- •Тема 1. Вступ до психології: об’єкт та предмет психології
- •Тема 2. Внутрішній світ і структура свідомості
- •Тема 3.Психічні процеси особистості
- •Тема 4. Пам’ять людини
- •Тема 5.Біопсихічні та психосоціальні властивості людини
- •Темперамент – це індивідуально-психологічна характеристика людини і вищих тварин, що виявляється у силі, напруженості, швидкості та врівноваженості перебігу їх психічних процесів.
- •Тема 6. Інтелект і творчість
- •Тема 7. Потреби, мотиви та поведінка
- •Тема 8. Основи інженерної психології. Основи психології праці, наукової, творчої та педагогічної діяльності
- •Тема 9. Особистість, формування та розвиток особистості
- •Тема 10. Міжособистісні стосунки в групах і колективах
- •Тема 11. Емоційна сфера особистості
- •Тема 12. Особистість у групі. Регуляція та адаптація поведінки людини в групі
- •Тема 13. Психологія спілкування
- •Тема 13. Психологія керування. Методи психологічного впливу в системі керування. Лідерство і керівництво в системі управління
- •Тема 14. Педагогіка як наука про освіту. Предмет педагогіки. Освіта в культурі людства
- •Тема 15. Освіта як основний напрямок виховання. Зміст освіти і виховання
- •Література
Міністерство
освіти і науки України Криворізький
технічний університет Кафедра
інженерної педагогіки та мовної
підготовки
Термінологічний
словник курсу
”Основи психології та педагогіки”
Кривий
Ріг
2005
Укладач:
О.В.Тарасова, ст. викладач. Відповідальний
за випуск: І.В. Ланова, викладач. Рецензенти:
Л.Л.Сушенцева, канд.пед.наук, доцент, Л.М.
Стецкевич, ст. викладач.
У
термінологічному словнику подано
глосарій ключових понять з психології
та педагогіки, які грунтовно вивчаються
студентами ВНЗ при засвоєнні курсу
„Основи психології і педагогіки”.
Розглянуто
Схвалено
на
засіданні на
вченій раді факультету
кафедри
інженерної педагогіки інформаційних
технологій
та
мовної підготовки.
Протокол
№
2
Протокол №
1
від
21.
09
200
5
р. від 28.09
200
5
р.
ВСТУП
Сучасний
економічний і культурний розвиток
українського суспільства послідовно
повертається до психологізації, оскільки
людина займає центрову позицію в усіх
соціальних перетвореннях. Без широкого
розповсюдження і поглиблення психологічних
знань, потребу в яких сьогодні відчувають
спеціалісти, неможливі суспільні
реформації. Спробу
розв’язання цього завдання здійснено
у методичному посібнику „Термінологічний
словник курсу „Основи психології
та педагогіки”.
Оволодіння студентами ключовими
термінами і визначеннями курсу “Основи
психології та педагогіки” сприятиме
виявленню знань про основні психологічні
закономірності формування, розвитку,
функціонування особистості, допоможе
зорієнтувати особисту поведінку у
будь-якій ситуації згідно з цими
знаннями. У свою чергу це сприятиме не
тільки професійній підготовці
спеціаліста, а й допоможе набути вмінь
та навичок оптимального спілкування
у професійній групі, самоудосконаленні,
організації навчання і виховання своїх
дітей. Запропонований
методичний посібник покликаний
задовольнити потреби студентів ВНЗ у
матеріалах, довідковій інформації з
курсу “Основи психології та педагогіки”.
Ключові терміни і визначення даного
методичного посібника розкривають
природу психіки, основні механізми її
філогенетичного і онтогенетичного
розвитку; сутність свідомості, її
взаємодію з несвідомістю; основні
механізми психічної регуляції поведінки
людини: волю та емоції, потреби і мотиви;
особливості групової психології,
міжособистісних стосунків і спілкування;
предмет, методи й основні категорії
педагогічної науки. Оскільки
бібліотечний фонд нашого університету
має недостатню кількість науково-методичної
літератури з психології та педагогіки,
студенти мають можливість користуватись
словником як навчально-методичним
посібником, самостійно готуючись до
занять з курсів “Основи психології та
педагогіки”, „Психологія і педагогіка”,
„Загальна психологія”, „Психологія”.
(
Поняття про психологію
як науку. Об’єкт,
предмет, структура психології. Основні
методи психології )
Психологія
/гр. psyche-душа,
logos-вчення/
- наука про закономірності виникнення
і розвитку психіки у людини та вищих
тварин, про психічні процеси, стани і
якості, які є складовими компонентами
діяльності та спілкування людини,
поведінки тварин. Об’єктом
вивчення психології є психіка людини. Предметом
психології є об’єктивні
закони психічної діяльності і розвитку,
формування психічних властивостей
людини. Генетично підходячи до пояснення
психічних властивостей людини, психологія
вивчає їх розвиток у процесі біологічної
еволюції тварин, з’ясовує передісторію
людської психіки, історичне становлення
людської свідомості. Особливо
широко досліджуються в
психології закономірності і етапи
індивідуального розвитку психіки.
