Тема 10: господарське право україни
Методичні поради до вивчення теми:
Загальна характеристика господарського права і господарського законодавства
Господарське право можна розглядати як:
а) галузь права, що базується на нормах господарського права для регулювання господарських відносин у процесі здійснення господарської діяльності;
б) науку господарського права;
в) юридичну дисципліну, основним змістом викладення якої є основні засади господарської діяльності, процесів приватизації, підприємництва, кредитно-банківських відносин, майнових основ господарювання та податкової політики суб'єктів, особливостей правового регулювання в окремих галузях діяльності тощо.
Своєрідність господарських відносин, що становлять предмет правового регулювання, та методів їх регулювання створюють господарське право як особливу галузь права. Господарське право (як галузь права) — це система правових норм, що регулюють відносини з приводу безпосереднього здійснення господарської діяльності та/або керівництва нею (такою діяльністю) із застосуванням різних методів правового регулювання.
Господарське право як галузь права слід відрізняти від науки господарського права - за предметом, методами та завданнями. Наука господарського права вивчає історію становлення та розвитку системи правового регулюваннягосподарських відносин в Україні та за кордоном, виявляє закономірності, тенденції, прогалини правовогорегулювання господарських відносин та напрацьовує рекомендації щодо вдосконалення як правовогорегулювання, так і пра-возастосовної практики, використовуючи різноманітні наукові методи: аналіз, синтез, історичний, порівняльно-правовий, евристичний, синергетичний та ін.
Господарське право як навчальна дисципліна - це сукупність знань і навичок правового регулювання господарської діяльності і використання відповідних правових норм у практиці господарювання при здійсненні професійної юридичної діяльності. Навчальна дисципліна «Господарське право» ґрунтується на надбаннях господарсько-правової науки (щодо історії становлення, правових засобів функціонування господарського права, тенденцій його розвитку та вдосконалення тощо), передбачає аналіз та вивчення основних засад правового регулювання господарських відносин та практики застосування актів господарського законодавства [274, с. 45-48].
Господарське право, як i будь-яку iншу юридичну дисциплiну, можна визначити, насамперед, за предметною ознакою, тобто за сукупнiстю суспiльних вiдносин, що регулюються нормами господарського права. З цiєї точки зору господарське право є системою норм, що регулюють господарськi вiдносини, тобто вiдносини, що виникають у процесi органiзацiї та здiйснення господарської діяльності мiж суб’єктами господарювання, а також мiж цими суб’єктами та iншими учасниками вiдносин у сферi господарювання.
Сутність господарського права визначається тими задачами, що воно покликано вирішувати в суспільстві. Задача господарського права — системне правове забезпечення господарської діяльності, що здійснюється на професійній основі. Таке забезпечення є однією з невід'ємних умов ефективного функціонування народного господарства країни, комерційного і некомерційного господарського обороту.
Правове регулювання — одна з форм управління соціально-економічним розвитком. Право створює в суспільстві визначений порядок, протистоїть сваволі. Особливого значення набуває правове регулювання в галузі економічних відносин, зокрема в сфері виробництва і розподілу, де воно виступає як основна форма регулювання. Правове регулювання господарської діяльності можна охарактеризувати в цілому як інструмент (механізм, засіб) забезпечення організованості і порядку в народному господарстві.
Сферу господарських відносин становлять господарсько-виробничі, організаційно-господарські та внутрішньогосподарські відносини. Господарсько-виробничими є майнові та інші відносини, що виникають між суб'єктами господарювання при безпосередньому здійсненні господарської діяльності. Під організаційно-господарськими відносинами розуміють відносини, що складаються між суб'єктами господарювання та суб'єктами організаційно-господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю. Внутрішньогосподарськими є відносини, що складаються між структурними підрозділами суб'єкта господарювання, та відносини суб'єкта господарювання з його структурними підрозділами.
Не є предметом регулювання господарського права:
майнові та особисті немайнові відносини, що регулюються цивільним законодавством;
земельні, гірничі, лісові та водні відносини, відносини щодо використання й охорони рослинного і тваринного світу, територій та об'єктів природно-заповідного фонду, атмосферного повітря;
трудові відносини;
фінансові відносини за участі суб'єктів господарювання, що виникають у процесі формування та контролю виконання бюджетів усіх рівнів;
— адміністративні та інші відносини управління за участі суб'єктів господарювання, в яких орган державної влади або місцевого самоврядування не є суб'єктом, наділеним господарською компетенцією, і безпосередньо не здійснює організаційно-господарських повноважень щодо суб'єкта господарювання.
Таким чином безпосереднім предметом господарського права є господарська діяльність, але це та діяльність, що зв'язана з виробництвом і реалізацією продукції, виконанням робіт і наданням послуг, а також із забезпеченням їхніх виробників необхідними ресурсами. Це визначення, відтворене протягом багатьох років із різними незначними модифікаціями у вітчизняній юридичній літературі, може бути прийняте за основу і в даний час.
Змiст предмета господарського права визначається двома поняттями: «органiзацiя господарської дiяльностi» та «здійснення господарської дiяльностi».
Пiд господарською дiяльнiстю у Господарському кодексi (далі – ГК) розумiється дiяльнiсть суб’єктiв господарювання у сферi суспiльного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукцiї, виконання робiт чи надання послуг вартiсного характеру, що мають цiнову визначенiсть (ч. 1 ст. 3 ГК) [9].
В наведеному визначеннi зазначенi такi ознаки господарської дiяльностi як:
— особливий суб’єктний склад (господарську діяльність здiйснюють суб’єкти господарювання);
— особлива сфера здiйснення господарської дiяльностi — сфера суспiльного виробництва;
— вартiсний характер результатiв господарської дiяльностi, що мають цiнову визначенiсть.
Отже, господарська дiяльнiсть розглядається як суспiльно корисна дiяльнiсть членiв суспiльства, їх спiлок (об’єднань) щодо виготовлення продукцiї надання послуг, виконання робiт. Така суспiльно-корисна господарська дiяльнiсть має наступнi ознаки:
по-перше, вона полягає у виробництвi продукцiї, виконаннi робiт наданнi послуг не для власних потреб виробника, а для задоволення потреб iнших осiб (сфера суспiльного виробництва);
по-друге, вона виконується на професiйних засадах;
по-третє, результати такої дiяльностi мають вартiсний характер, вони реалiзуються за плату, тобто функцiонують як товар;
по-четверте, ця дiяльнiсть поєднує як приватнi iнтереси виробника, так i публiчнi iнтереси (держави, суспiльства, значних прошаркiв населення тощо).
