Anatomija_fiziologija_ditini_homenko_didkov

Анатомія і фізіологія дитячого організму

їжі в шлунок, що є подразником, що викликає рефлекторні скорочення гладкої мускулатури стінки шлунка. Спочатку виникають перистальтические рухи, що забезпечують перемішування їжі. Харчова кашка надходить у пілоричну частину і скороченням її м’язів знову відкидається у фундальну. Це відбувається доти, поки не здійсниться належна обробка їжі шлунковим соком. Потім виникає поступово розвивається хвиля скорочень, вона в два рази підсилюється в пілоричній частині, що забезпечує відкриття пілоричного сфінктера і перехід хімуса в дванадцятипалу кишку.

Моторна діяльність шлунка регулюється блукаючим і симпатичним нервами. У звичайних умовах діяльності блукаючий нерв стимулює, а симпатичний гальмує рухову активність м’язів шлунка. Вона регулюється також гуморально.

Кислий вміст шлунку, потрапивши в дванадцятипалу кишку, викликає рефлекторне скорочення м’язів пілоричного сфінктера, унаслідок чого припиняється надходження хімуса в кишку. Сфінктер залишається закритим доти, поки вміст дванадцятипалої кишки не нейт рализується.

Рис. 109. Вплив подразнення блукаючого (угорі) і симпатичного (унизу) нервів

на моторну діяльність кишки.

При нейтральній чи слабколужній реакції середовища в дванадцятипалій кишці сфінктер відкривається і нова порція хімуса надходить у кишку. Так порціями харчова кашка переходить зі шлунка в кишку протягом тривалого часу (від 2-3

до 8-10год.).

Рух кишечнику. У кишечнику розрізняють рухи, що забезпечують перемішування хімуса (маятникоподібні і ритмічна сегментація) і спрямовані на його пересування (перистальтичні).

Гладка мускулатура кишечнику знаходиться в постійній тонічній напрузі, на тлі якої здійснюються маятникоподібні рухи (на короткій ділянці кишка то коротшає то подовжується внаслідок скорочення її подовжніх чи кільцевих м’язових волокон) чи ритмічна сегментація (одна ділянка кишки скорочується, а та, що лежить поруч розслаблюється, потім розслаблена ділянка скорочується, а інша розслаблюється; так повторюється багаторазово). Маятникоподібні рухи здійснюються до 20 разів у 1 хв у верхніх відділах кишечнику вони можуть здійснюватися навіть при перерізанні всіх нервів, що регулюють кишечник.

321

Дідков О., Хоменко Б.

Перистальтичинй рух має рефлекторне походження. Він виникає унаслідок механічного і хімічного подразнення рецепторів стінки кишечнику і здійснюються за участю нейронів сплетень Ауербаха і Мейснера. Як правило блукаючий нерв стимулює, а симпатичний гальмує моторну діяльність кишечнику.

Перистальтика товстої кишки значно слабкіше, ніж тонкої, тому Хімус у ній може затримуватися майже на добу. Її стимулюють парасимпатичні волокна, що йдуть від крижових сегментів спинного мозку.

При поширенні перистальтичної хвилі відкриваються сфінктери, розташовані між різними відділами кишок, і хімус поступово просувається в пряму кишку.

При скупченні калових мас у прямій кишці подразнюються рецептори її слтзової оболонки і збудження від них йде в центр дефекації, розташований у поперековому відділі спинного мозку. Від нього імпульси по різним еферентним волокнам знову приходять до сфінктерів і викликають їх розслаблення. Так виникає акт дефекації – звільнення товстої кишки від калових мас. Цей акт може бути довільно затриманий, що говорить про його регуляцію корою великих півкуль.

322

Анатомія і фізіологія дитячого організму

РОЗДІЛ ХVІ ВІКОВІ ОСОБЛИВОСТІ ТРАВЛЕННЯ

З віковими морфологічними і функціональними особливостями травної системи пов’язане харчування дітей, а також частота і тяжкість протікання захворювань шлунково-кишкового тракту. У патології дитячого віку шлунко- во-кишкові захворювання займають велике місце: у віці до 1 року – більш 40%, після 1 року – до 30%, а після 5 років – 15-20%. Такий великий відсоток шлунково-кишкових захворювань у дитячому віці пояснюється тим, що найбільше збільшення маси і росту відбувається головним чином у цей період. Тому всі збудження правильного харчування дітей, усі погрішності режиму харчування і догляду, зміна температури навколишнього середовища, порушення гігієнічних умов, болючі відчуття порушують нормальний хід травних процесів, приводячи до розладу функції травлення.