Психологія досліджує мозкові механізми
психічної діяльності людини в її різних
формах: закономірності
відчуттів і сприймань,
види і механізми уваги, процеси
запам’ятовування і відтворення вражень,
утворення уявлень. Значне місце посідають
проблеми мислення, його зв’язку з
чуттєвим пізнанням і уявою, формування
розумових дій і операцій, суджень і
міркувань, утворення понять, розв’язання
різних видів розумових
задач. Психологія вивчає процеси
мовлення, його види і механізми, його
роль у психічній діяльності людини, а
також емоції і почуття, вольові дії й
якості особистості. Окрім
того, психологія досліджує взаємодію
групи й особистості; структуру
особистості; загальні, конкретно-історичні
та індивідуально-психологічні особливості
її потреб, інтересів, переконань,
ідеалів, свідомості та самосвідомості,
а також прояви темпераменту, характеру;
формування психічних властивостей
дітей різного віку і молоді у процесі
навчання та виховання. Предметом
досліджень психології є також особливості
психічного розвитку аномальних дітей,
різні розлади психічної діяльності.
Психологія вивчає основні
положення психологічної теорії праці
та пояснює індивідуальний стиль
діяльності. Психічні
процеси – різні форми
єдиного, цілісного відображення
суб’єктом об’єктивної дійсності за
допомогою центральної нервової системи.
Розрізняють такі види психічних
процесів: пізнавальні процеси –
відчуття, сприймання, мислення, пам’ять,
увага, уява, мова; емоційно-вольові
процеси – емоції, почуття, воля. Психічні
стани – психологічна
характеристика особистості, що відображає
її порівняно тривалі душевні переживання.
Яскравим прикладом психічного стану
є настрій, в якому розкривається
загальний емоційний тонус людини.
Настрій може утримуватись протягом
більш чи менш тривалого часу і має чітко
виражену психічну характеристику. Психічні
властивості – стійкі
душевні якості індивіда, що утворюються
в процесі його тривалої відображальної
діяльності, виховання та самовиховання.
На основі психічних процесів може
розвинутись будь-яка психічна властивість,
наприклад, чутливість, уважність,
емоційність тощо. Багатий комплекс
психічних властивостей впливає на
формування характеру і темпераменту
, психічних якостей людини - мужності,
сміливості, працьовитості тощо. Психічне
відображення людиною світу
– активний цілісний процес, різноманітний
за своїми формами; характеризується
єдністю пізнання, переживання і
прагнення, єдністю психіки і діяльності
людини. Необхідною його передумовою є
спрямованість активності людини на
певні об’єкти, що виявляються в колі
її уваги. Вищими формами відображення
є уява і мислення, яке нерозривно
пов’язане з мовленням.
Отже, це є внутрішня єдність психічних
процесів, станів і властивостей людини. Душа
/у дослівному перекладі “психологія
– наука про душу”/ - термін, яким
пояснюють сукупність психічних явищ,
свідомість окремої людини, властивість
мозку відображати предмети дійсності
у відчуттях, сприйманнях, уявленнях,
судженнях. У науковій літературі
/філософській, психологічній та ін./
термін “душа” майже не використовується
або ж виступає як синонім слова “психіка”,
“внутрішній світ людини”, “свідомість”. Психіка
– здатність мозку відображати об’єктивну
дійсність у формі відчуттів, уявлень,
думок тощо. Це є суб’єктивний образ
об’єктивного світу. Джерелом психічних
явищ є об’єктивна реальність, яка існує
поза свідомістю людини, незалежно від
неї, і відображається у формі суб’єктивних
образів об’єктивного світу. Основним
завданням психології
є вивчення законів психічної діяльності
людини, а саме: вивчення
природи психічних явищ; дослідження
особливостей пізнавальної, емоційної
та вольової діяльності людини; аналіз
станів і проявів відображальної
діяльності мозку; вивчення
природи і умов формування психологічних
якостей особистості на різних етапах
її вікового розвитку. Структура
психології. Психологічна
наука на сучасному етапі розвитку - це
складна і розгалужена система наукових
дисциплін /нараховує близько 56 галузей
психології/. Ось деякі з них. Загальна
психологія – досліджує найбільш
загальні закономірності психічної
діяльності дорослої нормальної людини.