Господарська дiяльнiсть (господарювання) здiйснюється на загальних принципах, перелiк яких встановлено в ст. 6 ГК. До них вiдносяться:
забезпечення економічної багатоманітності та рівний захист державою усіх суб'єктів господарювання;
свобода підприємницької діяльності у межах, визначених законом;
вільний рух капіталів, товарів та послуг на території України;
обмеження державного регулювання економічних процесів у зв'язку з необхідністю забезпечення соціальної спрямованості економіки, добросовісної конкуренції у підприємництві, екологічного захисту населення, захисту прав споживачів та безпеки суспільства і держави;
захист національного товаровиробника;
заборона незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини.
Залежно вiд мети i способу органiзацiї та здiйснення господарської дiяльностi ч. 2 ст. 3 ГК видiляє два її види — господарську комерцiйну дiяльнiсть i некомерцiйну господарську дiяльнiсть.
Господарська дiяльнiсть, що здiйснюється для досягнення економiчних i соцiальних результатiв та з метою одержання прибутку, є підприємництвом (комерцiйна господарська дiяльнiсть), а суб’єкти такої дiяльностi (пiдприємництва) є пiдприємцями. Її зміст більш деталізовано розглянемо у третьому питанні.
Господарська дiяльнiсть може здiйснюватись i без мети одержання прибутку (некомерцiйна господарська дiяльнiсть). Некомерцiйна господарська дiяльнiсть здiйснюється з метою задоволення певних суспiльних потреб незалежно вiд прибутковостi такої дiяльностi: отримання прибутку вiд такої дiяльностi вiдiграє другорядну роль (такою є дiяльнiсть частини казенних, експериментальних та iнших плановозбиткових пiдприємств, якi фiнансуються за рахунок держави).
Згiдно з ч. 1 ст. 52 ГК некомерцiйне господарювання — це самостiйна систематична господарська дiяльнiсть, що здiйснюється суб’єктами господарювання, спрямована на досягнення економiчних, соцiальних та iнших результатiв без мети одержання прибутку.
Некомерцiйна господарська дiяльнiсть здiйснюється суб’єктами господарювання державного або комунального секторiв економiки у галузях (видах дiяльностi), в яких вiдповiдно до ст. 12
ГК забороняється пiдприємництво, на основi рiшення вiдповiдного органу державної влади чи органу мiсцевого самоврядування. Некомерцiйна господарська дiяльнiсть може здiйснюватися також iншими суб’єктами господарювання, яким здiйснення господарської дiяльностi у формi пiдприємництва забороняється законом (ч. 2 ст. 52 ГК). У разi, якщо господарська дiяльнiсть громадян або юридичної особи, зареєстрованої як суб’єкт некомерцiйного господарювання, набуває характеру пiдприємницької дiяльностi, до неї застосовуються положення ГК та iнших законiв, якими регулюється пiдприємництво (ч. 3 ст. 53 ГК).
На суб’єктiв господарювання, якi здiйснюють некомерцiйну господарську дiяльнiсть, поширюються загальнi вимоги щодо регулювання господарської дiяльностi з урахуванням особливостей її здiйснення рiзними суб’єктами господарювання, якi визначаються ГК та iншими законодавчими актами (ч. 1 ст. 54 ГК).
Господарський кодекс вперше закрiпив таке поняття, як «господарче забезпечення дiяльностi негосподарюючих суб’єктiв». Вiдповiдно до ч. 3 ст. 3 ГК це дiяльнiсть не господарюючих суб’єктiв, спрямована на створення i пiдтримання необхiдних матерiальнотехнiчних умов їх функцiонування, що здійснюється за участi або без участi суб’єктiв господарювання. наприклад, ремонт гуртожиткiв унiверситету як силами залучених ремонтнобудiвельних органiзацiй, так i власними силами; закупiвля обладнання, устаткування, пiдручникiв, меблiв тощо для їх використання в навчальнiй та науково-дослiднiй роботi.
Органiзацiя господарської дiяльностi — друга складова господарських вiдносин. На жаль, ГК України не розкриває змiсту поняття «органiзацiя господарської дiяльностi». Не завжди розкривається змiст цього термiну i в навчальнiй лiтературi, незважаючи на те, що прихильниками господарського права вiн розглядається як одне з нарiжних понять господарсько-правової науки, за допомогою якого, зокрема, розмежовуються предмети цивiльного i господарського права [251].
Можна погодитися з узагальненим визначенням поняття органiзацiї господарської дiяльностi як системи заходiв, спрямованих на рацiональне поєднання в часi i просторi всiх елементiв господарської системи певного регiону (Автономної Республiки Крим, певної територiальної громади), певного суб’єкта господарювання. До елементiв господарської системи вiдносяться суб’єкти, майнова база, нормативна та iнформацiйна системи [274, с. 14-15].
Галузі та види господарської діяльності
Особливості правового регулювання господарських відносин визначаються залежно від сфери суспільного виробництва, в якій складаються ці відносини, особливостей галузі господарювання, виду господарської діяльності, економічної форми результату господарської діяльності, простору, на якому складаються господарські відносини (внутрішньому чи зовнішньому ринку), особливостей суб'єктів, між якими виникають господарські відносини. Правове регулювання господарських відносин здійснюється з урахуванням суспільного розподілу праці, що склався, та об'єктивно існуючих галузей народного господарства.
Вид господарської діяльності має місце у разі об'єднання ресурсів (устаткування, технологічних засобів, сировини та матеріалів, робочої сили) для створення виробництва певної продукції або надання послуг. Окремий вид діяльності може складатися з єдиного простого процесу або охоплювати ряд процесів, кожний з яких входить до відповідної категорії класифікації. У правовому регулюванні господарської діяльності та у здійсненні державного управління народним господарством мають враховуватися особливості здійснення суб'єктами господарювання окремих видів цієї діяльності. Для віднесення суб'єкта господарювання до відповідної категорії обліку визначаються основні, другорядні та допоміжні види господарської діяльності.
