Anatomija_fiziologija_ditini_homenko_didkov

Анатомія і фізіологія дитячого організму

кисневої ємності крові. Дослідженнями встановлено, що при гіпоксемічному стані плоду, що розвивається внаслідок гіпоксемії у матері, не збільшується кількість еритроцитів в крові, що має місце в дорослому організмі.

Знижена чутливість клітин дихального центра до вмісту CO2 у крові зберігається у немовляти і протягом перших років життя.

301

Дідков О., Хоменко Б.

РОЗДІЛ ХV ТРАВЛЕННЯ

ЗНАЧЕННЯ ТРАВЛЕННЯ. БУДОВА ОРГАНІВ ТРАВЛЕННЯ

Значення травлення. Травлення забезпечує організм речовинами, що є джерелом енергії і будівельним матеріалом, необхідним для відновлення клітин тканин і органів.

Травленням називають процеси механічної і хімічної обробки їжі, що послідовно здійснюються в різних відділах травного тракту, і всмоктування поживних речовин у кров і лімфу. У результаті механічної діяльності органів травлення відбуваються роздрібнення, перемішуванням і розчинення поживних речовин. Хімічні зміни їжі полягають у ферментативному розпаді білків, жирів і вуглеводів до кінцевих продуктів, надходження яких у кров і лімфу забезпечують процеси всмоктування.

Будова органів травлення. Система органів травлення представлена травним каналом і рядом залоз, розташованих за його межами (печінка,

підшлункова залоза і великі слинні залози).

На всьому протязі стінки травного каналу мають загальний план будови і складаються з чотирьох основних частин: слтзової оболонки, підслизової основи, м’язової і зовнішньої оболонок. Сама внутрішня оболонка – слизова. Її залози виділяють слиз, необхідний для зволоження травного каналу, поверхня цієї оболонки гладка тільки на губах і щоках, а в інших відділах вона утвориює поглиблення, складки і ворсинки. Підслизова основа складається з пухкої волокнистої неоформленої сполучної тканини. З нею зв’язане утворення складок і рухливість слтзової оболонки. У ній розташовуються великі кровоносні і лімфатичні судини, підслизове нервове сплетення (Мейснера), а в деяких відділах – залози.

М’язова оболонка складається з двох розділених сполучною тканью шарів: зовнішнього (з подовжнім розташуванням м’язових волокон) і внутрішнього (з кільцевим розташуванням волокон). Скорочення м’язових волокон забезпечує перемішування і роздрібнення їжі.

Передній і задній відділи травного каналу в основному складаються з посмугованої мускулатури, а середній – з гладкої. У сполучній тканині цього шару розташовані судини і міжм’язеве нервове сплетення (Ауербаха).

Зовнішня оболонка має свої особливості будови в кожнім відділі і представлена різною сполучною тканиною. У ній також розташовуються

302

Анатомія і фізіологія дитячого організму

судини і нервові елементи.

Травний канал починається ротовою порожниною, потім йдуть глотка, стравохід, шлунок, тонка і товста кишки. Його довжина в людини складає 8- 10 м, процес травлення в ньому може тривати біля двох діб.

Ротова порожнина обмежена зверху піднебінням, з боків щоками, знизу – щелепно-під’язичним м’язом, а попереду – губами. Розрізняють пристінок рота (простір між губами і щоками з однієї сторони і зубами і яснами – з іншої) і власне ротову порожнину, що майже цілком заповнює язик. У ротову порожнину відкриваються три пары слинних залоз (привушні, підщелепні і під’язичні), тут же розміщаються зуби.

Слинні залози по будови бувають альвеолярні й альвеолярно-трубчасті.

Вони складаються із секреторної частини і шляхів, що виводять. По характеру секрету розрізняють три типи залоз: серозні, що виділяють рідкий багатий ферментами секрет, слизові, що виділяють густий, грузлий, багатий муцином секрет, і змішані. До серозних залоз відносяться привушні і дрібні залози, що лежать на бічній поверхні язика. До слизуватого відносяться також дрібні залози, розташовані на корені язика і м’якому і твердому піднебінні. До змішаного відносяться піднижньощелепна і під’язична залози, тому що вони містять і серозні і слизові клітини.

Рис. 99 Загальний план будови травної трубки:

І – слизова оболонка; ІІ – подслизистая основа; ІІІ – м’язова оболонка; IV – зовнішня оболонка; 1-епітелій; 2-м’язова пластинка слтзової оболонки; 3 – власна пластинка слтзової оболонки; 4 – нервове сплетення Мейснера; 5-нервове сплетення. Ауербаха.

