Тема 4. Пам’ять людини

( Пам’ять у системі психічних явищ, порушення пам’яті )

Пам’ять – форма психічного відображення, яка включає запам’ятовування, збереження і поступове відтворення минулого досвіду.

Процеси пам’яті:

- запам’ятовування;

- збереження;

- відтворення;

- забування.

Види пам’яті:

- мимовільна (інформація запам’ятовується сама по собі);

- довільна (інформація запам’ятовується цілеспрямовано за допомогою спеціальних прийомів);

- довгочасна (тривале збереження інформації);

- короткочасна (інформація зберігається приблизно 20 сек. без повтору);

-образна (можливість зберігати і в подальшому використовувати результати нашого відчуття);

- емоційна (закріплення пережитих нами почуттів, емоційних станів);

- словесно-логічна (інформаційна база людського інтелекту).

Запам’ятовування – один із основних процесів пам’яті, який полягає в закріпленні образів сприймання, уявлень, думок, дій, переживань і зв’язків між ними.

Заучування – систематичне, планомірне, спеціально організоване запам’ятовування із застосуванням певних прийомів. Розрізняють механічне заучування і смислове.

Механічне заучування – це звичайне зубріння.

Зубріння – це спосіб підготовки до екзамену, уроку, повідомлення тощо, коли певні факти закріплюються в памяті через посилену напругу мозку.

Смислове заучування безпосередньо пов’язане з процесами мислення, воно опирається на розуміння змісту матеріалу, на усвідомлення тих логічних зв’язків, які встановлюються між його частинами.

Відтворення – один з процесів пам’яті, під час якого відбувається оживлення свідомості у вигляді образів, об’єктів, що колись сприймалися, уявлень, думок, почуттів, дій.

Пригадування – найбільш активне відтворення.

Збереження – процес пам’яті, який характеризується довгочасним утриманням сприйнятої інформації у прихованому вигляді.

Забування – процес, що відбувається в пам’яті і виявляється у втраті чіткості відтворення подій, фактів, зменшенні обсягу запам’ятованого.

Впізнавання – найпростіша форма відтворення зафіксованого в пам’яті.

Ремінісценція – особливість пам’яті, яка полягає в неточності відтворення вивченого матеріалу при спробах згадати його одразу після заучування, запам’ятовування.

Амнезія – порушення пам’яті, хворобливе забування подій власного життя за певний проміжок часу. Виникає в результаті патологічного стану мозку. Розрізняють 4 види амнезії:

- ретроградна – забування минулих подій;

- антероградна – неможливість запам’ятати на майбутнє;

- ретардирована – збереження подій, пов’язаних з певною хворобою, подальше – забування;

- прогресивна – повна втрата пам’яті.

Тема 5.Біопсихічні та психосоціальні властивості людини

( Темперамент, психологічна характеристика типів темпераменту. Характер і його структура. Типології характеру )

Темперамент – це індивідуально-психологічна характеристика людини і вищих тварин, що виявляється у силі, напруженості, швидкості та врівноваженості перебігу їх психічних процесів.

Сила нервової системи – одна з основних якостей нервової системи, що відображає межу дієздатності клітин кори головного мозку, тобто їх можливість витримувати будь-яке сильне чи тривале збудження.

Врівноваженість нервових процесів – якість нервової системи, що виражає співвідношення між збудженням і гальмуванням.

Рухомість нервових процесів – одна з якостей нервової системи, що виражає швидке реагування на зміни в оточуючому середовищі.

Динамічність нервової системи – якість нервової системи, що характеризується якістю виникнення збудження і гальмування у процесі виникнення умовних рефлексів.

Психофізіолог В.М. Русалов, створивши нову концепцію якостей нервової системи, запропонував більш сучасне обгрунтування темпераменту. Він виділив 4 якості темпераменту:

1. ступінь напруги і взаємодії людини з оточуючим середовищем;

2. перехід з однієї програми поведінки до іншої;

3. швидкість виконання програми поведінки;

4. чутливість людини до незбігу реального результату його дії з бажаним.

Тип вищої нервової діяльності – сукупність якостей нервової системи, що утворює фізіологічну основу індивідуальної своєрідності діяльності людини і поведінки тварин. Це поняття ввів у науку І.П.Павлов. Він визначив 4 основні типи вищої нервової діяльності:

1. сильний, врівноважений;

2. сильний, врівноважений, інертний;

3. сильний, врівноважений, рухомий;

4. слабкий.

Згідно з цими типами, можна визначити й охарактеризувати 4 типи темпераменту, описані ще в античності: холеричний, флегматичний, сангвінічний, меланхолійний.

Холерик характеризується як запальна людина, яка занадто нестримана і збентежена. Але ж швидко заспокоюється, коли їй йдуть назустріч і поступаються. ЇЇ рухи рвучкі, але не тривалі. Звідси виразна міміка і жести. У спілкуванні з людьми холерик допускає різкість, дратівливість, емоційну нестриманість, що часто заважає йому об’єктивно оцінювати вчинки людей, і на цьому підґрунті він створює конфліктні ситуації у групі.

Флегматик людина цього типу повільна, спокійна, врівноважена. У діяльності виявляє серйозність, обдуманість, наполегливість. Як правило, розпочате доводить до кінця. Почуття виражені зовні слабко і невиразно. У стосунках з людьми завжди рівний, спокійний, в міру товариський, настрій стійкий. Флегматика нелегко вивести з себе і вразити емоційно. У флегматиків легко виробити холоднокровність, спокій, витримку, але їм бракує рухливості й активності.

