Умовний приклад доцільності встановлення ціни методом прямих витрат

№ п/п	Показник	грн
1	Імовірна ціна виробу	50
2	Змінні витрати	15
3	Маржинальний дохід (р. 1 — р. 2)	35
4	Сума постійних витрат	240 000
5	Обсяг виробництва, шт.	10000
6	Постійні витрати на одиницю продукції (р. 4 : р. 5)	24
7	Прибуток (р. 3 — р. 6)	11

Як свідчать дані таблиці, метод прямих витрат починається з можливої ціни, за якою товар буде продаватися на ринку. Доціль­ність застосування ціни визначається рівнем прибутку від реалі­зації продукції, який залежить від обсягу її виробництва (прода­жу) та величини маржинального доходу. Маржинальний дохід, як сума постійних витрат і прибутку, дає хоча і приблизне, але об'єктивне уявлення про ефективність прийняття того чи іншого варіанта ціни. Чим більшою є величина маржинального доходу, тим більший прибуток одержить підприємство від реалізації кон­кретного виробу.

Величина прибутку залежить також і від обсягу виробництва. Наприклад, при збільшенні випуску до 15 тис. шт. постійні ви­трати на одиницю продукції становили б 16 грн, а прибуток від­повідно зріс би до 19 грн (35 — 16). Навпаки, при падінні вироб­ництва до 5 тис. шт. постійні витрати зросли б до 48 грн, що при­звело б до збитків у розмірі 13 грн (35 — 48) на одиницю продук­ції. Таким чином, наведений у табл. 3.3 приклад ще не свідчить про те, що ціна в 50 грн є найкращою. Для цього треба розгляну­ти кілька варіантів ціни при різних обсягах виробництва.

Розглянемо умовний приклад і припустимо, що підприємству потрібно визначити ціну на продукцію за таких умов:

— можливий обсяг виробництва становить величину в ме­жах 7 — 20 тис. виробів;

— ціна може бути встановлена від ЗО до 60 грн за штуку;

— сума постійних витрат дорівнює 240 тис. грн, а змінні ви­трати на одиницю продукції становлять 15 грн.

Таблиця Ї.4

Можливі варіанти встановлення ціни

Варі­ант	Ціна виробу, грн	Можливий обсяг продажу, тис. шт.	Виручка від реалізації, тис. грн (гр.2 х гр.З)	Витрати,тис.грн			Прибуток, тис. грн (гр.4--гр:7)
				постійні	змінні (15 грн х х гр.З)	повні (гр,5 + +гр.6)
/	2	3	4	5	6	7	8
1	60	1	420	240	105	345	75
2	50	10	500	240	150	390	110
3	40	15	600	240	225	465	135
4	30	20	600	240	300	540	60

Порівнюючи наведені варіанти, можна зробити висновок, що найвигіднішим є третій варіант встановлення ціни, тому що під­приємство отримає найбільший розмір прибутку. Зниження ціни До ЗО грн є недоцільним, оскільки призведе до різкого падіння прибутковості. Такий результат свідчить про те, що насичення попиту відбулося за ціною 40 грн і тому подальше зниження ціни вже не може істотно вплинути на збільшення обсягу продажу. Але вибір конкретного варіанта встановлення ціни залежить від наявності вільних виробничих потужностей або можливостей Щодо їхнього швидкого введення в дію.

Таким чином, до позитивних сторін методу прямих витра' можна віднести те, що, по-перше, калькулювання витрат тільки частині їхніх змінних величин значно спрощує облік і підвищує. точність розрахунків, а по-друге, цей метод дає змогу віднайти ефективні комбінації витрат, обсягу та ціни і швидко переорієн­тувати виробництво у відповідь на зміни ринкової кон'юнктури. Його використання найдоцільніше у випадках, коли існують ре-зерзи виробничих потужностей, а також тоді, коли постійні вит­рати відшкодовуються в цінах, що встановлені на певну базову. кількість виробів, а формування цін на основі прямих витрат^ здійснюється тільки для додаткового обсягу продукції.

Між тим використання цього методу пов'язане з певними труд­нощами, які зумовлені розподілом витрат, оскільки окрім чисто постійних та змінних витрат, існують змішані типи, так звані умовно-постійні, або умовно-змінні витрати. Прикладом таких витрат є вартість телефонних розмов, де абонентська плата за те­лефон становить постійну частину витрат, а оплата міжміських переговорів — їхню змінну величину. Крім того, існують витра­ти, які залишаються постійними в певних межах завантаження виробничих потужностей, а потім зі зміною обсягів виробництва вони стрибкоподібне зростають і знову стають незмінними в пев­ному інтервалі. Така проблема може бути вирішена шляхом ви­користання спеціальних методів розподілу витрат на постійні та змінні, що застосовуються в практиці управлінського обліку: ме­тод найвищої та найнижчої точок, метод кореляції, метод най­менших квадратів.