Контрольні запитання

1. Назвіть історичні умови, необхідні для виникнення капі­талістичних виробничих відносин.

2. Чому зовнішня торгівля є джерелом нагромадження ка­піталу?

3. Яке значення мали географічні відкриття для створення світового капіталістичного ринку?

4. Якемісце колоніальної політики у формуванні капіта­лістичних відносин західноєвропейських країн?

5. Чи набула свого теоретичного відображення торгова по­літика епохи первісного нагромадження капіталу в кра­їнах Європи? Якщо так, то охарактеризуйте його.

6. В чому полягає особливість формування товарно-грошо­вих відносин у Росії XVI—XVIII ст.?

7. Які нові елементи первісного нагромадження капіталу в Рвсії внесла реформа 1861 p.?

Глава 7. Міжнародний поділ праці та формування світового ринку Сутність та основні форми міжнародного поділу праці

Міжнародний поділ праці як об'єктивне явище господарського життя суспільства спричинюється дією су­купності економічних законів, насамперед закону економії часу. Можливість зменшення виробничих витрат за раху­нок одержання продуктів праці з інших країн є одним з найважливіших факторів розвитку продуктивних сил, що було належно оцінено як класичною, так і марксистською політекономією. А. Сміт (1723—1790) хоча й не аналізував детально цю проблему, але в трактаті «Дослідження про природу і причини багатства народів» (1776) розглянув можливість обміну товарами між різними державами на основі їх спеціалізації, який згідно з його теорією трудової вартості може бути раціональним лише за умови враху­вання різниці у національних затратах праці.

Спеціально питаннями поділу праці між окремими країнами займався Д. Рікардо (1772—1823). У монографії «Засади політичної економії та оподаткування» (1817) він виклав основи «теорії порівняльних витрат», відповідно до якої в окремих державах зосереджується виробництво товарів з відносно нижчим рівнем затрат національної пра­ці. При їх обміні кожна країна має виграш завдяки додат­ковим прибуткам як за рахунок продажу партнеру виробів за вищими порівняно з власними цінами, так і шляхом придбання товарів, які мають нижчу вартість (а тому й ціну) порівняно з умовами національного ринку. Висновки Д. Рікардо стали не лише підвалиною загальнотеоретичних основ вивчення міжнародного поділу праці, але й вихідним пунктом визначення його ефективності.

К. Маркс повною мірою оцінював значення міжнарод­ного поділу праці, маючи намір присвятити йому окремий том «Капіталу». Тому в підготовлених ним томах цієї фун­даментальної праці, в «Німецькій ідеології», окремих стат­тях вивченню цієї специфічної та складної проблеми від­ведена підпорядкована роль. Вона розглядається переваж­но в двох аспектах—як форма прояву суспільного поділу праці та як зовнішня умова розвитку національного вироб­ництва. При цьому К. Маркс і Ф. Енгельс, як визначається в «Маніфесті Комуністичної партії», виходили з того, що «замість старої місцевої і національної замкнутості та існу­вання за рахунок продуктів власного виробництва прихо­дить всебічний зв'язок і всебічна залежність націй однієї від одної».

У творчій спадщині В. І. Леніна питання міжнародного поділу праці займають неабияке місце. Він звертався до цієї проблеми спочатку при дослідженні загальних основ капіталістичного виробництва у 90-х роках XIX ст. («Розвиток капіталізму в Росії», «З приводу так званого питання про ринки» тощо) і вже набагато частіше й з більшим рівнем деталізації—під час розробки теорії імперіалізму. В працях «Імперіалізм, як найвища стадія капіталізму», «Про лозунг Сполучених Штатів Європи» та ін. В. І. Ленін особливу увагу приділяє питанням вивозу капіталу, еко­номічного та територіального поділу світу між союзами монополістів, що розглядалися ним у контексті головних закономірностей розвитку міжнародної сфери господарсь­кого життя при імперіалізмі.

Найважливішим здобутком ленінської теорії імперіаліз­му щодо міжнародного поділу праці можна вважати вис­новок про утворення світового капіталістичного господар­ства як терену для всебічного розгортання цієї специфічної форми суспільного поділу праці, що поступово займає рівноцінне становище поряд з формами його прояву в націо­нальних межах.

Наукова розробка розглядуваної проблеми класичною та марксистською політекономією в основних рисах збігає­ться й дає можливість вивчення генезису та сутності між­народного поділу праці. Для висвітлення його зародження та усталення необхідно дати визначення цієї економічної

категорії.