303

Дідков О., Хоменко Б.

Рис.100. Схема будови слинних залоз: А – часточка підщелепної залози; Б – часточка під’язикової залози; В – часточка привушної залози; 1 – вивідна протока; 2 – білковий кінцевий відділ; 3 – слизовий кінцевий відділ; 4

– змішаний (білковослизовий) кінцевий відділ; В – міоепітеліальні клітини.

Зуби. У дорослої людини 32 зуба, у кожній половині щелепи розрізняють 2 різці, 1 ікло, 2 малих корінних і 3 великих корінних. Зуби захоплюють і подрібнюють їжу, сприяють чистоті язика.

У зубі розрізняють коронку, шийку і корінь. Зуб складається з м’якої внутрішньої частини -пульпи і твердої зовнішньої частини, у яку входять емаль, дентин і цемент. Емаль покриває коронку зуба зверху. Дентин розташований під емаллю й утворює велику частину коронки, шийки і кореня зуба. Цемент покриває шийку і корінь зуба, він товщає до верхівки кореня. Пульпа складається зі сполучної тканини і заповнює внутрішню частину коронки і кореня зуба і має велике значення в його живленні. У порожнину зуба проходять судини і нерви.

Глотка складається з трьох відділів: носоглотки, ротоглотки і гортанної частини. Травна частина глотки (ротоглотка) на рівні 6-го шийного хребця переходить у стравохід.

Стравохід – еластична м’язова трубка довжиною близько 25 см; може розширюватися при проходженні по ньому їжі. У верхній частині він складається з посмугованих м’язів, а в нижній – із гладких.

Шлунок – сама широка частина травного каналу. Він розташований ліворуч від середньої лінії на рівні від 10-го грудного до 1-го поперекового хребця. У ньому розрізняють отвори; вхідний – кардіальний і вихідний – воротаревий. Передню і задню частини шлунка називають, відповідно,

великою і малою кривизною. У шлунку розрізняють звід, тіло і воротареву частину. У місці переходу стравоходу в шлунок знаходиться кардіальний сфінктер, що пропускає їжу в початкову, найвищу частину шлунка – звід. За ним йде тіло шлунка (воно складає 4/5 усієї його величини), що переходить у воротареву частину (на її частку приходиться 1/5 шлунка).

304

Анатомія і фізіологія дитячого організму

Форма й обсяг шлунка мінливі, у середньому його місткість складає 3 л. Стінка шлунка складається з трьох оболонок: слтзової, м’язової і серозної. Особливо розвинена в ньому м’язева (середня) оболонка, що, у свою чергу, складається з трьох шарів гладких м’язових волокон: зовнішнього – подовжнього, внутрішнього – косого і розташованого між ними – кругового. Останній сильно розвинений у місці переходу тіла у воротареву частину, де утворює передворотаревий сфінктер, що регулює перехід їжі з тіла шлунка в його воротареву частину. Остання з’єднана з тонкою кишкою воротаревим сфінктером. Скорочення м’язових волокон шлунка забезпечує перемішування і просування їжі.

305

Дідков О., Хоменко Б.

Рис. 103. Будова тонкої кишки: А-ділянка тонкої кишки; Б -будова війок.

Слизова оболонка має складчасту будову, кількість і розміри складок змінюються при русі шлунка (скороченні його м’язів). В особливі поглиблення в слизовій оболонці шлунка відкриваються його залози (по 2-3 у кожну ямку). У залозах розрізняють головні й обкладочні клітини. Головні клітини продукують шлунковий сік, що містить ферменти, а обкладочні – соляну кислоту. На дні тіла шлунка розташовані додаткові клітини, що виділяють слиз. У пілоричній частині шлунка залози складаються тільки з головних і додаткових клітин, тому виділюваний ними сік не містить соляної кислоти.

Тонкікишкипочинаютьсякороткою

(25-30 см) дванадцятипалоюкишкою,

потімвипливаютьпорожняіздухвинна кишки. Їхзагальнадовжина5-6 м, велика

частиназнихприходитьсянапорожнюіменша– наздухвинну.

Стінка тонкої кишки складається зі слтзової, підслизової, м’язової і серозної оболонок. Поверхня тонкої кишки велика, тому що її слизова оболонка має велику кількість складок, поглиблень (крипт) і війок, що відіграють велику роль у процесах перетравленняйусмоктування. Особливо багатовійокудванадцятипалій кишці (22-40 на 1 мм2), менше їх – у здухвинній (18-31 на 1 мм2). Ворсинки утворені усіма шарами слизової оболонки. Поверхня кожної ворсинки вкрита одношаровим циліндричним каймистим епітелієм. За допомогою електронної мікроскопії виявлено, що облямівка утворена великим числом (1500-3000 на кожній клітині) цитоплазматичних відростків – мікровійок. Усередині ворсинки проходятькровоносніілімфатичнісудиниінерви.

