Тема №1. Теоретичні засади ціноутворення План

1. ТЕОРІЇ ЦІНОУТВОРЕННЯ

2. ВПЛИВ ПОПИТУ І ПРОПОЗИЦІЇ НА ФОРМУВАННЯ РИНКОВИХ ЦІН

3. КОНКУРЕНЦІЯ І МОНОПОЛІЯ ЯК ЧИННИКИ ЦІНОУТВОРЕННЯ

Протягом багатьох поколінь учені замислюються надпитан­нями — що ж являє собою ціна, що лежить в її основі, чому това­ри обмінюються на інші в певних пропорціях? Ці питання поста­ли ще перед Арістотелем і через усю класичну політекономію пройшли до наших днів. Намагання багатьох економістів дати відповідь на поставлені питання відображені в різних теоріях вар­тості та ціни.

V тлумаченні питання вартості як основної категорії політич­ної економії історично склалися дві течії. Перша виходила з об'єктивності вартості і того, що її джерелом є праця на вироб­ництво товару. Сюди можна віднести теорії трудової вартості, витрат виробництва, трьох чинників виробництва. Представники другої течії вважали вартість суб'єктивною категорією, що ви­пливає з корисності товару в порівнянні з корисністю інших благ. Ці підходи втілені в теорії граничної корисності; теорії визначен­ня ціни, виходячи з коливання попиту і пропозиції, тощо.

Однією з найбільш значних теорій вартості і ціни є теорія тру­дової вартості, яка вперше була розроблена фундаторами класич­ної політекономії В. Петті, А. Смітом і Д. Рікардо та завершена К. Марксом у середині XIX ст. Головне питання цієї теорії поля­гає у визначенні основи мінових пропорцій, що утворюються при обміні товарів, а отже, є основою формування ціни.

Товар як продукт праці, що готовий для продажу, має дві вла­стивості: перша — задовольняти певну потребу, друга — обмі­нюватись на інші товари в певних пропорціях. Здатність товару задовольняти певну людську потребу називається споживною вар­тістю товару. Усі товари мають споживну вартість, але як спожив­ні вартості товари не можна порівняти.

У процесі обміну товарів встановлюються мінові пропорції, причому начебто випадково. Випадковість зумовлена попитом і пропозицією товару в конкретний період. Але в цілому протягом тривалого часу мінові пропорції тяжіють до середнього рівня, тобто встановлюється мінова вартість товару. Мінова вартість — це властивість товару обмінюватись на інший у певних пропорціях.

Товари можуть обмінюватись тільки якщо вони мають спільну властивість. Такою спільною властивістю всіх товарів є праця, що була затрачена на їхнє виготовлення. Таким чином, ми підій­шли до другої характеристики товару — вартості.

Товаровиробники діють у різних умовах, у результаті чого на виробництво одного виду товару затрачається різна кількість ча­су. Але на ринку всі товари оцінюються однією мірою — суспіль­ною вартістю товарів. Величина її вимірюється суспільно-необ­хідним робочим часом, який визначається нормальними умовами виробництва при середньому рівні кваліфікації та інтенсивності праці.

У процесі праці людина створює споживну вартість і вартість. Такі дві сторони товару виходять із двоїстого характеру праці. Кожна праця може розглядатися як конкретна, тобто така, що має корисний зміст і утворює конкретні блага, і абстрактна, яка являє собою витрати робочої сили взагалі. Конкретна праця утворює споживну вартість, а абстрактна — вартість. Товари неможливо зіставити як споживні вартості і, навпаки, як вартості — усі това­ри порівнянні.

Звідси, в основі мінових пропозиції лежить вартість товару, яка відображається у формі ціни. За визначенням К. Маркса, ціна є грошовим виразом вартості товару. При цьому ціна окремого товару може відхилятися від його вартості під впливом випадко­вих ринкових чинників.

