Контрольні запитання

1. Що являє собою міжнародний поділ праці як еко­номічна категорія?

2. Що таке загальний, частковий та одиничний поділ праці?

3. Які форми спеціалізації набули поширення в світо­вому господарстві?

4. Які причини викликали необхідність формування світового ринку, як здійснювався цей процес?

5. Яке визначення можна дати світовому ринку як еко­номічній категорії, як вона пов'язана з міжнародним по­ділом праці?

РОЗДІЛ 4. МІЖНАРОДНІ ЕКОНОМІЧНІ ВІДНОСИНИ ІНДУСТРІАЛЬНОЇ ЕПОХИ

ГЛАВА 8. МОНОПОЛІСТИЧНИЙ КАПІТАЛІЗМ І СИСТЕМА ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИН СВІТОВОГО ГОСПОДАРСТВА

Зрушення в продуктивних силах та виробничих відносинах суспільства

Бурхливий розвиток продуктивних сил, що мав місце в другій половині XIX ст., спричинив відповідні зміни в усій системі виробничих відносин і передусім обумовив формування нових структур власності. Найяскравіше це знайшло свій вираз у створенні на основі акціонерного капіталу величезних господарських комплек­сів, що стали монополізувати основні сфери суспільного виробництва, збуту, кредитні операції, транспорт, страхову справу тощо. В усіх сферах економічного життя чітко виз­начилася тенденція до монополізації.

Ці процеси не могли не знайти свого прояву і в сфері міжнародних економічних відносин. Вони стали швидко розвиватися, набувати нових рис, охоплювати поряд з тор­гово-економічними стосунками зв'язки, які стали склада­тися й розвиватися щодо вивозу капіталу, валютних від­носин і т. д. Ускладнилися канали, по яких відбувався рух грошових та інвестиційних потоків поміж країнами.

Великого економічного значення став набувати стан торгового та платіжного балансу, що відображав широкий спектр міжнародних економічних відносин як прояв по­глиблення не лише суто світогосподарських зв'язків, а й політичних, культурних та інших стосунків.

Розвиток цих зв'язків сприяв дальшому розширенню масштабів і поглибленню світового ринку, який у міру включення в сферу капіталістичних виробничих відносин нових країн та народів став поступово набирати характеру єдиного всесвітнього ринку товарів, а згодом і капіталу. Отже, з виникненням тенденції до монополізації виробни­цтва, торгівлі, банківської справи і т. д. набувало нових рис і особливостей всесвітнє капіталістичне господарство й адекватна йому система міжнародних економічних від­носин.

В останній третині XIX ст. відбулися прогресивні зрушенняв самому процесі виробництва матеріальних благ. Так, у цей період виникли і були впроваджені у виробни­цтво нові способи виплавки сталі, мало місце широке ви­користання у виробництві та побуті хімії, на заводах та фабриках з'явилися нові види машин, прогресивні на той -час технології, змінювали своє технічне обличчя транспорт, зв'язок тощо. Велику роль у технічній та технологічній пе­ребудові промисловості та сільського господарства відігра­ли винахід і використання електричної енергії, щойно від­криті способи передачі її на великі відстані, винайдені телефон, телеграф.

У кінці XIX і на початку XX ст. світова наука і кон­структорська думка були представлені десятками геніаль­них учених та винахідників, роль наукових відкриттів, тео­ретичних узагальнень, технічних та технологічних винаходів яких важко переоцінити і сьогодні.

Всі прогресивні зрушення у виробництві, що відбулися на рубежі двох віків, його концентрація, а також адекват­ні цим зрушенням зміни у формах власності та інших лан­ках виробничих відносин спричинили перехід кількості в якість — переростання «старого» капіталізму в нову, більш «зрілу» його стадію.

Заступання монополіями вільної конкуренції, що була притаманна капіталізму до імперіалістичної стадії,—та­кою виявилася, як писав В. І. Ленін, підсумкова картина всесвітнього капіталістичного господарства, в його міжна­родних взаємовідносинах, на початку XX століття, напере­додні першої всесвітньої імперіалістської війни»

Важливу роль у цьому переростанні традиційного ка­піталізму в якісно нову, більш високу стадію розвитку ві­діграли також зовнішні фактори, що сприяли розширенню меж та поглибленню місткості світового ринку. До цих факторів належать не лише ті, що мають суто економічний характер (розвиток зовнішньоторговельних стосунків, ви­віз капіталу, що набував чимраз більшого значення, вдосконалення механізму міжнародних валютних розрахунків, розвиток міжнародного кредиту тощо), а й силові, воєнні чинники. Мова йде про висунення на перший план коло­ніальної політики, яка зводилася до завоювання й закабалення інших країн, пограбування їх народів. З цього при­воду В. І. Ленін писав: «...Колоніальна політика капіталіс­тичних країн закінчилазахоплення незайнятих земель на нашій планеті. Світ уперше вже поділено, так що далі ма­ють бутилишепереділи, тобто перехід від одного «влас­ника» до іншого, а не від безхазяйності до «хазяїна».

