Світовий ринок: закономірності становлення і головні риси

Подібно до того як всередині кожної країни суспільний поділ праці привів до ствердження національ­ного ринку, міжнародний поділ праці спричинився до ви­никнення світового ринку. Дедалі глибша й стабільніша спеціалізація окремих держав на виробництві певних ви­дів продукції, обсяг випуску яких перевищував власні по­треби, стала основою перетворення збуту надлишків цієї продукції іншим країнам у постійно діючий напрям госпо­дарської діяльності. Здійснення національного відтворення, яке за своїми параметрами вже переросло можливості на­ціонального ринку, об'єктивно вимагало виникнення та розвитку світового ринку.

Формування світового ринку охопило досить значний період. Його зародки можна спостерігати вже в рабовлас­ницькому та феодальному суспільстві, де виникають навіть цілі торговельні держави (Фінікія, міста-поліси Чорного моря, Венеція та ін.). Але зовнішня торгівля в цей період, мала все ж локальний характер, обмежувалася певним .ре­гіоном, ще не охоплювала більшості країн світу. Лише під впливом капіталістичних виробничих відносин вона стає явищем всесвітнього характеру. Головним чинником 'цього виступає велика машинна індустрія з об'єктивно прита­манним для неї потягом до максимально широкого ринку збуту продукції, ненаситною жагою до сировини, дедалі зростаючим використанням результатів науково-технічного прогресу.

Розвиток капіталістичних виробничих відносин і світо­вого ринку є взаємообумовленим процесом. Саме тому К. Маркс дійшов висновку, що створення світового ринку та виробництва на базі цього ринку—одне з основних завдань буржуазного суспільства. Дійсно, вже на перших кроках, його створення, у XVI ст., зовнішня торгівля стає важливим джерелом первісного нагромадження капіталу, а його накопичення у буржуазії, що народжувалася та формувалася як клас, створило передумови до виникнення великої машинної індустрії.

Промислова революція, що відбулася на зламі XVIII— XIX ст., остаточно ствердила не лише капіталістичну фор­мацію, але й таку невід'ємну складову її господарського організму, як світовий ринок. Він сформувався як чітко визначена економічна категорія у першій чверті минулого століття, забезпечивши необхідні зовнішні умови капіта­лістичного відтворення. В Англії — «майстерні світу» того часу такі провідні галузі промисловості, як металургійна ^(а через неї й машинобудівна) та текстильна, вже не мали змоги нормально працювати без імпортних надходжень значної частини предметів праці, які або зовсім не вироб­лялися в країні, або за природними та економічними умо­вами вироблялися в недостатній кількості. Стабільними та широкими стають і поставки продукції на зовнішній ри­нок, бо лише він був спроможний поглинути масовий ви­пуск товарів великої машинної індустрії.

Характерною рисою розвитку світового ринку протягом майже всього XIX ст. було те, що він існував в умовах ка­піталізму епохи вільної конкуренції. Рівень конкурентної боротьби, особливо в сфері зовнішньої торгівлі, був значно нижчим порівняно з її гостротою в XX ст., що створювало сприятливі можливості для виходу на світовий ринок де­далі більшої кількості фірм різних країн. Наслідком був насамперед розвиток цього ринку вшир, який стиму­лювався також втягуванням у міжнародну торгівлю ко­лоній, різким зростанням потреби в експорті та імпорті в тих державах, де стверджувалися капіталістичні виробничі відносини (Росія, Австро-Угорщина та ін.). За цього пе­ріоду статус сфери обміну в системі міжнародних еконо­мічних відносин був особливо високим, звідси випливає і значення світового ринку. Справа в тому, що рівень роз­витку продуктивних сил та міжнародного поділу праці ще не вимагав стабільних зв'язків товаровиробників різних країн у сфері виробництва: в цей час панували не спеціа­лізовані, а універсальні підприємства, тому коопераційні зв'язки між ними були розвинуті досить слабо навіть у національному господарстві, не кажучи вже про відносини між виробниками різних країн. Не коопераційні зв'язки у виробництві, а саме обмін готовою продукцією превалював на світовому ринку в період, що розглядається.

