5. Державне регулювання міжнародної торгівлі.

Для регулювання своєї зовнішньої торгівлі кожна держава законодавчо встановлює певні правила та умови зовнішньоторговельної політики. Ними держава намагається забезпечити найсприятливіші умови національним товаровиробникам, створити необхідні умови для вивезення національних товарів на ринки інших країн та обмежити ввезення іноземних товарів в свою країну. Так держава відчутно впливає на загальний стан експортно-імпортних відносин. Залежно від масштабів втручання держави у міжнародну торгівлю розрізняють два типи зовнішньоторговельної політики: • політика вільної торгівлі; • політика протекціонізму. Політика вільної торгівлі — це політика мінімального втручання держави у зовнішню торгівлю, що розвивається на основі вільних ринкових сил попиту і пропозиції. Така політика базується на усуненні будь-яких перешкод до ввезення та вивезення іноземних та вітчизняних товарів. Митні органи виконують лише реєстраційні функції. Цю політику проводять країни з високим рівнем розвитку продуктивних сил, що дає змогу місцевим підприємцям витримувати конкуренцію.

Протекціонізм — це державна політика захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції з використанням системи обмежень імпорту Проводячи політику протекціонізму, держава захищає національних виробників, стимулює розвиток національного виробництва. З іншого боку, така політика може призвести до застійних явищ, оскільки послаблюються стимули до технічного прогресу, що, своєю чергою, веде до падіння конкурентоспроможності національних товарів. За такої політики посилюється нелегальне ввезення товарів контрабандою Крім того, торгові партнери можуть вжити відповідних заходів щодо експорту товарів цієї країни, що завдасть її економіці збитків. Протекціонізм переважає в зовнішньоторговельній політиці країн, що розвиваються. Виділяють декілька форм протекціонізму: •селективний; •галузевий; •колективний; •прикований. Розрізняють економічні та неекономічні методи зовнішньоторговельної політики. Економічні методи поділяються на тарифні й нетарифні (інші). Тарифні методи застосовуються для державного регулювання імпорту. Вони є головним інструментом торгової політики держав; базуються на митних тарифах. Митні тарифи — це систематизований відповідно до товарної номенклатури зовнішньоекономічної діяльності перелік товарів із зазначенням мит, якими вони обкладаються під час перетину митного кордону держави. Митні тарифи розробляються на основі товарних класифікаторів. Сьогодні найпоширенішим класифікатором товарів для торгівлі є Гармонізована система описання і кодування товарів (ухвалена в 1983 р. замість Брюссельської митної номенклатури, яка діяла з 1978 р. і є одним з її варіантів). Більшість держав почали застосовувати Гармонізовану систему в 1988—1989 pp., Україна — з 01.01.91. Митний тариф кожної країни складають конкретні ставки мита. Мито — це обов'язковий грошовий збір, що отримує держава через мережу митних закладів з товарів під час перетину ними кордону країни. Мито виконує декілька функцій: -захищає національних товаровиробників від іноземної конкуренції (протекціоністськемито); -є джерелом надходження коштів до бюджету держави (фіскальне мито); -є засобом покращання умов доступу національних товарів на зарубіжні ринки. За способом збору мита бувають: • адвалорні — збираються з ціни товару (наприклад, 20 % від вартості); • специфічні — збираються з ваги, обсягу або якої-небудь іншої характеристики товару (наприклад, 20 дол. США за тонну). Інколи використовуються мита змішаного типу, коли товар одночасно обкладається адвалерним і специфічним митами (наприклад, 20 % вартості, але не більше ніж 10 дол.СШАзатонну). За об'єктом обкладання мита бувають: •імпортні; •експортні; •транзитні. За характером мита бувають: •сезонні; •антидемпінгові; •компенсаційні. За характером надходження розрізняють такі мита: •автономні; •конвенційні; •преференційні. За типами ставок існують мита: • постійні — які не змінюються залежно від обставин; • змінні — які можуть змінюватися в установлених органами державної влади випадках, наприклад, зі зміною рівня світових цін. За способом обчислення мита бувають: •номінальні; • ефективні.

Тарифна квота — це різновид змінних мит, ставки яких залежать від обсягу імпорту товару. Якщо обсяг імпорту більший від деякої кількості, встановлюється підвищена ставка тарифу. У нетарифних методах фінансові інструменти використовуються для державного регулювання експорту, приховані — для імпорту, а з кількісних: квотування — для імпорту; "добровільні" обмеження — для експорту, а ліцензування — для експорту та імпорту. Більшість сучасних заходів регулювання зовнішньої торгівлі належать до нетарифних обмежень. Кількісні обмеження — це адміністративна форма регулювання торгового обороту встановленням кількості й номенклатури товарів, дозволених для експорту чи імпорту. Розрізняють такі кількісні інструменти нетарифних обмежень: • квотування (контингентування); • ліцензування; • "добровільні" обмеження. Квотування (контингентування) — це обмеження щодо вартості або кількості, які вводяться на імпорт або експорт певних товарів на певний період. Квоти бувають: • за напрямом дії — експортні, імпортні; • за охопленням — глобальні, індивідуальні. Ліцензування передбачає видання імпортеру або експортеру уповноваженим державним органом спеціального дозволу (ліцензії) на вивезення або ввезення певного товару протягом встановленого терміну. Види ліцензій: генеральна, глобальна, автоматична. Внутрішні податки і збори — це методи, скеровані на підвищення внутрішньої ціни імпортного товару, а отже, і зниження його конкурентоспроможності на внутрішньому ринку. Вони можуть бути прямими (податок на додану вартість, акцизний податок тощо) та непрямими (збір для реєстрації, на митне оформлення тощо). Для стимулювання експорту використовуються фінансові методи торгової політики, найсуттєвішими з яких є: • субсидії; • експортне кредитування; • демпінг. Субсидії — це грошові виплати, скеровані на підтримку національних товаровиробників. За характером виплат вони поділяються на: • прямі; • непрямі; • внутрішні субсидії; • експортні субсидії. Одним з методів субсидування експорту є демпінг — вивезення товарів за цінами, нижчими, ніж на внутрішньому та світовому ринках, за рахунок державних субсидій експортерам або за рахунок зацікав­лених фірм. З правових режимів найчастіше використовуються режим найбільшого сприяння та національний режим. Особливості першого з них розглянуто раніше. Національний режим — це режим економічних відносин між державами, за якого кожна зі сторін встановлює для іноземних фізичних та юридичних осіб такий самий режим, як і для своїх.

Розділ 6.Класифікація інструментів регулювання міжнародної торгівлі товарами та їх регулююча роль

1. Класифікація інструментів міжнародної торгівлі.

Інструменти (методи) зовнішньоторговельної політики дуже різноманітні, їх нараховується понад тисячу. Це обумовлює існування різних підходів до їх класифікації.

А. В. Данильцев дає таку класифікацію інструментів регулювання міжнародної торгівлі товарами:

1) За характером та цілями застосування заходів регулювання:

—інструменти, які передбачають застосування заходів регулювання при перетині товаром митного кордону (прикордонні заходи);

—інструменти, які передбачають застосування заходів, які стосуються внутрішнього ринку в цілому, але не зачіпають умов доступу іноземних товарів на внутрішній ринок;

—інструменти, які використовуються для покращення умов доступу вітчизняних товарів на іноземні ринки. Зокрема це заходи у відповідь. Вони не мають на меті обмеження доступу на ринок, але є засобом тиску на партнерів, щоб ті скасували свої обмеження. Ці обмеження можуть набувати найрізноманітніших форм;

2) За характером інструментів, що використовуються:

—тарифні — мита та інші митно-тарифні заходи;

—нетарифні —  решта інструментів регулювання;

3) За характером впливу на умови конкуренції:

—інструменти, які обмежують іноземну конкуренцію на внутрішньому ринку;

—інструменти забезпечення добросовісної конкуренції;

—інструменти, які забезпечують підвищення конкурентоспроможності власних (національних) товарів на закордонних ринках;

—інструменти, спрямовані на усунення обмеження конкуренції на закордонних ринках та полегшення доступу національних товарів на ці ринки;

4) Залежно від особливостей застосування заходів регулювання:

—односторонні (автономні) заходи — застосовуються урядами країн в односторонньому порядку без погодження або консультації з торговими партнерами. Такі заходи вживаються здебільшого під час загострення політичних відносин;

—двосторонні заходи — застосовуються у рамках двосторонніх угод. Такі заходи попередньо узгоджуються країнами — торговими партнерами. Кожна з країн попереджає свого торгового партнера про вживання будь-яких заходів, які, як правило, не вносять суттєвих змін у торговельні відносини, а лише сприяють їм;

—      багатосторонні заходи — застосовуються у рамках багатосторонніх угод (наприклад, ГАТТ/ВТО);

5) З погляду історичного розвитку форм протекціонізму та еволюції міжнародної торгівлі:

—      інструменти традиційного протекціонізму — носять в основному обмежувальний характер та виявляються у створенні торгових бар´єрів, які перешкоджають доступу іноземних товарів на внутрішній ринок у цілому. Мета традиційного протекціонізму — трансформувати умови конкуренції таким чином, щоб дати можливість національним підприємствам успішно конкурувати з іноземними постачальниками при тому наборі конкурентних переваг і тій забезпеченості факторами виробництва, які мають національні підприємства. Ця мета досягається за рахунок втручання в ринкове конкурентне середовище і деякого зниження ефективності використання ресурсів в економіці. При цьому створюються умови для функціонування менш ефективних з точки зору світового ринку підприємств. Таким чином, у певному значенні вся економіка прилаштовується під неефективні підприємства або сектори економіки. При цій формі протекціонізму дискримінуються іноземні товари. Важлива особливість цього протекціонізму — його порівняно пасивний характер. Це виявляється у тому, що країна передусім прагне зберегти позиції національних виробників на внутрішньому ринку. Застосування заходів такого протекціонізму має суб´єктивний характер, не завжди можна відстежити їх взаємозв´язок із об´єктивними економічними показниками. Найтиповіші приклади використання інструментів цієї форми протекціонізму — прикордонні бар´єри у формі тарифних і нетарифних обмежень у торгівлі товарами;

— інструменти виборчого протекціонізму — спрямовані в основному проти недобросовісних і найбільш небезпечних іноземних конкурентів. У рамках даної концепції протекціонізму існують два напрямки: основний — протидія недобросовісній конкуренції; доповнюючий — надзвичайні обмежувальні заходи, які застосовуються у випадку загрожуючого загострення іноземної конкуренції. Цей протекціонізм має у чистому вигляді не стільки обмежувальний, скільки коригуючий характер і спрямований на усунення викривлень нормальних умов конкуренції, які можуть виникнути у зв´язку із втручанням держави (у формі субсидування) або із дискримінаційною політикою приватних компаній у сфері Цін (демпінг). При цьому теоретично не утворюються умови для обмеження міжнародної торгівлі у цілому і можливе ефективне використання конкурентних переваг і переваг міжнародного поділу праці, а самі обмеження не є засобом дискримінації, а навпаки, усувають її. Ця концепція протекціонізму добре сполучається з політикою лібералізації торгівлі у цілому і з вимогами про розширення доступу на іноземні ринки. Застосування обмежувальних заходів обов´язково пов´язане з об´єктивними кількісними економічними параметрами, причому такий взаємозв´язок необхідно однозначно і точно встановити. На практиці цей протекціонізм може застосовуватись і як обмежувальний засіб, коли він має дискримінаційний характер. Його у найбільшому ступені можна уніфікувати на міжнародному рівні, він відповідає ідеї багатосторонності. Важлива особливість цього типу протекціонізму полягає в тому, що він не може обмежуватися прикордонними заходами. Торгова політика виходить за рамки власне заходів регулювання експорту та імпорту. Ефективна політика у сфері торгівлі товарами стає можливою лише у поєднанні з відповідними заходами у сфері руху капіталу, торгівлі об´єктами інтелектуальної власності. У торгівлі товарами заходи виборчого протекціонізму застосовуються у вигляді спеціальних процедур квазісудового характеру, які передують застосуванню прикордонних обмежень у вигляді заходів тарифного і рідше кількісних обмежень (антидемпінгові, компенсаційні та захисні заходи);

