3. Державна політика в галузі страхування.

Основні засади державної політики в галузі страхування можна визначити так:

• створення об'єднань страховиків з найважливіших проблем страхування;

• подальша інтеграція України в міжнародні структури, що визначають міжнародну політику в галузі страхування;

• створення оптимальної структури співвідношення між обов'язковим і добровільним страхуванням;

• залучення страхового ринку до вирішення найважливіших питань соціального страхування;

• створення комплексної системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів;

• посилення впливу держави на проведення інвестиційної політики з боку страховиків.

Подальший розвиток законодавчої та нормативної баз передбачає розробку й прийняття низки законодавчих актів, які розвивають страхове законодавство України.

Насамперед це стосується перестрахування, а також діяльності страхових посередників.

Державна політика має також удосконалюватися через регулювання оптимального співвідношення між обов'язковим та добровільним страхуванням.

Закон України "Про страхування" передбачає запровадження обов'язкового страхування тільки внесенням змін до цього Закону, тобто можливості запровадження такого страхування дуже обмежені і процедура досить складна.

Таке положення цілком виправдане, оскільки введення того чи іншого виду обов'язкового страхування підвищує ступінь відповідальності держави за ситуацію на страховому ринку. Тобто при розширенні поля обов'язкового страхування держава фактично змушує громадян або юридичних осіб до використання цієї послуги. А оскільки в умовах демократичного суспільства та ринкової економіки примус з боку держави має бути мінімальним, відповідальність при запровадженні обов'язкового страхування набуває великої ваги.

У цьому плані сьогодні постають три головні завдання. Перше - перегляд щодо можливого зменшення діючих видів обов'язкового страхування. Друге - упорядкування умов та порядку здійснення зазначених видів. І третє - введення нових видів тільки в разі реальної потреби в цьому.

Сьогодні держава не в змозі вирішувати такі важливі соціальні питання, як медичне обслуговування, виплата пенсій, надання допомоги з безробіття, відшкодування витрат при травматизмі на виробництві і т.ін. лише за рахунок державного бюджету.

Такі завдання може виконати страховий ринок. Відносини, які виникають при залученні страхового ринку до вирішення соціальних програм, якісно відрізняються від відносин, пов'язаних із прямим відчуженням коштів. Роботодавці, підприємства та працівники вступають у гарантійно-цивільно-правові відносини, де страхова компанія бере зобов'язання отримати додатковий дохід завдяки розміщенню взятих коштів і здійснити ті виплати, під які взяті зобов'язання (пенсії, допомога, компенсації тощо).

Тема 9. Фінансовий механізм зовнішньо-економічної діяльності

1. Суб`єкти та види зовнішньоекономічної діяльності

Фінансовий механізм зовнішньоекономічної діяльності представляє собою сукупність форм і методів управління фінансово-кредитними і валютними відносинами, що виникають між окремими державами і які регламентуються ними в правовому порядку.

Суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності в Україні є:

• фізичні особи – громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, які наділені громадянською правоздатністю та дієздатністю відповідно до законів України та мають постійне місце проживання в Україні;

• юридичні особи, які зареєстровані в Україні та мають постійне місцезнаходження на території України, у тому числі юридичні особи, майно та капітал яких знаходиться у власності іноземних суб’єктів господарської діяльності;

• об’єднання фізичних та юридичних осіб, які не наділені статусом юридичної особи за законами України, але мають постійне місце проживання в Україні і право на здійснення господарської діяльності;

• структурні одиниці іноземних суб’єктів господарської діяльності, які не наділені статусом юридичної особи за законами України, але мають постійне місцезнаходження на території України;

• спільні підприємства за участю суб’єктів господарської діяльності України та іноземних суб’єктів господарської діяльності, які зареєстровані в Україні та мають постійне місцезнаходження на території України;

• інші суб’єкти господарської діяльності, передбачені законами України.

Всі суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності мають рівні права здійснювати будь-які види цієї діяльності, визначені у статті 4 Закону України “Про зовнішньоекономічну діяльність».

Основні види зовнішньоекономічної діяльності можна поділити на: експортні, імпортні, бартерні (товарообмінні) та операції з давальницькою сировиною.

Експортом є продаж товарів (продукції) суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності України (резидентами) іноземним суб’єктам господарчої діяльності (нерезидентам) та вивіз їх через митний кордон України.

Імпортом є закупка у іноземних суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності товарів (продукції) та ввезення їх на територію України, включаючи закупку товарів (продукції), призначених для власного споживання установами та організаціями України, розташованими за її межами.

Бартерною (товарообмінною) операцією у зовнішньоекономічній діяльності є один з видів експортно-імпортних операцій, оформлений єдиним договором між суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності України та іноземними суб’єктами господарської діяльності, який передбачає збалансований за вартістю обмін товарами без використання грошей у готівковій або безготівковій формі.

Операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічній діяльності є операції з переробки (обробки, збагачення або використання) давальницької сировини незалежно від кількості замовників та виконавців, а також етапів (операцій з переробки цієї сировини), ввезеної на митну територію України або вивезену за її межі з метою отримання готової продукції за відповідну платню.