господарсько-торговельною є діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання у сфері товарного обігу, спрямована на реалізацію продукції виробничо-технічного призначення і виробів народного споживання, а також допоміжна діяльність, яка забезпечує їх реалізацію шляхом надання відповідних послуг. Господарсько-торговельна діяльність може здійснюватися суб'єктами господарювання в таких формах: матеріально-технічне постачання і збут; енергопостачання; заготівля; оптова торгівля; роздрібна торгівля і громадське харчування; продаж і передача в оренду засобів виробництва; комерційне посередництво у здійсненні торговельної діяльності та інша допоміжна діяльність із забезпечення реалізації товарів (послуг) у сфері обігу. Господарсько-торговельна діяльність опосередковується господарськими договорами поставки, контрактації сільськогосподарської продукції, енергопостачання, купівлі-продажу, оренди, міни (бартеру), лізингу та іншими договорами [251, с. 364];
комерційне посередництво (агентська діяльність) є підприємницькою діяльністю, що полягає в наданні комерційним агентом послуг суб'єктам господарювання при здійсненні ними господарської діяльності шляхом посередництва від імені, в інтересах, під контролем і за рахунок суб'єкта, якого він представляє. Комерційним агентом може бути суб'єкт господарювання (громадянин або юридична особа), який за повноваженням, основаним на агентському договорі, здійснює комерційне посередництво. Не є комерційними агентами підприємці, що діють хоча і в чужих інтересах, але від власного імені [251, с. 433];
перевезенням вантажів як видом господарської діяльності визнається господарська діяльність, пов'язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами. Суб'єктами відносин перевезення вантажів є перевізники, вантажовідправники та вантажоодержувачі. Перевезення вантажів здійснюють вантажний залізничний транспорт, автомобільний вантажний транспорт, морський вантажний транспорт та вантажний внутрішній флот, авіаційний вантажний транспорт, трубопровідний транспорт, космічний транспорт, інші види транспорту. Допоміжним видом діяльності, пов'язаним з перевезенням вантажу, є транспортна експедиція [251, с. 438];
інноваційною діяльністю у сфері господарювання є діяльність учасників господарських відносин, що здійснюється на основі реалізації інвестицій з метою виконання довгострокових науково-технічних програм з тривалими строками окупності витрат і впровадження нових науково-технічних досягнень у виробництво та інші сфери суспільного життя. Інвестиціями у сфері господарювання визнаються довгострокові вкладення різних видів майна, інтелектуальних цінностей та майнових прав у об'єкти господарської діяльності з метою одержання доходу (прибутку) або досягнення іншого соціального ефекту [251, с. 462];
концесійна діяльність. За договором комерційної концесії одна сторона (правоволоділець) зобов'язується надати другій стороні (користувачеві) на строк або без визначення строку право використання в підприємницькій діяльності користувача комплексу прав, належних правоволодільцеві, а користувач зобов'язується дотримуватися умов використання наданих йому прав та сплатити правоволодільцеві обумовлену договором винагороду. Договір комерційної концесії передбачає використання комплексу наданих користувачеві прав, ділової репутації і комерційного досвіду пра-воволодільця в певному обсязі, із зазначенням або без зазначення території використання щодо певної сфери підприємницької діяльності [251, с. 507];
фінансова діяльність суб'єктів господарювання включає грошове та інше фінансове посередництво, страхування, а також допоміжну діяльність у сфері фінансів і страхування [251, с. 473,], [251, с. 512];
особливим видом є зовнішньоекономічна діяльність – господарська діяльність, яка в процесі її здійснення потребує перетинання митного кордону України майном та/або робочою силою. Зовнішньоекономічна діяльність провадиться на принципах свободи її суб'єктів добровільно вступати у зовнішньоекономічні відносини, здійснювати їх у будь-яких формах, не заборонених законом, та рівності перед законом усіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності [251, с. 577];
спеціальні режими господарювання передбачають визначення статусу спеціальної (вільної) економічної зони. Це частина території України, на якій встановлено спеціальний правовий режим господарської діяльності, особливий порядок застосування та дії законодавства України. На її території можуть запроваджуватися пільгові митні, податкові, валютно-фінансові та інші умови підприємництва вітчизняних та іноземних інвесторів.
Джерела господарського права
Нормативне регулювання господарських відносин грунтується на встановлених Конституцією Украї-ни основних засадах правопорядку у сфері господарювання, про що згадується в Преамбулі Господарського кодексу України, а в ст. 5 ГК цьому питанню приділяється спеціальна увага. Зокрема, ст. 5 закріплює положення, відповідно до якого правопорядок у сфері господарювання формується на основі оптимального поєднання ринкового саморегулювання економічних відносин суб'єктів господарювання і державного регулювання макроекономічних процесів та ґрунтується на відповідних положеннях Конституції України щодо:
забезпечення державою соціальної спрямованості економіки України (ч. 4 ст. 13 Конституції);
права власності Українського народу на землю, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони, що здійснюється від імені Українського народу органами державної влади і органами місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України (ст. 13);
права кожного громадянина користуватися природними об'єкта ми права власності Українського народу відповідно до закону (ст. 14);
забезпечення державою захисту прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, недопущення використання власності на шкоду людині і суспільству (ст. 14);
права кожного громадянина володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності (ст. 41);
визнання усіх суб'єктів права власності рівними перед законом, непорушності права приватної власності, недопущення проти правного позбавлення власності (статті 14,41);
економічної багатоманітності, права кожного на підприємницьку діяльність, не заборонену законом (ст. 42);
визначення виключно законом правових засад і гарантій під приємництва (ст. 92);
забезпечення державою захисту конкуренції у підприємницькій діяльності, недопущення зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірного обмеження конкуренції та недобросовісної конкуренції, визначення правил конкуренції та норм антимонопольного регулювання виключно законом (статті 42, 92);
забезпечення державою екологічної безпеки та підтримання екологічної рівноваги на території України, належних, безпечних і здорових умов праці, захисту прав споживачів (статті 42, 43, 50);
взаємовигідного співробітництва з іншими країнами (ст. 18);
визнання і дії в Україні принципу верховенства права (ст. 8) [24].
Суб'єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку, який грунтується на згаданих положеннях Конституції України та визначається господарським законодавством.
Господарське законодавство становить нормативну основу господарського правопорядку - правил організації, безпосереднього здійснення та управління господарською діяльністю. Це сукупність нормативно-правових актів та правових норм, які регулюють відносини щодо безпосереднього здійснення господарської діяльності та керівництва (в т. ч. організації) такою діяльністю.