306

Анатомія і фізіологія дитячого організму

На всьому протязі тонкої кишки розташовані трубчасті залози – ліберкюнові. На початку дванадцятипалої кишки знаходяться більш складні залози – альвеолярно-трубчасті, чи брунерові. Брунерові і либеркюнові залози виділяють кишковий сік. У дванадцятипалу кишку впадають протоки підшлункової залози і жовчного міхура.

Товста кишка складається зі сліпої кишки (з відростком – апендиксом),

ободової і прямої. В ободовій розрізняють висхідну, поперечну, низхідну і сигмовидную ободову кишки. Середня довжина товстої кишки 1,3 м. Ободова кишка переходить у пряму, що складається з посмугованої мускулатури, яка утворює внутрішній сфінктер навколо анального отвору. Посмугована мускулатура промежини утворює зовнішній сфінктер анального отвору.

МЕТОДИ ВИВЧЕННЯ ФУНКЦІЙ ОРГАНІВ ТРАВЛЕННЯ

Роль І.П.Павлова у вивченні діяльності травних залоз. Першим ученим, що приступив до детального вивчення функцій органів травлення, був І.П.Павлов.

І.П.Павлов широко ввів у фізіологію метод накладення фістул – створення штучного з’єднання між порожниною органа травлення (шлунком, кишкою, протокою слинної залози, підшлункової й ін.) і навколишнім середовищем.

Відпрепарувавши протоку слинної залози, можна вшити її в розріз шкіри щоки і на поверхні її в пробірку збирати слину, що виділяється, стежити за зміною її кількості і складу при різних режимах харчування, під впливом різних зовнішніх і внутрішніх подразників. Так, можна вивести на поверхню тіла протоку жовчного міхура, підшлункової залози й ін.

Для накладення фістули шлунка звичайно використовують спеціальну трубку, один кінець якої вставляють у розріз шлунка, а інший вшивають на поверхні шкіри живота. Ця операція дозволяє дослідникам збирати шлунковий сік і стежити за зміною його хімічного складу, кількості і характеру секреції в різних умовах діяльності організму. Але в таких умовах експерименту виділявся не чистий шлунковий сік, у ньому містилися залишки поживних продуктів. Для одержання чистого шлункового соку І.П.Павлов на тварині, що має фістулу шлунка, зробив операцію перерізання стравоходу. На шиї собаки розкривали і прорізали стравохід, а перерізані кінці його пришивали до шкіри. Під час годування такого собаки можна було бачити, що проковтувана нею їжа не попадала в шлунок, а вивалювалася з розрізу стравоходу в годівницю. Цей дослід одержав назву досліду уявного годування. Годувати таку тварину можна було шляхом уведення їжі через фістулу чи шлунка через отвір тієї частини стравоходу, що веде в шлунок.

307

Дідков О., Хоменко Б.

Рис. 104. Собвка з фістулою привушної слинної залози.

Рис.104. А. Езофаготомована собака з фістулою шлунка (дослід із уявним годуванням).

На тварині, прооперованій таким чином, змогли не тільки вивчити кількісні і якісні зміни шлункового соку, але і досліджувати механізми регуляції діяльності травнихзалоз.

Придослідженні механізміврегуляціїдіяльності травнихзалоззнадобилисянові хірургічні прийоми. Німецький учений Гейденгайн розробив методику операції відокремленого шлуночка. Для цього він вирізував невеликий шматок із дна шлунка, цілком відокремив його від основної частини, прицьомуперерізавшивсі нервові гілочки, що регулюють відокремлену частину шлунка.

Бічні стінки відокремленого шлуночказшивали, авйогонижню частину вставляли фістульну трубку, що з’єднувала його з навколишнімсередовищем.

Рис. 105. Ізольований шлунок по Гейденгайну:1 – лінія розрізу при викроюванні ізольованого шлунка; 2 – нерви, що проходять у стінці шлунка; 3 – кровоносні судини; 4 – відокремлений шлунок; 5 – фістульна трубка.