Характерним для органів травлення дітей є ніжність слизової оболонки, багатство її лімфатичними елементами, рясне кровопостачання і недостатній розвиток эластических елементів. Це обумовлює легке виникнення різних запальних захворювань шлунково-кишкового тракту і їх більш важке протікання в дітей. Вага впливу шлунково-кишкових захворювань пов’язана з тим, що в дітей епітелій кишечнику має підвищену проникність як для продуктів повного і неповного переварювання їжі, так і для мікробів. Причиною захворювань можуть бути і мала кислотність шлункового соку, і невелика сила травних ферментів. Це затримує обробку їжі і сприяє тому, що нерідко ферментативне розкладання їжі заміняється бактеріальним з утворенням шкідливих продуктів, що легко проникають у кров. Тяжкість захворювань шлунково-кишкового тракту в дітей залежить і від недостатнього розвитку функції печінки.

От чому працівникам дошкільних закладів потрібно особливо добре знати вікові особливості системи органів травлення.

ФОРМУВАННЯ МОРФОЛОГІЧНОЇ СТРУКТУРИ ОРГАНІВ ТРАВЛЕННЯ

Загальні особливості формування органів травлення. Травна система починає формуватися на 20-ій добі розвитку зародка, з моменту появи в нього тулубової складки. У цей час зародкова ентодерма згортається в трубку, краї якої зростаються, і утвориться первинна кишкова трубка. Зрощення починається на задньому і передньому кінцях трубки і поширюється до

323

Дідков О., Хоменко Б.

середини. Сформована кишкова трубка сліпо закінчується на головному і хвостовому кінцях тулуба, вона складається з ентодерми і покриваючого її зверху вісцерального листка мезодерми.

На початку 4-й тижня виникаюче на передньому кінці тіла ектодермальне впячення (ротова ямка) поступово поглиблюється і доходить до переднього кінця кишки. Після прориву мембран, що з’єдналися, (ротової ямки і кишкової трубки) утворюється ротовий отвір. Дещо пізніше таке ж ектодермальне впячування утворюється на задньому кінці тіла, і після його з’єднання з заднім кінцем кишки утворюється задньопрохідний отвір. До двох місяців вагітності завершується закладка всіх органів майбутньої дітейи, у тому числі органів травлення. Його кишкова трубка складається з трьох відділів: передньої (чи головний), середньої (чи тулубової) і кінцевої (чи

задньої) кишок. Ротова порожнина з усіма її похідними утворюється з частини передньої кишки. З передньої кишки утворюється шлунок, усі відділи тонкої кишки і початок товстої (сліпа кишка, апендикс, частина поперечної ободової). З її ж закладаються печінка і підшлункова залоза. З задньої кишки формуються всі інші відділи товстої кишки: частина поперечної ободової, низхідна ободова, сигмовидна і прямая кишки.

Епітеліальна вистілка травної трубки і її зовнішня оболонка піддаються поступовому диференціюванню, що закінчується в постнатальному періоді розвитку.

Ротова порожнина. Порожнина рота сформована до моменту народження, але вона до 3 місяців життя дітейи дуже мала через відсутність зубів і коротких розмірів щелеп. Вона цілком заповнена язиком. Губи мають добре розвиту мускулатуру.

Зуби в людини розвиваються в 2 етапи: спочатку з’являються молочні зуби, що заміняються постійними.

Молочні зуби починають утворюватися наприкінці другого місяця внутрішньоутробного розвитку. У цей час спочатку утворюється переддень ротової порожнини, а потім формується зубна пластинка, на внутрішній поверхні якої з’являються епітеліальні скупчення – зубні горбки (по 5 з кожної сторони нижньої і верхньої щелепи). Із зубних горбків розвиваються емалеві органи. Потім у кожний зубний горбок вростає мезенхіма – вона вдавлюється в емалевий орган у вигляді зубного сосочка.

У результаті тривалого диференціювання і взаємодії різних клітинних елементів мезенхіми формується дентин, цемент і пульпа. Емаль розвивається після дентину з епітелію ротової порожнини. Ці процеси завершуються до моменту прорізування зубів.