Господарському законодавству України притаманна низка характерних ознак:
а) значна розгалуженість і наявність великої кількості норма тивних актів; цьому є об'єктивні (динамізм і складність господар ського життя і відповідно — правового регулювання) та суб'єктивні (недостатня увага до упорядкуваннягосподарського законодавства та численні експерименти у сфері економіки, кожен з яких потребує спеціального правового забезпечення) причини;
б) перевага в господарському законодавстві комплексних нормативних актів, що містять норми різних галузей права (господарського, цивільного, фінансового, трудового тощо), які стосуються одного предмета правового регулювання: страхування (Закон України «Про страхування» [165]), інвестування (Закон України «Про кооперацію» [109]), господарських товариств (Закон України «Про господарські товариства» [70]) та ін.;
в) кодифікованість господарського законодавства, єдиним стрижнем якого є прийнятий 16 січня 2003 р. Господарський кодекс України [9];
г) наявність в господарському законодавстві значної кількості нормативних актів обмеженої сфери дії — відомчих, регіональних, локальних; відомчі забезпечують специфіку правового регулювання господарських відносин в окремих галузях та сферах економіки, мають відповідати нормативно-правовим актам вищої юридичної сили і, як правило, набувають чинності з дня державної реєстрації в Міністерстві юстиції України.
Наявність зазначених рис зумовлена специфікою сфери господарювання, що характеризується високим ступенем складності та багатоманітністю відносин, що в ній виникають, а відтак – притаманні за-
конодавству, яке регулює цю сферу в Україні й в інших державах. Господарське законодавство складається з великого масиву заємопов'язаних нормативно-правових актів різної юридичної сили, що регулюють господарські відносини. У своїй сукупності ці нормативно-правові акти складають систему господарського законодавства.
Система господарського законодавства — це розташування господарсько-правових актів з урахуванням їх зв 'язків і властивостей. Систематизацію господарського законодавства можна здійснювати за різними критеріями:
а) за юридичною силою актів, в яких фіксуються господарсько- правові норми (вертикальна систематизація);
б) за предметом правового регулювання: за видами і характером господарської діяльності, галузями і сферами народного господарства (економіки) тощо.
Критерій юридичної сили застосував законодавець у ст. 7 ГК «Нормативно-правове регулювання господарської діяльності». За юридичною силою нормативних актів система господарсько-правових актів складається з:
положень Конституції щодо забезпечення державою соціальної орі-єнтації економіки України (ст. 13), права громадян на підприємницьку діяльність (ст. 42), та приватну власність (ст. 41), щодо основних засад державного регулювання суспільних відносин у сфері вітчизняної економіки (ч. 4 ст. 13, статті 42, 92 та ін.);
законів України, що регулюють господарські відносини, провідне місце серед яких посідають кодифіковані акти: Господарський кодекс України, положення Цивільного кодексу (мають застосовуватися на субсидіарних засадах, якщо ГК не регулюється певна категорія відносин у сфері господарювання), Кодекс торговельного мореплавства тощо; закони: «Про промислово-фінансові групи в Україні», «Про концесії», «Про кооперацію» та ін.;
постанов Верховної Ради України;
указів Президента України;
актів Уряду України, що поділяються на такі види: Декрети Кабінету Міністрів України (видавалися з грудня 1992 р. по травень 1993 р. в силу делегування Верховною Радою повноважень Уряду щодо видання нормативних актів, за юридичною силою рівнозначних законам) і Постанови Кабінету Міністрів України;
відомчих нормативних актів, що видаються компетентними міністерствами та відомствами щодо регулювання діяльності певної галузі народного господарства, певної категорії суб'єктів або певної сфери економіки;
регіональних нормативних актів, що приймаються органами місцевого самоврядування відповідно до делегованих державою повноважень та встановленого порядку;
локальних нормативних актів, що приймаються (укладаються) безпосередньо суб'єктами господарювання або їх засновниками (уста новчі та внутрішні правові документи суб'єктів господарювання).
міжнародні договори України (універсальні, міжнародних організацій, двосторонні), ратифіковані Верховною Радою України або укладені за її згодою.
своєрідним джерелом права є звичаї ділового обігу, в т. ч. міжнародні торговельні звичаї;
правила професійної етики у сфері конкуренції, які приймаються саморегулівними заінтересованими організаціями за погодженням з Антимонопольним комітетом України (ч. 1 ст. 38 ГК України), що можуть використовуватися при укладенні договорів, розробці установчих та інших документів суб'єктів господарювання.
Основним джерелом господарського права є Господарський кодекс України, прийнятий Верховною Радою України 16 січня 2003 p. [9], який вступив у дію з 1 січня 2004 р. поряд з Цивільним кодексом України [176]. Відношення Цивільного кодексу до Господарського кодексу є відношенням загального до спеціального законодавства. Господарський кодекс України встановлює відповідно до Конституції України правові основи господарської діяльності (господарювання), яка базується на різноманітності суб'єктів господарювання різних форм власності. Цей Кодекс визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання. Господарський кодекс має на меті забезпечити зростання ділової активності суб'єктів господарювання, розвиток підприємництва і на цій основі підвищення ефективності суспільного виробництва, його соціальну спрямованість, утвердити оптимальний суспільний господарський порядок у сфері національної економіки, сприяти гармонізації її з іншими економічними системами
Господарський кодекс України складається з 9 розділів:
І - основні засади господарської діяльності;
II - суб'єкти господарювання;
III - майнова основа господарювання;
IV - господарські зобов'язання;
V - відповідальність за правопорушення у сфері господарювання;
VI - особливості правового регулювання в окремих галузях господарювання;
VII - зовнішньоекономічна діяльність;
VIII - спеціальні режими господарювання;
IX — прикінцеві положення.
Господарські правовідносини. У сферi економiки виникають i функ-цiонують рiзноманiтнi вiдносини, пов’язанi з господарською дiяльнiс-тю. Зокрема, держава здiйснює функцiї загального управлiння еконо-мiкою. З цiєю метою у центрi й на мiсцях дiють органи державної виконавчої влади — мiнiстерства, державнi комiтети, iншi центральнi органи, мiсцевi державнi адмiнiстрацiї. Отже, у сферi господарювання складаються управлiнськi вiдносини мiж цими органами i суб’єктами господарювання. Цi вiдносини регулюються адмiнiстративним правом, тобто є адмiнiстративними правовiдносинами.
У сферi господарювання застосовується наймана праця працівникiв. Вiдносини щодо органiзацiї її застосування, оплати працi, часу працi i вiдпочинку, гарантiй, компенсацiй тощо регулює трудове право.
Суб’єкти господарювання у процесi своєї дiяльностi володiють i користуються природними ресурсами. Вiдносини щодо природокористування регулюються природоресурсовими галузями права (земельне, водне, гiрниче, лiсове тощо).
Суб’єкти господарювання є платниками податкiв, зборiв та iнших платежiв, формують з прибутку i використовують власні фiнансовi ресурси тощо. Отже, вони є суб’єктами фінансових правовiдносин.
