Землі (князівства) і міста

Володимирська земля

Луцька земля

Дорогобузько-Пересопницька земля

Болохівська земля

Берестейська земля

Холмська земля

Червенська земля

Белзька земля

Перемишльська земля

Звенигородська земля

Теребовельська земля

Галицька земля

Володимирська земля

Володимирська земля (князівство) простягалася на захід до Бугу, на північ до Верхньої Прип’яті, на схід, приблизно до р. Стохід *.

Столичне місто, Володимир, одержало назву від Володимира Святославича **. Укріплений центр міста знаходився між річками Луга і Смоч. В часи Данила замок мав міцні фортифікації, і угорський король Бела, побачивши його, заявив: «Такого града не знайшов я і в німецьких країнах». Оцінюючи стратегічне значення міста, татарський хан Бурундай наказав 1259 р. не тільки спалити стіни міста, а й розкопати його вали ¹. Літопис вказує на існування міських воріт — Київських і Гридшиних ². Місто мало собор, побудований Мстиславом Ізяславичем, де ховали волинських князів ³. Навколо замку далеко простягалися передмістя з численними дворами, монастирями і церквами. Володимир був великим торговим містом з заможним патриціатом, серед якого були також переселенці з Німеччини та з інших міст — новгородці, сурожці ⁴. Зберігся лист володимирської старшини 1324 р. з печаткою міста. Володимир зазнав багато ворожих нападів, облог і руйнувань.

Прилеглі до міста волості були густо заселені. На південь від Володимира, в с. Зимному, стояв монастир Свята Гора ⁵. В Устилузі 1150 р. Ізяслав Мстиславич поставив на «покорм» угорців ⁶. У Свинюхах і Хвалимичах 1157 р. перебували Юрій Мономахович (Долгорукий) і Ярослав Галицький ⁷.

^* Приймаємо кордон Володимирського повіту початку XVII ст.

^** «И сего ради, егда представися єпископ славного города Владимира, его сам великий самодержец Владимир во имя свое создал...». — Патерик, с. 100.

¹ Іпат., с. 510, 562.

² Там же, с. 334.

³ Там же, с. 382, 570, 574, 604.

⁴ Там же, с. 573, 605.

⁵ Житие Феодосия. — Чтения в Обществе истории и древностей российских, 1858, с. 13; Іпат., с. 494.

⁶ Іпат., с. 283.

⁷ Там же, с. 334.

В Житані, П’ятиднях і Бужковичах стояли війська татарських ханів Бурундая (1259) і Теле\22\буги (1286) ⁸. До Володимирської землі належало с. Городел (Городло). Тут, на лівому березі Бугу, була митниця ⁹.

Любомль був улюбленим містом Володимира Васильковича. Він побудував тут кам’яну церкву св. Юрія та прикрасив її іконами, срібним посудом, дорогоцінними тканинами, дзвонами «чудного голосу» та подарував церковно-служебні книги. Володимир перебував у Любомлі під час своєї хвороби і помер тут 1288 р. ¹⁰ Під Любомлем розташовувався княжий двір Рай. Села Березовичі і Сомино Володимир Василькович заповів своїй дружині ¹¹.

Турійськ, Мельниця, Струга, Кам’янець (або Камінь) згадуються при частих набігах литовців ¹². Цей Кам’янець — тепер м. Камінь-Каширський. Є припущення, що тут мали свою волость малолітні Данило і Василько, але правдоподібніший Кам’янець на р. Горині.

Луцька земля

Луцьке князівство відокремилося від Володимирського в середині XII ст., але пізніше інколи знову з’єднувалося з ним *. Воно займало басейн р. Стиру; від сусідніх земель не відокремлювалося ніякими природними межами.

Столичний Лучеськ (Луцьк) був добре укріпленим містом. Замок стояв на острові, забезпечений ріками Стиром і Глушцем та болотами. Витримав він різні облоги, серед яких напад військ воєводи Куремси 1255 — 1256 рр. 1259 р. хан Бурундай наказав зруйнувати замкові укріплення ¹³. Пізніше замок перебудовано, але в основі його залишилися мури давнього часу. В Луцьку було єпископство, і в кафедральному соборі св. Івана ховали князів ¹⁴.