— інструменти глобального (екстериторіального) протекціонізму — впливають на умови виробництва за кордоном. Країна, яка проводить таку політику, намагається впливати на умови використання конкурентами переваг і факторів виробництва у країнах-конкурентах. Торгові обмеження застосовуються у тих випадках, коли структура використання факторів виробництва у країнах-конкурентах така, що за тими чи іншими параметрами вони можуть одержати порівняльні переваги з боку зниження затрат (наприклад, відсутність у країні екологічних вимог або системи забезпечення соціальних прав працівників). Цей підхід спрямований на формування уніфікованих стандартів розвитку економіки з точки зору формування конкурентних переваг у міжнародній торгівлі. Проявом цієї форми протекціонізму є, зокрема, концепція "справедливої торгівлі" (fair trade). Наприклад, за мету застосування декларується прагнення усунути відхилення від загальноприйнятих соціальних та екологічних стандартів, використання положень відомих статей американського законодавства: "статті 301" та "статті 301-супер". Ця концепція в основному застосовується країнами з високим рівнем розвитку економіки та високими технічними, соціальними й економічними стандартами. Така політика передбачає можливість утворення перешкод для міжнародної торгівлі, а в най гіршому варіанті — для формування відносно замкнених груп держав з більш або менш однаковим рівнем розвитку економіки. У принципі, концепція екстериторіального протекціонізму погано поєднується з розвитком багатосторонності в регулюванні міжнародної торгівлі. Форма реалізації — торгово-політичні переговори, у випадку невдачі яких можуть використовуватись будь-які заходи обмежувального характеру.

Усі ці три системи протекціонізму ідуть в історичному розвитку одна за одною, але з погляду на їх застосування часто можуть використовуватись одночасно.

Найбільш широкого застосування набула класифікація інструментів державного регулювання зовнішньої торгівлі за їх характером — тарифні та нетарифні інструменти. Ця класифікація відображена у різних правових документах національного і міжнародного права. Вперше вона була запропонована Секретаріатом ГАТТ наприкінці 60-х років. До першої групи — тарифних інструментів — належать виключно мита, зафіксовані у вигляді митного тарифу (експортного та імпортного), як найбільш поширений традиційний засіб зовнішньоторговельної політики. До другої групи — нетарифних — решта інструментів.

В основу цієї класифікації покладено суттєві відмінності як у методах обмеження ввезення/вивезення товарів, так і в способах впливу на ринкові відносини. Виділення митного тарифу в окрему категорію пов´язане з характерними особливостями, які визначають його провідну роль у державній зовнішньоторговельній політиці. З економічної точки зору мито належить до непрямих податків, які включаються у ціну товару, хоча правові основи та практика застосування мит і внутрішніх податків суттєво відрізняються. Тарифу властиві всі характеристики економічного регулювання зовнішньої торгівлі і найвищий серед усіх відомих інструментів ступінь стабільності. А.І. Шишаєв вважає, що стабільність тарифу обумовлена такими особливостями його застосування:

1)величина тарифів відома, офіційно опублікована; тарифи діють відносно всіх суб´єктів торгівлі та з усього кола однорідних товарів (хоча, залежно від торгово-політичних відносин з країною походження товару та від конкретного його виду, тобто позиції у товарній номенклатурі);

2)застосування тарифу регламентується на законодавчому рівні і виконавча влада має у цьому питанні, як правило, обмежену сферу повноважень. Існує єдина, законодавчо закріплена процедура його застосування;

3) тарифне регулювання відрізняється високим ступенем транспарентності, тобто прозорості системи регулювання зовнішньої торгівлі;

4) норми міжнародного права жорстко визначають правила тарифної політики;

5) ставки мит в усіх державах—членах ГАТТ/ВТО є "зв´язаними", тобто не можуть бути змінені в односторонньому порядку. Підвищення мит для членів ГАТТ/ВТО можливе лише після складної процедури багатосторонніх переговорів з іншими членами.

Нетарифні інструменти також є економічними заходами. Завдяки тому, що нетарифні інструменти так само, як і тарифні, впливають на ціну товару, їх часто називають "паратарифними". Це пов´язано з їх високим та невизначеним рівнем, обмеженим строком дії, вибірковістю застосування та особливою процедурою нарахування. Наприклад, антидемпінгові мита збираються заднім числом, при цьому нерідко через певний час після поставлення товару. Невизначеність та постійна загроза їх нарахування у значній сумі сильніше стримуюче впливає на експортера, ніж заздалегідь відомі відносно невисокі імпортні мита.

Багато міжнародних документів, зокрема ГАТТ/ВТО, закріплюють пріоритетність використання тарифу, як засобу зовнішньоторговельного регулювання, доцільність перенесення акцентів саме на використання мит у регулюванні зовнішньоторгового обороту. У рамках ГАТТ/ВТО триває процес тарифікації нетарифних бар´єрів, тобто перерахування впливу нетарифного бар´єра у значення мита, за принципом рівності впливу на торгівлю певним товаром.

Нетарифне регулювання включає багато інструментів сучасної економічної та торговельної політики держав, декотрі з яких безпосередньо не зв´язані із зовнішньополітичним регулюванням, але суттєво впливають на міжнародний товарообіг. У світовій практиці налічується понад 100 позицій, за якими класифікуються нетарифні обмеження. В рамках ГАТТ/ВТО створена спеціальна база нетарифних обмежень, яка, постійно поповнюючись, зберігає єдину термінологію, використовувану торговельними правилами більшості держав (див. додаток 1).

Нетарифні інструменти обмежують, ускладнюють або затримують доступ іноземних товарів у країну. В результаті скорочується вибір товарів, руйнується ринковий механізм, знижується роль споживачів у функціонуванні ринку. Разом з тим, розширюються можливості впливу на внутрішній ринок більш вузьких груп підприємців, передусім — монополій. Під їх впливом уряди, встановлюючи те чи інше обмеження, фактично нав´язують споживачам товарну структуру ринку і насильницьким шляхом зумовлюють їх вибір на користь національної продукції.

А.І. Шишаєв наводить такі причини активізації використання нетарифних інструментів у наш час:

1)зниження ставок мит в рамках восьми раундів багатосторонніх переговорів (див. додаток 2) і "зв´язування митних тарифів" у рамках ГАТТ/ВТО призвело до втрати митами протекціоністського значення. Особливо це стосується питань регулювання імпорту наукоємної продукції, тому що попит на неї визначається не лише ціною, але й техніко-економічними показниками;

2)значно зросли внутрішньофірмові поставки товарів і коопераційні поставки згідно довгострокових угод між великими суб´єктами товарообігу (ТНК). Ціни за цими поставками на відміну від звичайних торговельних операцій між незалежними контрагентами встановлюються самим суб´єктом, а не внаслідок дії ринкового механізму, отже, мита практично втрачають свій регулюючий вплив.

2. Митно - тарифні інструменти регулювання.

Головними інструментами торговельної політики і державного регулювання внутрішнього ринку товарів при його взаємодії зі світовим ринком є мита та інші митно-тарифні заходи.

Митний тариф — це систематизований відповідно до товарної номенклатури зовнішньоекономічної діяльності перелік ставок мит, якими обкладаються товари під час перетину митного кордону держави.

Під митним кордоном розуміється кордон митної території, на якій держава має виключну юрисдикцію відносно митної справи.

Митна територія країни може не збігатися з географічною територією в таких випадках:

—при утворенні митного союзу двох або кількох держав (наприклад, Бельгія та Люксембург);

—за наявності у країні вільних (спеціальних) економічних зон;

—при вирівнюванні за згодою межуючих держав митних кордонів (коли географічні кордони не сприяють або роблять взагалі неможливим встановлення митного контролю на прикордонній території).

Кордони митної території встановлюються урядом кожної держави.

Митний тариф складається з двох основних елементів:

—товарної номенклатури;

—ставок мит.

Разом ці два елементи забезпечують можливість оперативної зміни впливу митного тарифу як за колом країн і категоріями імпортних товарів, так і за рівнем захисту внутрішнього ринку.

Систематизація ставок мит у тарифі здійснюється відповідно до диференційованого списку товарів — товарної номенклатури. Характерними рисами будь-якої товарної номенклатури є системність опису товарів і привласнення коду кожній товарній позиції.

Залежно від призначення товарної номенклатури існують такі її види:

—митно-тарифна номенклатура — для збирання мит при імпорті та експорті товарів;

—статистична номенклатура — для збору статистичних даних про імпорт та експорт товарів;

—комбінована тарифно-статистична номенклатура — поєднує митно-тарифну та статистичну номенклатури.

У наш час більшість країн використовують комбіновані товарні номенклатури, побудовані на основі Гармонізованої системи опису та кодування товарів (ГС), яка була прийнята у рамках Міжнародної Конвенції про гармонізовану систему опису та кодування товарів і підписана у Брюсселі 14 червня 1983 р. ГС була підготована Радою Митного Співробітництва, яка діє з 1950 р. ГС набула чинності 1 січня 1988 р. Україна також приєдналась до цієї Конвенції і застосовує ГС з 1 січня 1991 р.

Під ГС розуміється номенклатура, яка містить в собі товарні позиції, субпозиції та цифрові коди, що до них належать, примітки до розділів, груп, субпозицій, а також основні правила інтерпретації ГС.

Класифікація товарів у товарній номенклатурі ГС здійснюється за певними правилами, загальні засади яких сформульовані у рамках Конвенції 1983 року. Код товару є шестизначним і складається з трьох пар (розрядів) двозначних чисел. Усі товари (1241 позиція) поділені на групи — найбільші підрозділи у товарній номенклатурі, які включають в себе товари, об´єднані спільними фізичними та функціональними властивостями (96).

Подібні товарні групи об´єднуються у розділи (21). Номер товарної групи відповідає першим двом цифрам у коді товарної позиції. У рамках однієї товарної групи є більш детальний поділ — підгрупи, номери яких відповідають третій та четвертій цифрам коду товару. П´ята та шоста цифри коду означають безпосередньо товарну позицію. Решта цифр, якщо такі є, служать для більш докладної диференціації товарів за різними підставами, у тому числі й у додаткові субпозиції. Разом — 5019 субпозицій. Наприклад, у товарному коді, що використовується в ЄС, сьома із дев´яти цифр вказує, в якій конкретно країні ЄС вироблений товар.

Від правильної класифікації товару значною мірою залежить правильність нарахування митних платежів, а отже, у кінцевому підсумку, і становище товару на ринку країни-імпортера. Обов´язок правильно класифікувати свій товар лежить на тому, хто здійснює митні процедури, при ввезенні товару — на імпортері. У національних законодавствах передбачається відповідальність за неправильне зазначення тарифної позиції.

ГС забезпечує стабільність і передбачуваність класифікації товарів у митних тарифах, і тим самим систем митного регулювання усіх країн — учасниць Конвенції 1983 р. Країна, яка приєднується до ГС, бере такі імперативні зобов´язання стосовно своїх митно-тарифної та статистичної номенклатур:

—використовувати усі товарні позиції і субпозиції ГС, а також цифрові коди, що належать до них, без жодних доповнень або змін;

—застосовувати основні правила інтерпретації ГС, а також усі примітки до розділів, груп, товарних позицій, субпозицій і не змінювати змісту розділів, груп, товарних позицій або субпозицій ГС;

—дотримуватися порядку кодування, прийнятого в ГС;

—публікувати свої статистичні дані щодо ввозу та вивозу товарів відповідно до шестизначного коду ГС або на більш глибокому рівні класифікації, якщо обмеження таких публікацій не викликається особливими випадками, наприклад збереженням комерційної таємниці або прагненням не завдати шкоди інтересам державної безпеки.