Мiж суб’єктами господарювання та громадянами-споживачами виникають майновi вiдносини щодо задоволення особистих потреб громадян у товарах, роботах, послугах. Цi відносини регулює цивiльне право.
Визнавати всi зазначенi вiдносини господарськими, як це iнодi робиться в лiтературi, означало б, що спецiальної категорiї господарських вiдносин взагалi не iснує. Об’єктивно необхiднi для здiйснення господарської дiяльностi, зазначенi вище вiдносини за своєю економiчною природою не є господарськими. Цi вiдносини лише створюють органiзацiйнi, матерiальнi, фiнансовi та iншi передумови функцiонування господарських вiдносин.
Господарсько-правова концепцiя i Господарський кодекс (ст. 1) визначають господарськi вiдносини у власному (спецiальному) розумiннi. А саме: господарськими є вiдносини, що виникають у процесi органiзацiї та здiйснення господарської дiяльностi мiж суб’єктами господарювання, а також мiж цими суб’єктами та iншими учасниками вiдносин у сферi господарювання.
Господарськi вiдносини як предмет регулювання складаються лише з двох елементiв — органiзацiйного (органiзацiя виробництва, обiгу) i майнового. Сукупнiсть господарських відносин у такому вузькому розумiннi є предметом господарського права. За предметом у такому розумiннi господарське право вирiзня-ється з iнших галузей права, норми яких дiють у сферi господарювання.
Господарськi правовiдносини можуть бути класифiкованi за рiзними ознаками. Так, за характером правовiдносин розрiзняють:
— вiдносини з безпосереднього здiйснення господарської дiяльностi (виробництва та реалiзацiї продукцiї, виконання робiт, надання послуг);
— вiдносини з органiзацiї господарської дiяльностi (держав на реєстрацiя, лiцензування, патентування, квотування та інші форми державного регулювання господарської дiяльностi).
За взаємним становищем сторiн правовiдносини подiляються на:
— горизонтальнi, учасники яких рiвноправнi;
— вертикальнi, в яких одним з учасникiв виступає орган управлiння, в тому числi власник майна чи уповноважений ним орган.
За сферою дiї правовiдносини подiляються на:
— внутрiшньогосподарськi, що виникають всерединi господарської органiзацiї мiж її структурними пiдроздiлами, а також мiж господарською органiзацiєю та її структурними пiдроздiлами;
— мiжгосподарськi (зовнiшньогосподарськi), що виникають мiж юридично самостiйними суб’єктами господарювання.
За галузями господарювання i сферами управлiння, в яких вони виникають i функцiонують, видiляють такi правовiдносини:
— у галузi промисловостi;
— у галузi сiльського господарства;
— у галузi транспорту;
— у галузi капiтального будiвництва;
— у сферi приватизацiї;
— у сферi антимонопольного (конкурентного) регулювання;
— у сферi зовнiшньоекономiчної дiяльностi тощо [251, с. 24-25].
Поняття суб’єкта господарського права обґрунтоване теорiєю господарського права, яка виходить з того, що суб’єктами господарського права є учасники господарських вiдносин.
Згiдно з ст. 2 ГК учасниками вiдносин у сферi господарювання є:
а) суб’єкти господарювання,
б) споживачi,
в) органи державної влади та органи мiсцевого самоврядування, надiленi господарською компетенцiєю,
г) громадяни, громадськi та iншi органiзацiї, якi виступають засновниками суб’єктiв господарювання чи здiйснюють щодо них органiзацiйногосподарськi повноваження на основi вiдносин власностi.
Таким чином, усiх вищезазначених суб’єктiв можна розглядати як суб’єктiв господарського права.
Найбiльшу i найважливiшу для господарської дiяльностi групу суб’єктiв господарського права складають суб’єкти господарювання. Тому саме їхньому правовому статусу придiляється головна увага. Частина 1 ст. 55 ГК визнає суб’єктами господарювання учасникiв господарських вiдносин, якi здiйснюють господарську дiяльнiсть, реалiзуючи господарську компетенцiю (сукупнiсть господарських прав та обов’язкiв), мають вiдокремлене майно i несуть вiдповiдальнiсть за своїми зобов’язаннями в межах цього майна, крiм випадкiв, передбачених законодавством. Наведене визначення дає пiдстави видiлити наступнi ознаки суб’єкта господарювання:
— по-перше, цей суб’єкт є учасником господарських вiдносин;
— по-друге, вiн безпосередньо здiйснює господарську дiяльнiсть;
— по-третє, вiн надiлений господарською компетенцiєю (сукупнiстю господарських прав i обов’язкiв), яку реалiзує при здiйсненнi господарської дiяльностi, набуваючи при цьому нових прав i обов’язкiв. Цю ознаку суб’єкта господарського права в лiтературi ще називають господарською правосуб’єктнiстю. Суб’єкт господарського права має засновану на законi можливiсть набувати вiд свого iменi майновi та особистi немайновi права, вступати в зобов’язання, виступати у судових органах. Правосуб’єктнiсть суб’єкта господарювання доктринально визначається як господарська компетенцiя, тобто сукупнiсть встановлених законодавством i набутих у господарських правовiдносинах прав i обов’язкiв;
— по-четверте, вiн має вiдокремлене вiд iнших суб’єктiв (в тому числi i вiд власника) майно;
— по-п’яте, вiн несе вiдповiдальнiсть за своїми зобов’язаннями у межах закрiпленого за ним майна.
Суб’єктами господарювання згiдно з ч. 2 ст. 55 ГК є:
1) господарськi органiзацiї — юридичнi особи, створенi вiдповiдно до Цивiльного кодексу України, державнi, комунальні та iншi пiдприємства, створенi вiдповiдно до Господарського кодексу, а також iншi юридичнi особи, якi здiйснюють господарську дiяльнiсть та зареєстрованi в установленому законом порядку. Фiлiї, представництва та iншi вiдокремленi пiдроздiли господарських органiзацiй (структурнi одиницi), утворенi ними для здiйснення господарської діяльності Законом України вiд 4 лютого 2005 р. були виключенi з числа суб’єктiв господарювання;
2) громадяни України, iноземцi та особи без громадянства, якi здiйснюють господарську дiяльнiсть та зареєстрованi вiдповiдно до закону як пiдприємцi.
Суб’єкти господарювання реалiзують свою господарську компетенцiю на основi права власностi, права господарського вiдання та права оперативного управлiння вiдповiдно до визначення цiєї компетенцiї у ГК та iнших законах. Суб’єкти господарювання — господарськi органiзацiї, якi дiють на основi права власностi, права господарського вiдання чи оперативного управлiння, мають статус юридичної особи, що визначається цивiльним законодавством та Господарським кодексом. Вони мають право вiдкривати свої фiлiї, представництва, iншi вiдокремленi пiдроздiли без створення юридичної особи.