Міжнародний поділ праці є формою прояву суспільного

поділу праці, тобто диференціації трудової діяльності в напрямі відокремлення та взаємодії різних її видів. Спе­ціалізація праці окремих індивідуумів та їх колективів дозволяє суттєво знизити витрати виробництва, що забез­печує безперервність процесу поглиблення поділу праці в суспільстві. Поділ праці не може існувати без обміну її результатами, а цей обмін є основою кооперації праці в межах певного об'єкта господарювання. Поділ та коопе­рація праці в період первісного нагромадження капіталу чітко визначилися в межах мануфактури, в період утвер­дження буржуазного ладу вони охопили економіку окремих країн, а за часів капіталізму епохи вільної конкуренції поступово виходять і за національні кордони. Тим самим суспільний поділ праці починає проявлятися у двох видах — як спеціалізація виробництва на національному рівні та як така ж спеціалізація між країнами, тобто міжнародний

поділ праці.

Міжнародний поділ праці являє собою спеціалізацію окремих країн на виробництві певних видів продукції для задоволення потреб світового ринку. Фактично це зводи­ться до зосередження у даній країні більшої кількості да­ного виду праці у загальній структурі її витрат порівняно з іншими державами (наприклад, в Аргентині та Австра­лії — праці тваринників, в Англії — виробників машинної техніки тощо). Грунтуючись на природних або суто еконо­мічних передумовах, така профілізація країни пов'язана з нижчими порівняно із світовими показниками витратами на даний вид продукції. Зовнішньо ця спеціалізація вияв­ляється у підвищенні частки такої продукції в експорті, який завдяки різниці у національних та інтернаціональних витратах дозволяє забезпечити значний виграш у валюті для імпорту товарів, власне виробництво яких має віднос­но низьку ефективність.

Окремі прояви міжнародного поділу праці існували ще до утвердження капіталістичного суспільства. Так, з утво­ренням у XVI—XVIII ст. іспанської, британської, францу­зької та інших колоніальних імперій виникає спеціалізація загарбаних територій на виробництві для потреб метрополії так званих колоніальних товарів — бавовни, цукру, прянощів, кави тощо. Два основних фактори не дозволили усталитися міжнародному поділу праці в цей період. Пер­ший пов'язаний з тим, що поділ праці між метрополіями та колоніями був заснований виключно на використанні природних умов останніх, тобто спирався на екстенсивне розширення плантаційного господарства, гірничодобувної промисловості тощо. Можливості такого розширення на­штовхувалися на обмежену площу родючих земель, вичер­пання багатих родовищ корисних копалин, а це підривало основи дальшого розвитку поділу праці між пануючими та залежними країнами. Другий фактор — нерозвиненість то­варного виробництва в самих європейських країнах. Саме це обумовлювало невисокий рівень спеціалізації в межах національного господарства й як наслідок — відсутність нагальної потреби у поглибленні міжнародного поділу праці між цими державами. Таким чином, до кінця XVIII ст. у світі існували лише елементи міжнародного поділу пра­ці між окремими країнами Європи та інших континентів Землі, а не сформована його система

Ситуація докорінним чином змінилася в першій поло­вині XIX ст. Саме в цей період виникли об'єктивні Перед­умови й настійна необхідність утвердження міжнародного поділу праці як закономірного результату розвитку капі­талізму. Загальний характер панування товарного вироб­ництва вперше в історії створив передумови до безмежної диференціації технологічних процесів, а це привело до не­скінченного виділення окремих видів спеціалізованої пра­ці. Наслідком стала докорінна перебудова основ господар­ського механізму спочатку в Англії, а потім і в більшості інших європейських країн та США. На відміну від ману­фактури з її орієнтацією на замкнений цикл виробництва, капіталістична фабрика стає дедалі більш спеціалізованим підприємством, пов'язаним з багатьма партнерами потре­бами в одержанні сировини та комплектуючих деталей, у збуті напівфабрикатів або готових виробів. Суттєве по­глиблення суспільного поділу праці всередині окремих кра­їн дозволило визначити відносний рівень ефективності ви­робництва певних товарів, а це стало основою для стабіль­ної переорієнтації споживання деяких з них на ввіз із інших держав. Саме така стабільність разом із зростанням сталих поставок за кордон власних виробів для покриття витрат на імпорт перетворилися у джерело ствердження спеціалізації національного виробництва в міжнародних масштабах. Важливе значення для цього процесу мав поступовий перехід Англії, Франції, Німеччини протягом ми­нулого століття від ввозу переважно предметів споживання до імпорту засобів виробництва для потреб невпинно зрос­таючої індустрії, що не лише забезпечило загальне збіль­шення їх зовнішньої торгівлі, а й сформувало постійно діючий імпульс до використання міждержавної спеціалі­зації виробництва.