⁸ Там же, с. 562 — 563, 588.

⁹ Там же, с. 595.

¹⁰ Там же, с. 592, 596 — 598, 604, 609 — 610.

¹¹ Там же, с. 593, 595.

¹³ Там же, с. 175, 483, 530, 544, 565, 566, 577. Струга, згадана під 1258 р. (там же, с. 556) — мабуть, хут. Кримненської сільради Старовижівського р-ну Волинської обл.

^* Луцькими князями були: Ярослав Ізяславич, 1151 — 1180 рр. (Іпат., с. 330 — 332, 361, 368, 370, 388, 393, 407); Всеволод Ярославич, близько 1211 р. (там же, с. 485, 487): Ярослав Інгварович, згаданий під 1227 р. (там же, с. 501); Мстислав Данилович, згаданий під 1288 р. (там же, с. 596, 597).

¹³ Там же, с. 272 — 273, 330, 557, 562.

¹⁴ Там же, с. 609; АЮЗР, ч. 1, т. 1, с. 291, 324; Левицкий О. Луцкая старина. — Чтения в Обществе Нестора-летописца. Киев, 1891, т. 5, с. 65 — 70 та ін.; Ратич, с. 11. \23\

Під Луцьком, в лісі, що звався Гай, розташовувалася княжа садиба; це місце було «прекрасне виглядом, забудоване різними спорудами, а церква в ньому була чудова, сяяла красотою» ¹⁵. На північ від міста, в Жидичині, стояв монастир з церквою св. Миколи; сюди приїздив на прощу Данило ¹⁶. Як місто згадується Шепол (Шепель) ¹⁷. Недалеко від Луцька знаходилась Полонна (Полонне), де Володимирко галицький 1149 р. змусив до перемир’я Юрія Мономаховича та Ізяслава Мстиславича, «роз’їхавши» їх, тобто ставши полками між їх військами ¹⁸. Під Муравицею того ж року стояло половецьке військо, очолюване Ростиславом Юрійовичем ¹⁹.

У південній частині Луцького князівства споруджено ряд укріплених міст: Перемиль, який очолював окрему волость²⁰, Дубен (Дубно), мабуть, друге за значенням, поряд з Луцьком, місто ²¹, Стожок (Стіжок) і Данилів, укріплені Данилом ²², Крем’янець (Кременець), найсильніший з замків, якого ні 1240 і 1259 рр. ординці не змогли здобути і лише 1261 р. Телебуга наказав зруйнувати ²³. Броди згадуються тільки принагідно у «Повчанні» Володимира Мономаха ²⁴. На кордоні Галичини стояли Збараж (тепер с. Старий Збараж Збаразького р-ну Тернопільської обл.) ²⁵ та Пліснеськ (тепер уроч. поблизу Підгірець Бродівського р-ну Львівської обл.) ²⁶.

У північній частині Луцького князівства значним містом був Чорториськ (Чорторийськ), що деякий час належав до Пінського князівства. Мстислав Данилович побудував тут кам’яний «стовп» ²⁷.

¹⁵ Іпат., с. 597.

¹⁶ Там же, с. 509.

¹⁷ Там же, с. 173 (1097).

¹⁸ Там же, с. 273

¹⁹ Там же, с. 271.

²⁰ Там же, с. 173, 468, 488, 498, 502, 513, 588.

²¹ Там же, с. 180, 596.

²² Там же, с. 523, 562; Сендульський А. Село Стожек Кременецкого уезда. — Волынские епархиальные ведомости, 1873, № 20, с. 708 — 717.

²³ Лавр., с. 239.

²⁴ Іпат., с. 448.

²⁵ Там же, с. 445, 513; Ратич, с. 25 — 30.

²⁶ Іпат., с. 321.

²⁷ Там же, с. 180, 222 — 224, 501 — 502, 616. \24\