Суб'єкт господарювання може бути утворений за рішенням власника (власників) майна або уповноваженого ним (ними) органу, а у випадках, спеціально передбачених законодавством, також за рішенням інших органів, організацій і громадян шляхом заснування нового, реорганізації (злиття, приєднання, виділення, поділу, перетворення) діючого (діючих) суб'єкта (суб'єктів) господарювання з додержанням вимог законодавства.
Установчими документами суб'єкта господарювання є рішення про його утворення або засновницький договір, а у випадках, передбачених законом, статут (положення) суб'єкта господарювання. У засновницькому договорі засновники зобов'язуються утворити суб'єкт господарювання, визначають порядок спільної діяльності щодо його утворення, умови передачі йому свого майна, порядок розподілу прибутків і збитків, управління діяльністю суб'єкта господарювання та участі в ньому засновників, порядок вибуття та входження нових засновників, інші умови діяльності суб'єкта господарювання, які передбачені законом, а також порядок його реорганізації та ліквідації відповідно до закону.
Статут суб'єкта господарювання повинен містити відомості про його найменування і місцезнаходження, мету і предмет діяльності, розмір і порядок утворення статутного та інших фондів, порядок розподілу прибутків і збитків, про органи управління і контролю, їх компетенцію, про умови реорганізації та ліквідації суб'єкта господарювання, а також інші відомості, пов'язані з особливостями організаційної форми суб'єкта господарювання, передбачені законодавством. Статут може містити й інші відомості, що не суперечать законодавству.
Державна реєстрація суб'єктів господарювання проводиться у виконавчому комітеті міської, районної у місті ради або в районній державній адміністрації за місцезнаходженням або місцем проживання даного суб'єкта, якщо інше не передбачено законом. Державна реєстрацiя суб’єктiв господарювання — це засвiдчення факту створення або припинення юридичної особи, засвiдчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фiзичною особою, а також вчинення iнших реєстрацiйних дiй, якi передбаченi законом, шляхом внесення вiдповiдних записiв до Єдиного державного реєстру.
Припинення діяльності суб'єкта господарювання здійснюється шляхом його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації — за рішенням власника (власників) чи уповноважених ним органів, за рішенням інших осіб — засновників суб'єкта господарювання чи їх правонаступників, а у випадках, передбачених Господарським кодексом, — за рішенням суду.
У разі злиття суб'єктів господарювання усі майнові права та обов'язки кожного з них переходять до суб'єкта господарювання, що утворений внаслідок злиття.
У
разі приєднання
одного
або кількох суб'єктів господарювання
до іншого суб'єкта господарювання до
цього останнього
переходять
усі майнові права та обов'язки приєднаних
суб'єктів господарювання.
У разі поділу суб'єкта господарювання усі його майнові права і обов'язки переходять за роздільним актом (балансом) у відповідних частках до кожного з нових суб'єктів господарювання, що утворені внаслідок цього поділу. У разі виділення одного або кількох нових суб'єктів господарювання до кожного з них переходять за роздільним актом (балансом) у відповідних частках майнові права і обов'язки реорганізованого суб'єкта.
У разі перетворення одного суб'єкта господарювання на інший до новоутвореного суб'єкта господарювання переходять усі майнові права і обов'язки попереднього суб'єкта господарювання.
Суб'єкт господарювання ліквідується:
за ініціативою осіб, зазначених у частині першій цієї статті;
у зв'язку із закінченням строку, на який він створювався, чи у разі досягнення мети, заради якої його було створено;
у разі визнання його в установленому порядку банкрутом, крім випадків, передбачених законом;
у разі скасування його державної реєстрації у випадках, передбачених законом.
Скасування державної реєстрації позбавляє суб'єкта господарювання статусу юридичної особи і є підставою для вилучення його з державного реєстру.
Домiнуюче мiсце серед суб’єктiв господарювання належить пiдприємствам. Це зумовлено особливими економiчними i соцiальними функцiями пiдприємства в економiчнiй системi, а саме функцiями товаровиробника, який задовольняє суспiльнi потреби у продукцiї, роботах, послугах. Тому законодавчий інститут пiдприємства як суб’єкта господарювання є центральною частиною системи господарського права України, його правовою основою. Згiдно з ч. 1 ст. 62 ГК пiдприємство — це самостiйний суб’єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом мiсцевого самоврядування, або iншими суб’єктами для задоволення суспiльних та особистих потреб шляхом систематичного здiйснення виробничої, науково-дослiдної, торговельної, iншої господарської дiяльностi в порядку, передбаченому ГК та iншими законами.
Залежно вiд форм власностi ч. 1 ст. 63 ГК видiляє такi види пiдприємств:
— приватне пiдприємство, що дiє на основi приватної власностi громадян чи суб’єкта господарювання (юридичної особи);
— пiдприємство, що дiє на основi колективної власностi (пiдприємство колективної власностi);
— комунальне пiдприємство, що дiє на основi комунальної власностi територiальної громади;
— державне (в тому числi казенне) пiдприємство, що дiє на основi державної власностi;
— пiдприємство, заснованi на змiшанiй формi власностi (на базi об’єднання майна рiзних форм власностi).
У разi якщо в статутному фондi пiдприємства iноземна iнвестицiя становить не менш як 10 %, воно визнається пiдприємством з iноземними iнвестицiями. Пiдприємство, в статутному фондi якого iноземна iнвестицiя становить 100 %, вважається iноземним пiдприємством.
Залежно вiд способу утворення (заснування) та формування статутного фонду ч. 3 ст. 63 ГК подiляє пiдприємства на унiтарнi i корпоративнi. Унiтарне пiдприємство створюється одним засновником, який видiляє необхiдне для того майно, формує вiдповiдно до закону статутний фонд, не подiлений на частки (паї), затверджує статут, розподiляє доходи, безпосередньо або через керiвника, який ним призначається, керує пiдприємством i формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирiшує питання реорганiзацiї та лiквiдацiї пiдприємства. Унiтарними є пiдприємства державнi, комунальнi, пiдприємства, заснованi на власностi об’єднання громадян, релiгiйної органiзацiї або на приватнiй власностi засновника (ч. 4 ст. 63 ГК). Корпоративне пiдприємство утворюється, як правило, двома або бiльше засновниками за їх спiльним рiшенням (договором), дiє на основi об’єднання майна та/або пiдприємницької чи трудової дiяльностi засновникiв (учасникiв), їх спiльного управлiння справами, на основi корпоративних прав, у тому числi через органи, що ними створюються, участi засновникiв (учасникiв) у розподiлi доходiв та ризикiв пiдприємства. Корпоративними є кооперативнi пiдприємства, пiдприємства, що створюються у формi господарського товариства, а також iншi пiдприємства, в тому числi заснованi на приватнiй власностi двох або більше осiб (ч. 5 ст. 63 ГК).
