Декларація підвищення (зміни) оптово-відпускної ціни (тарифу)

	Я		§					Відхилення
	^ .= й&яі		|і		відпускна ціна			граничної ціни від ціни
№ п/п	?Л.ЇІї Е '•— а й) "'а Й 3 й а 1> >,	Тип, марка	• Е"^ в ^ 1|	Одиниця виміру	Iа	|5 В ь	§	н	@ <х
	са е; 0 ==§. сї		^		сб га " ?, 3 ї	еі С я >* а о-	^	?. а -а ї? а а	ч й га ^ У, 0.
			я:		В!			0;	к

До декларації додаються: пояснювальна записка з обґрунту­ванням причин підвищення ціни, відомості про заплановану ціну з розшифровкою матеріальних і трудових витрат, протоколи по­годження нових цін з головними споживачами продукції, дані про обсяги виробництва та запланований і досягнутий розміри прибутку. Особлива увага приділяється обґрунтуванню зміни со­бівартості (ціни), підвищення якої дозволяється тільки з об'єктив­них причин, наприклад, унаслідок подорожчання сировини, збіль­шення тарифів на електроенергію, зростання орендної плати, під­вищення ставок товарних податків тощо. У разі перевищення рівня регульованих цін без декларування до порушників застосо­вуються штрафні санкції відповідно до чинного законодавства.

З метою стабілізації цін на внутрішньому ринку, посилення боротьби з монополізмом і захисту інтересів вітчизняного вироб­ника постановою Кабінету Міністрів України «Про вдосконален­ня порядку формування цін» введений новий принцип їхнього регулювання. Необхідність його застосування зумовлена тим, що на підприємствах України, особливо на транспорті, у нафтовій, газовій і нафтопереробній промисловості, а також у електроенер­гетиці значного поширення набуло встановлення цін і тарифів у доларовому еквіваленті. Така практика, особливо після падіння курсу гривні в серпні—вересні 1998 р., спричинила значне зрос­тання цін, при якому продукція дорожчала випереджаючими тем­пами порівняно з динамікою валютного курсу долара. Тому да­ною постановою було визначено, що, по-перше, ціни мають уста­новлюватись лише в національній грошовій одиниці, по-друге, при формуванні цін обґрунтованим вважається облік у доларово­му еквіваленті тільки тих витрат, які прямо залежать від імпорту сировини, матеріалів та комплектуючих виробів.

Даною постановою встановлюється порядок перерахунку ре­гульованих цін (тарифів), згідно з яким у їхній структурі спочат­ку визначається частка складової, за яку розрахунки здійснюють­ся в іноземній валюті. Потім така імпортна складова ціни перера­ховується в національну валюту за курсом Національного банку. Урахування витрат у доларовому еквіваленті лише в частці імпорт­ної складової ціни сприяє усуненню негативного впливу знижен­ня валютного курсу гривні на стабільність цін.

З метою здійснення цінової політики держава створює спеціаль­ну систему органів ціноутворення, до складу якої входять загаль­нодержавні, регіональні та відомчі установи. До першої групи належить Міністерство економіки України, а до другої — управ­ління з питань цінової політики Ради міністрів Автономної Рес­публіки Крим, обласних. Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.

Діяльність Міністерства економіки у сфері ціноутворення без­посередньо здійснюється Управлінням розвитку конкуренції та цінової політики. Його головним завданням є формування органі­заційно-економічного механізму реалізації цінової політики, у тому числі державної політики цін на енергоносії та продукцію базових галузей промисловості. Управління готує пропозиції що­до визначення пріоритетних напрямів цінової політики та вдос­коналення механізму ціноутворення і регулювання цін (тарифів);

здійснює моніторинг динаміки цін на продукцію та послуги па­ливно-енергетичного комплексу й основні товари базових галу­зей промисловості; визначає економічно обґрунтовані рівні цін та тенденції їхньої зміни на продукцію, що виготовляється за дер­жавним замовленням; здійснює порівняльний моніторинг цін сві­тового ринку, цін імпорту та вітчизняного внутрішнього ринку на енергоносії з метою визначення поточних тенденцій та прогнозу їхньої подальшої динаміки; запроваджує тимчасове регулювання цін на окремі види продукції та послуги підприємств-монопо­лістів, які зловживають своїм монопольним становищем; розроб­ляє та впроваджує нормативно-правове та методичне забезпечен­ня реалізації державної цінової політики на енергоносії та продук­цію базових галузей, а також забезпечує методологічне керів­ництво і єдність у визначенні цін у цих галузях та ін.