І справді, вже з 70-х років XIX ст. найсильніші в еко­номічному і воєнному відношенні капіталістичні держави вдалися до загарбницьких війн з метою захоплення ринків збуту, джерел сировини та робочої сили, сфер прикладан­ня капіталу. В результаті цих війн були захоплені обширні території в Азії, Африці, на Тихому океані.

Анексія наймогутнішими державами нових країн та те­риторій, багато з яких перебували ще на стадії феодаль­ного або навіть напівфеодального розвитку, сприяла поши­ренню капіталістичної системи господарства в усі куточки земної кулі, що в свою чергу привело до розширення сві­тового капіталістичного ринку.

Все це спричинювало подальше визрівання капіталіс­тичних економічних відносин, набуття ними світових мас­штабів і одночасно обумовило якісну зміну основи цих від­носин — форми власності. Внаслідок активного поширення акціонерних товариств "власність дедалі більше набирала колективного характеру. Справа в тому, що завдяки акціо­нерній формі організації та управління виробництвом власність тих чи інших господарських суб'єктів (промис­лових підприємств, банків, залізниць, страхових компаній і т. ін.) розпорошувалася серед численних власників (ак­ціонерів), хоча контрольний пакет акцій завжди знаходив­ся в руках невеликої кількості власників. Це давало їм можливість формувати господарську політику в акціонерних товариствах, у своїх інтересах приймати відповідні рішен­ня, контролювати всю господарську і фінансову діяльність акціонерних підприємств.

Акціонерні товариства, володіючи великим капіталом і використовуючи для його накопичення значну частину не­розподілених серед своїх пайовиків (акціонерів) прибутків, мали можливість постійно модернізувати виробництво, оновлювати свій основний капітал, витрачати чимраз біль­ші кошти на наукові дослідження й розробки. Все це сприя­ло швидкому розвитку в кінці XIX і на початку XX ст. ці­лого ряду нових, до того не відомих галузей та видів виробництва, обумовило впровадження в нього нових тех­нологій, застосування передових методів організації та управління підприємствами.

Завдяки акціонерним формам ведення господарства стало можливим акумулювати грошові заощадження міль­йонів людей.

Акціонерні товариства виявилися настільки ефективною господарською структурою, що вони протягом уже століття є головним типом і функціональною формою підприємни­цької діяльності в усіх без винятку капіталістичних країнах. І в наші часи всі найбільші корпорації провідних кра­їн світу, де існує змішана економіка,— це акціонерні това­риства. Саме вони є основними виробниками продукції, найбільшими торговельними фірмами, провідними фірма­ми в сфері послуг, кредитними установами, страховими компаніями, найкрупнішими корпораціями, що діють у га­лузі транспорту, зв'язку тощо. Не випадково в західній економічній літературі вельми поширені теорії «демокра­тичного капіталізму», «дифузії власності», тобто розпоро­шення її серед мільйонів і десятків мільйонів акціонерів. Демократизація капіталу завдяки акціонерній формі влас­ності справила відповідний вплив на соціальну психологію виробників — робітників та службовців, що працюють у великих фірмах та компаніях. Володіння акціями пробу­дило в них почуття господаря, власника тієї чи іншої корпорації з усіма наслідками, що випливають з цього:

ставлення людей до праці, їх сумлінність, дисципліна, від­даність і вболівання за справи фірми.

Демократизація капіталу супроводжувалася в більшості західних країн зростанням участі виробників в управлінні підприємствами, посиленням їх впливу та прийняття тих чи інших рішень, що стосуються виробничої діяльності або соціальної політики, яка здійснюється певною акціонерною компанією.

Можна небезпідставно стверджувати, що значною мірою завдяки акціонерній формі організації виробництва промислово розвинуті капіталістичні країни змогли досягти високого щабля економічного та соціального розвитку і відповідно неперевершеного на сьогоднішній день рівня добробуту населення.

Розвиток продуктивних сил і виробничих відносин, як уже зазначалося, в кінцевому підсумку спричинив пере­ростання капіталізму періоду вільної конкуренції в капі­талізм монополістичний.

У функціонуванні останнього з'явився ряд якісно нових структурних рис та особливостей, які привернули до себе увагу численних учених-економістів, політиків, журналістів з багатьох країн. Усі вони робили спроби осмислити якісно нову фазу в розвитку капіталізму, кожний з дослідників на­магався дати своє бачення новітнього капіталізму, показа­ти його історичну роль, виявити тенденції подальшого роз­витку.

До найвизначніших праць того часу треба віднести кни­гу англійського економіста Дж.-А. Гобсона «Імперіалізм» яка була видана в 1902 p.у Лондоні та Нью-Йорку. В 1910 p. У Відні вийшла у світ праця австрійського вченого та політичного діяча P.Гільфердінга під назвою «Фінансовий капітал». Двома роками пізніше ця книжка була перекла­дена на російську мову.

Наукову цінність з точки зору аналізу основних еконо­мічних та політичних рис імперіалізму, визначення його історичного місця, а також з огляду на формування в ос­танній третині XIX — на початку XX ст. системи міжнарод­них економічних відносин має праця В. І. Леніна «Імперіа­лізм, як найвища стадія капіталізму», написана ним у січ­ні—червні 1916 p.Разом з тим багато з положень цієї праці застаріли і в наш час не можуть претендувати на уні­версальність.