Тенденції розвитку зовнішньої торгівлі в середній та центральній Азії

Ще одним регіоном, де в епоху середньовіччя, зокрема в XVI ст.. широкого розмаху набули економічні стосунки, були Середня та Центральна Азія. Своїм впливом та могутністю у цей період відзначались імперія Великих Моголів, особливо під час правління Акбара (155б—1605) - одного із найвидатніших могольських імператорів, і Бухарське ханство часів Абдулли (1557—1598), хана з династії Шейбанидів.

Утворення цих сильних централізованих держав, роз­квіт в них ремесла, сільського господарства, мистецтва об'­єктивно сприяли розвитку інтенсивних економічних, торго­вельних і політичних стосунків між обома субрегіональними центрами. При Акбарі імперія Великих Моголів простяга­лася від кордонів Тібету на півночі до ріки Гадаварі на півдні і від Гуджерату на заході до Бенгальської затоки на сході. Бухарське ханство під час володарювання хана Абдулли також об'єднувало досить значну територію — Мавераннахр, Золоту Орду.

Величезне значення в реалізації зовнішньоторговельних стосунків між двома країнами відігравав Ксібул. Головна причина цього полягала в його дуже зручному географічно­му положенні. Він порівняно близько знаходився і від Індії, і від Середньої Азії. Асортимент товарів, який пропонував­ся для обміну між Індією та Середньою Азією в Кабулі, був досить різноманітним і охоплював практично всі види товарів та предметів господарсько-побутового характеру. Саме караванним шляхом, який пролягав через Кабул, пе­ревозилися з Індії прянощі, лікарські рослини й коштов­ності, а із Середньої Азії в Індію вивозилися тканини, до­рогоцінна зброя, фрукти.

В капітальній праці «Айіні Акбарі» індійського історика і державного діяча часів Акбара Абдулфазла Алламі на­водиться спеціальний перелік фруктів, які вивозилися з Гурана, тобто із Середньої Азії до Індії: самаркандські яб­лука, айва, гранати, бухарські сливи, висушений і свіжий виноград, очищений мигдаль, фісташки та ін.

Після захоплення португальцями Хормузу (1510 p.), a потім прибережних районів Індії — Гоа, Діу, Даман і Чаул морська торгівля Індії переходить у руки іноземців. Най­більша держава на території Індії — Могольська імперія по­збувається виходу до моря. Тому посилюється значення сухопутних караванних шляхів сполучень через Кабул і Кандагар для зовнішньої торгівлі Індії. Вже в XVI ст. че­рез ці торговельні центри щорічно проходить до 14 тис. на­вантажених верблюдів, тоді як раніше їх кількість не пере­вищувала 3 тис.

Описуючи бухарсько-індійські зовнішньоторговельні сто­сунки в XVI ст., англійський мандрівник і вчений Дженкінсон, зокрема, зазначав: «У місті Бухарі, щорічно відбува­ється з'їзд купців, які прибувають з великими караванами з прилеглих країн: Індії, Персії, Балха, Росії та інших, а в минулі часи з Китаю, коли звідти можна було вільно при­їхати. Найважливішими товарами, які збираються тут з далеких країн, є такі- індійці привозять тонку білу тканину, якою татари повивають голову, а також інші сорти білої матерії, яка використовується для пошиття одягу, але вони не привозять ні золота, ні срібла, ні коштовностей, ні пря­нощів. Я з'ясував це питання і встановив, що така торгівля йде за океаном, тому що всі місця, де добувають ці пред­мети, знаходяться під владою португальців. Із Бухари ін­дійці вивозять шовк, невичинену шкіру, рабів, коней... Під час мого перебування в Бухарі туди прибували каравани з усіх зазначених вище країн».

Французький дослідник Франсуа Берньє, який відвідав Індію в другій половині XVII ст., писав: «В Делі є досить солідний фруктовий ринок. На ньому багато лабазів, які постійно заповнені фруктами із Персії, Балха, Бухари, Са­марканда...» За підрахунками Берньє, Індія щорічно заку­повувала в Середній Азії понад 25 тис. голів коней.

Торгівля розглядалася індійськими володарями як дже­рела доходу, й тому вони вважали за необхідне засновува­ти нові міста, ринки, будувати шляхи та караван-сараї. Лі­тературні й історичні джерела містять інформацію про за­прошення іноземних майстрів для будівництва. В Індії значна увага приділялася будівництву морських ловтів з метою збільшення ввозу коней, слонів, коштовного каміння, сандалового дерева, перлів. Індійські махараджи встанов­лювали дружні стосунки з іноземними купцями (найчасті­ше з португальцями), дарували їм цілі села, розкішні бу­динки в містах, робили інші коштовні подарунки заради того, щоб ті завозили слонів та коней у країну. Приватна особа» яка будувала караван-сарай або ринок, одержувала на певний" строк звільнення від мита.

На середньоазіатсько-індійські торговельно-економічні відносини великий вплив справило приєднання до Росії Казані та Астрахані (1556 p.).Перетворення Астрахані в один з найзначніших торговельних центрів Російської ім­перії активізувало торгівлю Росії із Середньою Азією та іншими східними країнами, в тому числі Індією. В ті часи Росія ще не могла підтримувати безпосередні торговельні контакти з Індією, і російсько-індійська торгівля в XVI— XVIII ст. велася при посередництві середньоазіатських, ін­дійських та афганських купців, місцем зустрічі яких були ринки Середньої Азії. Це сприяло розширенню асортимен­ту в товарообміні між Середньою Азією та Індією. Поряд з традиційними товарами із Середньої Азії стали вивозити у великій кількості товари російського походження, а з Ін­дії — товари і предмети, на які був попит на ринках Росії.

Таким чином, середньоазіатсько-індійські торговельно-економічні відносини носили за середньовіччя здебільшого обмінний характер, але їх насиченість та інтенсивність сприяли вже тоді формуванню одного з найнасиченіших тор­говельними операціями районів сучасного ділового світу.