308

Анатомія і фізіологія дитячого організму

Рис. 106. Ізольований шлунок за Павлову:1 – лінія розрізу при викроюванні ізольованого шлунка; 2 – нерви, що проходять у стінці шлунка; 3

– кровоносні судини; 4 – майбутній відокремлений шлунок; 5 – слизова оболонка, перерізана і відділена від підслизової, де проходять нерви; 6 – шви, що стягають слизову з боку відокремленого і великого шлунка; 7 – шов, накладений на м’язову стінку; 8– шов, накладений на серозну оболонку; 9– фістульна трубка

Одержати повне і правильне уявлення про функцію шлункових залоз на підставі спостереження за секрецією такого відокремленого шлуночка було не можливо, тому що він був позбавлений нервової регуляції.

І.П.Павлов розробив операцію відокремленого шлуночка, у якому зберігалися всі нервові зв’язки. З цією метою він робив надріз уздовж дна шлунка і, не відокремлюючи його цілком від основної частини шлунка, накладав шви таким чином, що до відокремленого шлуночку підходили всі нерви і судини, але їжа в нього не попадала. В ізольований шлуночок Павлов вставляв фістульну трубку, через яку можна було збирати з нього сік. Така операція дозволила усебічно вивчити вплив нервової системи і гуморальних факторів на роботу шлункових залоз.

Сучасні методи дослідження травлення. Методи, розроблені І.П.Павловим, і сьогодні зберігають свою цінність у науковому експерименті, проведеному на тваринах. Одночасно в клінічних дослідженнях поряд з давно застосовуваними методами (рентгенологічне дослідження, зондування й ін.) використовують нову електронну апаратуру.

З’явилася можливість записувати з поверхні тіла (зі шкіри живота) біоструми гладких м’язів шлунка, що виникають при їхньому скороченні (метод електрогастрографії).

Рис.107.

Радиопігулка

Для дослідження реакції середовища (рН), тиску чи температури в травному каналі застосовують дуже мініатюрні (довжиною 15-20 мм і діаметром 8 мм) радиопігулки – радіотелеметричний метод. Проходячи по кишковому тракту, датчик радиопігулки уловлює зміни концентрації, наприклад, водневих іонів, при цьому змінюється частота коливань, що задаються її генератором.

309

Дідков О., Хоменко Б.

Радіоприймач сприймає це і реєструє. Так можна зафіксувати зміни середовища чи температури на всьому протязі шлунково-кишкового тракту.

ФУНКЦІОНАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ ОРГАНІВ ТРАВЛЕННЯ

Травлення в порожнині рота. Ротовий відділ травного тракту здійснює захоплення їжі, аналіз її властивостей, механічну, а частково і хімічну обробку, забезпечує її просування в стравохід. Інформація, що надходить від рецепторів порожнини рота в різні відділи харчового центра, рефлекторно викликає секрецію травних залоз усього шлунково-кишкового тракту, від чого залежить подальша переробка їжі і її усмоктування.

Слина – це змішаний секрет трьох великих і безлічі дрібних залоз. Протоки під’язичної і поднижньощелепної слинних залоз відкриваються в порожнині рота під язиком, а привушної – у верхніх корінних зубів. У середньому за добу в людини виділяється 1000-1200 мл слини. Склад і кількість слини залежать від характеру поживних продуктів.

Слина – безбарвна, дещо мутнувата (через наявність у ній епітеліальних клітин порожнини рота і лейкоцитів) рідина. Її реакція слабколужна. Слина містить 98,5–99,5% води і 1,5–0,5% сухої речовини. Основну частину щільної речовини складає муцин, від вмісту якого залежить її консистенція: чим більше муцина в слині, тим вона більш грузла і густа. Муцин відіграє роль мастильної речовини, що сприяє формуванню харчової грудки і полегшує його надходження з порожнини рота у шлунок. Крім муцина, у слині містяться ферменти. Фермент слини птіалін, чи амілаза, у лужному чи нейтральному середовищі розщеплює варений крохмаль до дисахаридів (мальтози). Потім фермент мальтаза розщеплює мальтозу до глюкози. Таким чином, слина чинить свою дію тільки на вуглеводи.

Поза прийомом їжі великі залози не виділяють слину, а необхідна вологість у порожнині рота підтримується завдяки постійній роботі дрібних слинних залоз. Великі залози починають активно функціонувати з того моменту, коли в порожнину рота попадають харчові чи неїстівні речовини на вигляд і запах їжі. У людини слина може виділятися навіть при думці про якунебудь їжу.

Різні харчові речовини викликають різне по кількості і якості відділення слини.

На суху речовину виділяється набагато більше слини, чим на вологу. Оскільки секрет привушної залози багатий білковими речовинами і більш

рідкий, чим секрет під’язичних залоз і підщелепних, багатих муцином, при споживанні вологої їжі привушна залоза виділяє менше слини, чим інші, а

310