324

Анатомія і фізіологія дитячого організму

Закладка постійних зубів відбувається наприкінці 4-го чи початку 5-го місяця внутрішньоутробного розвитку з зубної пластинки і підлягаючої мезенхіми. Спочатку молочні і постійні зуби лежать в одній альвеолі. Потім між ними утворюється кісткова перетинка. Під впливом тиску в ділянці прорізування зуба стискуються судини ясен і порушується її кровопостачання, унаслідок чого ясна атрофуються в даній ділянці і зуб прорізується. Першим з’являється нижній центральний різець, потім верхній центральний різець, верхній латеральний, нижній латеральний. Це відбувається у віці від 6 до 16 місяців. У віці від 18 до 24 місяців прорізуються ікла, від 14 до 24 місяців – перші великі корінні, від 22 до 30 місяців – другі великі корінні. Малі корінні і треті великі корінні (зуби мудрості) не мають молочних попередників.

У дітей, що штучно вигодовуються, зуби прорізуються пізніше, ніж у дітей, що харчуються материнським молоком.

Постійні зуби розвиваються дуже повільно, аж до 6-7-річного віку – періоду випадання молочних зубів. У цей час у результаті особливих процесів руйнуються корені молочних зубів і кісткові пластинки, що відокремлюють їх від постійних зубів. При цьому постійні зуби посилено розвиваються і виштовхуються під тиском, що створюється в пульпі зуба внаслідок утворення її основної речовини. Зміна зубів завершується до 16-річного віку. Зуби мудрості з’являються в 25-30 років. Подальші вікові особливості зубів зв’язані з минаючими в них хімічними змінами. У їхньому складі зменшується кількість органічних речовин і збільшується кількість неорганічних. У дорослих людей майже цілком припиняється новоутворення дентину і зростає кількість цементу. Емаль і дентин стираються на жувальній поверхні, емаль тьмяніє. Пульпа зубів піддається атрофії внаслідок погіршення їх трофіки через склеротичні зміни в судинах.

Слинні залози. Усі вони розвиваються з багатошарового плоского епітелію, що вистилає ротову порожнину ембріона. Вчасно народження вони цілком розвиті. Маса привушної залози дорівнює 1,8 м, піднижньощелепної – 0,84 м, під’язичної – 0,4 м (у дорослого їх маса, відповідно, дорівнює 43, 24 і 6 г). До 3-х місяців життя їх маса зростає в 2 рази, у 6-місячному віці – у 3 рази, до 2 років вона стає в 5 разів більше їх величини ніж у немовляти.

Привушні залози з’являються на 7-8-й тиждень ембріонального розвитку. У новорожденного вони розвинені краще інших, їх кровопостачання й іннервація не відрізняються від дорослого.

325

Дідков О., Хоменко Б.

Рис. 110. Тимчасові і постійні зуби дітейи п’яти (А) і восьми (Б) років.

Піднижньощелепні залози розвиваються з 6-го тижня внутрішньоутробного розвитку. До моменту народження вони розвинені слабко і займають трохи інше положення, чим у дорослого.

Під’язичні залози формуються на 9-й тиждень розвитку зародка. У немовляти вони слабко розвиті, але по будові не відрізняються від

326

Анатомія і фізіологія дитячого організму

під’язичних залоз дорослих.

Вікові зміни слинних залоз характеризуються їх ростом у довжину, розширенням проток, збільшенням кількості залозистих клітин. До 2 років їх будова наближається до будови в дорослих. На відміну від дорослих у слинних залозах немовляти багато пухкої сполучної тканини і мало залозистої паренхіми, що здійснює секреторну функцію.

Стравохід. Стравохід утворюється з передньої кишки і оточуючої її мезенхіми. На початку розвитку його епітелій одношаровий, у 4-тижневого ембріона він стає двошаровим. Потім клітини епітелію сильно розростаються і цілком закривають просвіт трубки. Лише до 3-го місяця розвитку вони розпадаються і звільняють просвіт стравоходу. З 6-го місяця епітелій стравоходу стає багатошаровим плоским. М’язова оболонка стравоходу розвивається на 2-му місяці, наприкінці 3-го місяця формуються його залози, а на 4-му – утворюється м’язовий шар слтзової оболонки.

Довжина стравоходу у немовляти 6 см. Він розташований вище, ніж у дорослого. Зниження верхньої границі відбувається поступово до 12-13 років. Нижня границя стравоходу постійна, вона знаходиться на рівні 10-11-го грудних хребців. Стравохід швидко росте до 2-річного віку і досягає в довжину 20 см. Співвідношення між ростом тіла і ростом стравоходу у дітей постійне – 1:5.

Форма стравоходу проста і у різних ділянках варіює від круглої до зірчастої. Типові звуження стравоходу у визначених місцях (при проходженні через діафрагму, на рівні розподілу трахеї на бронхи, у виходу з глотки) з’являються після народження.

