- •За загальною редакцією заслуженого юриста України м. Г. Вербенського
- •Isbn 978-966-610-ххх-х © Вербенський м. Г., Бандурка о. О., Богатирьов і. Г., Пєтков в. П., Севостьянов в. П., Трубніков в. М. Уманець ю. М., 2010
- •Передмова
- •Загальна частина Глава і. Поняття кримінально-виконавчого права, його предмет, метод і місце в системі права України § 1.1. Основні засади державної політики у сфері виконання кримінальних покарань
- •§ 1.2. Поняття і принципи кримінально-виконавчого права України
- •§ 1.3. Конституція України – правова основа і джерело розвитку кримінально-виконавчого права
- •§ 1.4. Наука кримінально-виконавчого права України
- •Література до глави і
- •Питання до семінарських, практичних занять і самостійної підготовки
- •Глава іі. Кримінально-виконавче законодавство України § 2.1. Поняття кримінально-виконавчого законодавства України
- •§ 2.2. Принципи кримінально-виконавчого законодавства України
- •§ 2.3. Історія, етапи і фактори розвитку кримінально-виконавчого законодавства України
- •Література до глави іі
- •Питання до семінарських, практичних занять і самостійної підготовки
- •Глава ііі. Органи і установи кримінально-виконавчої системи України § 3.1. Поняття кримінально-виконавчої системи України
- •§ 3.2. Органи і установи виконання кримінальних покарань
- •§ 3.3. Основи управління в органах і установах виконання покарань
- •3.3.1. Організація процесу управління в органах і установах виконання покарань
- •3.3.2. Контроль в органах і установах виконання покарань
- •3.3.3. Форми і види контролю та обліку
- •§ 3.4. Прокурорський нагляд за виконанням кримінальних покарань
- •§ 3.5. Державний і демократичний цивільний контроль над органами та установами виконання покарань
- •Література до глави ііі
- •Питання до семінарських, практичних занять і самостійної підготовки
- •Глава іv. Правовий статус засуджених § 4.1. Поняття правового статусу засуджених та його закріплення в Кримінально-виконавчому законодавстві України
- •§ 4.2. Права засуджених
- •§ 4.3. Обов’язки засуджених
- •§ 4.4. Законні інтереси засуджених
- •§ 4.5. Дисциплінарна, адміністративна та кримінальна відповідальність засуджених
- •Література до глави іv
- •Питання до семінарських, практичних занять і самостійної підготовки
- •Особлива частина Глава V. Класифікація і розподіл засуджених по видах установ виконання покарань § 5.1. Поняття і критерії класифікації засуджених до позбавлення волі
- •§ 5.2. Порядок визначення засудженому виду колонії, його направлення і переміщення до місць відбування покарань
- •§ 5.3. Порядок тимчасового залишення у слідчому ізоляторі чи направлення у виправну колонію, переведення до слідчого ізолятора
- •§ 5.4. Порядок прийняття засуджених до позбавлення волі в колонії та їх облік. Структурні дільниці колонії та їх призначення
- •§ 5.5. Порядок зміни умов тримання засуджених та їх переведення
- •Література до глави V
- •Питання для самоконтролю
- •Теми контрольних робіт
- •Глава vі. Поняття і правове регулювання режиму в місцях позбавлення волі § 6.1. Поняття режиму у колоніях та його основні вимоги
- •§ 6.2. Використання технічних засобів нагляду і підстави здійснення оперативно-розшукової діяльності у виправних колоніях
- •§ 6.3. Підстави впровадження режиму особливих умов у колоніях
- •§ 6.4. Підстави застосування заходів фізичного впливу, спеціальних засобів і зброї
- •§ 6.5. Правила внутрішнього розпорядку у колоніях
- •Література до глави vі
- •Питання до семінарських, практичних занять і самостійної підготовки
- •Теми контрольних робіт
- •Глава vіі. Правове регулювання праці, матеріально-побутового і медико-санітарного забезпечення засуджених § 7.1. Загальні принципи організації праці засуджених
- •§ 7.2. Основи законодавчого регулювання праці засуджених
- •§ 7.3. Матеріально-побутове забезпечення засуджених
- •§ 7.4. Медико-санітарне забезпечення засуджених
- •Література до глави vіі
- •Питання до семінарських, практичних занять і самостійної підготовки
- •Глава VIII. Організація соціально-виховної роботи із засудженими § 8.1. Організація і основні завдання соціально-виховної роботи із засудженими до позбавлення волі
- •§ 8.2. Основні напрями, форми і методи соціально-виховної роботи із засудженими до позбавлення волі
- •§ 8.3. Організація загальноосвітнього і професійно-технічного навчання засуджених до позбавлення волі
- •§ 8.4. Участь громадських та релігійних організацій у соціально-виховній роботі із засудженими