Усталення міжнародного поділу праці являло собою результат тих об'єктивних процесів, що відбулися в пер­шій половині XIX ст. у національній економіці капіталіс­тичних країн. Саме в цей період були закладені основи для подальшого його саморозвитку, що привів на зламі XIX—XX ст. до ствердження всесвітнього поділу праці, а з середини нашого сторіччя — до виникнення у сфері між­народних економічних відносин такого новітнього прояву інтернаціоналізації господарського життя, як інтеграційні процеси.

Вже в першій половині минулого століття ствердилися основні форми міжнародного поділу праці, які в більш розвиненому та зрілому вигляді функціонують і в сучас­них умовах. Визначення цих форм є однією з найскладні­ших проблем вивчення сутності та особливостей світового господарства.

Як багатопланове явище, міжнародний поділ праці мо­же бути класифікований з різних вихідних точок зору. Най­більш загальну типізацію суспільного поділу праці К. Маркс дав у першому томі «Капіталу», виділивши в ньому загальний (спеціалізація на великих родах вироб­ництва — промисловості, сільському господарстві, транс­порті тощо), частковий (спеціалізація на окремих галузях у межах цих родів" виробництва) та одиничний (спеціалі­зація на окремих стадіях виробничого процесу) поділ пра­ці. Ця класифікація прийнятна і для такої форми суспіль­ного поділу праці, як міжнародний її поділ.

Загальний поділ праці на міжнародному рівні виявляє­ться у переважному (порівняно з іншими країнами) роз­витку тих видів трудової діяльності, які забезпечують по­треби зовнішнього ринку в продукції обробної та видобув­ної промисловості, сільського господарства, транспортних послугах. Наприклад, протягом усього XIX ст. Англія була «майстернею світу», спеціалізуючись на поставках до ін­ших країн продукції обробної промисловості, насамперед машин та устаткування. За чверть століття, з 1845 по 1870 p.,експорт англійських машин збільшився у 10 разів при загальному зростанні зовнішньої торгівлі в 3 рази. Разом з тим у зазначений період вдвічі підвищилося й споживання текстильною промисловістю цієї країни такої си­ровини, як бавовна, що повністю імпортувалася з Єгипту, США, країн Вест-Індії. За рахунок імпорту, насамперед з території України, Англія задовольняла 35 % потреб у пше­ниці, дедалі зростаючу частку виробничого споживання залізної руди та інших видів сировини. Обмін готових ви­робів англійського виробництва на продукцію сільського господарства та видобувної промисловості більшості країн світу є прикладом саме загального поділу праці. Такий же поділ праці являла собою спеціалізація Голландії, Порту­галії, Норвегії на морських перевезеннях, у тому числі й обслуговування потреб у них інших країн, завдяки чому частка цього виду використання трудових ресурсів була в них вищою, ніж у інших тогочасних державах. Останній приклад свідчить про те, що загальний міжнародний поділ праці може проявлятися й тоді, коли певний рід виробни­цтва не є домінуючим у національній економіці. Треба за­значити, що в такому випадку важливо те, що в експортно­му потенціалі крани цей рід виробництва має значно біль­шу порівняно із середньосвітовими або регіональними па­раметрами питому вагу.

Частковий міжнародний поділ праці стверджувався то­ді, коли країна починала спеціалізуватися на певній галузі або підгалузі в межах роду виробництва. Характерно, що більш-менш значного поширення ця форма набула пізні­ше, ніж загальний міжнародний поділ праці,—після пере­моги капіталістичних виробничих відносин у Німеччині, Італії, США та інших країнах у другій половині XIX ст. У цей період Англія поступово втрачає своє монопольне становище індустріального центру світу. Обробна промис­ловість займає провідні позиції в економіці багатьох еко­номічно розвинутих країн. Все ж навіть у кінці цього сто­ліття Англія значно випереджала інші держави за рівнем експорту машин, вивіз яких з неї в 1890 p.складав 103 млн крб. проти 23,4 млн у США, 20,3 млн — у Німеччині, 11,8 млн—у Франції та 11,3 млн крб.—у Бельгії. Наведені досить високі для того часу показники експорту машино­будівної продукції є свідченням становлення процесу об­міну всередині даної галузі й між самими вказаними країнами. Німеччина займає чільне місце на світовому ринку сільськогосподарської техніки, залізничного устаткування, парових котлів, Бельгія — зброї, інструменту, Франція — текстильних машин, виробів рейкопрокатної промисловості тощо.