Основним елементом митного тарифу є мито.

Мито — це обов´язковий грошовий внесок, який збирається державою при перетині товаром її митного кордону. Розмір певної плати є ставкою мита.

Мито виконує декілька функцій:

—      захищає національних товаровиробників від іноземної конкуренції — протекціоністська функція, яка стосується імпортних мит;

—є джерелом надходження коштів до бюджету держави — фіскальна функція, яка стосується імпортних та експортних мит;

—є засобом покращення умов доступу національних товарів на зарубіжні ринки та запобігання небажаного експорту товарів — балансувальна функція, яка стосується експортних мит;

—раціоналізує товарну структуру — регулююча функція, яка стосується експортних та імпортних мит;

—підтримує оптимальне співвідношення валютних доходів та витрат держави — регулююча функція, яка стосується експортних та імпортних мит.

Класифікація мит за різними ознаками наведена на рис. 1.4

 

Рис. 1.4 Класифікація мит

 

Адвалорні (ad valorem), або вартісні, мита нараховуються у процентах до митної вартості товару. Застосування адвалорних мит веде до збільшення митних зборів при зростанні світових цін на високотехнологічну, з великим ступенем обробки продукції. Позитивною стороною адвалорних мит є те, що вони підтримують однаковий рівень захисту внутрішнього ринку незалежно від коливання цін на товар, змінюються лише доходи бюджету. Наприклад, якщо мито становить 20 % вартості автомобіля, то при ціні автомобіля у 8 тис. дол. США доходи бюджету становитимуть 1600 дол. США; при збільшенні вартості автомобіля до 15 тис. дол. США доходи бюджету зростуть до 3 тис. дол. США; при падінні ціни до 5 тис. дол. США скоротяться до 1000 дол. США. Але незалежно від ціни автомобіля адвалорне мито збільшує його ціну на 20 %. Негативною стороною адвалорного мита є те, що вони передбачають необхідність митної оцінки товару з метою оподаткування митом. Оскільки ціна товару може коливатись під впливом багатьох економічних (обмінний курс, процентна ставка тощо) та адміністративних (митне регулювання, вибір методики визначення митної вартості товару) факторів, застосування цих мит пов´язане із суб´єктивністю оцінок, що може потягнути за собою зловживання як з боку митників, так і з боку власників товару. У наш час більшість промислово розвинутих країн прийшли до згоди стосовно методики оцінювання митної вартості. Митники спочатку повинні вивчити ціну, зазначену у накладній. Якщо вона не зазначена або її справжність сумнівна, вони повинні оцінити товар на підставі вартості ідентичних товарів (identical goods), якщо таких товарів немає — на основі аналогічних товарів (similar goods), що надходять у той самий або майже у той самий час. Якщо ці методи не можуть бути застосовані, митники можуть визначити вартість на основі остаточної вартості-продажу (final sales value) цього товару або виходячи з обґрунтованих витрат (reasonable cost) на товар.

Специфічні мита нараховуються у встановленому розмірі з якої-небудь фізичної характеристики товару, наприклад з обсягу, одиниці товару. Перевага специфічних мит перед адвалорними полягає у тому, що вони не залишають місця для зловживань. Принципова відмінність від адвалорних мит — специфічні мита не залежать від напрямку міжнародної кон´юнктури. Проте рівень митного захисту за допомогою специфічних мит, значною мірою залежить від коливань цін на товари. Наприклад, специфічне мито в 1 дол. США з 1 см³ двигуна автомобіля більше обмежує імпорт автомобіля з об´ємом двигуна 1700 см³, та вартістю 8 тис. дол. США, оскільки становить 21,25 % його ціни (1 дол. США/см³ • 1700 см³: 8 тис. дол. США • 100 %), ніж автомобіля з об´ємом двигуна у 5 тис. см³ та вартістю 50000 USD, оскільки становить лише 10 % його ціни (1 дол. США/см³ • 5 тис. см³: 50 тис. дол. США • 100 %). Як наслідок, при зростанні імпортних цін рівень захисту внутрішнього ринку за допомогою специфічних мит падає. Проте в період економічного спаду і зниження імпортних цін специфічний тариф збільшує рівень захисту національних виробників.

Змішані мита поєднують два попередніх види — адвалорний та специфічний. Одночасно збирається мито, нараховане у вигляді процента від митної вартості і з одиниці фізичної міри товару. Наприклад, 20 % вартості автомобіля, але не більше ніж 2 дол. США з 1 см³ двигуна автомобіля.

Імпортні мита накладаються на імпортні товари під час їх завезення у країну. Мета — захист національних виробників від іноземної конкуренції.

Експортні мита накладаються на експортні товари під час їх вивезення за межі митної території держави. Застосовуються у разі значних відмінностей у рівні внутрішніх регульованих цін і вільних цін світового ринку на окремі товари.

Їхня мета — скоротити експорт і поповнити бюджет.

Транзитні мита накладаються на товари, що перевозяться транзитом через територію країни. Є засобом торговельної війни.

Сезонні мита — діють у визначену пору року або у різні пори року, мають різну величину. Їх застосовують у рамках митного тарифу. Зазвичай строк їх дії не може перевищувати декількох місяців на рік і на цей період дія звичайного митного тарифу щодо цих товарів припиняється.

Антидемпінгові мита застосовуються, якщо на територію країни товари ввозяться за демпінговою ціною, тобто за ціною більш низькою, ніж їх нормальна ціна в країні-експортері, якщо такий імпорт завдає шкоди місцевим виробникам аналогічних товарів або перешкоджає організації та розширенню національного виробництва таких товарів. Ці мита збираються у додаток до звичайних мит. Антидемпінгові мита застосовуються лише тоді, коли в результаті антидемпінгового розслідування встановлені факт демпінгу, завдання матеріального збитку (загрози завдання матеріального збитку) і наявність причинно-наслідкового зв´язку між ними. Антидемпінгові мита застосовуються на селективній основі, оскільки є відповіддю на дискримінацію в цінах.

Компенсаційні мита накладаються на імпорт тих товарів, під час виробництва яких прямо чи непрямо використовувалися субсидії, якщо їх імпорт завдає шкоди національним товаровиробникам аналогічних товарів.

Дія цих мит обмежена у часі і вводяться вони після проведення особливих квазісудових процедур. Вони збираються у додаток до звичайних мит.

Автономні мита встановлюються на основі односторонніх рішень державної влади країни поза залежністю від існуючих договорів і угод та інших міжнародних зобов´язань. Рішення про введення митного тарифу приймається у вигляді закону парламентом (в Україні — Верховною Радою), а конкретні ставки мит встановлюються відповідним відомством (зазвичай Міністерством торгівлі, фінансів або економіки) та схвалюється урядом.

Конвенційні (договірні) мита встановлюються і закріплюються в рамках двосторонніх або багатосторонніх угод (ГАТТ/ВТО). У зв´язку із поширенням у міжнародному торговельному праві принципу режиму найбільшого сприяння (РНС), конвенційні ставки, значення яких застосовується щодо країн, з якими держава має закріплений принцип РНС, отримали назву ставок РНС. Значення ставки РНС нижче, ніж значення автономної ставки. Конвенційні мита найбільш поширені у сучасній системі міжнародної торгівлі.

Преференційні мита — це пільгові мита, які встановлюються на основі багатосторонніх угод на товари, що походять з країн, які розвиваються. Мета преференційних мит — сприяти економічному розвитку цих країн, перш за все, за рахунок їх індустріалізації і розширення експорту. З 1971 року діє Загальна система преференцій (ЗСП), бенефіціарами якої є 150 країн, що розвиваються. ЗСП передбачає значне зниження імпортних мит на готову продукцію з країн, що розвиваються. Преференційні ставки мита фіксуються зазвичай в окремому стовпчику тарифу.

Постійні мита — митний тариф, ставки якого встановлені органами державної влади і не можуть змінюватись залежно від обставин. Більшість країн мають такі мита.

Змінні мита — митний тариф, ставки якого можуть змінюватись у встановлених органами державної влади випадках (наприклад, зі зміною рівня світових або внутрішніх цін, рівня державних субсидій).

Номінальні мита — тарифні ставки, зазначені у митному тарифі.

Ефективні мита — реальний рівень мит на кінцеві товари, розраховані з урахуванням рівня мит на імпортні вузли і деталі цих товарів. Наприклад, країна-імпортер оподатковує ровери, вартість яких становить 200 дол. США, адвалорним митом у 10 % (номінальний тариф) і окремо оподатковує 5 % адвалорним митом сталь, гуму та інше, із яких складається ровер. Приклад розрахунку ефективного мита показано на рис. 1.5..

 

Рис. 1.5. Розрахунок ефективності мита 

 

В узагальненому вигляді рівень ставки ефективного тарифу розраховується за формулою

           (1.5.1)

де Т_еф — ефективний рівень митного захисту, %;

Г_ном — номінальна ставка тарифу на кінцеву продукцію, %;

T_мп — номінальна ставка тарифу на імпортні частини та компоненти, %;

А — частка вартості імпортних компонентів у вартості кінцевого продукту.

Ефективне мито у вищенаведеному прикладі можна розрахувати за формулою

             (1.5.2)

Із формули (1.5.2) випливає:

1) ставка ефективного тарифу на кінцевий продукт дорівнює номінальній   (Г = T_mJ), якщо номінальний рівень тарифу на імпортні частини та компоненти дорівнює номінальному рівню тарифу на кінцевий продукт (Т_ном = Г_імп);

2) ставка ефективного тарифу на кінцевий продукт стає рівною нулю (тобто галузь фактично не користується тарифним захистом) (Т = 0), якщо номінальна ставка на кінцевий продукт дорівнює номінальній ставці мита на імпортні частини та компоненти, помноженої на частку імпортних компонентів і частин у ціні кінцевого продукту (Т_ном = А * Т_імп    або Т_імп. = Т_ном : А);

3) рівень фактичного захисту галузі стає від´ємним, тобто тариф починає у більшому ступеню сприяти імпорту кінцевого продукту, ніж його внутрішньому виробництву, якщо Т_імп > Г_ном : А, або Г_ном < А • Т_імп.;

4) значення принципу ефективного захисту тим більш суттєве, чим вище частка імпортних матеріалів та компонентів у ціні кінцевого продукту.

У ряді випадків національні законодавства передбачають тарифні квоти.

Тарифна квота — це різновид змінних мит, ставки яких залежать від обсягу імпорту товару: при імпорті у межах певних кількостей (квот) він оподатковується за базовою внутрішньоквотовою ставкою тарифу, при перевищенні певного обсягу імпорт оподатковується за більш високою, понадквотовою ставкою тарифу. Тарифне квотування є інструментом комбінованого характеру, який поєднує елементи економічного і адміністративного впливу. Активно застосовується в ЄС, а також передбачено Угодою із сільського господарства у рамках ГАТТ/ВТО.

Структура тарифів багатьох країн передусім забезпечує захист національних виробників готової продукції, особливо не перешкоджаючи ввезенню сировини та напівфабрикатів.

Для захисту національних виробників готової продукції та стимулювання ввезення сировини та напівфабрикатів використовується тарифна ескалація — підвищення рівня митного оподаткування товарів у міру зростання ступеня їх обробки.

Наприклад, у США шкала тарифної ескалації у ланцюжку "шкура — шкіра — продукти зі шкіри" становить 0,8 — 3,7 — 9,2 %, в Японії: 0 — 8,5 — 12,4 %, в ЄС: 0 — 2,4 — 5,5 %. За даними ГАТТ/ВТО тарифна ескалація особливо сильна у розвинених країнах.

