Ужгородський національний університет

ФАКУЛЬТЕТ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

КАФЕДРА ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ІНТЕГРАЦІЇ ТА ЕКОНОМІКИ

Конспект лекцій з курсу

МІКРОЕКОНОМІКА

доц.Шинкар В.А.

Тема 1. Предмет і метод мікроекономіки.

План

1. Мікроекономіка в системі економічних наук.

2. Методологія мікроекономіки.

І. Питання економічна теорія поділяється на два головних розділи: макроекономіку і мікроекономіку. Префікс “мікро” у перекладі з грец. мови означає “малий”.

Мікроекономіка – це розділ економічної теорії, що вивчає закономірності діяльності окремих економічних суб'єктів. Ними можуть бути окремі споживачі, робітники, вкладники капіталу, фірми.

Мікроекономіка вивчає поведінку окремих економічних одиниць, пояснює як і чому ці одиниці приймають економічне рішення.

Як економічний розділ економічної теорії, мікроекономіка сформувалась в к. ХІХ – п.ХХ ст. Основоположниками вважаються Томас Мальтус і Ж.Б. Сей. Закон спадної доходності (спадної родючості). Мальтуса та теорія трьох факторів виробництва Сея досі використовується в мікроекономічному аналізі. Становлення мікроекономіки як науки здійснюється значно пізніше і пов'язується передусім з неокласиками.

Мікроекономічний аналіз має такі етапи еволюційного розвитку:

І 1845-1890 р. – закладаються основи мікроекономіки, формуються основні методологічні принципи дослідження. Найвідоміші представники:

а) Госсен, який вперше використав психологічний фактор аналізу економічної поведінки суб'єктів і сформулював закони насичення потреб людини.

б) австрійська школа (Менгер, Візер, Бем-Баверк), представники якої збагатили економічну науку відкриттям принципу граничної корисності і запропонували кількісний (кардиналістський) підхід до її визначення.

в) Джон Кларк – представник американської школи, який модифікував теорію граничної корисності у теорію граничної продуктивності факторів виробництва.

ІІ 1890-1933 р. – на цьому етапі мікроекономіка виділяється в окрему галузь економічних досліджень.

Після опублікування праці А.Маршала “Принципи політекономії” наука дістала нову назву – “Економікс”.

Представниками другого етапу є:

а) А.Маршал, який запропонував компромісний варіант визначення ринкової ціни – шляхом граничної корисності та витрат на виробництво; сформулював закони попиту і пропозиції.

б) математична школа (Джевонс, Вальрас, Паретто та ін.). Ця школа вперше широко використала аппарат математики як інструмент економічних досліджень. Вона запропонувала якісний (ординалістський) підхід до визначення граничної корисності і обгрунтувала теорію загальної економічної поведінки.

ІІІ 1933 – до сьогодення – мікроекономіка розвивається на власній основі і поповнюється такими відкриттями:

1. Ефект доходу і заміщення (Євген Слуцький, Джон Хікс, Поль Самуельсон).

2. Теорія недосконалої конкуренції (Джоан Робінсон)

3. Теорія монополістичної конкуренції (Едвард Чемберлін).

4. Теорія ігор (Джон Неш, Дж.Фон-Нейман)

Як економічна наука мікроекономіка шукає відповіді на основні запитання, що постають перед будь-якою економічною системою:

1. Що виробляти?У виробника завжди є можливість альтернативного виробництва.

2. Як виробляти? Виробник має вирішити які ресурси та в якій кількості залучати до виробничого процесу.

Пошук відповіді на перелічені запитання дає змогу мікроекономіці реалізувати зокрема такі функції:

1. Пояснення явищ оточуючого економічного середовища (пізнавальна і практична). При виборі варіантів поведінки економічні суб'єкти мають на меті максимізацію своєї вигоди. Більшості господарських суб'єктів властива раціональна поведінка (ідея Сміта).

Вигода може бути поточною і перспективною. В економічому житті може існувати суперечність між поточною та перспективною вигодою,що називається ефектом “Робін гуда”.

2. Прогнозування поведінки економічних суб'єктів. Мікроекономіка вивчає економічні закономірності, які діють як тенденції і не обов'язково спрацьовують у кожному конкретному випадку.

ІІ. Методологія мікроекономіки в мікроекономічних дослідженнях використовують як загально-наукові, так і спеціальні методи (інструменти пізнання у даній науці). Кінцевим завданням таких досліджень є розробка теорії та моделей.

Мікроекономічні дослідження, як правило, розпочинаються зі збирання та вивчення фактів економічного життя (індукція). Далі використовується метод наукової абстракції (виділяють найбільш суттєві факти і не аналізуються другорядні), після чого формується економіна модель.

Економічна модель – це система взаємозв'язків між економічними змінними, яка дає змогу прогнозувати результат. Іншими словами, вона використовується для передбачення того, як зміни економічних умов призведуть до зміни економічних результатів. Висновки з економічних моделей використовуються у формі гіпотез – тверджень про причини і наслідки, які потребують підтвердження чи заперечення фактів (дедукція).

Метою економічного моделювання є намагання допомогти зрозуміти як функціонує той чи інший сектор економіки. Критерієм корисності економічної моделі є відповідність отриманих за її допомогою прогнозів реальним подіям. Тому модель має бути максимально спрощена, що дає змогу розширити масштаби та ефективність її використання.

Найпростішим видом економіко-математичного моделювання є моделювання у двовимірному просторі за допомогою графіка. Саме цей метод найчастіше використовується у мікроекономіці.

Ключовою передумовою побудови економічних моделей є посилання на те, що поведінка економічних суб'єктів раціональна. Однак, у 90-х роках ХХ ст. з'явилось багато теорій (насамперед у США), які стверджували, що в економічній поведінці людини є багато ірраціонального. Людина часто віддає перевагу імпульсивним діям під впливом емоцій та настрою. Сьогодні у всіх американських університетах відкрито кафедри поведінкової економіки.

До основних суб'єктів мікроекономіки належать:

а) домогосподарства

б) підприємства (фірми)

в) держава.

Об'єкти, з приводу яких складаються відносини в мікроекономіці – це ресурси виробництва та його результати. Ресурсами виробництва є: земля, праця, капітал, підприємницькі здібності.

Особливе значення для розуміння мотивів поведінки економічних суб'єктів та побудови відповідних моделей має врахування таких властивостей ресурсів: обмеженість, взаємозаміщування.

В умовах товарного виробництва існують такі відмінні риси ринкового механізму:

1. рівноправне становище учасників;

2. використання принципу економічної вигоди як основного критерію доцільності вступу у ринковий зв'язок. Основні правила, якими керуються учасники обміну, такі:

а) обмін має приносити вигоду

б) кожен намагається здійснити угоду з максимальною вигодою для себе.

в) краще здійснювати угоду з меншою вигодою ніж взагалі відмовитися від неї (принцип порівняльних переваг).

3) повна економічна відповідальність учасників за свої дії.

Поведінка економічних суб'єктів на ринку багато в чому залежить від стану конкурентного середовища, тому в мікроекономічному аналізі особливу увагу приділяють конкуренції, окремо розглядаючи ринки чистої, монополістичної конкуренції, олігополії та чистої монополії.