова); „всезагальний спосіб вирішення фундаментальних протиріч предметної діяльності людини” (В.Т. Кудрявцев).

Творчість – суб’єктивно значущий процес: він буде творчим для того, хто робить щось уперше, й не буде творчим для того, хто робить це саме вдруге, втретє. Отже, творчість – це діяльність, яка породжує щось якісно нове, що раніше ніколи не існувало, і відрізняється неповторністю, оригінальністю та суспільно-історичною унікальністю.

Творче мислення – вид мислення, пов’язаний із створенням чи відкриттям будь-чого нового.

Творчість як розв’язування творчих задач. Процес розв’язування будь-якої задачі, зокрема і творчої, умовно можна розділити на такі етапи:

- усвідомлення проблеми;

- її розв’язання;

- перевірка одержаних результатів.

У процесі усвідомлення проблеми підкреслюється момент виникнення проблемної ситуації. Якщо задачу не дано у готовому вигляді, її утворення пов’язане з умінням «бачити питання». Отже, усвідомлення проблеми завершується постановкою питання.

Розв’язання проблеми починається з висунення гіпотези. На цьому етапі підкреслюється особлива роль застосування відомих правил, різного роду знань, за допомогою яких здійснюється аналіз і синтез вихідних даних.

Перевірка розв’язку – доказ істинності розв’язку, бажано перевірити правильність розв’язку на практиці.

Творчі задачі можна класифікувати на:

- частково-пошукові;

- творчі завдання підвищеного рівня складності;

- пізнавальні задачі;

- винахідницькі задачі;

- конструкторські задачі;

- дослідницькі задачі.

Частково-пошукова задача містить завдання, у процесі розв’язання якого студенти самостійно, без допомоги викладача (або за незначної допомоги) відкривають для себе нові знання. До конкретних частково-пошукових задач можна віднести завдання на визначення закономірності, на знаходження принципу розташування об’єктів, завдання на визначення найбільш раціонального способу розв'язання задачі.

Розв'язання творчих задач підвищеного рівня вимагає самостійності від студента, такі задачі розраховані на пошукову діяльність, неординарний, нетрадиційний підхід і творче застосування знань. Важливого значення набувають творчі завдання на уроках закріплення набутих знань, умінь і навичок, тому що під час узагальнення матеріалу значна частина завдань спрямована на відтворюючу діяльність і створює фундамент для успішної творчої діяльності.

Використання пізнавальних задач на уроці — ефективний спосіб розвитку творчих здібностей. Задача — це основа, вихідна ланка пізнавального, пошукового і творчого процесу, саме вона активізує думки. До пізнавальних задач належать: розв'язання експериментальних задач; виконання лабораторних робіт, створення проблемних ситуацій, висування гіпотез.

Винахідницька задача – така технічна задача, яка містить технічне протиріччя, що не розв'язується відомими технічними засобами та знаннями, причому умови задачі виключають компромісний розв'язок. Якщо технічне протиріччя подолане, задачу розв'язано – одержано винахід.

Творчі задачі, в яких необхідно втілити ідею в конструкції, назвемо конструкторськими. Взагалі грань між поняттями "винахідницька задача" та "конструкторська задача" є умовною. Часто такі задачі необхідно розв'язувати від одержання ідеї винаходу до його реального втілення. "Винайдені" студентами конструкції не завжди навіть практично здійснювані, оскільки студенти не мають достатньої підготовки і не враховують значну кількість побічних явищ. Але такі задачі дуже корисні, оскільки вчать критичному мисленню.

Серед задач, що розвивають творчі здібності студентів, найпоширенішими є дослідницькі задачі. Практично в усіх навчально-методичних посібниках та збірниках задач можна знайти такі задачі, в яких необхідно на абстрактному чи конкретному рівні оцінити результати, довести закони, пояснити явища або процеси, що відбуваються.

Здібності – психічні властивості, які є передумовою успішного виконання певних видів діяльності (набуття знань, умінь і навичок; використання їх у праці).

Задатки – природжені анатомо-фізіологічні риси індивіда, природжена передумова його розвитку. Задатки – органічна основа здібностей. Наприклад, для розвитку здібностей до образотворчого мистецтва необхідною умовою виступають властивості зорового аналізатора. Але здібності самі собою не визначають здібностей, формування яких залежить від умов життя і діяльності людини. Якщо людина, що має навіть особливі здібності, не розвиває їх через відповідну діяльність, у неї не будуть розвиватися здібності.

Здатність – властивість індивіда, яка визначає його можливість, спроможність, нахил до виконання певної діяльності. Наприклад, здатність до навчання, трудової діяльності тощо.

Талант – природний хист, обдарованість, вища здатність людини до певного виду діяльності (творчої, наукової, виробничої, політичної та ін.).

Класифікація здібностей людини.

Природні здібності є загальними для людини і тварин (особливо вищих тварин). Це є елементарні здібності: сприймання, запам’ятовування, мислення, здатність до комунікації на рівні експресії.

Специфічні здібності забезпечують життя і розвиток людини в соціальному середовищі. Це є загальні і специфічні вищі інтелектуальні здібності, що ґрунтуються на використанні мови, логіки, теоретичних і практичних, навчальних і творчих, предметних і міжособистісних здібностей людини.

Загальні – містять те, чим визначається успіх людини у різних видах діяльності. Наприклад, розумові здібності, точність і влучність рухів руками, розвинута пам’ять, збагачена словниковим запасом мова тощо.

Спеціальні – визначають успіх людини у специфічних видах діяльності, для здійснення яких необхідні особливі задатки та їх розвиток. Наприклад, математичні, лінгвістичні, музикальні тощо.

Теоретичні і практичні здібності – перші визначені здібності людини до абстрактно-теоретичного мислення і конкретних практичних дій.

Навчальні і творчі – здібності, спрямовані на успіх у навчанні і вихованні, а також на створення творінь матеріальної і духовної культури.

Міжособистісні здібності спрямовані на переконання інших людей, взаємопорозуміння між людьми і здійснення впливу на іншу людину.

Обдарованість – високий рівень задатків, схильностей.

Обдаровані діти – діти, в яких у ранньому віці виявляються здібності і здатність до виконання певних видів діяльності.