3. Нетарифні інструменти регулювання.

Ступінь впливу нетарифних інструментів на міжнародну торгівлю важко кількісно оцінити, тому що їх вплив не має яскраво вираженого характеру. На відміну від тарифного регулювання, яке встановлюється у законодавчому порядку, нетарифні обмеження можуть запроваджуватися за рішенням органів виконавчої та місцевої влади. Згідно з даними ЮНКТАД, у загальному обсязі нетарифних заходів кількісні обмеження становлять до 20 %, стільки ж податкові заходи (внутрішні та прикордонні), дещо менше — технічні норми та правила. Лідерами у використанні нетарифних обмежень у міжнародній торгівлі є США, Японія та ЄС.

У наш час нетарифне регулювання застосовується лише з такими цілями:

—захист національної економіки;

—дотримання міжнародної безпеки;

—охорона життя та здоров´я людей;

—виконання міжнародних зобов´язань;

—підтримка стабільності міжнародної торговельної системи тощо.

Основним механізмом скорочення використання нетарифних інструментів та жорстокої регламентації правил і процедур їх використання в інтересах розвитку міжнародної торгівлі є багатосторонні міжнародні форуми та організації, серед яких — ВТО, ОЕСР (Організація економічного співробітництва та розвитку), Азіатсько-Тихоокеанське економічне співробітництво, ЮНКТАД та Європейська економічна комісія ООН.

Різні міжнародні організації, а також національні установи вкладають неоднаковий зміст у сукупне поняття нетарифного регулювання. Класифікація, розроблена в рамках ГАТТ/ВТО, розподіляє всі інструменти, що існують в наш час, у 5 груп:

—заходи втручання держави в економіку;

—особливості митних та адміністративних процедур;

—стандарти та інші спеціальні вимоги до товарів;

—специфічні торгові бар´єри;

—імпортні податки та збори;

Ця класифікація має бути доповнена ще однією значною групою нетарифних інструментів: заходи валютно-фінансової політики.

Кількісні обмеження — це адміністративна форма регулювання, що передбачає встановлення максимального обсягу товару певної номенклатури, який дозволений для експорту чи імпорту протягом визначеного часу (наприклад року або кварталу). Кількісні обмеження є більш жорстокою формою обмежень порівняно з митами. Мита лише ослабляють конкурентні позиції експортера чи імпортера на ринку. Кількісні ж обмеження обмежують саму можливість конкуренції, оскільки лімітують надходження товару на ринок. При цьому економічний ефект залежить від розміру цих обмежень, організаційних особливостей їх застосування, структури ринку та умов кон´юнктури (співвідношення попиту та пропозиції). У деяких випадках ефект застосування кількісних обмежень взагалі незначний, але в інших — веде до зміни не тільки цін, а й структури ринку в бік його монополізації.

Розрізняють такі кількісні інструменти нетарифних обмежень:

—ембарго;

—квотування (контингентування);

—ліцензування;

—"добровільні" обмеження.

Ембарго — це заборони імпорту та/або експорту. Ці заходи є вимушеними, вони визнаються міжнародною практикою, виступають у відкритій та завуальованій формі.

Відкрита форма — це повна заборона торгівлі — граничний захід, який застосовується не тільки на основі рішення держави-імпортера, а й на основі рішень, узгоджених на міжнародному рівні, зазвичай у рамках ООН. Незважаючи на те, що повна заборона (ембарго) вводиться з політичних міркувань, наслідки, за суттю, є економічними. Приклад ембарго: заборона на імпорт з Іраку та Югославії; заборона арабськими країнами імпорту з Ізраїлю; заборона США торгівлі з Кубою.

Різновид ембарго — часткові заборони безумовного характеру на імпорт конкретних товарів, здатних завдати шкоди різним сферам життя держави. Наприклад, Іран забороняв ввозити товари, які підпадають під обмеження релігійних законів; заборона на імпорт свинини та алкогольних напоїв у CAP, Лівії та Пакистані. Ввезення певних товарів часто забороняється з міркувань моралі (порнографія), охорони здоров´я людей (наркотики), захисту рослинного та тваринного світу (отруйні хімікати). Наприклад, законодавство ЄС забороняє імпорт слонової кістки та шкір молодих тюленів. В наш час введено заборону на імпорт хутра, добутого "негуманними методами лову". Поряд з безумовними заборонами існують заборони, прийняття яких викликано недотриманням експортером санітарно-гігієнічних та інших пов´язаних з якістю чи стандартизацією вимог. Наприклад, заборона, що діє в багатьох країнах, на імпорт британської яловичини та фінських яєць.

Крім постійно діючих, використовуються сезонні та тимчасові заборони на ввезення. Сезонні заборони діють стосовно імпорту сільськогосподарських продуктів в періоди достатньої наявності того чи іншого сезонно достиглого продукту. Тимчасові заборони вводяться через вагомі причини, які мають нестабільний та короткостроковий характер прояву. Наприклад, у 1996 році тимчасово був заборонений імпорт породистих коней до ЄС із Росії у зв´язку з випадками захворювання коней кінським сапом.

До завуальованих заборон належать обмеження щодо заходу іноземних суден у внутрішні води або щодо продажу окремих товарів у роздрібній мережі країни. Наприклад, у США законодавство про торговий флот вимагає, щоб усі перевезення у прибережній внутрішній торгівлі здійснювались суднами, побудованими у США.

Квотування — це кількісне лімітування розміру імпорту/експорту за допомогою глобальних (нерозподілених), індивідуальних (розподілених), групових, сезонних, тарифних та інших видів процентних або вартісних обмежень (квот).

Квота — це кількісний нетарифний захід обмеження експорту чи імпорту товару певною кількістю або сумою на певний проміжок часу.

Квоти можуть бути класифіковані за різними ознаками (рис. 1.6.).

 

Рис. 1.6. Види квот

 

Квотування вводиться для балансування розвитку зовнішньої торгівлі та платіжних балансів, регулювання попиту та пропозиції на внутрішньому ринку та виконання міжнародних зобов´язань. Квотування є механізмом успішного ведення торгових переговорів, який дозволяє досягати взаємовигідних домовленостей. Японія, наприклад, має квоти на імпорт деяких сільськогосподарських продуктів, які в ній не продукуються; може використовувати квоти як "засіб впливу" на переговорах зі збуту японської експортної продукції, а також з метою запобігання залежності від інших країн стосовно необхідних продуктів харчування, запаси яких можуть скоротитись у випадку поганих кліматичних або політичних умов.

Усі обмеження імпорту, за відсутності часових меж їх застосування, називаються неконкретизованими. Серед них найбільш поширеною є глобальна квота (2/3 усіх випадків кількісних обмежень).

Глобальна квота — квота, яка встановлюється щодо товару (товарів) без зазначення конкретних країн, куди товар (товари) експортується або з яких він (вони) імпортується.

Індивідуальна (розподілена) квота — квота, яка встановлюється щодо товару (товарів) з визначенням конкретної країни, куди товар (товари) може експортуватись або з якої він (вони) може імпортуватись. Загальний ліміт при цьому розподіляється між основними державами-експортерами на базі обсягу поставок за попередній рік (для нових постачальників резервується частина загальної квоти) або в обмін на зустрічні їх зобов´язання з імпорту.

Індивідуальні квоти можуть бути автономними та конвенційними. Автономні індивідуальні квоти встановлюються самостійно країною-імпортером без погодження з країною-експортером. У цьому випадку країна-експортер не має можливості ефективно контролювати вибірку даної квоти.

Конвенційні індивідуальні квоти закріплюються в рамках торгової угоди між державами — імпортером та експортером; при цьому розмір квоти значною мірою визначається зустрічними зобов´язаннями держави-імпортера щодо імпорту квотованого товару, і держава-експортер має можливість зі свого боку контролювати використання виділеної для нього квоти, а в окремих випадках, якщо це передбачено угодою сторін, проводити перерозподіл кількісних значень квот серед товарів однієї товарної групи.

Групові квоти — квоти, які встановлюються щодо товару (товарів) з визначенням групи країн, куди товар (товари) експортується або з яких він (вони) імпортується.

Імпортні квоти — граничний обсяг певної категорії товарів, який дозволено імпортувати на територію країни протягом встановленого строку та який визначається у натуральних чи вартісних одиницях.

Імпортні квоти — це традиційний протекціоністський захід. Загальні відмінності їх від мит полягають у тому, що:

1)це більш жорсткий спосіб обмеження іноземної конкуренції;

2)використання квот не дає додаткових надходжень до державного бюджету;

3)у випадку застосування квот іноді можна добитися дещо більшої гнучкості системи обмежень;

4)наслідки введення квот щодо реакції ринку та розподілу економічних вигід можна передбачити менш точно, ніж у разі введення мит.

Експортні квоти — граничний обсяг певної категорії товарів, який дозволено експортувати з території країни протягом встановленого строку та який визначається у натуральних та вартісних одиницях.

Експортні квоти встановлюються для забезпечення національних споживачів достатньою кількістю товарів за низькими цінами, для попередження вичерпування природних ресурсів, а також для підвищення експортних цін шляхом обмеження поставок на зовнішні ринки. Такі обмеження завдяки угодам дозволяють країнам — експортерам сировинних товарів (наприклад кави, нафти, міді) контролювати рівень світових цін.

Сезонні квоти встановлюються на суворо визначений період календарного року (як правило на 3 місяці) і застосовуються традиційно відносно сільськогосподарських товарів. Вони вводяться у період дозрівання та збирання врожаю в країні та піку надходження товарів на внутрішній ринок. Це стосується, насамперед, продукції, що швидко псується — овочів, фруктів, квітів.

Тарифні квоти — встановлення кількості товару, яка дозволена до ввезення чи вивезення за особливою, більш низькою ставкою тарифу протягом певного періоду часу. Ці квоти частіше відносять до категорії кількісних нетарифних обмежень, хоча вони мають безпосереднє відношення до мит. Їх економічний зміст може бути різним залежно від величини тарифу. Якщо наступна ставка тарифу не є такою, що забороняє, то тарифні квоти дещо ослабляють результат введення тарифу. Якщо ж ставка тарифу є такою, що забороняє, то тарифна квота набуває змісту звичайної квоти. Держави — члени ЄС, наприклад, застосовують тарифні квоти стосовно деяких овочів, сиру, казеїну.

До спеціальних видів квот належать:

— антидемпінгові квоти — граничний обсяг імпорту в країну певного товару (товарів), що є об´єктом антидемпінгового розслідування та/або антидемпінгових заходів, який дозволено імпортувати у країну протягом установленого строку та який визначається у натуральних та/або вартісних одиницях виміру;

—компенсаційні квоти — граничний обсяг імпорту в країну певного товару (товарів), що є об´єктом антисубсидійного розслідування та/або компенсаційних заходів, який дозволено імпортувати в країну протягом установленого строку та який визначається у натуральних та/або вартісних одиницях виміру.

При введенні квот виникає питання про те, як організувати систему їх використання, тобто кому та як надати можливість поставляти товар у рахунок квот та виключити перевищення їх обсягів. Існує декілька способів вирішення цієї проблеми:

1)якщо система функціонування ринку є сталою, а розмір квот близький до рівня реальних потреб в імпорті, то квоти розподіляються за фактичними поставками до того моменту, доки не буде використаний увесь обсяг квот. Цей спосіб вимагає чіткої роботи митної служби, оперативної інформації про поставки через усі митні пункти. Для розподілу партій товару та контролю за часом їх поставки використовують спеціальні процедури. Цей спосіб підходить для контролю за виконанням тарифних квот;

2)механізм ліцензування має забезпечити відповідність розмірів поставок та обсягів квот. Механізм розподілу ліцензій суттєво впливає на результати квотування.

