24.Розвиток освіти та науки в Україні в 16 – сер.17 ст.

Розвиток освіти ставав життєво необхідною справою. Так зародилася і згодом завоювала визнання ідея залежності суспільного розвитку від поширення освіти. Так постало завдання створення національної світської школи.

Ідея громадсько - політичної значимості освіти поширювалась серед різних верств суспільства. Визрівало переконання, що освіченість впливає не тільки на формування особистості, а й визначає місце в суспільстві, забезпечує розквіт самого суспільства.

Розвиток шкільної освіти в Україні наприкінці 16 - першій половині 17 ст. базувався на досягненнях шкільництва попередніх часів. Школи розташовувалися здебільшого при церквах і монастирях. Спеціально підготовлені дяки навчали дітей письму старослов'янською мовою, початкам арифметики, молитвам, співу.

Кількість шкіл постійно збільшується. Взагалі можна твердити, що свої школи мали майже усі міста, містечка і чимало сіл. Крім елементарних міських, церковних і монастирських, були ще й домові школи. Всі вони внесли вклад у розвиток і поширення освіти в Україні.

Певний вплив на формування освітньої справи мала епоха Відродження, яка породила гуманізм і реформацію. Так в Україні виникають протестантські школи. Найбільш відомими серед них були соцініанські та кальвіністські навчальні заклади, які діяли в Дубець ку (Руське воєводство). Хмільнику й Любарі (Брацлавське воєводство), Кисилині, Гощі й Берестечку (Волинське воєводство) та ін. У них вивчалися грецька, латинська, польська, церковнослов'янська мови, математика, діалектика, риторика, основи християнської етики, а в Панівецькій школі, що мала характер вищого навчального закладу, - філософія і теологія. Основна увага приділялася вихованню молоді в дусі віровчення. Ці школи сприяли також проникненню у вітчизняну систему виховання й освіти західноєвропейського впливу, зокрема ідей гуманізму.

Найчисленнішими серед неправославних навчальних закладів були католицькі. Єзуїти розгорнули на українських землях широку освітню діяльність, прагнучи виховувати у своїх закладах вірних слуг Ватикану.

Перший єзуїтський колегіум був відкритий у Ярославі в 1571 році. Очолював його Бенедикт Гербест, що був одним із теоретиків єзуїтської педагогіки. Головною метою його діяльності було покатоличення дітей української знаті, перетворення їх у слухняне знаряддя реалізації підступних. папських задумів.

Єзуїтські навчальні заклади були створені також у, Львові, Луцьку, Києві, Кам'янці-Подільському, Острозі, Ужгороді та інших українських містах. Навколо єзуїтських шкіл гуртувалися вчені богослови, які всіма силами захищали католицизм, виступали проти православ'я, а також проти вітчизняних традицій виховання. Відомо, що діти української знаті, які навчалися в єзуїтських школах, окатоличувалися й зрікалися рідної мови, культури, звичаїв.

В єзуїтських школах вивчали латинську граматику, грецьку і польську мови, риторику і діалектику. Багато уваги приділялося вивченню схоластичної діалектики, яка базувалася на законах формальної логіки і в ті часи була символом єзуїтської науки. Схоластичні положення такої "діалектики" єзуїти використовували для виправдання своїх огидних вчинків, терору нехтування найелементарнішими етичними нормами.

У період, що розглядається в Україні функціонували різні за рівнем викладання та конфесійними ознаками школи, які сприяли поширенню й організації освіти. Іновірні школи, особливо уніатські та католицькі, правили перед усім за знаряддя покатоличення і полонізації. Це добре розуміла українська громадськість. Культурно-освітні діячі України взялися за організацію вітчизняних шкіл, котрі, не втрачаючи національної основи, за змістом і рівнем навчання не поступалися б перед польськими та європейськими, тобто відповідали потребам часу.

Новий етап у розвитку шкільної освіти в Україні починається з відкриття у 1578 році Острозької школи-академії. Її фундатором був князь Василь-Костянтин Острозький - представник старовинного українського православного роду. Людина патріотичних переконань, палкий ревнитель православ'я, князь Острозький виступив організатором опору католицькій експансії, згуртував навколо себе однодумців.

В Острозькій школі старі слов'янські й греко-візантійські традиції поєднувалися з надбанням тогочасної європейської освіти. Значна увага приділялася слов'янській та грецькій мовам. Разом з тим запроваджуються латина і так звані "сім вільних наук" - граматика, риторика, діалектика, арифметика, геометрія, астрономія, музика. Це була шкільна програма, яка передбачала початкову й середню освіту з елементами вищої. За змістом навчання Острозька академія започаткувала "слов'яно-греко-латинський" тип навчальних закладів в Україні й в усій Східній Європі.

Нову сторінку в історії української національної освіти відкрили братські школи. Першою серед них була Львівська, яка виникла 1585 року. Пізніше братські школи виникли в Городку, Рогатині, Луцьку, Перемишлі, Вінниці, Немирові, Кам'янці -Подільському, Кременці, Києві та інших містах і деяких селах (загалом близько 30). Братські школи були народними, відрізняючись від усіх інших передусім демократичністю своїх внутрішніх засад - тут мали право вчитися діти всіх станів, а також сироти.

Утримувалися школи на кошти братств, бідні та сироти навчалися безкоштовно. При цьому виключалася будь-яка несправедливість. Від педагогів вимагалося "навчати й любити всіх дітей однаково, як синів багатих, так і сиріт убогих, і тих, котрі ходять по вулицях, просячи милостиню".

Головне місце у програмах братських шкіл виділялося гуманітарним наукам, зокрема граматикам слов'янської, грецької, латинської, польської мов. До нас дійшла значна кількість підручників граматики створених діячами братських шкіл Арсенієм Еласонським, Лаврентієм Зизанієм, Мелетієм Смотрицьким та ін. На першому плані були слов'янська та українська книжна мови. За традицією вивчали грецьку мову.

У кінці 16 - першій половині 17 ст. серед учителів та учнів набуло поширення віршування. Вірші писали з приводу найрізноманітніших подій - до свят, похорон, визначних подій, їх присвячували різним наукам і особам. До нашого часу дійшли вірші, складені Л. Зизанієм, К. Ставровецьким, І. Борецьким, П. Бериндою та іншими діячами української культури та викладачами братських шкіл.

Учні братських шкіл брали участь в інсценуванні, декламаціях, драматичних виставах. Поряд з народними дійствами (ігри, хороводи, ритуали і побутові обряди) у братських школах виникає й розвивається драматичне мистецтво.