Таким чином, теорія трудової вартості вбачає у вартості об'єк­тивну основу ціни, а головною сферою її утворення виступає су­спільне виробництво. Кількісна сторона ціни повністю залежить від вартості, тобто від зміни витрат на виробництво товару, а ри­нок, ринковий попит відіграють не основну, а допоміжну роль.

Приблизно одночасно з теорією трудової вартості виникла тео­рія витрат виробництва, яку розробив Ф. Кене. За цією теорією в основі мінової вартості лежать витрати виробництва, тобто вра­ховується уречевлена праця. У свою чергу витрати виробництва залежать від цін на окремі їхні елементи (пальне, сировина, робо­ча сила). Звідси, використання витрат виробництва як основи ці­ни пояснює ціни на продукцію цінами на окремі елементи витрат. Недоліком такого пояснення є те, що виконанню витратами ви­робництва ролі основи мінової вартості перешкоджає відсутність У їхній вартості додаткового продукту.

Теорія трьох чинників виробництва трактує формування вар­тості в процесі виробництва як додавання витрат його трьох ос­новних чинників: праці, капіталу (засобів виробництва) і землі. При цьому земля вважалася головним природним чинником. Ця теорія була викладена в працях французьких економістів XIX ст. Сея і Бастіа. Вони стверджували, що в утворенні вартості бере участь не тільки праця, а й капітал, який надає виробничу послу­гу при використанні засобів виробництва.

Чинники виробництва, за цією теорією, беруть рівну участь у процесі утворення вартості, а доходи від їхнього використання у вигляді заробітної плати, відсотка і земельної ренти являють со­бою ціну чинників виробництва. Одержання доходів від продук­тивності чинників означає, що такі доходи, як відсоток і рента, утворені засобами виробництва і землею, привласнюються їхніми власниками. Це стало підставою для звинувачення цієї теорії в захисті капіталізму.

Теорія трьох чинників виробництва передувала багатьом шко­лам і течіям в економічній теорії.

В умовах ринку при формуванні цін важливу роль відіграє ко­рисність товару. Справа в тому, що покупця цікавить не просто. товар, а те, у якій мірі він задовольняє його потреби, тобто корис­ність товару. Економісти вже давно звернули увагу на існуючий зв'язок між корисністю товару та його ціною. Якщо річ некорис­на для споживача, то вона не має і ціни. Але, з іншого боку, чим корисніший товар, тим, як правило, вища його ціна. Покупець, маючи на ринку багато варіантів задоволення своїх потреб, виби­рає для себе найкращий. Головним чинником, що обмежує вибір покупця є його грошові доходи. Тому покупець прагне отримати максимальну корисність при обмеженому рівні своїх доходів.

Такі міркування покладені в основу граничної корисності, яка виникла в 70-ті роки XIX ст. Її основними представниками були економісти австрійської школи К. Менгер, Ф. Візер, Е. Бем-Ба-верк та економісти-математики У. Джевонс (Англія) і Л. Вальрас (Швейцарія).

Згідно з цією теорією ціна товару визначається не затратами праці на виробництво товару, а його граничною корисністю для споживача. Гранична корисність товару — це прирощена корис­ність, яку забезпечує споживання додаткової одиниці блага. Загаль­на корисність — це сума граничних корисностей, що досягається при споживанні певної кількості одиниць наявного блага. Зі збіль­шенням загальної кількості товарів, гранична корисність змен­шується, а загальна — зростає. Тому величина граничної корисності визначається додатковим випуском даного товару в резуль­таті зміни попиту на нього.

Проте в реальному житті ця теорія не знайшла практичного застосування. Основний її недолік полягає в неможливості кіль­кісного визначення корисності товару внаслідок її суб'єктивного оцінювання споживачами. Між тим теорія граничної корисності відіграла значну роль у розвитку світової економічної науки, то­му що вона розкрила закономірності визначення корисності і фор­мування ринкового попиту.