Відомо три основних способи розподілу ліцензій:

—на основі аукціону — передбачає надання права на ввезення чи вивезення товару в рахунок квот тій компанії, яка зможе запропонувати за це право більшу ціну. Але рішення приймаються суб´єктивно;

—на основі явних переваг — передбачає суб´єктивне рішення державних органів про розподіл прав на поставки в рахунок квот. Як критерії використовуються дані про репутацію фірми, її досвід у торгівлі тим чи іншим товаром, фінансові та технічні параметри. Цей спосіб дає найбільші можливості для зловживань та монополізації як експортних, так і імпортних операцій. У цьому випадку механізм квотування перетворюється на засіб перерозподілу вигід в інтересах окремих фірм, що мають найбільші можливості для лобіювання;

—      на основі затратного методу — передбачає розподіл квот пропорційно обсягам поставок, які припадали на ті чи інші фірми у минулому (у базовому періоді). Квоти можуть розподілятись і пропорційно іншим показникам (виробничі та складські потужності тощо). Цей спосіб сприяє зберіганню стабільності, але він протидіє підвищенню ефективності торгових операцій, появі нових операторів на ринку, існує високий ризик монополізації.

Ліцензування експорту та імпорту передбачає видання державою імпортеру або експортеру через спеціально уповноважений державний орган дозволу (ліцензії) на ввезення або вивезення певного включеного у списки товару протягом встановленого терміну. В ліцензії можуть також встановлюватися порядок ввезення або вивезення товарів.

Ліцензування служить двом цілям:

1)кількісному регулюванню торгівлі — коли з видачею ліцензій надаються квоти, і в певний момент часу їх видача припиняється. У такому випадку ліцензування є складовою частиною квотування: ліцензія є лише документом, що підтверджує право ввезти або вивезти товар в рамках отриманої квоти;

2)контролю за імпортом та експортом. В такому випадку воно є самостійним інструментом державного регулювання.

Класифікація основних видів ліцензій подана на рис. 1.7.

 

Рис. 1.7. Види ліцензій

 

Генеральна ліцензія — відкритий дозвіл на експортні/імпортні операції з певного товару (товарів) та/або з певною країною (групою, країн) протягом періоду дії режиму ліцензування з цього товару (товарів). Іноді в ліцензії можуть бути зазначені товари, заборонені до ввезення або вивезення. Генеральні ліцензії зі списками товарів регулярно публікуються в офіційних виданнях. Система генерального ліцензування поширена у розвинених країнах.

Разова індивідуальна ліцензія — разовий дозвіл, що має іменний характер і видається для здійснення кожної окремої операції конкретним суб´єктам зовнішньоекономічної діяльності на період не менший ніж той, який необхідний для здійснення експортної (імпортної) операції.

В ліцензії зазначається крім експортера (імпортера) та кількості певного товару, також вартість товару, країна його походження, а інколи і митний пункт, через який має пройти товар. Система разових ліцензій поширена у країнах, що розвиваються. Часто ці ліцензії видають лише за умови, що експортер або імпортер візьме на себе певні комерційні зобов´язання.

Наприклад, іноземний постачальник купить товари у країні-імпортері та вивезе за кордон частину продукції, виробленої підприємством-імпортером, або закупить на внутрішньому ринку товар, аналогічний імпортованому, тощо. Часто надання ліцензії обумовлене отриманням валютних дозволів.

Відкрита індивідуальна ліцензія — дозвіл на експорт/імпорт товару протягом певного періоду часу (але не менше одного місяця) з визначенням його загального обсягу.

Глобальна ліцензія — дозвіл на ввезення/вивезення певного товару без обмеження за кількістю або вартістю у будь-яку країну протягом визначеного строку.

Експортна (імпортна) ліцензія — належним чином оформлене право на експорт (імпорт) протягом встановленого строку певних товарів.

Антидемпінгова ліцензія — належним чином оформлене право на імпорт у країну протягом встановленого строку певного товару (товарів), який є об´єктом антидемпінгового розслідування та/або антидемпінгових заходів.

Компенсаційна ліцензія — належним чином оформлене право на імпорт у країну протягом встановленого строку певного товару (товарів), який є об´єктом антисубсидуційного розслідування та/або компенсаційних заходів.

Розрізняють ліцензії, які видаються у дозволяючому та заявному порядку.

Дозволяючі ліцензії видаються залежно від рішення відповідного державного органу. Інколи у видачі ліцензії може бути відмовлено.

Заявні ліцензії передбачають, що ліцензія видається усім особам, які звернулися з проханням про її видачу.

Останнім часом широкого розповсюдження набула практика автоматичного ліцензування, коли імпортер/експортер, який подав заявку на ліцензію, автоматично отримує дозвіл на ввезення/вивезення товару. Автоматичні ліцензії поширені у розвинених країнах і використовуються для контролю за ввезенням товарів, надмірне надходження яких на внутрішній ринок може дуже ускладнити становище місцевих підприємств. Зокрема ЄС шляхом автоматичного ліцензування враховує ввіз взуття та напівпровідників, поставку ПК, Канада — вуглецевої сталі та виробів із спеціальних сталей.

Товари, на експорт та імпорт яких необхідна ліцензія, можна розподілити на дві групи:

1) товари, обмеження відносно яких вводяться з економічних міркувань або у статистичних цілях;

2) товари, які мають специфічне призначення або обмежені в оборотоздатності, за оборотом яких встановлений контроль (зброя, товари подвійного призначення, лікарська сировина тощо).

У тих випадках, коли ліцензування не є інструментом реалізації кількісних обмежень (глобальне ліцензування), ліцензії виконують завдання раціонального використання іноземної валюти, а отже, сприяють вирівнюванню зовнішньоторгового та платіжного балансів. Ліцензії також використовують як ефективний засіб статистичного спостереження за зовнішньою торгівлею країни.

"Добровільне" обмеження експорту — угода між урядом країни-імпортера та урядом та/або компаніями країни-експортера про обмеження поставок товару у рамках узгоджених обсягів в обмін на відмову імпортуючої сторони від введення жорстких обмежень на імпорт, загроза введення яких використовується як засіб тиску при підготовці укладення угоди.

Особливість цього інструмента полягає в нетрадиційній техніці здійснення кількісного обмеження імпорту. Торговий бар´єр, який захищає країну-імпортера, встановлюється не на її кордоні, а на кордоні країни-експортера за допомогою інструментів експортного контролю. Він реалізується через неофіційну угоду (під загрозою застосування з боку країни-імпортера більш жорстких заходів) про обмеження ввезення окремих товарів на ринок імпортера у вигляді скорочення обсягів щорічного приросту або встановлення мінімальних цін. Найчастіше таке регулювання використовують США та ЄС. Приводом до встановлення самообмеження експорту зазвичай є різке збільшення та суттєве зростання частки імпорту в загальному споживанні товару в країні імпортері. При повільному розширенні експорту, навіть в умовах високого попиту, і при більш рівномірному розподілі поставок по країнах-покупцях менше шансів спровокувати в імпортуючій країні кампанію щодо застосування такого заходу. У наш час відомо понад 100 таких угод. Вони стосуються торгівлі текстильною продукцією, товарами чорної металургії, побутової електроніки, легковими автомобілями, металообробними верстатами тощо.

Залежно від того, в якій формі виявляється "загроза застосування більш жорстоких санкцій", і в якій формі держава бере участь в укладанні угоди про "добровільне" обмеження експорту, розрізняють такі три групи добровільних самообмежень (згідно з класифікацією ЮНКТАД):

1)добровільні самообмеження, які застосовуються в результаті угоди між об´єднаннями промисловців зацікавлених галузей імпортуючих та експортуючих країн, при завуальованій підтримці урядів;

2)обмеження, встановлені шляхом прямих міжурядових переговорів, але які здійснюються також за згодою між експортерами та імпортерами;

3)обмеження, які встановлюються відповідно до міжурядових угод, що передбачають контроль урядів у країнах-експортерах за виконанням умов угод, зокрема за дотриманням зобов´язань відносно обсягів поставок та рівня цін.

Таким чином, добровільне самообмеження встановлюється не урядами, а галуззю промисловості в країні, що експортує. Держави лише санкціонують ці обмеження.

Зовнішня торгівля України

Негативне сальдо зовнішньої торгівлі товарами і послугами в Україні в 2008 році становило 13 млрд. 484,5 млн. дол. проти 7 млрд. 263,6 млн. дол. у 2007 році. Це стало одним із вирішальних чинників різкої девальвації гривні проти основних світових валют в умовах світової фінансової кризи 2009.

В 2011 році експорт становив 82,6 млрд. долл. США. в тому числі експорт послуг — 13,6 млрд. Імпорт 88,7 млрд., в тому числі імпорт послуг — 6,24 млрд. долл. США. Дефіцит торгового балансу склав — 6,11 млрд.[1]

Експорт

Металургія, сільське господарство, машинобудівна та хімічна промисловості дають понад 80 відсотків українського експорту.

Особливістю експортоорієнтованих галузей України є їх високий рівень залежності від кон'юнктурних коливань на світових ринках.

В останні роки обсяг експорту з України нарощується за рахунок сприятливої кон'юнктури світових ринків та постійного зростання цін у першу чергу на:

Чорні і кольорові метали,

продовольчі товари (зерно, насіння соняшнику),

хімікати,

окремі види продукції машинобудування (верстати, транспортні засоби, зброя).

Набуття Україною у травні 2008 членства в СОТ зробило Україну рівноправним партнером на світових товарних ринках. У результаті було скасовані окремі обмеження та лібералізовані умови доступу на зовнішні ринки для цілого ряду українських товарів металургійної, хімічної, машинобудівної галузей та сільського господарства.

Через системну внутрішню та світову фінансово-економічну кризу у 2009 обсяги експорту скоротилися майже вдвічі і досягли рівня 2005 — 2006 років. В 2010-2011 в результаті стабілізації основних експортних ринків України — відбулось поступове відновлення експорту, який в 2011 році майже на 4 млрд. долл. США перевершив рекордний експорт 2008 року і сягнув майже 83 млрд.

Для України характерні низькі показники експорту високотехнологічних товарів та послуг. Це віддзеркалює недосконалу структуру конкурентних переваг української економіки, яка базується передусім на цінових факторах та порівняльних перевагах у вартості природних ресурсів та робочої сили. При цьому не використовуються належним чином наявні високотехнологічні можливості окремих галузей промисловості.

Розвиток виробництва товарів з високою доданою вартістю є головним пріоритетом у створенні бази для нарощування обсягів та поліпшення структури українського експорту в напрямі збільшення в ньому питомої ваги високотехнологічних товарів.

[ред.]Імпорт

Основними групами товарів імпорту для України є енергоресурси, верстати та деталі, транспортні засоби, хімікати, пластмаси, гума.

[ред.]Географічна структура

Географічна структура зовнішньої торгівлі товарами в 2009[4]

Експорт (млн. доларів США):

Всього — 39702.9

Країни СНД  — 13473.9

Російська Федерація — 8495.1

Білорусь — 1258.9

Казахстан — 1418.4

Європа — 10269.6

Німеччина — 1248.1

Італія — 1227.6

Польща — 1213.1

Азія — 12131.8

Туреччина — 2126.5

Китай — 1434.4

Індія — 1152.5

Африка — 2628.6

Єгипет — 1013.3

Америка — 1124.4

Австралiя i Океанiя — 21.6

Імпорт (млн. доларів США):

Всього — 45435.6

Країни СНД  — 19692.7

Російська Федерація — 13235.8

Казахстан — 2033.9

Білорусь — 1692.8

Узбекистан — 1640.8

Європа — 16233.8

Німеччина — 3852.1

Польща — 2170.3

Італія — 1139.8

Азія — 6541.0

Китай — 2734.3

Африка — 617.6

Америка — 2198.0

США — 1286.3

Австралiя i Океанiя — 149.4

[ред.]Обсяги торгівлі з окремими країнами

Росія

Обсяг взаємної торгівлі товарами і послугами між Україною та Росією у 2010 році збільшився на 15,3 мільярдів доларів або в 1,6 раза і склав майже 41,5 мільярдів доларів. Зростання товарообороту відбувається в основному за рахунок зростання вартості імпорту російських енергетичних товарів — газу, нафти та продуктів її перегонки. Імпорт мінералів України з Росії в загальному товарообігу двох держав сягає близько 40 відсотків.