Залежно вiд кiлькостi працюючих та обсягу валового доходу вiд реалiзацiї продукцiї за рiк пiдприємства можуть бути вiднесенi до категорiї малих пiдприємств, середнiх або великих пiдприємств (ч. 7 ст. 63 ГК).
Малими (незалежно вiд форми власностi) визнаються пiдприємства, в яких середньооблiкова чисельнiсть працюючих за звiтний (фiнансовий) рiк не перевищує п’ятдесяти осiб, а обсяг валового доходу вiд реалiзацiї продукцiї (робiт, послуг) за цей перiод не перевищує сiмдесяти мiльйонiв гривень. Великими пiдприємствами визнаються пiдприємства, в яких середньооблiкова чисельнiсть працюючих за звiтний (фiнансовий) рiк перевищує двiстi п’ятдесят осiб, а обсяг валового доходу вiд реалiзацiї продукцiї (робiт, послуг) за рiк перевищує суму сто мiльйонiв гривень. Усi iншi пiдприємства визнаються середнiми.
У випадках iснування залежностi вiд iншого пiдприємства, передбачених ст. 126 ГК, пiдприємство визнається дочiрнiм (ч. 8 ст. 63 ГК).
Юридичне значення видiлення видiв i органiзацiйних форм пiдприємств полягає в тому, що для них законом можуть встановлюватися особливостi господарювання.
Одним iз найпоширенiших видiв суб’єктiв господарювання є господарськi товариства. Їх правовий статус визначається положеннями § 1 «Господарськi товариства» Глави 8 ЦК, Глави 9 «Господарськi товариства» ГК та Законом України вiд 19 вересня 1991 р. «Про господарськi товариства» [70]. Правовий статус акцiонерних товариств визначає Закон України вiд 17 вересня 2008 р. «Про акцiонернi товариства» [53]. Ознаками господарського товариства є:
а) це пiдприємство або iнший суб’єкт господарювання;
б) його засновниками є юридичнi особи та/або громадяни;
в) товариство утворюється шляхом об’єднання майна засновникiв;
г) учасники товариства беруть участь в пiдприємницькiй дiяльностi товариства;
д) товариство створюється з метою одержання прибутку.
Згiдно з ч. 1 ст. 80 ГК i ч. 2 ст. 1 Закону «Про господарські товариства» до господарських товариств належать:
Акцiонернi товариства – є господарське товариство, яке має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов'язаннями тільки майном товариства, а акціонери несуть ризик збитків, пов'язаних із діяльністю товариства, в межах вартості належних їм акцій. Акціонерні товариства можуть бути відкритими або закритими. Акцiонернi товариства за типом подiляються на публiчнi акцiонернi товариства та приватнi акцiонернi товариства. Кiлькiсний склад акцiонерiв приватного акцiонерного товариства не може перевищувати 100 акцiонерiв.
Товариства з обмеженою відповідальністю – господарське товариство, що має статутний фонд, поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами, і несе відповідальність за своїми зобов'язаннями тільки своїм майном. Учасники товариства, які повністю сплатили свої вклади, несуть ризик збитків, пов'язаних із діяльністю товариства, у межах своїх вкладів.
Товариства з додатковою вiдповiдальнiстю – господарське товариство, статутний фонд якого поділений на частки визначених установчими документами розмірів і яке несе відповідальність за своїми зобов'язаннями власним майном, а в разі його недостатності учасники цього товариства несуть додаткову солідарну відповідальність у визначеному установчими документами однаково кратному розмірі до вкладу кожного з учасників.
Повнi товариства – господарське товариство, всі учасники якого відповідно до укладеного між ними договору здійснюють підприємницьку діяльність від імені товариства і несуть додаткову солідарну відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном.
Командитнi товариства – господарське товариство, в якому один або кілька учасників здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і несуть за його зобов'язаннями додаткову солідарну відповідальність усім своїм майном, на яке за законом може бути звернено стягнення (повні учасники), а інші учасники присутні в діяльності товариства лише своїми вкладами (вкладники) [70].
Об'єднанням підприємств є господарська організація, утворена у складі двох або більше підприємств з метою координації їх виробничої, наукової та іншої діяльності для вирішення спільних економічних та соціальних завдань. Залежно від порядку заснування об'єднання підприємств можуть утворюватися як господарські об'єднання або як державні чи комунальні господарські об'єднання.
Господарське об'єднання — об'єднання підприємств, утворене за ініціативою підприємств, незалежно від їх виду, які на добровільних засадах об'єднали свою господарську діяльність. Господарські об'єднання діють на основі установчого договору та/ або статуту, який затверджується їх засновниками.
Державне (комунальне) господарське об'єднання — об'єднання підприємств, утворене державними (комунальними) підприємствами за рішенням Кабінету Міністрів України або, у визначених законом випадках, рішенням міністерств (інших органів, до сфери управління яких входять підприємства, що утворюють об'єднання), або рішенням компетентних органів місцевого самоврядування.
Господарські об'єднання утворюються як асоціації, корпорації, консорціуми, концерни, інші об'єднання підприємств, передбачені законом [251, с. 174].
Громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи. Громадянин-підприємець відповідає за своїми зобов'язаннями усім своїм майном, на яке відповідно до закону може бути звернено стягнення.
Громадянин може здійснювати підприємницьку діяльність.
безпосередньо як підприємець або через приватне підприємство, що ним створюється;
із залученням або без залучення найманої праці;
самостійно або спільно з іншими особами.