Аналізуючи закономірності формування та розвитку ка­піталізму, В. І. Ленін зазначив, що на зламі двох століть виникає світове капіталістичне господарство. Однією з його характерних рис є втягування в міжнародну торгівлю прак­тично всіх незалежних та колоніальних країн, що сприяло завершенню формування світового ринку як явища все­світнього характеру. Суттєво змінюється порівняно з по­переднім періодом взаємодія світового ринку та національ­ного відтворення. В економіці кожної країни чітко визна­чається коло галузей з міжнародною спеціалізацією, які або працюють на експорт, або повністю залежать від ім­портних надходжень. Але й усі інші галузі, мало або зов­сім не пов'язані із зовнішньою торгівлею, відчували істот­ний вплив світового ринку. Це виявлялося, зокрема, в не­обхідності для національних виробників забезпечувати близький до світового рівень якості та цін виробів на вну­трішньому ринку, щоб не поступитися позиціями на ньому іноземним фірмам. Крім того, розвинута система відтворен­ня передбачає значний взаємозв'язок всіх галузей та підгалузей економіки, тому й ті з них, що не були спеціалізо­вані на експорті, опосередковано також виходили на світовий ринок як постачальники компонентів для експор­тованих товарів. При значному зростанні зв'язків націо­нального господарства із світовим ринком вони перетво­рюються в стабільний фактор безпосереднього впливу на економіку кожної країни.

На цей же період припадає початок діяльності на сві­товому ринку міжнародних монополій. До другої світової війни більшість з них базувалася на національному грунті, тобто їх виробництво зосереджувалося в окремих імперіа­лістичних державах, але збут значної частини продукції був уже зорієнтований на ринки інших країн. При цьому, як зазначив В. І. Ленін в роботі «Імперіалізм, як найвища стадія капіталізму», вже ці міжнародні монополії первіс­ного типу чітко розподіляють сфери свого впливу. Напри­клад, світовий ринок сталевих виробів був спочатку поді­лений між монополіями Англії (понад 50 %), Німеччини та Бельгії, до яких потім приєдналися фірми Франції та США.

Такими є особливості формування та первісного роз­витку світового ринку. Що ж являє собою світовий ринок як економічна категорія, чим визначаються його головні риси?

Світовий ринок — це підсистема господарства, пов'яза­на •зобміном товарів за межами національної економіки та валютно-фінансовим забезпеченням такого обміну. Тре­ба зауважити, що до товарів відносяться не лише матеріа­лізована продукція (верстати, тканини, збіжжя тощо), але й призначені для продажу наслідки інтелектуальної праці (світовий ринок патентів, «ноу-хау» і т. д.), а також праці у сфері послуг (туризм, транспорт, зв'язок, посередницькі операції та ін.). Існує також світовий кредитний та валют­ний ринок, який у кінцевому підсумку є відображенням руху матеріальних та нематеріальних наслідків праці за національними межами. В сучасних умовах фактично ви­ник і міжнародний ринок праці, свідченням існування яко­го є масова транснаціональна міграція трудових ресурсів.

Як і ринок взагалі, світовий ринок пов'язаний із су­спільним поділом праці, але в його особливій формі — між­народного поділу праці. Тому, з одного боку, він має всі особливості ринку як такого, а з іншого — ці особливості виявляються здебільшого в специфічному вигляді, що є наслідком впливу процесів інтернаціоналізації господарсь­кого життя.

Насамперед це стосується взаємин між світовим рин­ком та міжнародним поділом праці. З наведеного вище матеріалу про поступове формування світового ринку мож­на зробити висновок, що саме його виникнення є резуль­татом міжнародного поділу праці, розвиток останнього став першопричиною процесів розширення та ускладнення структури ринкових відносин у світовому господарстві. Це підтверджується невпинним зростанням обсягу міжнарод­ної торгівлі — одного з найдинамічніших секторів госпо­дарського життя людства.

Однак, з іншого боку, і сам світовий ринок є об'єктив­ним фактором розвитку та поглиблення міжнародного по­ділу праці. Процес інтернаціоналізації господарського жит­тя створює лише передумови для закріплення за тією чи іншою країною спеціалізації на виробництві певних видів товарів, але лише після завоювання національними вироб­никами відповідних позицій на світовому ринку ця потен­ціальна можливість стає реальністю, стверджуючи поділ або перерозподіл сфер виробництва між окремими дер­жавами.

Усталення ринкових відносин докорінно змінює саму основу економічних зв'язків у суспільстві. Обмін товарів за їх вартістю витискує всі попередні форми відносин між виробниками та споживачами (наприклад, різні види поза­економічного присвоєння продуктів праці, які існували в рабовласницькій та феодальній формаціях). Але головним е те, що ринкові відносини стають водночас практично єди­ною формою взаємозв'язків між товаровиробниками, лік­відуючи натуральний продуктообмін. Характерно, що оста­точна перемога товарно-грошових відносин у капіталістич­них державах відбувається лише після утворення світового ринку, який досить швидко долає національні межі країн з іншими соціально-економічними системами, виступаючи могутнім фактором ствердження і в них ринкової моделі господарювання. Тим самим вже в XIX ст. виявилася важ­лива риса світового ринку як інтернаціонального феномена, пов'язана з можливістю його домінуючого впливу на про­цеси в національному господарстві.