- •Література до глави vііі
- •Питання до семінарських, практичних занять і самостійної підготовки
- •Глава IX. Порядок і умови виконання покарань, не пов’язаних із позбавленням волі
- •§ 9.1. Порядок і умови виконання покарань у виді штрафу і конфіскації майна
- •Данные о количестве осужденных к уголовному наказанию в виде штрафа
- •Данные о применении судами Украины уголовного наказания в виде конфискации имущества [2]
- •§ 9.2. Порядок і умови виконання покарань у виді службових обмежень для військовослужбовців
- •§ 9.3. Виконання покарань у виді позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу
- •§ 9.4. Порядок і умови виконання покарань у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю
- •§ 9.5. Порядок і умови виконання покарань у виді громадських робіт і виправних робіт
- •Данные о применении судами Украины уголовного наказания в виде исправительных работ [1] (тыс. Осужденных) Література до глави іх
- •Питання до семінарських, практичних занять і самостійної підготовки
- •Глава х. Порядок і умови виконання кримінальних покарань, пов’язаних з позбавленням волі § 10.1. Порядок і умови виконання покарань у виді арешту
- •Данные о применении уголовного наказания в виде ареста за 2007-2010 годы (тис. Осужденных)
- •§ 10.2. Порядок і умови виконання покарань у виді обмеження волі
- •§ 10.4. Порядок і умови виконання покарань у виді позбавлення волі на певний строк
- •§ 10.5. Порядок і умови виконання покарань у виді довічного позбавлення волі
- •Література до глави х
- •Питання до семінарських, практичних занять і самостійної підготовки
- •Глава хi. Звільнення засуджених від відбування покарання та їх соціальна адаптація § 11.1. Види і правові підстави звільнення від відбування покарання
- •§ 11.2. Звільнення у зв’язку з відбуттям строку покарання, призначеного вироком суду
- •§ 11.3. Звільнення на підставі закону про амністію та акта про помилування
- •§ 11.4. Звільнення у зв’язку зі скасуванням вироку і закриттям кримінальної справи
- •§ 11.5. Звільнення у зв’язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку
- •§ 11.6. Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання
- •§ 11.7. Звільнення на підставі хвороби
- •§ 11.8. Організація спостереження за особами, умовно-достроково звільненими від відбування покарання, і проведення з ними виховної роботи
- •§ 11.9. Адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі
- •§ 11.10. Соціальна адаптація звільнених від покарання і заходи з її забезпечення
- •Література до глави хі
- •Питання до семінарських, практичних занять і самостійної підготовки
- •Теми контрольних робіт
- •1. Підготовка до звільнення з увп
- •2. Соціальний контроль відносно осіб, які відбули покарання у виді позбавлення волі
- •Глава XII. Міжнародні стандарти поводження із засудженими і виконання кримінальних покарань за кордоном § 12.1. Історія міжнародного співробітництва у сфері поводження із засудженими
- •§ 12.2. Система чинних міжнародних актів про поводження із засудженими
- •12.2.1. Загальна декларація прав людини
- •12.2.2. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права
- •12.2.3. Європейська конвенція з прав людини
- •12.2.4. Мінімальні стандартні правила поводження з ув’язненими
- •12.2.5. Європейські тюремні правила
- •§ 12.3. Виконання кримінальних покарань за кордоном
- •Література до глави хіі
- •Питання до семінарських, практичних занять і самостійної підготовки
- •Тестові питання з навчальної дисципліни ,,кримінально-виконавче право україни”
- •Глосарій основних понять кримінально-виконавчого права
- •Авторський колектив:
- •Кримінально-виконавче право Навчальний посібник
12.2.4. Мінімальні стандартні правила поводження з ув’язненими
Сьогодні існують усі підстави для твердження, що Мінімальні стандартні правила разом з іншими документами, прийнятими в рамках ООН з пенітенціарних проблем, складають міжнародно-правовий інститут захисту прав людини, засудженої в умовах позбавлення волі, як елемент єдиної системи міжнародного права, єдиного міжнародного механізму їх реалізації, також відіграють значну роль у справі підвищення поваги до демократичних прав і свобод, у зміцненні миру та демократії.
З огляду на розмаїтість юридичних, соціальних, економічних і географічних умов зрозуміло, що не всі правила можна застосовувати повсюди і водночас. В цілому вони відображають ті мінімальні умови, які Організація Об’єднаних Націй вважає прийнятними.