Частковий міжнародний поділ праці поступово ствер­джується і в інших галузях суспільного виробництва. Так, Англія, Голландія та Швейцарія починають спеціалізува­тися на вивозі виробів молочного скотарства, імпортуючи збіжжя та іншу рослинницьку продукцію, з чеських земель Австро-Угорщини вивозяться хміль, цукор, з Німеччини — картопля. Досить розвиненою була спеціалізація у легкій промисловості. На світовий ринок постачалися шовкові тканини та конфекція з Франції, вовняні тканини — з Анг­лії, взуття, шкіргалантерея, меблі — з Австро-Угорщини (міжнародна спеціалізація на згаданих виробах досягла особливо високого рівня на цих же підприємствах у Чехо-Словаччині між двома світовими війнами) та ін.

Найбільш складним є питання про міжнародний оди­ничний поділ праці. К. Маркс при визначенні основних ро­дів суспільного поділу праці підкреслив необхідність відо­кремити поділ праці в суспільстві в цілому та поділ праці всередині майстерні—одиничний поділ праці. Тут треба зауважити, що цю тезу, як і всю наведену вище класифі­кацію суспільного поділу праці, К. Маркс відносив до під­приємств мануфактурного періоду передісторії розвитку капіталізму. Тому, природно, при аналізі наступних періо­дів його висновки необхідно, коригувати, враховуючи зміни поділу праці як у суспільстві, так і в межах окремого; ви­робничого осередку. При дальшому розвитку продуктивних сил і виробничих відносин, невпинній диференціації тру­дової діяльності виявилося, що спеціалізація окремих, .опе­рацій може бути ефективною не лише всередині кожного підприємства. .. .

В. І. Ленін зазначав: «Для того, щоб підвищилась про­дуктивність людської праці, спрямованої, наприклад, на виготовлення будь-якої частинки всього продукту, треба, щоб виробництво цієї частинки спеціалізувалось, стало окремим виробництвом, що має справу з масовим продук­том і тому допускає (і викликає) застосування машин і т. ін.». Саме це є основним чинником переростання одиничним поділом праці меж одного підприємства. На певному етапі розвитку національних і світового господарств, .наприкінці XIX ст., одиничний поділ праці перетинає вже національ­ні межі й починає виходити до .сфери міжнародних від­носин.

Міжнародний одиничний поділ праці являє собою спе­ціалізацію тих підприємств різних країн, які пов'язані між собою стабільною кооперацією щодо випуску кінцевого продукту. В даному випадку ці підприємства є нібито ок­ремими цехами одного заводу, що розташовані в різних країнах, але мають спільну виробничу програму. У згаданий період почалися перші контакти між підприємствами європейських країн щодо стабільної кооперації виробни­цтва та взаємообміну комплектуючими деталями і вузла­ми. Так, при виробництві парових двигунів в усьому світі використовувалися німецькі вимірювальні прилади, клапа­ни, крани, англійська промисловість постачала суднобудів­никам інших держав гвинти, підшипники тощо. Але все це були лише первісні елементи одиничного міжнародного поділу праці, як стабільне явище світового господарства він ствердився пізніше, набувши особливо чітких форм прояву після другої світової війни.

Крім класифікації форм міжнародного поділу праці за критерієм роду виробництва можлива їх типізація з галу­зевої точки зору. За цією ознакою виділяються міжгалу­зева та внутрігалузева спеціалізація окремих країн. Перша з них являє собою взаємовідносини між державами при об­міні продуктів праці різних галузей виробництва, яке здійснюється в межах загального та деяких форм частко­вого поділу праці. Міжгалузева спеціалізація втілювалася, наприклад, в обміні продукції промисловості та сільського господарства (загальний поділ праці), машинобудування та харчової промисловості (такою була спеціалізація анг­лійської економіки протягом усього XIX ст.), тваринництва та рослинництва (в кінці минулого століття Росія як один з основних експортерів зерна постачала його щорічно на світовий ринок на суму до 150—190 млн крб., імпортуючи разом з тим рибу, сири, бакалію тощо) — частковий поділ праці.

