Галицька земля

Галицьке князівство на заході межувало з Перемишльським, на півночі із Звенигородським, на сході з Теребовельським.

Місто Галич, як показують археологічні дослідження, існувало в кінці IX — на початку X ст., але вперше його назва згадана у Печерському патерику при описі подій 1098 р. Центр Галича знаходився на високій горі на місці сучасного с. Крилос; він був укріплений двома рядами ва\37\лів і ровів. Тут збудовано княжий двір, соборну церкву Успіння Богородиці та інші храми. На південь і захід від замку простягалося підгороддя, а в дальших околицях ряд укріплених дворищ і монастирів, від яких залишилися руїни або назви урочищ.

З галицьких князів першим згадується Іван Василькович, який помер у Галичі 1141 р. Володимирко Володарович зробив Галич столицею свого князівства. Пізніше тут правили Ярослав Осмомисл, його син Володимир; деякий час Роман Мстиславич, Володимир і Роман Ігоровичі, боярин Володислав, який «вокняжився» в Галичі; угорські королевичі Коломан і Андрій, Мстислав Мстиславич, Михайло Всеволодович. За Галич велася тривала боротьба між різними претендентами, і галицький замок часто знаходився в облозі. Данило декілька разів добував і втрачав Галич, врешті оволодів ним постійно 1238 р. Під час походу Батия 1241 р. Галич був поруйнований і втратив значення столиці на користь Володимира і Холма. В Галичі існувало єпископство, в 1302 — 1303 рр. реорганізоване в митрополію ¹¹⁹.

У найближчій околиці Галича літопис згадує деякі урочища: Болоння і Бикове Болото — на дорозі до Демешковець, Угольники — на дорозі до Бурштина, Кривавий Брід і Рогожина десь на Дністрі. На північ від Галича розташоване с. Болшів (тепер Бовшів) ¹²⁰. Недалеко від Галича згадується Домамиря Печера, яку 1242 р. хитрощами здобув Ростислав Михайлович ¹²¹.

У північній стороні Галицького князівства стояло місто Зудеч, або Зудечів (тепер Жидачів), через яке переходив шлях; яким користувалися торговці сіллю ¹²².

¹¹⁹ Szaraniewicz І. Trzy opisy staroksiażęcego grodu Halicza w 1860, 1880 i 1882 r. — Lwów, 1883; Czołowski A. O położeniu Starego Halicza. — Lwów, 1897; Peleński J. Halicz w dziejach sztuki średniowiecznej. — Kraków, 1914; Гончаров В. K. Древній Галич. — Вісник АН УРСР, 1956, № 1.

¹²⁰ Іпат., с. 319, 358, 490, 505.

¹²¹ Там же, с. 527. Як місцерозташування цього поселення: в літературі вказується с. Домаморич Тернопільського р-ну Тернопільської обл., або с. Домажир Яворівського р-ну Львівської обл., але текст літопису «пойде ко Галиичю, и пришед ко ПечерЂ Домамири» свідчить, що це поселення знаходилося поблизу Галича. Можливо, це с. Підпечери Івано-Франківського р-ну Івано-Франківської обл.

¹²² Іпат., с. 358. Текст літопису «из Удеча» читаємо «из Зудеча». Зудечів згадується у «списку градів руських» (Воскрес., с. 240).

Монастир ігумена Григорія в Полонині, де 1255 р. перебував литовський князь Войшелк, знаходився, прав\38\доподібно, в c. Задеревачі Стрийського р-ну Львівської обл.¹²³

На південь від Галича згадуються Тисмяниця (Тисьмениця), в якій 1144 р. Володимирко перебував на ловах, та Толмач (Товмач) ¹²⁴.

На Підкарпатті найбільшим містом була Коломия, центр торгівлі сіллю ¹²⁵. В цій околиці відомий також Городок на Черемоші ¹²⁶. Згаданий в літописі зневажливо Вотьнин ¹²⁷, вважають однозначним з Отинією.

В роки правління Ярослава Осмомисла з Галицьким князівством була з’єднана — невідомо точніше, на яких умовах, — територія при гирлі Дунаю. Список «градів всіх руських дальних і ближніх» XIV ст., вміщений у Воскресенському літописі, подає на Дунаї міста Килію, Нове Село, Дичин; при гирлі Дністра Білгород, Берладь і Малий Галич (Галац), відомі як міста Івана Берладника, тут не згадуються. Позначено також міста при шляхах, які вели від Чорного моря до Галичини: при Пруті Аский Торг (Ясси), між Серетом та Карпатами: Романів Торг, Немеч, Корочунів Камінь, Сочаву, Серет, Баню, Нечун, а далі галицькі міста: Коломию, Городок на Черемоші і Хотин ¹²⁸. Цей список показує приблизно територію, яка знаходилася під впливом Галицького князівства.

¹²³ Іпат., с. 567. У Задеревачі 1371 р. згадується Григор’їв монастир і поряд з ним ще два інших (КДМ, т. 3, № 844).

¹²⁴ Іпат., с. 226, 491.

¹²⁵ Там же, с. 525.

¹²⁶ Воскрес., с. 248.

¹²⁷ Іпат., с. 525.

¹²⁸ Воскрес., с. 240 — 241.