Вона включає основні принципи науки,
її методи, систему понять і психологічних
досліджень. Вікова
психологія вивчає закономірності
психічного розвитку людини, становлення
різних психічних процесів і психічних
властивостей особистості від народження
до старіння. Диференційна
психологія – галузь психології, яка
вивчає психічні відмінності між окремими
індивідами і групами, їх характеристики,
причини, наслідки. Зоопсихологія
– галузь психології, що вивчає психіку
і поведінку тварин. Інженерна
психологія – галузь психології, яка
вивчає процеси інформаційної взаємодії
між людиною і технічними засобами. Історія
психології – галузь психологічної
науки, яка досліджує закономірності
становлення і розвитку психологічного
пізнання в хронологічній послідовності. Нейропсихологія
- галузь психологічної науки, що
вивчає роль різних мозкових структур
у виникненні тих чи інших психологічних
аспектів. Педагогічна
психологія – пояснює психологічні
аспекти і закономірності діяльності
людських індивідів у процесах виховання,
оволодіння знаннями, навичками,
соціальним досвідом. Психологія
праці – галузь психології, яка вивчає
особливості різних видів трудової
діяльності людини та її підготовку до
праці. Спеціальна
психологія - галузь психології, яка
досліджує своєрідність психічного
розвитку різних категорій аномальних
дітей і дорослих. Психологія
управління – галузь психології, що
вивчає психологічні закономірності
управління діяльністю: розподіл
професійних і соціальних ролей у групі,
лідерство і керівництво, процеси
інтеграції, соціально-психологічні
якості керівника тощо. Психотерапія
– лікування за допомогою психічного
впливу на хворого. Сексологія
– галузь комплексних наукових досліджень
статевого життя людини. Соціальна
психологія – галузь психології, що
вивчає закономірності групової,
колективної та масової психології
людини, закономірності поведінки
індивіда в групі. Основні
методи психологічних досліджень: Анкетування
/від фр. – розслідування/ – письмове
(іноді усне) опитування значної кількості
людей за певною схемою – анкетою.
Анкетування передбачає запитання
респондентам: /опитуваним/ відкриті
/довільна відповідь/ і закриті /вибір
одного з кількох стверджень/, які носять,
як правило, анонімний характер. Після
відповідної обробки дані використовують
для розв’язання певних соціологічних,
економічних та інших завдань. Бесіда
– метод одержання інформації на основі
мовленнєвої комунікації, тобто у процесі
спілкування. Інтерв’ю
– засіб одержання соціально-психологічної
інформації за допомогою усного
опитування. Експеримент
– метод пізнання психічної реальності,
при якому психічні явища вивчають у
штучно створених умовах. Розрізняють
лабораторний і природний експерименти. Лабораторний
– проводиться в штучних умовах, де
експериментатор має можливість сам
завдавати параметри, створювати умови,
які б допомогли йому розв’язати
психологічне завдання і знайти істину. Природний
експеримент – проводиться так, щоб
у досліджуваних не виникнула підозра,
що їх психологічно вивчають, тобто у
звичайній обстановці (ігри дітей,
навчання в школі, діяльність робітника
на робочому місці тощо.) Метод
спроб і помилок – один із прийомів
вивчення психіки. Люди, зіткнувшись із
перешкодами чи труднощами, здійснюють
численні спроби, щоб відшукати вихід
із складної ситуації. Невдалі спроби
і помилки відпадають, а випадково
знайдені позитивні розв’язання
відбираються і фіксуються в досвіді
як вдалі, успішні, правильні. Спостереження
– метод дослідження предметів та явищ
об’єктивної дійсності, який полягає
в їх навмисному і цілеспрямованому
сприйманні. Самоспостереження
– спостереження за своїми діями,
вчинками, думками, почуттями. Тестування
– психологічний метод, що передбачає
стандартизовані питання і завдання
(тести) і певну шкалу значень. Тест
(від англ.. – випробування) – стандартизована
психодіагностична методика, яка дає
точні кількісні та якісні оцінки
будь-якому психологічному явищу.
(
Психіка і свідомість. Самосвідомість
.Взаємодія свідомості і підсвідомості.