Основні повноваження у сфері ціноутворення надано місце­вим органам виконавчої влади, що дає їм змогу оперативно з урахуванням місцевих особливостей проводити в життя цінову політику держави. Їхнє управління з питань цінової політики від­повідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про встанов­лення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих ор­ганів міських рад щодо регулювання цін (тарифів)» мають право встановлювати (регулювати) ціни на паливно-енергетичні ресур­си (вугілля, вугільні брикети, скраплений газ, торф паливний, газ освітлювальний), що відпускаються населенню для побутових потреб; тарифи на теплову енергію, послуги водопостачання та водовідведення, що надаються населенню і всім іншим спожива­чам, незалежно від форм власності; тарифи на послуги вивезення та знешкодження побутових відходів; граничні розміри плати за проживання в гуртожитках робітників і службовців; граничні рів­ні рентабельності та торговельні надбавки на дитяче харчування;

тарифи на платні послуги, що надають лікувально-профілак­тичні та санітарно-профілактичні державні і комунальні заклади охорони здоров'я; граничні рівні торговельних надбавок на віт­чизняні та імпортні лікарські засоби і вироби медичного призначення (за переліком Міністерства охорони здоров'я); тарифи на перевезення пасажирів і вартість проїзних квитків у міському транс­порті (метрополітен, автобус, трамвай, тролейбус), який працює у звичайному режимі руху.

Певну роботу в галузі ціноутворення проводять відомчі орга­ни, до яких належать міністерства і відомства. Установлюючи ціни, вони, як правило, погоджують свої рішення з Міністерст­вом економіки та деякими іншими державними організаціями (Національним банком, Пенсійним фондом, Міністерством фі­нансів). Так, Міністерство транспорту встановлює тарифи на пе­ревезення вантажів та пасажирів залізничним транспортом, авто­бусами міжміських і міжобласних маршрутів, а також аеронавіга­ційні та аеропортові збори за обслуговування повітряних суден. Міністерство зв'язку встановлює тарифи на основні послуги зв'язку як у межах України, так і міжнародні; Національна комі­сія регулювання електроенергетики — тарифи на електроенер­гію, що відпускається населенню для побутових потреб, гранич­ний рівень оптових цін підприємств та роздрібні ціни на при­родний газ, тарифи на транспортування магістральними трубо­проводами природного газу, нафти, нафтопродуктів, аміаку та етиленових речовин; Міністерство освіти і науки. Міністерство охорони здоров'я та інші міністерства, до сфери управління яких належать навчальні заклади — граничний розмір плати за про­живання в студентських гуртожитках. У цілому перелік продукції та послуг, ціни (тарифи) на які підлягають державному регулю­ванню, постійно зменшується, що свідчить про відповідну дере-гуляцію цієї сфери економіки.

Здійснення державної цінової політики неможливе без ефек­тивного контролю за додержанням дисципліни цін. Під держав­ною дисципліною цін розуміють дотримання визначених норма­тивними актами і документами вимог щодо формування, уста­новлення та використання цін за умов регульованої економіки. Контроль за додержанням дисципліни цін здійснюється систе­мою спеціальних органів, зокрема, Державною інспекцією з кон­тролю за цінами Міністерства економіки України і підпорядкова­ними їй державними інспекціями Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської місцевих державних адміністрацій. Головним завданням Держінспекції є здійснення контролю за додержанням центральними та місцевими органами влади, підприємствами та організаціями вимог щодо формування, установлення та застосування цін і тарифів. Відповідно до покла­дених на неї завдань, Державна інспекція з контролю за цінами проводить моніторинг цін і тарифів на товари та послуги спожив­чого ринку і готує пропозиції щодо вживання заходів до стабілі­зації цінової ситуації; перевіряє додержання порядку встановлен­ня цін та їхнього економічного обґрунтування; надає органам ви­конавчої влади, підприємствам та організаціям усіх форм власнос­ті методичну допомогу з питань додержання порядку формуван­ня та застосування цін; бере участь у розробленні проектів норма­тивно-правових актів з питань контролю за цінами тощо.

Держінспекція має право проводити в органах державної влади, на підприємствах і в організаціях незалежно від форм власності пе­ревірки документів, які пов'язані з формуванням та застосуванням цін і тарифів; обстежувати у встановленому порядку виробничі, склад­ські, торговельні та інші приміщення, що використовуються для ви­готовлення, зберігання та реалізації товарів; розглядати справи про адміністративні правопорушення, пов'язані з невиконанням вимог щодо порядку формування та застосування цін і тарифів тощо.

У разі виявлення фактів неправильного встановлення цін і тари­фів державні інспекції з контролю за цінами застосовують до поруш­ників штрафні санкції. Уся сума виручки одержана в результаті порушення державної дисципліни цін підлягає вилученню до відпо­відного бюджету. Крім того, з порушника стягується штраф у дво­кратному розмірі незаконно одержаної суми виручки. Контроль за цінами із застосуванням економічних санкцій поширюється на всіх суб'єктів господарювання, які перебувають на території України та здійснюють виробничу, торгову та комерційну діяльність.

Крім державних інспекції, право контролю за дотриманням порядку застосування цін і тарифів мають також інші установи:

податкові, фінансові та антимонопольні служби, комітет захисту прав споживачів. Права зазначених органів вужчі, ніж права ін­спекцій з контролю за цінами. Якщо державні інспекції цін ма­ють право самостійно приймати рішення щодо застосування фі­нансових санкцій і стягнення штрафів через податкові органи, то інші служби можуть тільки передати органам контролю за цінами матеріали та акти перевірок для подальшого їхнього розгляду.