Міжнародний фінансовий ринок, з'явився у у формі ринку євровалют. Він виник на основі інтеграційних процесів між національними фінансовими ринками, які зумовлені результатами подальшого поглиблення економічних та фінансових зв'язків між країнами, лібералізацією цін та інвестиційних потоків, створенням глобальних транснаціональних фінансових груп. Окрім іншого, це було пов'язано із значною мінливістю обмінного курсу іноземних валют, з часу колапсу Бреттонвудської міжнародної валютної системи.

Процес інтернаціоналізації фінансових ринків зазвичай відбувається після економічних криз. Це означає, що ринки різних країн, взяті в сукупності, інтегруються в глобальну цілісну систему, об'єднану спільними умовами функціонування для доступу до фінансових ресурсів і фінансування міжнародних проектів. Глобалізація фінансових ринків веде, до значної концентрації фінансових ресурсів у світових фінансових центрах, також розширює можливості використання тимчасово вільних коштів тими країнами, котрі відчувають їх дефіцит.

Слід зазначити, що зростання інвестиційної активності після фінансової кризи неможливе без наявності інвестиційно привабливої структури економіки країни і належної технологічної основи, що включає елементи сучасних технологічних укладів. Однією з умов забезпечення стабільного економічного зростання і створення сприятливого інвестиційного клімату є політична стабільність. Як показує досвід країн СНД, в тому числі Україна політична нестабільність суттєво сповільнюють темпи економічного зростання господарства.

Також я вважаю слід відзначити, що поступальний процес інтернаціоналізації економічного життя, який проявляться у зростанні обсягів світової торгівлі товарами, об'єктивно зумовлює диверсифікацію та підвищення значення міжнародних валютно-фінансових і кредитних відносин. Динамічний розвиок будь-якої національної економіки за сучасних умов (фінансової економічної кризи) значною мірою залежить від ефективної участі в роботі фінансових ринків, активної інтеграції у світове і регіональне фінансове середовище.

Світова фінансова економічна криза поширилась у 2007 році, коли на світових фондових ринках відбулося перше падіння фондових індексів провідних банків та фінансових компаній.

Також, безпосередній вплив на економіку країни має погіршення ліквідності світових фінансових ринків, які можуть істотно уповільнити кредитування української економіки. Як наслідок, українські позичальники зазнають труднощів із рефінансуванням своїх кредитних зобов'язань на зовнішніх ринках.

Проаналізувавши дану ситуацію (фінансову кризу), я вважаю з огляду на ризики та скорочення експортоорієнтованого виробництва внаслідок падіння світового попиту та ускладнення платежів за експортними операціями, необхідно здійснити комплекс заходів, спрямованих на розширення внутрішнього попиту на групу експортних товарів і, тим самим, посилення ролі внутрішнього виробництва. Також в умовах фінансової кризи стратегічним напрямом діяльності уряду є стимулювання збільшення інвестицій у реальний сектор національної економіки.

Загроза краху банківських систем більшості економік, що розвиваються, дотепер була обмеженою, але ризики ростуть, заявив виконавчий директор МВФ Домінік Стросс-Кан днями : банки зайняли надто багато грошей. Особливо вразливими виявилися країни Балтії. Кредити скорочуються, ставки ростуть, що вкрай небезпечно для країн з дефіцитом поточного рахунку - у країнах Балтії він досягне цього року 14% ВВП.

Населення вже сповна відчуло кризу. Хоча влада декларує підвищення доходів, але інфляція випереджає їхнє зростання. Наприклад два тижні тому, ВВП у США перевищило навіть прогнози аналітиків. Здавалося б все економіка йде на одужання але це не так, це лише «пузирі» які будуть циклічно виникати протягом всього 2010 р., також банк Federal Reserve (USA) 27.01.2010 залишив відсоткову ставку на рівні 0.25% і не збирається її підносити до кінця 2010 року. [30]

У Єврозони теж на вигляд ніби все нормально але у них на даний момент проблема з Грецією. Лідери ЄС пообіцяли допомогти Греції, якщо в цьому буде необхідність, але чіткого плану дій так і не було надано. Таким чином, вони дали зрозуміти, що не допустять дефолту Греції або виходу її з єврозони, але при цьому досі залишається загадкою, що саме ЄС планує зробити для запобігання розвитку найгіршого сценарію.

Щодо України то світова фінансово економічна криза досить сильно вплинула на Україну і не тільки. І навіть, якщо новий уряд буде наполегливо працювати над створенням “стабілізаційних” програм, постійно контролювати і вдосконалювати фіскальну політику в тому числі валютну і інші програми для розвитку, то знадобиться не один уряд. За моїми прогнозами економіка України буде поступово підніматись після 2012 р., вслід за економікою Великобританії, Японії, Єврозони і звісно США.

В США Генрі Полсон заявив, що цифри відображають проблеми на ринку нерухомості. Дефіцит держбюджету США за 2008 р. становив 454,8 мільярда доларів, що є рекордом за всю історію Америки. Про це повідомляє агентство Ассошіейтед Прес 15 жовтня з посиланням на адміністрацію президента США. Не треба забувати, що це для світу є небезпечно з огляду не те, що кожна третя покупка у світі робилася і робиться в США.

Бюджетний рік в США закінчується 30 вересня, тому Білий дім вже підводить його підсумки. Порівнянні з 2007 р., дефіцит зріс майже в три рази. Рік тому він становив 161,5 млрд. дол. До цього найбільший річний дефіцит держбюджету був зафіксований в 2004 р. - 413 млрд. дол. На тлі економічного спаду дохідна частина бюджету скоротилася, в той час як видаткова частина зросла за рахунок військових витрат, заходів з порятунку банківського сектору та боротьби з безробіттям, зазначається в заяві Мінфіну. Аналітики зазначають, що "бюджетний дефіцит 2008 р. - лише провісник того, що має статися". У 2009 р. імовірна рецесія ще сильніше уріже прибуткові статті бюджету, в той час як демократи в Сенаті домагаються виділення нових і нових коштів на порятунок економіки. На думку експертів, бюджет США в наступному році і без цих витрат може оновити рекорд дефіциту.

Кандидат на посаду президента США республіканець Джон Маккейн 14 жовтня запропонував власний план з порятунку економіки США. Про це повідомляє агентство AP. Маккейн, зокрема, закликав скасувати податки на допомогу з безробіттям, а також знизити податок на приріст капіталу. За оцінками штабу республіканців, на реалізацію такого пакета заходів необхідно витратити понад 52 млрд. доларів. За даними Маккейна, більше 3,6 млрд. американців отримують допомогу з безробіття, на розмір якої суттєво впливають високі податки. У разі, якщо держава скасує подібний податок, величина допомоги, встановленої для безробітних громадян, зросте приблизно на 10%. Маккейн також запропонував протягом наступних двох років вдвічі знизити податок на приріст капіталу, зменшивши його до 7,5 %. Такий захід, за твердженнями республіканця, дасть суттєвий поштовх до відновлення активного обігу активів. Крім того, кандидат від Республіканської партії виступив з пропозицією зменшити податок на кошти, розміщені на індивідуальних пенсійних рахунках, до мінімально можливої позначки в 10%.

Барак Обама висунув нові пропозиції в економічній галузі. Запропоновані Обамою заходи спрямовані на створення додаткових робочих місць, надання громадянам доступу до пенсійних заощаджень та відстрочок виплати кредитів, а також стабілізацію бюджетів штатів і місцевого рівня.

Щодо Європи, то глави 15 держав (на даний момент Е 16), які входять в єврозону, 12 жовтня, прийняли проект плану спільних дій з боротьби з світовою фінансовою кризою. Суть програми полягає в наданні гарантій щодо забезпечення банківської ліквідності та рекапіталізаціі банків у разі необхідності терміном до 31 грудня 2009 р.

У Франції нижня палата парламенту схвалила план з підтримки економіки країни, що передбачає виділення 360 млрд євро. Ці гроші підуть на те, щоб зберегти французькі банки від банкрутства. Крім того, це допоможе розблокувати кредитні ринки.

13 жовтня Німеччина, Іспанія й Франція повідомили про те, що нададуть 960 млрд. євро для гарантування міжбанківських кредитів.

Услід за Ісландією фінансова криза загрожує Естонії, Латвії й Литві, попереджає МВФ. Влада країн Балтії не чекає банкрутства. [26]

Загроза краху банківських систем більшості економік, що розвиваються, дотепер була обмеженою, але ризики ростуть, заявив виконавчий директор МВФ Домінік Стросс-Кан днями : банки зайняли надто багато грошей. Особливо вразливими виявилися країни Балтії. Кредити скорочуються, ставки ростуть, що вкрай небезпечно для країн з дефіцитом поточного рахунку - у країнах Балтії він досягне цього року 14% ВВП. На регіон може поширитися ісландський сценарій. Ісландія виявилася на грані краху всієї економіки через величезний зовнішній борг банків (в 12 разів більше ВВП). Уряд країни націоналізував три найбільших банки й звернувся за кредитом до Росії для стабілізації крони, що з липня впала на 46% у відношенні до євро.

Укр. В МЕВ

Україна стала незалежною державою. Це вимагає забезпечення економічних гарантій суверенності. Сьогодні економіка України перебуває у стані глибокої кризи. Для народного господарства нашої країни характерні такі негативні тенденції як спад виробництва, загальні неплатежі, зростання державного боргу та дефіциту державного бюджету, приховане безробіття, загострення соціальних суперечностей.

Єдиний вихід з кризового становища, що склалося, є перехід до ринкового механізму господарювання та інтеграція економіки України у світогосподарську систему.

У суспільній свідомості вже склалося розуміння того, що недооцінка ролі світогосподарських стосунків у становленні економічного суверенітету держави може завдати великої шкоди. Але реальна взаємодія країни із зовнішнім світом в галузі економічного співробітництва поки що не набула потрібного динамізму.

У ділових колах Україна однозначно сприймається як країна високого ступеню ризику стосовно налагодження економічної співпраці. Все це диктує необхідність невідкладного здійснення ґрунтовного теоретичного осмислення та пошуку практичних рішень і механізмів, які б дозволили країні подолати ситуацію, що склалася, прискорити всебічне і повноцінне ЇЇ залучення до світового господарства.