Форма стравоходу, його розташування стосовно інших органів, розташування нервів і судин у немовляти не відрізняється від дорослого. До моменту народження в плоду цілком сформована і гарно розвита мережа лімфатичних і кровоносних судин. Регуляторний апарат стравоходу не цілком сформований. Він представлений невеликою кількістю мультиполярных клітин, що інтенсивно розвиваються після народження.

Шлунок. Шлунок з’являється на 4-й тиждень внутрішньоутробного розвитку; на 6-й тиждень в ньому формується шар кільцевої мускулатури; на 13-14-й тиждень – зовнішній подовжній шар і дещо пізніше – внутрішній косий шар м’язової стінки шлунка. Протягом 2-го місяця розвитку плоду формуються усі відділи шлунка. Протягом 6-10-го тижня закладаються залози шлунка.

Порожнина шлунка у немовляти дуже мала і вміщає тільки 7 мл. До 2-го дня вона збільшується в 2 рази, до 3-го – у 4 рази, до 4-го – у 7 разів. Через 7-

327

Дідков О., Хоменко Б.

10 днів після народження шлунок уже може вмістити 80 мл (ця кількість молока, що дітейа з’їдає за одну годівлю). Розтягування шлунка при кожному прийомі їжі, його русі сприяють посиленню росту стінки шлунка і розвитку його залоз. Під кінець року обсяг шлунка дорівнює 400-500 мл, до 2 років –

600-750 мл, до 6-7 років – 950-1100 мл, а до 10-12 – 1500 мл.

З віком значно збільшується маса шлунка. Так, у новорожденного вона складає 6,5 г, у 6-12 місяців – 18,5 г, у 14-20 років – 127 г, після 20 років – 155 г. Маса шлунка з віком збільшується в 24 рази, а маса всього тіла – у 20 разів.

М’язова оболонка стінки шлунка в немовляти має 3 шари, що розвинені у різному ступені. Добре розвинений середній шар кільцевих волокон, гірше – поверхневий шар подовжніх волокон і глибокий шар косих волокон. Останній дуже швидко збільшується. Слизова оболонка шлунка в немовляти добре розвинена і відносно товще, ніж у дорослого. Серозна оболонка, як і у дорослого, утворюється очеревиною, але великий сальник короткий і тонкий.

Іннервація і кровопостачання шлунка такі ж, як і у дорослого. Елементи його аферентної і еферентної інервації добре диференційовані в ранньому періоді після народження. Але тем навіть у дорослої людини в шлунку зустрічаються малодиференційовані клітини.

Тонка кишка. Її розвиток починається на 5-й тиждень життя зародка. Тут, як і в стравоході, епітеліальні клітини перетерплюють багаторазові зміни: на початку розвитку епітелій однорядний кубічний, потім дворядний призматичний і нарешті на 7-8-й тиждень утвориться одношаровий призматичний епітелій. Потім епітелій так розростається, що закриває цілком просвіт кишки і тільки на 12-й тиждень просвіт знову відкривається внаслідок руйнування цих клітин. На 24-й тиждень утворяться залози.

Гладка м’язова тканина розвивається з мезенхіми неодночасно: на 7-8-й тиждень починає утворюватися внутрішній кільцевий шар, на 8-9-й – зовнішній подовжній.

У немовляти загальна довжина кишечнику складає в середньому 3,4 м, вона перевершує довжину тіла в 6 разів і більше і на першому році життя збільшується на 50%. Довжина кишечнику збільшується в 7-8 разів у період від 6 місяців до 3 років, що зв’язано з переходом дітей від молочного до змішаного харчування. Прискорення росту кишечнику відзначається й у період від 10 до 15 років.

Довжина тонкої кишки у немовляти (1,2-2,8 м) майже в 2 рази коротше, ніж у дорослого (2,3-4,2 м). У дітейи слабко розвинуті слизову і м’язову оболонки тонкої кишки. Кількість складок і війок, їх величина менше, ніж у дорослого. Слизова оболонка тонка, багата судинами, унаслідок чого має

328

Анатомія і фізіологія дитячого організму

велику проникність.

Учеревній порожнині тонка кишка розташовується вище, ніж у дорослого, тому що ряд тазових органів розташовуються в черевній порожнині. До 7 місяців життя, після опускання цих органів, тонка кишка займає таке ж положення, як і в дорослого.