Сангвінік характеризується тим, що почуття у його нервовій системі й у свідомості виникають швидко і зовні проявляються сильно, але внутрішньо бувають недостатньо глибокими і тривалими. Сангвінік виявляється завжди оптимістом, сповнений надіями, гуморист. Він швидко спалахує, але й швидко затихає, втрачаючи інтерес до того, що його не так давно цікавило і хвилювало. Сангвінік багато обіцяє, але не завжди виконує свої обіцянки. Він легко та із задоволенням вступає у контакт з незнайомими людьми, є цікавий співрозмовник, всі люди – його товариші. Йому характерна доброзичливість, він готовий прийти на допомогу. Однак напружена розумова чи фізична робота його швидко стомлює. У сангвініка швидко виникають почуття радості й горя, симпатії та антипатії, але ці прояви нестійкі і нетривалі.

Меланхолік зовнішні прояви почуттів у цього типу людей виявляються не яскраво, але внутрішньо вони достатньо глибокі і тривалі. Це людина „похмурого настрою”, яка живе складним і напруженим внутрішнім життям, надає великого значення усьому, що його стосується, володіє підвищеною бентежністю і “пораненою душею”. Така людина майже завжди стримана й особливо контролює себе, коли щось обіцяє. Ніколи не обіцяє того, що не може зробити, і при цьому дуже страждає. Меланхоліки переважно пасивні і мало чим зацікавлені, схильні до самостійності і самотності, уникають спілкування з малознайомими людьми.

Екстраверсія – властивість людської особистості, яка виявляється у спрямованості відчуттів, переживань, інтересів до зовнішнього світу.

Екстраверт – це тип людської індивідуальності, орієнтований, “звернений на зовні” , на природне оточення та інших людей, не має нахилу до “вникнення в себе”, аналізу своїх внутрішніх переживань.

Інтроверсія – переважна скерованість психічних процесів людини (уваги, мислення, сприймання тощо) на свій власний внутрішній світ на відміну від екстраверсії, при якій переживання особистості скеровані на зовнішній світ.

Осіб, для яких характерна інтроверсія, називають інтровертами.

Індивідуальні риси психіки – значущі і стійкі психологічні риси, що визначають особистість людини і тим самим відрізняють її від іншої особистості. Вони ґрунтуються на природжених, природних задатках та набутих психічних утвореннях (нахилах, інтересах, смаках, потребах, характерах та ін.). Індивідуальні риси психіки формуються в процесі життя людини і залежать від умов (середовища, навчання і виховання).

Характер – комплекс сталих психічних властивостей людини, що виявляються в її поведінці та діяльності, у ставленні до суспільства, до праці, колективу, до самої себе.

Риси характеру – це ті суттєві якості людини, із яких з певною логікою і внутрішньою послідовністю виявляється одна лінія поведінки.

Безхарактерна людина – це людина, яка позбавлена внутрішньої визначеності; кожний здійснюваний нею вчинок залежить від зовнішніх обставин, а не від неї самої.

Характер людини виявляється: по-перше, в тому, як вона ставиться до інших людей: рідних, близьких, друзів, колег; по-друге, у ставленні людини до самої себе: самолюбивість і почуття особистої гідності чи приниження і невпевненість у своїх силах; по-третє, у ставленні до справи: сумлінність, відповідальність за доручену справу, ентузіазм чи кар’єризм, легковажність, недбайливе ставлення до праці; по-четверте, у ставленні до оточуючих речей: це не тільки відношення до суспільної власності, а й охайне ставлення (чи навпаки) до свого одягу, взуття тощо.

Акцентування характеру – поняття, введене К.Леонгардом, що означає черезмірне виявлення окремих рис характеру.

Класифікація типів характеру (в основу покладено акцентування характеру), засновниками якої єК.Леонгард, П.Б.Ганнушкін:

1. циклоїдний тип – чергування фаз поганого і доброго настрою з різним періодом;

2. гіпертимний – постійно піднесений настрій, підвищена психічна активність, жага до діяльності з тенденцією не доводити справу до кінця;

3. лабільний – різка зміна настрою залежно від ситуації;

4. астенічний – швидка стомленість, подразливість, схильність до депресії;

5. сензетивний – підвищена вразливість, полохливість, відчуття особистої неповноцінності;

6. психастенічний – неспокій, нерішучість, схильність до самоаналізу, сумнівів;

7. шизоїдний – відмежованість, замкнутість, інтроверсія, недостатність інтуїції у процесі спілкування, труднощі у встановленні емоційних контактів;

8. епілептоїдний – схильність до тужного настрою з проявами агресії, конфліктність, скрупульозна педантичність;

9. параноічний – підвищена підозрюваність і хвороблива образливість, стійкість негативних афектів, прагнення домінувати, підвищена конфліктність;

10. істероїдний – виражена тенденція до витиснення неприємних для суб’єкта фактів і подій, до брехливості, до фантазування і прикидання, що необхідні для того, щоб звернути на себе увагу, виділитися серед інших;

11. дистимний – перевага зниженого настрою, схильність до депресії, зосередженість на похмурих і сумних аспектах життя;

12. нестійкий – схильність до легкого впливу з боку оточуючих, постійний пошук нових вражень, компаній;

13. конформний – підкорення і залежність від думки інших людей, недостатність у критикуванні та ініціативності, схильність до консерватизму.

Фізіогноміка – вчення про зв’язок психічного складу і характеру людини з будовою і формою її обличчя, тіла.

Френологія – вчення, за яким будова і зовнішня форма черепа визначають психічний склад особистості.