Україна, як молода суверенна держава, не має достатнього досвіду налагодження економічних зв'язків з країнами світу. Це пояснюється насамперед тим, що вона не мала змоги набути такого досвіду у складі СРСР їй бракує достатньої кількості органів, кадрів які, могли б проводити самостійну науково обґрунтовану зовнішньоекономічну політику. Світові економічні зв'язки необхідні Україні для того щоб швидше подолати глибоку економічну кризу, для стабільного і швидкого розвитку продуктивних сил і підняття на цій основі життєвого рівня населення. Наприклад, та країна яка не займається зовнішньою торгівлею, не розвиває господарські зв'язки з іншими державами світу, змушена збільшувати затрати виробництва приблизно в півтора-два рази.  Утвердження державної незалежності України започаткувало її фактичний вихід на світову арену як суб'єкта міжнародних економічних відносин. Кардинальні зміни в геополітичному становищі України, що відбулися після здобуття нею незалежності, та ситуаційні особливості сучасного стану трансформаційних процесів в економіці істотно підвищили роль зовнішньоекономічних відносин у розвитку країни. Посилення цього чинника об'єктивно диктується здійснюваними ринковими перетвореннями, які формують якісно нові засади подальшого економічного та соціального розвитку країни. Україна тільки входить в систему світового економічного простору і від того, як цей процес буде відбуватись залежить подальший економічний і соціальний розвиток держави, як органічної підсистеми світової економіки. З часу отримання Україною незалежності постійно йдеться про її вигідне геоекономічне розташування як один із вагомих чинників інтеграції України у світовий ринок товарів та послуг. Це справді так, однак щодо зовнішньоекономічного співробітництва таке положення України має і позитивний, і вразливий бік. Очевидно, що для формування структури й динаміки зовнішньої торгівлі України визначальне значення мають зовнішньоекономічні відносини з ЄС та Росією. Торгівля з країнами ЄС останніми роками стабільно формує третину українського імпорту та експорту. Зіставним за значущістю є російський напрям, на який припадає четверта частина українського експорту та 30% імпорту, головну частину якого становлять енергоносії. Певний час третьою точкою опори української зовнішньої торгівлі товарами, яка відчутно забезпечувала її стійкість, були азійські ринки металу та продукції машинобудування, зокрема ринок КНР. Проте китайська економіка, демонструючи стабільно високі темпи розвитку, переходить на самозабезпечення металопродукцією та послідовно перебирає на себе азійський металургійний ринок. Як наслідок, втрати України на цьому векторі зовнішньоекономічного співробітництва сьогодні є відчутними, що відразу позначилося на стабільності зовнішньоекономічної динаміки. Маємо докласти значних зусиль, щоб виживати на цих ринках в умовах економічної експансії Китаю та інших держав Азії. Як суб'єкт міжнародних економічних відносин Україна має свідомо входити до системи світогосподарських зв'язків з метою якнайефективного використання усіх їхніх можливостей та підвищення рівня конкурентоспроможності. Однак на практиці конкурентоспроможність національної економіки поки що постійно знижується. Отже, для з'ясування причин такого стану слід проаналізувати внутрішні та світові тенденції, що пояснюють походження цих процесів, в чому ми бачимо головне завдання даної курсової роботи. Отже, проблеми і пріоритети зовнішньої торгівлі України формуються на ринках ЄС, Росії та Азії. Спробуємо їх узагальнити та обґрунтувати.

Виникнення фінансової та економічної кризи в Україні стало очевидним восени 2008 року після погіршення ряду економічних показників та повідомлень про фінансові проблеми ряду провідних комерційних банків країни. Так, ЗМІ повідомляли про істотне скорочення попиту на залізо та сталь, що призвело до зменшення обсягів експорту та надходження валюти до Української економіки.[1] Восени та на початку зими ціни на нерухомість впали на 25 %, було призупинено понад 80 % будівельних проектів.[2]

За оцінкою МВФ, обчислений у доларах США ВВП України за 2009 рік скоротився на 35.6% (179.6 млрд. дол. 2008 проти 115.7 млрд. дол. 2009-го).[3]

Передумови

Обсяги грошової маси та інші грошові агрегати за роками до кінця 2008 року. Червоним кольором позначено грошовий агрегатM0.

Станом на початок 2004 року валовий зовнішній борг України становив $23 811 млн., станом на початок жовтня 2008 року — $105 429 млн.[6][7]

Починаючи з 2006 року Україна мала від'ємне сальдо зовнішнього торговельного балансу: в 2006 році — $3 068 млн., в 2007 — $8 152 млн.[8], за перші 9 місяців 2008 року — $10 071 млн.[9]

В цілому за підсумками 2008 року тіньова економіка зросла на 3.1 процентного пункту, до 31% від ВВП, що стало максимальним показником з 2001 року.[10]

За попередніми прогнозами Міністерства фінансів України, валовий внутрішній продукт знизиться на 5 %.[11] Однак у варіанті бюджету, ухваленому Верховною Радою 26 грудня, прогнозувалось зростання ВВП на 0.4 %.[12] Урядом було заборонено оприлюднення оперативної статистичної інформації про макроекономічні показники України. Інформацію про ВВП за перший квартал 2009 року було оприлюднено 30 червня. Так, за перший квартал ВВП знизився на 20.3 % (в постійних цінах 2007 року), дефлятор ВВП дорівнював 22.4 %.[13]

ВВП України за ІІІ квартал 2009 року (в постійних цінах 2007 року), у порівнянні з аналогічним періодом 2008 року, за попередніми даними знизився на 15,9%. Оприлюднення остаточних даних за ІІІ квартал очікується 30 грудня 2009 року. [14]

За даними Міністерства економіки, рівень тіньового сектору економіки України за підсумками ІІ кварталу 2009 року становить 36% від офіційного ВВП. За попередніми оцінками, державний бюджет України, в результаті збільшення тіньового сектору, у 2009 році може недоотримати понад 100 млрд. грн. [15]

У ІІІ кварталі 2009 року Держкомстат України зафіксував двократне — до $432 млн. — прискорення відтоку прямих іноземних інвестицій з України. В результаті відтоку та курсової переоцінки притік прямих іноземних інвестицій у ІІІ кварталі 2009 року скоротився до $614 млн. Опитування керівництва провідних іноземних інвестиційних компаній, яке було проведене у жовтні 2009 року дослідницьким центром компанії Appleton Mayer, показало значне погіршення інвестиційного клімату в Україні. Так, за даними дослідження, 69% керівників іноземних інвестиційних компаній не збираються в найближчий час вивчати питання інвестування в економіку України. При цьому 34% іноземних інвестиційних компаній, які вже працюють в країні, збираються піти з України, а 26% — заморозити свої проекти. [16] [17]

У жовтні 2008 року промислове виробництво скоротилося на 20 % (по відношенню до жовтня 2007 року), а спад виробництва в ключовій експортній галузі України, металургії, досяг 36 % (жовтень 2008 року у порівнянні з жовтнем 2007 року). У листопаді промисловість звалилася вже на 28,6 % у порівнянні з листопадом 2007 р.

[ред.]Зарплати

Уперше з початку року в Україні знизився показник середньої заробітної плати. За підсумками серпня він становив 1870 гривень. Це на 60 гривень менше, ніж у попередньому місяці.[18] Протягом жовтня 2008 борги по зарплатах зросли ще на 2 відсотки і станом на листопад становили близько мільярда гривень. Найбільше заборгували працівникам машинобудівної, металугійної, транспортної і аграрної галузі. Про затримки зарплат повідомляють також ті, хто працює у бюджетній сфері. Вперше за кілька років невчасно виплачують пенсії.[11]

В порівнянні з серединою 2008 року, середня зарплата влітку 2009 року в доларовому еквівалентні зменшилась з $343 до менш ніж $240, хоча в гривнях вона номінально зросла від 1735 грн до 1845 грн на місяць.[19]

Поширення інформації про конфлікт міноритарних акціонерів[20][21] з керівництвом Промінвестбанку спричинило появу невпевненості серед вкладників банку. В грудні 2008 року російський Внешекономбанк повідомив про придбання Промінвестбанку.[22]

11 жовтня 2008 року НБУ «з метою нейтралізації впливу зовнішньої фінансової кризи» постановою № 319 частково обмежив активні операції банків, заборонив дострокового виконання договорів по внесках і ввів 5-процентний коридор коливань курсу на готівковому ринку. Передбачалось, що обмеження діятимуть до стабілізації банківської системи України.[23] Повідомлялось, що постановою № 413 від 5 грудня 2008 р. Нацбанк скасував дію своєї антикризової постанови № 319. Постановою № 319 зокрема вводилася заборона на дострокове розірвання договорів про депозити. Однак згодом банк відзначив, що вказаний пункт постанови № 319 залишається в силі.[23][24]

В першій половині червня 2009 урядом було націоналізовано три «проблемні» банки: «Укргазбанк», «Родовід Банк» та «Київ». Загалом було витрачено 9.57 млрд. гривень. Мінфін мав надрукувати ОВДП, ними уряд сплатити за банки, а потім за ці державні облігації банки отримають «живі» кошти в НБУ. В Укргазбанку уряд отримає 84.21 % акцій за 3.2 мільярди гривень, в «Родовід Банку» — 99.97 % за 2.809 мільярди, і в банку «Київ» — 99.93 % за 3.563 мільярди.[25]

Зміна ринку житла в Україні розпочалася з того, що у серпні 2008 р. ставки за іпотечними кредитами підняли 85 % вітчизняних банків, значно піднявши при цьому вимоги до позичальників. Наступним етапом була заборона НБУ видачі кредитів в іноземній валюті. Як наслідок на ринку відбувся відтік фінансових засобів, що призвело до занепад ринку іпотеки, а отже і до скорочення попиту, адже 70 % придбання житла здійснювалося за рахунок отриманих іпотечних кредитів. За даними Міністерства Юстиції в минулому році кількість укладених договорів купівлі-продажу квартир зменшилась на 18 % порівняно із 2007 р і склала 303.2 тис. Падіння цін відбулося у всіх областях України, так у столиці воно склало 50 %, в Ужгороді — 60 %, у Харкові — 40 %, а у менших містах ринок житла взагалі занепав.

17 червня 2009 роком Урядом було схвалене рішення виділити 2 млрд. гривень з Державної іпотечної установи для участі в акціонах з метою придбання готового та готового на більш ніж 70 % житла з подальшою передачею в чергу пільговиків.[26][27]

[ред.]Ринок новобудівель

Ринок новобудівель в Україні, що активно розвивався протягом останніх років, взагалі занепав, залишивши безліч розпочатих будівель. Так, наприклад, у Києві до кінця зими було заморожено 80 % будівництв.

За даними Державного Комітету Статистики та Міністерства регіонального розвитку та будівництва

Головною причиною знову ж є замороження іпотеки. Міністерство Юстиції також дозволило банкам забирати закладене майно без суду, якщо заборгованість по ним сягає 90-120 днів (відповідно заключених договорів після 18 лютого поточного року). Значною також є проблема недобудов, адже клієнти вклавши кошти можуть не отримати свого житла. В свою чергу забудовники не бажають знижувати ціни, виправдовуючи це тим, що рентабельність новобудов становить не більше 10-15 %, і зниження вартості на 30-40 % призведе до зупинки будівництва взагалі. Проте на думку ріелторів ціни на новобудівлі впадуть уже літом до порогу собівартості, а недобудови — і того менше.

Перспективою подальшого розвитку новобудівель, на думку забудовників, є розвиток власних систем кредитування, зі строком виплати у 5-20 р, та середній ставці 7-14 % річних.

[ред.]Ринок оренди житла

Щодо ринку оренди житла, то він явно демонструє лібералізацію, переводячи розрахунки в національну валюту, та значно збільшуючи пропозицію. На ринок вийшло багато власників майна, котрі відклали його продаж через кризу. Так, наприклад у Києві, пропозиція орендувати житло зросла майже вдвічі, становивши в вересні 2008 р — 14 тис., зросла до 23,7 тис. Схожа ситуація наявна також і у регіонах. Середня вартість оренди однокімнатної квартири в спальному районі впала більше ніж на $100. Навіть ціни на дорогі апартаменти, що традиційно менш вразливі до цінових коливань, впали в середньому на 40 %.

[ред.]Ринок комерційної нерухомості

На комерційну нерухомість в Україні спостерігається різке падіння попиту відносно всіх її сегментів. Кількість пропозиції перевищує реальний рівень попиту уже в 1,5 раза. Так, навіть в порівнянні з груднем минулого року спільне число операцій зменшилося на 21 %, а їх сума скоротилася в 1,2 — 1,4 раза. З метою заохочення збуту власники знизили ціни, а також готові продавати та здавати в оренду свої приміщення в національній валюті. Більше 50 % оренди і 30 % продажів приміщень представлені у гривнях.