Воля як характеристика свідомості )
Психічна
діяльність тварин –
цілісний комплекс усіх проявів поведінки
і психіки тварин, спрямованих на
встановлення життєвих зв’язків
організму із середовищем. Подразливість
– здатність живого організму відповідати
на вплив зовнішнього середовища. Подразник
– будь-який матеріальний агент, зовнішній
чи внутрішній, свідомий чи несвідомий,
що виступає як умова для змін стану
організму. Інстинкт
– пристосувальна
природжена поведінка тварин і людей,
що спрямована на задоволення природних
потреб. Фізіологічною основою інстинкту,
за І.П.Павловим, є ланцюг безумовних
рефлексів, тобто складна система
рефлекторних актів, що виробилася у
процесі еволюції протягом життя. Рефлекс
– закономірна реакція організму на
зміни зовнішнього чи внутрішнього
середовища, що здійснююється через
центральну нервову систему у відповідь
на подразнення рецепторів. Розрізняють
безумовні та умовні рефлекси. Безумовний
рефлекс – природна
форма реагування на впливи зовнішнього
середовища і зміни у внутрішньому
середовищі організму. Умовний
рефлекс – рефлекс, який виникає в
результаті кількаразового поєднання
дії безумовного подразника з дією
будь-якого чинника, що хоча й сприймається
організмом, але є індиферентним щодо
його життєвих потреб (наприклад, дзвінка,
спалаху електролампи тощо). Значення
рефлекторної діяльності центральної
нервової системи було розкрите в
класичних творах І.М. Сеченова,
І.П. Павлова. Центральна
нервова система –
основна частина нервової системи тварин
і людини, яка складається з накопичення
нервових клітин (нейронів) та їх
відростків. До ц.н.с. входить спинний
та головний мозок. Мозок
– центральний відділ нервової системи
у людини і тварин ,який забезпечує вищі
форми регуляції всіх життєвих функцій
організму і його врівноваження з
середовищем. Розрізняють головний і
спинний мозок. Головний мозок – передній
відділ ц.н.с., розташований в порожнині
черепа. Він складається з переднього
(великого), проміжного, середнього,
заднього та довгастого відділів. Великі
півкулі головного мозку, їх кора і
найближчі до неї підкоркові утворення
є вищим відділом центральної нервової
системи людини і вищих тварин. Функція
цього відділу – здійснення складних
рефлекторних операцій. Спинний мозок
бере участь у здійсненні всіх складних
рухових реакцій організму. Ц.н.с.
функціонує як єдиний погоджений
механізм.
Рецептори
– специфічні нервові
утворення, що є кінцівками чутливих
нервових тканин. Збудження
– нервовий процес, що лежить в основі
умовнорефлекторної діяльності живого
організму. Це спонукання до дії клітин
мозку у відповідь на дію подразника. Гальмування
- нервовий процес, що
лежить в основі умовнорефлекторної
діяльності живого організму, та сприяє
послабленню нервової активності.
СвідомістьТема 1. Вступ до психології: об’єкт та предмет психології
Тема 2. Внутрішній світ і структура свідомості
Структура свідомості:
-
Буттєва свідомість (свідомість для буття) включає:
а) біодинамічні якості рухів, досвід дій;
б) чуттєві образи.
-
Рефлективна свідомість (свідомість для свідомості) включає:
а) значення;
б) суть.
Свідомість розвивається у людини тільки в суспільних контактах. Свідомість є лише в умовах існування мови, мислення, усвідомлення у процесі праці (розвиток у філогенезі). В онтогенезі свідомість розвивається складним, опосередкованим шляхом, через тісний зв’язок психіки дитини і психіки матері.
Самосвідомість – це первинна форма людської свідомості, яка ґрунтується на самовідчуттях, самосприйняття. Самосвідомість включає:
1) усвідомлення близьких і віддалених цілей, мотивів свого “Я” (“Я” як існуючий суб’єкт );
2) усвідомлення своїх реальних і бажаних якостей (“Реальне Я” та “Ідеальне Я”):
а) пізнавальні, когнітивні уявлення про себе (“Я як об’єкт, що спостерігається”);
б) емоційне, чуттєве уявлення про себе.
Отже, самосвідомість складається з:
1) самопізнання (інтелектуальний аспект пізнання себе);
2) самовідношення (емоційне ставлення до самого себе).
Підсвідоме – ті уявлення, бажання, дії, прагнення, які зараз відійшли від рівня свідомості, але в разі потреби можуть повернутися і стати усвідомленими.
Несвідоме - таке психічне, яке за будь-яких обставин не стане усвідомленим (сновидіння, афект, інтуїція, галюцинації, гіпноз тощо).
Інтуїція – прийом безпосереднього відображення дійсності, при якому висновок ґрунтується головним чином на здогадці, чутті, майже раптовому осяянні тощо.
Афект – короткочасний, максимальний за інтенсивністю, емоційний стан (лють, жах, відчай, екстаз тощо), під час якого знижується ступінь самоволодіння.
Гіпноз – стан, близький до сну, при якому зберігається можливість контактування загіпнотизованого з гіпнотизером і виконання спонукань останнього.
Сновидіння – більш чи менш яскраві образи, що виникають під час сну.
Сон – психічний стан, при якому переважно відсутні рухи, ослаблені м’язи, пригальмована діяльність центральної нервової системи.
Воля потрібна під час вибору мети, прийнятті рішення, при подоланні перешкод, під час дій. Воля – це є впевненість людини у своїх силах; рішучість вчинити той вчинок, який сама людина вважає необхідним у конкретній ситуації. Необхідність сильної волі виникає при наявності:
-
складних ситуацій;
-
протирічного внутрішнього світу в самій людині.