У другій половині минулого століття в міжнародний обмін продуктами праці почала втілюватися і внутрігалу­зева спеціалізація, заснована на поділі виробничих про­грам у межах однієї й тієї ж галузі виробництва. Так, у металургії Англія, Бельгія, Люксембург виступали виключ­но як експортери чорних металів, а у вивозі Австро-Угор­щини, Франції чільне місце займали й кольорові метали. В 1899 p.Франція експортувала на 542 млн франків шов­кових та вовняних тканин, а імпортувала інші гатунки цих виробів на 106 млн франків. На цьому етапі внутрігалузева спеціалізація здебільшого була заснована на частковому поділі праці (обміні готовими виробами), одиничний поділ праці знайшов своє втілення в цій формі міждержавної спеціалізації з майже столітнім запізненням, ставши ре­зультатом широких інтеграційних процесів у світовому гос­подарстві другої половини XX ст.

Ще одним підходом до класифікації форм міжнародно­го поділу праці є виділення в його складі предметної, подетальної (повузлової) та постадійної (технологічної) спеціалізації. Головною відмітною рисою першої з них є те, що підприємства різних країн спеціалізуються на виробни­цтві та експорті повністю завершеного виробу (верстата, взуття, свіжих або консервованих овочів та ін.) або такого напівфабрикату (залізна руда, сталь, бавовна), що дове­дений до необхідного рівня безпосереднього використання як сировина для іншої галузі промисловості (металургій­них, машинобудівних, ткацьких підприємств інших країн) бездодаткової обробки його перед споживанням. Предмет­на спеціалізація виробництва може бути пов'язана із за­гальним та частковим поділом праці, а також із міжгалу­зевою та внутрігалузевою спеціалізацією виробництва.

Подетальна спеціалізація базується на стабільній коо­перації між виробниками різних країн при випуску вузлів та деталей, а технологічна — на здійсненні цими виробни­ками окремих стадій виробництва товарів у межах єдиного технологічного процесу.

Упродовж усього періоду формування та розвитку між­народного поділу праці в минулому столітті він заснову­вався практично лише на предметній спеціалізації виробни­цтва. Поділ виробничих програм випуску готової продукції є відносно простим проявом міждержавної спеціалізації;

він не вимагає, наприклад, такого рівня стабільності транс­портного забезпечення взаємних поставок, ступеня розвит­ку стандартизації та уніфікації виробів, яких потребує кооперований обмін деталями та вузлами і які не були ще досягнуті наприкінці XIX ст. Перешкодою на шляху вихо­ду подетальної та технологічної спеціалізації виробництва на світовий рівень був і невисокий ступінь їх використання у національній економіці. Тому приклади двох останніх ви­дів міждержавної спеціалізації виробництва протягом усьо­го періоду, що розглядається, були поодинокі. Як уже зга­дувалося вище, проявом подетальної спеціалізації були стабільні поставки деяких англійських та німецьких комп­лектуючих виробів машинобудівним підприємствам інших країн, технологічної — стабільна кооперація незначної час­тини німецьких та австрійських, французьких і бельгійсь­ких хімічних підприємств при послідовній обробці барвни­ків деяких інших продуктів цієї галузі промисловості.

Фактично всі окремі випадки прояву міжнародного по­ділу праці в цей період зводилися до предметної спеціалі­зації, яка найбільш повно відповідала досягнутому рівню розвитку продуктивних сил та ступеню інтернаціоналізації господарського життя. Але й те поширення обміну готови­ми виробами між окремими країнами, яке завдяки міжна­родному поділу праці постійно зростало протягом усього минулого століття, мало виключно позитивний характер» сприяло посиленню взаємозалежності національних еконо­мічних організмів, стало важливим фактором формування на зламі двох століть світової господарської системи.

Саме предметна спеціалізація уособлювала міжнарод­ний поділ праці упродовж усього шляху його становлення, готуючи разом з тим грунт для подальшого використання в XX ст. більш зрілих видів міждержавної кооперації ви­робництва. Разом з тим усі згадані форми міжнародного поділу праці стали основою для формування світового ринку.