Особливості формування капіталістичних відносин у Росії та Україні

Процес первісного нагромадження капіталу в Росії та Україні був не таким прямолінійним, як в Англії. Зародки торгового капіталу слід відне-т-и до XVI ст., до періоду утвердження абсолютизму царської влади, особливо за часів царювання Івана IV. У цей період швидко зростають товарно-грошові відносини. Однак початок XVII ст. характеризувався поверненням до вже віджитих форм натурального господарства; Неабияку роль vцьому відіграло ослаблення царської влади, довгі роки боротьби за царський престол між ворогуючими пред­ставниками бояр і дворян. У результаті в XVII ст. у Росії відбувається процес повернення до крупних феодальних вотчин. феодалізації, у тому числі й державного управлін­ня. Лише наприкінці XVII — початку XVIII ст. знову акти­візується діяльність торгового капіталу. Спершу цьому сприяло відкриття річкового шляху до Чорного моря завдя­ки об'єднанню зі степовою Україною, а потім .вихід на Бал­тійське узбережжя від Риги до Виборга внаслідок перемоги Петра І над шведським королем Карлом XII. Саме у цей час зовнішня торгівля Росії досягла нечуваних розмірів. За 25 років, починаючи з 1700 p.,кількість кораблів, що про­ходили в Росію через балтійські гавані, збільшилася май­же у 10 разів.

Головним предметом вивозу за кордон були різні види сировини, ікра, інші рибні продукти, хутро, віск, сало, пря­диво, ліс тощо. Разом з тим є всі підстави вважати, що в петровську епоху економічна політика царського уряду вті­лювала всі риси пізнього розвинутого меркантилізму.

Класовими мотивами перетворюючої діяльності Петра І були інтереси торгового капіталу. Забезпечуючи їх, царизм у Росії, як і влада в інших країнах абсолютної монархії, засновував промислове виробництво. У цей час починає розвиватися обробна промисловість, зароджується військо­ве й склоробне виробництво, створюються суконні ману­фактури тощо.

В історіографічній літературі можна зустріти точку зо­ру, згідно з якою розвиток мануфактур у петровський пе­ріод був штучним і не мав коренів у надрах російської еко­номіки. Проте саме потреби розвитку централізованої ро­сійської держави вимагали проведення в межах країни заходів, спрямованих на розвиток економіки, зокрема про­мислових мануфактур. З метою залучення до цього перш за все капіталу купців Петро І надавав купецьким мануфак­турам, окрім усякого роду пільг, державні грошові субсидії. Саме тому протягом XVIII ст. переважне значення в Росії належало купецькій, а не державній мануфактурі.

Сприяння держави будівництву мануфактур, спрямуван­ня їх на шлях капіталістичного розвитку виявлялися також у заходах, які вживалися щодо забезпечення мануфактур робочою силою Як відомо, в 1721 p.Петро І дозволив куп­цям придбати згідно з так званим посесійним правом села, які приписувалися разом з їх мешканцями до фабрик, тоб­то ставали їх невід'ємною частиною. Широко використову­валася також праця колодників, сімей рекрутів, міщансь­кого прошарку міст тощо. Все це було джерелом, з якого мануфактура до 1861 p.черпала вільнонайману працю. То­му вже наприкінці царювання Петра І в імперії налічува­лося 233 великих підприємства, організовані на зразок за­хідноєвропейських мануфактур.

Таким чином, специфіка розвитку капіталістичних від­носин у Росії полягала в тому, що буржуазія, яка народжу­валася, використовувала феодальні відносини для створен­ня найманої робочої сили. Абсолютна монархія змогла за­хистити державний суверенітет і втілити в життя ідеї піз­нього меркантилізму, забезпечити інтереси як буржуазії, так і феодального дворянства.

І все ж таки російська економіка не утрималася на най­вищій стадії меркантилізму. Сприяння Петра І обробній промисловості, так само як і протекціоністські принципи економічної політики, що виявилися вже після його смерті, не були підкріплені соціально-політичними перетвореннями. Позаекономічний примус, збереження феодальних відносин в організації виробництва, державно-бюрократичні форми господарювання,— все це не могло не затримати розвиток великої національної промисловості Росії. Залежність її від іноземного капіталу, відставання від індустріального рівня розвитку європейських країн особливо помітно про­явилися у структурі російського експорту в післяпетровський період. Прядиво, льон, сало, залізо, ліс і хліб оста­точно заступили собою все інше.

Взаємозалежність економічного й соціально-політично­го розвитку Росії виявилася у тому, що економічна відста­лість країни гальмувала політичні та соціальні реформи, затримуючи тим самим прогрес капіталістичних виробни­чих відносин, продуктивних сил не лише в Росії, а й на Ук­раїні, в інших частинах імперії.

Якісно новий етап первісного нагромадження капіталу в Росії пов'язаний з реформами 1861р. Реформа «звільнила» селян від кріпосної залежності, сприяла швидкому зростан­ню армії пролетаріату. За підрахунками В. І. Леніна, май­же половина всіх селян (приблизно 40 % населення) вже на кінець 90-х років XIX ст. були по суті сільськими пролетаріями.

Кріпосне право наклало свій відбиток не тільки на ут­ворення армії найманої робочої сили, але й на нагрома­дження грошових багатств (капіталів) у Росії. Джерелом такого нагромадження стали насамперед значні викупна платежі після реформи 1861 р. За 30 пореформених років поміщики одержали у вигляді цих платежів 2 млрд крб. прибутку, частина якого перетворилася на капітал у руках дворян, що обуржуазилися.

Величезний прибуток приносили державній казні нееквівалентний обмін (торгівля) з національними окраїнами Росії, особливо Сибіром, а також стягнення з «інородців» данини. До числа значних джерел нагромадження капіта­лу в Росії слід віднести внутрішню торгівлю, оскільки від­сталість села й відсутність надійних засобів сполучення забезпечували не тільки продаж за високими цінами товарів, але й накопичення у торговців великих грошових ба­гатств, які згодом були застосовані в промисловому вироб­ництві.

Підбиваючи підсумок викладеному, звернемо увагу ще раз на те, що формування капіталістичних відносин пов'я­зане насамперед з нагромадженням капіталу. Цьому про­цесу, особливо в його первісний період, поряд з розвитком внутрішнього ринку значною мірою сприяла зовнішня тор­гівля.