З теорією граничної корисності межує теорія визначення ціни, виходячи з коливання попиту і пропозиції. Вона виникла напри­кінці XIX — на початку XX ст., а її основним представником є В. Парето. Згідно з цією теорією на ринку в умовах досконалої конкуренції залежність ціни від інтенсивності останньої потреби дає змогу встановити рівновагу між попитом і пропозицією. Співвідношення попиту і пропозиції визначає мінову вартість без участі вартості та виробничих витрат, що означає вилучення вар­тості з процесу формування цін.

Слабкість цієї теорії в тому, що вона не дає відповіді на пи­тання, чим же буде визначатися ціна у випадку збігу попиту і пропозиції, а також не враховується той факт, що як попит, так і пропозиція, у свою чергу, залежать від рівня цін на товари.

Поєднання твердження класиків політичної економії про те, що в основі ціни лежать витрати виробництва, і положень теорії граничної корисності та попиту і пропозиції про їхню роль у фор­муванні ірусі цін спостерігаємо в неокласичній теорії, її засновни­ками були англійські економісти XIX — початку XX ст., а головним представником цієї теорії є англійський економіст А. Маршалл.

: Основна ідея А. Маршалла, яку він розкрив у праці «Принци­пи економіки» (1890 р.), полягала в необхідності перенесення ак­центу в дослідженнях економістів із проблеми вартості на аналіз закономірностей взаємодії категорій попиту та пропозиції і ство­рення на цій основі розгорнутої теорії ціни. Визнаючи в однако­вій мірі неправомірними спроби надати вирішальне значення в Дослідженнях пропозиції (як це робили представники теорії тру­дової вартості і теорії чинників виробництва) або попиту (як це вважали теоретики граничної корисності), він запропонував об'єд­нати щ категорії в єдину систему. При цьому зміну попиту пов'я­зав з категорією граничної корисності, а пропозицію — з вирішаль­ним впливом витрат виробництва.

А. Маршалл розкрив механізм взаємодії попиту і пропозиції на формування цін за умов досконалої (чистої) конкуренції. Співвідношення попиту і пропозиції впливає на обсяг продукції, що надходить на ринок, і тим самим впливає на витрати виробницт­ва. Останні, зі свого боку, впливають на пропозицію товарів під­приємствами. Таким чином, дія сил попиту і пропозиції спрямо­вує ціни в бік рівноваги, при якій витрати виробництва відігра­ють певну роль у формуванні ціни.

Аналізуючи закономірності формування попиту, пропозиції та ціни, А. Маршалл висунув ряд нових положень і ввів у лексичний обіг нові поняття та категорії. Так, він обґрунтував необхідність включення чинника часу до аналізу цін і вперше визначив зв'язок між витратами виробництва і ціною в умовах короткострокового або довгострокового періоду. Широке визнання в економічній науці дістала також ідея А. Маршалла щодо еластичності попиту і пропозиції за ціною. Теорія ціни, яку запропонував А. Маршалл, у своєму подальшому розвитку склала частину економічної нау­ки, яка називається мікроекономікою.

У сучасній теорії ціноутворення центральне місце посідає тео­рія ціни, яка комплексно вивчає дію різних ціноутворюючих чин­ників, що впливають на ціни шляхом зміни попиту і пропозиції. Рух цін у сучасному виробництві являє собою результат дії склад­ного комплексу таких чинників, як зміни в продуктивності праці та ефективності виробництва, циклічний характер відтворення, стан грошового обігу та платіжного балансу, характер державного регулювання тощо. Тому вважається доцільнішим давати визна­чення ціни як економічної категорії не в трактуванні К. Маркса, а як суму грошей, яку покупець згоден заплатити за відповідний товар.

Поряд із,цим окремі західні економісти і дотепер продовжу­ють віддавати перевагу теорії граничної корисності, розглядаючи суб'єктивні оцінки споживачів як головний чинник встановлення ціни. Деякі економісти висловлюються взагалі проти необхідності використання будь-якої теорії ціноутворення на сучасному етапі.