Також відбулося зниження цін на на офісну нерухомість, в середньому на 25 %.

[ред.]Ринок землі

Відповідно до загальної тенденції ціни на землю також впали. Зниження відбулося в середньому на 50 %, подекуди і більше. І землі, котрі були яблуком чвар забудовників котеджних містечок, залишилися нікому непотрібними.

Риси св.госп:

• є категорією товарного виробництва, яке у пошуках збуту своєї продукції вийшло за національні межі;

• виявляється у міждержавному переміщенні товарів під впливом не тільки внутрішніх, але й зовнішніх попиту і пропозиції;

• оптимізує використання факторів виробництва, підказуючи виробнику, в яких галузях та регіонах вони можуть бути застосовані найефективніше;

• виконує санувальну роль, вибраковуючи з міжнародного обміну товари та часто їх виробників, які не можуть забезпечити міжнародний стандарт якості за конкурентних цін;

• на ньому існує особлива система цін — світові ціни;

• на ньому рух товарів зумовлюється не лише економічними факторами (виробничими зв´язками між підприємствами та регіонами країни), а і зовнішньоекономічною політикою окремих держав.

9. Світове господарство:

світове (всесвітнє) господарство — це сукупність національних господарств, взаємозв´язаних міжнародним поділом праці, міжнародними економічними відносинами;

світове господарство — сукупність національних економік країн світу, поєднаних мобільними факторами виробництва;

сучасне світове господарство — це сукупність національних економік, що перебувають у тісній взаємодії і взаємозалежності, глобальний економічний організм, підпорядкований об´єктивним законам ринкової економіки;

світове господарство — це сукупність національних господарств, взаємопов´язаних міжнародними економічними відносинами з відповідним механізмом регулювання та управління.

Риси сучасного світового господарства є:

-розвиток міжнародного переміщення факторів виробництва, передовсім у формах ввезення — вивезення капіталу, робочої сили і технології;

-зростання на цій основі міжнародних форм виробництва на підприємствах, розташованих у декількох країнах, насамперед у рамках ТНК;

-економічна політика держав у підтримці міжнародного руху товарів і факторів виробництва на двосторонній і багатосторонній основах;

-виникнення економіки відкритого типу в рамках багатьох держав і міждержавних об´єднань.

Регулюють світове господарство заходами національної та міждержавної економічної політики.

МІЖНАРОДНА ЕКОНОМІКА:

- це теорія, що застосовується для вивчення економіки сучасного взаємозалежного світу.

- частину теорії ринкової економіки, що вивчає закономірність взаємодії суб´єктів різних держав у міжнародному обміні товарами, русі факторів виробництва та формуванні міжнародної економічної політики держав.

Базою міжнародної економіки є теорія ринкової економіки, мікро- і макроекономіка.

Ключовими поняттями теорії міжнародної економіки є: товар; міжнародна макро- та мікроекономіка; міжнародна кооперація праці; міжнародна торгівля; міжнародний поділ праці; міжнародний поділ факторів виробництва; світове господарство; сукупний попит та сукупна пропозиція; ринки (внутрішній, національний, світовий); фактори виробництва (праця, капітал, земля, технологія); експорт; імпорт; торговий обіг, торгове сальдо тощо.

Ознаками міжнародної економіки є:

• розвинута сфера міжнародного обміну товарами на базі міжнародної торгівлі;

• розвинута сфера міжнародного руху факторів виробництва, насамперед у формах ввезення-вивезення капіталу, робочої сили і технології;

• міжнародні форми виробництва на підприємствах, розміщених у декількох країнах, насамперед у рамках транснаціональних корпорацій (ТНК);

• самостійна міжнародна фінансова сфера, не пов´язана з обслуговуванням міжнародного руху товарів та руху факторів виробництва;

• система міжнародних і наднаціональних, міждержавних і недержавних механізмів міжнародного регулювання, що забезпечує збалансованість і стабільність економічного розвитку;

• економічна політика держав, що керуються принципами відкритої економіки.

Міжнародна економіка вивчає закономірності взаємодії господарських суб´єктів різних держав у міжнародному обміні товарами, русі факторів виробництва, фінансування і формування міжнародної економічної політики.

Формування світового ринку закономірно зумовило встановлення міждержавних звзв'язків з їх характерними рисами, особливостями та закономірностями, що базуються на теорії міжнародної економіки.

Міжнародну (світову) економіку можна трактувати у широкому та вузькому розумінні. У широкому розумінні — це теорія, що застосовується для вивчення економіки сучасного взаємозалежного світу. Вужче трактування визначає її як частину теорії ринкової економіки, що вивчає закономірність взаємодії суб'єктів різних держав у міжнародному обміні товарами, русі факторів виробництва та формуванні міжнародної економічної політики держав.

предметом теорії міжнародної економіки є:

• закономірності функціонування і розвитку в міжнародному масштабі ринкової системи організації господарського життя;

• закономірності формування сукупних попиту і пропозиції на товари та фактори виробництва, що перебувають у міжнародному обігу;

• інструменти аналізу і програмування відкритої національної економіки, зокрема її реального, бюджетного, грошового і зовнішнього секторів в умовах їх взаємодії з економікою інших країн;

• тенденція розвитку міжнародних фінансових ринків і механізмів, які обслуговують функціонування міжнародної економіки;

• інституційна структура регулювання міжнародної економіки, принципи її формування, тенденції розвитку та методи удосконалення.

У структурі міжнародної економіки можна виділити чотири рівні: базові поняття; державне регулювання; форми міжнародних економічних відносин; міжнародне регулювання і нагляд. На першому рівні закладаються концепту¬альні базові поняття, основані на тому, що сучасна економіка за своєю суттю є міжнародною і базується на МПП та поділі факторів виробництва між країнами. Міжнародний поділ праці і його міжна¬родна кооперація стали основою виникнення світового ринку.

Функціонально міжнародна економіка поділяється на міжна¬родну мікроекономіку та міжнародну макроекономіку.

Міжнародна мікроекономіка — це частина теорії міжнародної економіки, що вивчає закономірності міждержавного руху кон¬кретних товарів і факторів їх виробництва та ринкові характерис¬тики — попит, пропозицію, ціну тощо.

Міжнародна макроекономіка — це частина теорії міжнародної економіки, що вивчає закономірності функціонування відкритих національних економік і світового господарства загалом.

Важливе значення для міжнародної економіки має економічна політика держав, механізми регулювання економіки загалом і її зовнішніх аспектів зокрема.

Міжнародна економіка проявляється у конкретних формах міжнародних економічних відносин, а саме: міжнародна торгівля товарами та послугами; міжнародний рух факторів виробництва — капіталу, робочої сили, технології; міжнародна торгівля фінансови¬ми інструментами — валютою, цінними паперами,.

міжнародна економіка – це складова частина економіки, предметом її дослідження є система економічних зв’язків чи економічних стосунків,. Специфічною ознакою предмета дослідження міжнародних економічних відносин є належність суб’єктів економічної взаємодії до різних національних господарств.

Таким чином, поняття «міжнародна економіка» об’єднує систему різноманітних господарських (науково-технічних, виробничих, комерційних, валютно-фінансових, грошово-кредитних) зв’язків національних економік різних країн, що ґрунтуються на міжнародному поділі праці.

Дана сфера людської діяльності визначається загальними закономірностями господарського розвитку, але має і ряд суттєвих особливостей.

Якщо традиційна мікроекономіка досліджує конкурентні фірми, які мають приблизно однакові витрати, то міжнародна економіка розглядає конкуренцію на ринках, де фірми несуть різні витрати на придбання факторів виробництва.

Традиційна мікроекономіка має справу з фірмами, які здійснюють вільну торгівлю всередині країни і, як правило, не користуються підтримкою з боку держави. На відміну від цього, у сфеpi зовнішньої торгівлі широко практикується використання тарифів, квот, субсидій та інших обмежень, що встановлюються державами. Тому міжнародна економіка приділяє значну увагу порівняльному дослідженню такого роду обмежень, їх впливу на торгові потоки та інші ек

МЕВ відображають господарські зв'язки між державами, регіо¬нальними об'єднаннями, підприємствами, фірмами, установами, юридичними та фізичними особами для виробництва та обміну то¬варів і послуг, матеріальних і фінансових ресурсів. Основою їх є ринкові системи і механізми.

У світовому господарстві розвиваються усі найважливіші фор¬ми міжнародних економічних відносин:

1) міжнародна торгівля товарами та послугами;

2) міжнародна міграція капіталу;

3) міжнародна міграція робочої сили;

4) міжнародна передача технології;

5) міжнародні валютно-фінансові та кредитні відносини;

6) міжнародна економічна інтеграція;

7) міжнародні зусилля у вирішенні глобальних економічних проблем.

Усі форми міжнародних економічних відносин взаємопов'язані й взаємозалежні. Для них на сучасному етапі характерне:

1) зростання масштабів і якісна зміна характеру традиційної міжнародної торгівлі готовою продукцією — із суто комерційної вона значною мірою перетворилась у засіб безпосереднього обслу¬говування національних виробничих процесів;

2) інтенсифікація міграції капіталу в різних формах;

3) зростання масштабів міграції робочої сили;

4) прискорення і розширення інтеграції економік країн і регіонів;

5) швидкий обмін науково-технічними знаннями;

6) розвиток сфери послуг;

7) об'єднання зусиль у вирішенні глобальних економічних

проблем.

Наведені вище характерні особливості різних форм міжнарод¬них економічних відносин є узагальненими. Детальніше вони роз¬глянуті у наступних розділах.

Усі форми МЕВ взаємозв'язані й взаємо¬залежні. Метою їх є не лише вирішення проблем окремих країн, а й проблем, які впливають на розвиток всього світового господар¬ства. Це глобальні економічні проблеми, які зачіпають інтереси людства та прямо загрожують цивілізації.

Виділяють такі критерії віднесення тих чи інших проблем до глобальних

— планетарний характер проблеми, її вплив на всі групи країн, усі народи світу;

— виявлення проблеми як фактора розвитку суспільства в усіх регіонах світу;

— загрожуючий характер проблеми: її невирішеність може озна¬чати регрес виробничих сил та умов життя усього суспільства;

— необхідність докладання комплексних зусиль усіх держав.

За цими критеріями до глобальних відносять такі проблеми:

— демографічну;

— забезпечення людства енергетичними, сировинними та продо¬вольчими ресурсами;

— екологічну;

— освоєння світового океану та космосу;

— роззброєння та конверсію військового виробництва.

Демографічна проблема викликана швидким збільшенням кіль¬кості населення Землі.. Швидке збільшення населення перешкоджає раціональному госпо¬дарюванню, посилює міграцію населення в міста та міграційні про¬цеси загалом, викликає нерівномірність розподілу людей відносно ресурсів, що, зрештою, впливає на зниження рівня їх життя.

Тісно пов'язана з першою друга проблема — продовольча. За даними ООН, кількість тих, хто голодує, у світі становить близько 600млн.чол. Особливо важким є становище народів країн, що розвиваються. Проблема забезпечення людства енергетичними ресурсами ви¬никла у зв'язку із закриттям у деяких країнах атомних електро¬станцій, на яких використовувались атомні реактори чорнобиль¬ського типу. Екологічна проблема породжена господарською діяльністю лю¬дей. Природа втрачає здатність до самовідновлення. Забруднюються у значних масштабах повітряний бассейн, , вода, змінюються кліматичні умови.

Для вирішення глобальних проблем необхідне створення ново¬го типу всесвітнього господарства, побудованого на якісно нових п

ринципах співробітництва та взаємодопомоги.