Толста кишка розвивається з задньої частини ембріональної кишки. Її епітелій сильно розростається і закриває просвіт кишки на 6-7-й тиждень внутрішньоутробного розвитку, потім епітелій розсмоктується і знову відкривається її просвіт. На початку розвитку товста кишка має велику кількість війок. Пізніше, у процесі росту поверхні кишки, ворсинки розтягуються і згладжуються і до кінця розвитку плоду їх уже немає. М’язовий шар товстої кишки розвивається на 3-му місяці внутрішньоутробного розвитку.

Унемовляти товста кишка має усі відділи, як і в дорослого, але вони відрізняються по ступені розвитку і положенню. Довжина товстої кишки в будь-якому віці приблизно дорівнює довжині тіла.

РОЗВИТОК ЗАЛОЗ ТРАВНОЇ СИСТЕМИ

Підшлункова залоза розвивається на 3-4-й тиждень із середньої частини тулубової кишки. Наприкінці 5-го місяця з’являються перші секреторні клітини. Період її найбільшого росту відноситься періоду зміни харчового режиму: від 6 місяців до 2 років. Її маса в немовляти складає 2,63 г, до 6 місяців вона подвоюється, а під кінець року збільшується в 3,2 рази.

Уперші місяці життя, коли в шлунку ще не утвориться соляна кислота, травлення здійснюється за рахунок секрету підшлункової залози.

Печінка закладається наприкінці 3-го тижня ембріонального розвитку у виді печінкового поля, що утвориться з вентральної стінки дванадцятипалої кишки.

На початку розвитку залозиста паренхіма печінки дуже пухка і не має часточкової будови. Процеси тонкого диференціювання печінки відбуваються

вдругій половині внутрішньоутробного розвитку і після народження. У зародка печінка росте дуже швидко і тому відносно велика.

У6-місячного плоду починається жовчовиділення.

Уновонародженої дитини печінка велика і займає майже половину черевної порожнини. Її відносна маса в 2 рази більше, ніж у дорослого. З віком відносна маса зменшується, а абсолютна – збільшується. Маса печінки немовляти дорівнює 120-150 г, до кінця другого року вона збільшується в 2

329

Дідков О., Хоменко Б.

рази, до 9 років – у 6 разів, до періоду статевого дозрівання – у 10 разів. Найбільша маса печінки відзначається в людини 21-30 років.

За формою печінка немовляти відрізняється від печінки дорослого великим розвитком лівої частки, що складає 1/3 від усієї величини печінки.

Кровопостачання печінки в основному таке ж, як і в дорослого, з тією лише різницею, що в дітейи можуть бути додаткові печінкові артерії. Жовчний міхур у немовляти і дітейи грудного віку невеликий.

ВІКОВІ ФУНКЦІОНАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ ТРАВНОЇ СИСТЕМИ

У період внутрішньоутробного розвитку функції органів травлення виражені слабко в зв’язку з відсутністю поживних подразників, що стимулюють секрецію їх залоз. Навколоплідна рідина, яку плід заковтує з другої половини внутрішньоутробного періоду розвитку, є слабким подразником травних залоз. У відповідь на це вони виділяють секрет, що переварює невелику кількість білків, що містяться в навколоплідній рідини.

Секреторна функція травних залоз посилено розвивається після народження під впливом подразливої дії поживних речовин, що викликають рефлекторне виділення травних соків.

Порожнина рота. Вже в період внутрішньоутробного розвитку цілком формується морфологічна основа смоктального рефлексу. 5-місячному плоду властиві смоктальні і ковтальні рухи. Немовля може ссати і ковтати негайно ж після народження. Смоктальний рефлекс виникає в нього навіть при механічному подразненні шкіри губ і обличчя. Будова ротової порожнини дітейи пристосована до здійснення акта ссання. Коли дитина бере в рот сосок, утворюється щільно замкнутий простір. При ссанні в порожнині рота створюється негативний тиск, що досягає 40-100 мм рт. ст., що сприяє відсмоктуванню молока з грудей матері.

Немовляті властива деяка сухість слизової оболонки порожнини рота, тому що слизові і серозні залози функціонально ще не цілком розвиті. Протягом перших 6 тижнів вони виділяють невелику кількість слини. Потім слиновиділення поступово підсилюється під впливом поживних подразників і виникає умовнорефлекторне відділення слини на вид і запах їжі, на положення при годування. У слині міститься амілаза, але її перетравлююча сила мала.

Слизові залози стравоходу у немовляти розвинені слабо, його слизова оболонка ніжна і легкоранима. У зв’язку з тим що нижній кінець стравоходу розширений і його м’язаи на границі зі шлунком слабкі, ворушіння дітейи

330