Громадянин-підприємець зобов'язаний:
у передбачених законом випадках і порядку одержати ліцензію на здійснення певних видів господарської діяльності;
повідомляти органи державної реєстрації про зміну його адреси, зазначеної в реєстраційних документах, предмета діяльності, інших суттєвих умов своєї підприємницької діяльності, що підлягають відображенню у реєстраційних документах;
додержуватися прав і законних інтересів споживачів, забезпечувати належну якість товарів (робіт, послуг), що ним виготовляються, додержуватися правил обов'язкової сертифікації продукції, встановлених законодавством;
не допускати недобросовісної конкуренції, інших порушень антимонопольно-конкурентного законодавства;
вести облік результатів своєї підприємницької діяльності відповідно до вимог законодавства;
своєчасно надавати податковим органам декларації про доходи, інші необхідні відомості для нарахування податків та інших обов'язкових платежів; сплачувати податки та інші обов'язкові платежі в порядку і в розмірах, встановлених законом [225, с. 506]
Підприємницька діяльність в Україні
Господарська комерцiйна дiяльнiсть (пiдприємництво) здiйснюється суб’єктом господарювання (пiдприємцем) як самостiйна, iнiцiативна, систематична, на власний ризик дiяльнiсть з метою досягнення економiчних i соцiальних результатiв та одержання прибутку (ст. 42 ГК).
Пiдприємництво є основним видом господарської дiяльностi. Основнi положення щодо здiйснення пiдприємництва встановленi нормами Глави 4 ГК (ст. 42—51). Так, згiдно з ч. 1 ст. 43 ГК «Свобода пiдприємницької дiяльностi» пiдприємцi мають право без обмежень самостiйно здiйснювати будь-яку пiдприємницьку дiяльнiсть, яку не заборонено законом.
Особливостi здiйснення окремих видiв пiдприємництва встановлюються законодавчими актами (ч. 2 ст. 43 ГК). Разом з тим, ч. 3 ст. 43 ГК встановлює обмеження у здiйсненнi пiдприємницької дiяльностi, що полягають:
а) у заборонi здiйснювати окремi види дiяльностi, перелiк яких встановлює Закон України вiд 1 червня 2000 р. «Про лiцензування певних видiв господарської дiяльностi» без спецiального дозволу (лiцензiї);
б) у встановленнi законом перелiку видiв дiяльностi, пiдприємництво в яких забороняється [9].
Перелік видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, а також перелік видів діяльності, підприємництво в яких забороняється, встановлюються виключно законом.
Частина 4 ст. 43 ГК встановлює загальне правило, вiдповiдно до якого здiйснення пiдприємницької дiяльностi забороняється органам державної влади та органам мiсцевого самоврядування. Законом обмежується пiдприємницька дiяльнiсть посадових i службових осiб органiв державної влади та органiв мiсцевого самоврядування.
Принципи пiдприємницької дiяльностi, тобто основнi засади, на яких базується пiдприємництво, законодавчо закрiпленi в статтi 44 ГК:
а) вiльний вибiр пiдприємцем видiв пiдприємницької дiяльностi;
б) самостiйне формування пiдприємцем програми дiяльностi, вибiр постачальникiв i споживачiв продукцiї, що виробляється, залучення матеріально-технiчних, фiнансових та iнших видiв ресурсiв, використання яких не обмежено законом, встановлення цiн на продукцiю та послуги вiдповiдно до закону;
в) вiльний найм пiдприємцем працiвникiв;
г) комерцiйний розрахунок та власний комерцiйний ризик;
ґ ) вiльне розпорядження прибутком, що залишається у пiдприємця пiсля сплати податкiв, зборiв та iнших платежiв, передбачених законом;
д) самостiйне здiйснення пiдприємцем зовнiшньоекономiчної дiяль-ностi, використання пiдприємцем належної йому частки валютної виручки на свiй розсуд [9].
Важливим чинником активiзацiї пiдприємництва в умовах побудови ринкової економiки є державна пiдтримка пiдприємництва. Вiдповiдно до ч. 1 ст. 48 ГК з метою створення сприятливих органiзацiйних та економiчних умов для розвитку пiдприємництва органи влади на умовах i в порядку, передбачених законом:
надають пiдприємцям земельнi дiлянки, передають державне майно, необхiдне для здiйснення пiдприємницької дiяльностi;
сприяють пiдприємцям в органiзацiї матеріально-технiчного забезпечення та iнформацiйного обслуговування їх дiяльностi, пiдготовцi кадрiв;
здiйснюють первiсне облаштування неосвоєних територій об’єктами виробничої i соцiальної iнфраструктури з продажем або передачею їх пiдприємцям у визначеному законом порядку;
стимулюють модернiзацiю технологiї, iнновацiйну дiяльнiсть, освоєння пiдприємцями нових видiв продукцiї та послуг;
надають пiдприємцям iншi види допомоги [9].
На формування i розвиток малого пiдприємництва, становлення малого пiдприємництва як провiдної сили в подоланнi негативних процесiв в економiцi спрямований Закон України від 19 жовтня 2000 року «Про державну пiдтримку малого пiдприємництва», який визначає суб’єктами малого пiдприємництва
фiзичних осiб, зареєстрованих у встановленому законом порядку як суб’єкти пiдприємницької дiяльностi; юридичних осiб - суб’єктiв пiдприємницької дiяльностi будь-якої організаційно-правової форми та форми власностi, в яких середньооблiкова чисельнiсть працюючих за звiтний перiод (календарний рiк) не перевищує 50 осiб та обсяг рiчного валового доходу не перевищує 500 000 євро. Державна пiдтримка малого пiдприємництва здійснюється Кабiнетом Мiнiстрiв України, центральним органом виконавчої влади з питань регуляторної полiтики та пiдприємництва, iншими центральними органами виконавчої влади за такими напрямами:
1) формування iнфраструктури пiдтримки i розвитку малого пiдпри-ємництва, органiзацiя державної пiдготовки, перепiдготовки та пiдви-щення квалiфiкацiї кадрiв для суб’єктiв малого пiдприємництва;
2) встановлення системи пiльг для суб’єктiв малого пiдприємництва;
3) запровадження спрощеної системи оподаткування, бухгалтерського облiку та звiтностi;
4) фінансово-кредитна пiдтримка малого пiдприємництва;
5) залучення суб’єктiв малого пiдприємництва до виконання науково-технiчних i соціально-економiчних програм, здiйснення поставки продукцiї (робiт, послуг) для державних та регiональних потреб [80].
Лекційне заняття
План
Загальна характеристика господарського права і господарського законодавства.
Господарські правовідносини.
Підприємницька діяльність в Україні
Питання теми, винесені на самостійне вивчення
Монополізм і конкуренція у підприємницькій діяльності.
Правові основи інвестиційної діяльності в Україні.
Поняття і суб’єкти банкрутства.
Особливості господарського судочинства.
Глосарій: господарське право, банкрутство, підприємницька діяль-ність, підприємство, підприємництво, інвестиційна діяльність, іннова-ційна діяльність, Антимонопольний комітет, зовнішньоекономічна діяльність, вільна економічна зона.
Питання та завдання для самоперевірки і контролю засвоєння знань: