- •1.Основні підходи до розуміння феномену культури.
- •2.Структура та види культури. Функції культури.
- •3.Періодизація історії української культури. Х-ка етапів.
- •4.К-ра первісної людини на території України(від 1 млн.Р. – до часів неолітичної революції)
- •5.Трипільська к-ра на терторії України.
- •6.К-ра кочового світу на території України (на прикладі кімерійців,скіфів, сарматів)
- •7.К-ра античних міст-держав Пв.Причорномор’я та Криму.
- •8.Основні теорії походження слов’ян.
- •9.Християнізація Русі та її значення для розвитку української культури.
- •10.Розвиток, освіти, писемності та літератури в часи Київської Русі.
- •11.Архітектура, образотворче мистецтво та музика в часи Київської Русі.
- •12.Аналіз культури Київської Русі крізь призму взаємовідносин Схід-Захід(кочовий світ,Візантія, Європа, Близький Схід).
- •13.Культура Галицько-Волинського князівства.
- •14.Культурний розвиток населення історичного Закарпаття в стародавні часи (до приходу угорців у 9 ст.).
- •15.Загальна характеристика розвитку культури Закарпаття під владою Угорського королівства(896-1918рр.)
- •16.Особливості культурного життя населення українських земель у складі Литви та Польщі (1340-1569рр.).
- •17.Релігійні процеси в Україні в 14 – сер.17 ст. Церковні унії.
- •18.Діяльність православних братств на Україні.
- •19.Полемічна література (основні жанри та представники).
- •20.Книгодрукування та книго писання в Україні (14 - сер.17 ст.).
- •21.Козацька культура.
- •22.Роль Петра Могили в релігійному та культурному житті України.
- •23.Барокко в українській культурі.
- •24.Розвиток освіти та науки в Україні в 16 – сер.17 ст.
- •25.Золота доба української та церковної музики.
- •26.Козацькі літописи як індикатор розвитку самосвідомості українців (сер.17 – 18 ст.)
- •27.Григорій сковорода – останній геній Старої України.
- •28.Вплив вихідців з України на розвиток російської культури (17 – 19 ст.).
- •29.Діяльність будителів на Закарпатті.
- •30.Внесок вихідців із Закарпаття в розвиток російської культури та освіти.
- •31.Причини,умови та періодизація українського народного відродження 19 ст.
- •32.Початок національного відродження на західноукраїнських землях «Руська трійця».
- •33.Втілення ідей романтизму в літературі,музиці,живопису у п.П.19 ст.
- •34.Кирило – Мефодіївське товариство та ідея слов'янської єдності.
- •35.Тарас Шевченко – ідеолог модерної України.
- •36.Освіта та наука в Україні в 19 на поч..20ст.
- •37.Утиски української мови та культури в Російській імперії( друга пол.19 – поч.20 ст.)
- •38.Роль Івана Франка в національно – культурному русі.
- •39.М. Грушевський і його роль в розвитку української культури.
- •40.Ідейні витоки українського модернізму. Модернізм в літературі та театрі.
- •41.Культурна політика Центральної Ради унр.
- •42.Національна і культурна політика гетьмана Павла Скоропадського.
- •43.Політика українізації радянської влади: причини,форми, зміст, та наслідки.
- •44.Літературний процес в радянській Україні в 20 – 30-ті рр.20ст.
- •45.Культура Закарпаття у міжвоєнний період.
- •46.Індустріалізація та колективізація урср та їх деструктивний вплив на традиційну селянську культуру.
- •47.Наслідки сталінського терору для української культури. «Розстріляне відродження».
- •48.Становище культури України під час Другої світової війни.
- •49.Період відлиги в Україні. Шестидесятники.
- •50.Політика русифікації та дисидентський рух.
- •51.Розвиток освіти та науки радянської України у др.П.20 ст.
- •52.Характеристика культури Закарпаття в радянську добу.
- •53.Українське поетичне кіно.
- •54.Становище сучасної системи освіти.
- •55.Розвиток науки в час незалежної України.
- •56.Сучасна українська література,театр та музика.
- •57.Релігійне життя в сучасній Україні.
- •58.Розвиток української культури в діаспорі.
- •60.Офіційний статус української мови в державі та дискусії довкола неї на початку 21 ст.
39.М. Грушевський і його роль в розвитку української культури.
Вчений і політичний мислитель європейського масштабу, послідовний демократ і гуманіст, один із ініціаторів та ідеологів українського відродження, який поставив його на наукову основу, а разом з тим був і одним із провідних теоретиків у з’ясуванні й вирішенні національних питань і проблем, він вніс багато нового й оригінального у справу пробудження і формування національної свідомості нашого народу, українського державного відродження в ХХ ст. не вдовольнившись кар’єрою “кабінетного вченого”, він увійшов у світову історію водночас і як визначна політична фігура, талановитий громадський діяч, непересічний організатор і, взагалі, багатомірно обдарована особистість, універсалізму якої можна тільки щиро дивуватися. Багатоаспектна творча діяльність М.Грушевського являє значний інтерес для сьогодення. Зацікавлення нею великою мірою зумовлене практичною цінністю досвіду громадсько-політичної та наукової діяльності М.Грушевського 1894-1914 рр., 1917-1918 рр. та наявністю широких можливостей його використання на сучасному етапі національно-державної розбудови України. В анналах української історіографії Михайло Сергійович Грушевський історик і організатор українського наукового життя, а в історії України він виступає як один з провідних суспільно-політичних діячів і батько першої української держави ХХ ст. Діяльності цього великого патріарха нової української науки притаманний широкий діапазон і багатогранність. Не було жодної помітної ділянки суспільного життя, в якій він безпосередньо чи опосередковано не брав би участі. М.Грушевський є однією з головних постатей українського національного самоствердження в новітній історії України. Неоцінима й немеркнуча його заслуга перед українським народом.Поєднуючи наукову роботу з культурно-освітньою, М. С. Грушевський зробивзначний внесок у реорганізацію шкільної освіти в Галичині, відродженнядіяльності «Товариства любителів українського мистецтва» (1905),створення національного театру у Львові та організацію видавничоготовариства.У 1907 р. він видав книгу «Про старі часи на Україні», де в популярнійформі виклав основні події історичного минулого українського народу.М. С. Грушевський писав також і художні твори. Ще в юнацькі роки віннадрукував ряд оповідань («Бех-аль-Джугур», «Бідна дівчина», «Божийпопуст», «П'ятниця»), але ряд його новел так і не вийшов друком.
40.Ідейні витоки українського модернізму. Модернізм в літературі та театрі.
Модерн в українській літературі зародився в 1890-х рр. і перебував у інтелектуальній опозиції до т. зв. соціальної прози (реалізму), видатними представниками якої були Марко Вовчок, А.Свидницький, Панас Мирний, І.Нечуй-Левицький, І.Франко. Література модернізму сповідувала нову естетику, нові художні прийоми і манеру творчості. Основними ознаками нової естетики виступали естетизм ("мистецтво для мистецтва"), інтелектуалізм, європеїзм, що межував з космополітизмом, глибокий психологізм, інтерес до внутрішнього життя і світогляду індивідуума. Важливою рисою літературного модерну в Україні як культурного явища було створення жіночої мистецької традиції.
Першим з українських модерністів можна назвати Михайла Коцюбинського. Як письменник він формувався під впливом українського реалізму (творів І.Нечуя-Левицького, П.Мирного) та французького натуралізму Гі де Мопассана. Для творчої манери М.Коцюбинського характерний був тонкий психологізм у відображенні соціальних конфліктів.
Леся Українка виступає фундатором інтелектуального напряму українського літературного модерну. Філософічність, раціоналізм, висока абстрактність образів та символіка мови, психологізм, модерна лексика, якою вона збагачувала українську літературу, це неповні риси її творчої манери.
Незважаючи на ідеологічні розходження, І.Франко в 1898 р. змушений був визнати, що "від часу шевченкового "Поховайте та вставайте...", Україна не чула такого сильного, гарного та поетичного слова...!"
На початку XX ст. український модерн почав оформлюватися організаційно як певний літературний рух. Неформальні гуртки однодумців і послідовників утворювалися навколо М.Коцюбинського, Лесі Українки, В.Стефаника. Перше формальне об'єднання українських модерністів - товариство "Молода муза" виникає у Львові в 1906 р., до якого увійшли письменники і поети М.Яцків, В.Пачовський, Б.Лепкий, П.Карманський, композитор СЛюдкевич, критик М.Євшан. Вони свідомо проголошували "нове мистецтво", свої естетичні принципи "нової краси", мистецтва для мистецтва, сповідуючи містицизм, естетизм та натуралізм. "Українська муза" видавала свій журнал "Світ". В 1909 р. товариство "Молода муза" припинило існування.
Модернізм українських драматургів був якоюсь мірою відносним, поміркованим. Автори почасти відмовлялися від стереотипів, народницьких шаблонів, глухої тенденційності в подоланні естетичної глухоти, а найбільше – від форми мистецького мовлення і структурної будови творів. Критика й театрознавство початку ХХІ ст., спираючись на світові естетичні закони, розрізняють у цьому періоді кілька ознак, що вияскравлюють феномен українського модернізму.
Це, по-перше, значна увага до власне естетичних, художніх вартостей, а не тільки до суспільних потреб, рішуча вимога незаангажованості сценічного мистецтва, звільнення його від служіння позаестетичним потребам (партіям, ідеологічним установам), а відтак і ствердження права митця творити за законами краси й довершеності.
По-друге, тодішні молоді театральні сили рішуче висловили вимогу європеїзації української сцени (Л. Курбас, Б. Глаголін, М. Терещенко, Г. Хоткевич, І. Тобілевич, М. Старицька, Й. Стадник, І. Мар’яненко), орієнтації на нові тенденції в усьому світовому театральному процесі. Концепція про “елітарність”, або панськість, театру почала себе відживати, а тому ними більше наголошувалося на потребі всебічного розвитку і поширення нових художніх стилів, почасти заперечувався реалізм як єдиний метод, а з ним загалом позитивізм та раціоналізм як певні способи мистецького осягнення навколишнього світу та його сценічне відтворення.