Важливим напрямом взаємодії міжнародного поділу праці та світового ринку є процес ствердження інтернаціо­нальних вартості та ціни. Із виникненням світового ринку поступово для дедалі більшої частини товарів визнання суспільної потреби в них зміщується до інтернаціональної сфери, тому що всі відхилення цін на національному ринку досить вільно вирівнюються експортом та імпортом. Меха­нізм цього процесу відносно простий — якщо в даній країні виникає нестача певного продукту, то ціни на нього почи­нають невпинно зростати, що стимулює імпорт з-за кордо­ну. Надвиробництво ж товарів порівняно з потребами вну­трішнього ринку веде до падіння цін нижче їх вартості й примушує виробників викидати надлишок на світовий ри­нок для відновлення відповідності між витратами вироб­ництва та цінами товарів, забезпечення рівноваги між по­питом і пропозицією. За цих умов реалізація товарів як акт визнання їх суспільної значущості перестає бути спра­вою лише національного господарства, все більшою мі­рою розподіляється між ним та світовою економікою в ці­лому.

Отже, з розвитком світового господарства певна й де­далі зростаюча частина товарів обертається за межами національного господарства. При цьому потреби світового ринку в кожний проміжок часу визначають загальну вели­чину цих товарів, а від неї залежить, яким країнам згідно з дією закону вартості вигідно покривати попит на світо­вому ринку. До покриття потреб цього ринку залучаються країни з дедалі вищим рівнем національних вартостей, аж доки попит не буде повністю задоволений. Рівень націо­нальної вартості тієї країни, яка остаточно покриває сві­тові потреби в даному товарі, стає базисним, а всі країни з нижчою національною вартістю одержують додаткові доходи. Такий у своїх основних рисах механізм утворення інтернаціональної вартості, яка разом із формою свого про­яву—інтернаціональною ціною є імманентною для світо­вого ринку економічною категорією. Незважаючи на значну специфічність цього процесу, спричинену наявністю транс­національних корпорацій, регіональних інтеграційних угру­повань та інших новітніх явищ у світовій економіці, в цілому механізм утворення інтернаціональних вартості та ціни й нині зберігає зазначені вище риси.

Активним фактором, що забезпечує реальну дію цього механізму, є міжнародний поділ праці. Саме спеціалізація окремих країн визначає коло товарів, стосовно яких ці держави беруть участь у процесі утворення інтернаціо­нальної вартості. Міжнародний поділ праці, будучі! осно­вою включення національної економіки до світового госпо­дарства, одночасно є й першоджерелом самого явища зіставлення національних вартостей. До того ж як причина розвитку міжнародних економічних відносин цей поділ праці сприяє доведенню зазначеного зіставлення до виник­нення інтернаціональної вартості. Остання, у свою чергу, впливає на міжнародний поділ праці. Встановлення на певний вид товарів відносно стабільної інтернаціональної ціни веде до того, що всі країни з більш високим рів­нем вартості припиняють спеціалізацію на його вироб­ництві.

Налагодження взаємозв'язків між окремими товарови­робниками — одна з основних функцій ринку як такого. Світовий же ринок є важливою умовою усталення зв'язків між відокремленими національними або регіональними ринками, які стають складовими частинами загальносвіто­вої ринкової господарської системи.

Механізм ринкових відносин базується на використан­ні таких важелів, як ціна, попит та пропозиція товарів. Виникнення та розвиток світового ринку вносить суттєві зміни у їх використання. Насамперед, на цьому ринку функціонують власні ціни, існує своя динаміка попиту та пропозиції як результат опосередкування сукупності про­позицій та потреб національних виробників і споживачів товарів. Разом з тим інтернаціоналізація цін, попиту та пропозиції безпосередньо впливає й на механізм їх вико­ристання в національному господарстві. Цей механізм пе­рестає бути автономним: залишаючися національним, він одночасно стає частиною загальносвітового механізму ціно­утворення.

Підводячи підсумки, необхідно вказати, що світовий ринок поступово стає однією з найвагоміших категорій господарської діяльності людства. Об'єднуючи окремі краї­ни дедалі ширшими торговельними зв'язками, цей ринок інтернаціоналізує виробництво, прискорює впровадження його передових методів, забезпечує все більшу взаємоза­лежність виробників з усіх континентів.