З іншого боку, ці стандартні правила не перешкоджають проведенню експериментів і введенню нової практики, які є сумісними з викладеними в них принципами і спрямованими на досягнення окресленої в них мети.
В усіх місцях ув’язнення треба мати реєстр у вигляді журналу з пронумерованими сторінками, куди повинні заноситися щодо кожного в’язня такі дані:
– відомості про особу;
– причини, за якими його ув’язнено, і найменування урядового органу, що прийняв рішення про його ув’язнення;
– день і година його прибуття, а також виходу з місця ув’язнення.
Нікого не можна приймати до в’язниці без офіційного наказу про ув’язнення, подробиці якого попередньо заносяться в реєстр.
Тримаються засуджені в різних закладах або в різних частинах одного й того самого закладу, з урахуванням їхньої статі, віку, попередньої судимості, юридичних причин їх ув’язнення та нормативно визначеного характеру поводження з ними.
Так, чоловіки та жінки повинні, якщо це можливо, утримуватися в різних закладах. Якщо вони утримуються в одному й тому самому закладі, то жінок слід розташовувати в абсолютно окремих приміщеннях. Крім того, засуджених вперше в’язнів слід розміщувати окремо від інших засуджених.
Осіб, засуджених за невиконання боргових зобов’язань, та інших в’язнів, засуджених за цивільними справами, слід розташовувати окремо від осіб, які вчинили кримінальний злочин.
Неповнолітніх правопорушників слід утримувати окремо від дорослих.
Стосовно приміщень, у яких тримаються ув’язнені, мають бути виконані такі умови: там, де в’язні ночують у камерах або кімнатах, кожен з них повинен мати окрему камеру або кімнату. Якщо ж з особливих причин, таких як тимчасове перевантаження тюрми, центральному в’язничному управлінню необхідно відмовитися від цього правила, все одно розміщення двох в’язнів в одній і тій самій кімнаті є небажаним.
Там, де є загальні камери, в’язнів, яких у них розміщують, треба ретельно відбирати, аби переконатися, що вони здатні жити разом у таких умовах. Кожної ночі слід здійснювати постійний нагляд, відповідно до характеру закладу.
Усі приміщення, якими користуються в’язні, особливо спальні, мають відповідати всім санітарним вимогам, причому належну увагу слід звертати на кліматичні умови, особливо на кубатуру цих приміщень, на їхню мінімальну площу освітлення, опалення і вентиляцію.
Приміщення, де живуть і працюють ув’язнені, мають відповідати таким вимогам:
– вікна повинні мати достатні розміри для того, щоб в’язні могли читати і працювати при денному світлі, і повинні бути сконструйовані так, щоб забезпечувати доступ свіжого повітря, незалежно від наявності штучної системи вентиляції;
– штучне освітлення має бути достатнім для того, щоб в’язні могли читати і працювати без шкоди для зору.
Санітарні вузли повинні бути достатні для того, щоб кожен в’язень міг задовольнити свої природні потреби, коли йому це потрібно, в умовах чистоти і пристойності.
Окремо треба зупинитися на ролі лікаря в установі виконання покарань. Про фізичне і психічне здоров’я в’язнів зобов’язаний піклуватися лікар, який повинен щодня приймати або відвідувати всіх хворих, а також всіх, хто скаржиться на хворобу, та тих, на кого він звернув особливу увагу.
Щоразу, коли лікар вважає, що фізична або розумова рівновага в’язня була порушена чи загрожує бути порушеною в результаті його ув’язнення або у зв’язку з якимись умовами ув’язнення, він доповідає про це директорові.
Лікар зобов’язаний регулярно здійснювати інспекцію і доповідати директорові з таких питань:
– кількість, якість приготування і умови розподілення їжі;
– гігієна і чистота установи та осіб, які там утримуються;
– санітарія, опалення, освітлення й вентиляція установи;
– придатність і чистота одягу та постелі в’язнів;
– дотримання правил, що стосуються фізкультури і спорту, в тих випадках, коли це не покладено на спеціалізований персонал.
Директор тюрми зобов’язаний брати до уваги доповіді і поради, що надає йому лікар, відповідно до правил 25 (2) і 26, і, якщо він згоден з рекомендаціями останнього, повинен негайно вжити заходів для втілення їх у життя; якщо ж ці рекомендації виходять за межи його компетенції або якщо він з ними не згоден, то він мусить негайно подати до вищих органів як свою власну доповідь, так і рекомендації лікаря.
Дії держав щодо даних правил. Усі держави, де норми захисту всіх осіб, які підлягали будь-якій формі затримання або тюремного ув’язнення, не відповідають Мінімальним стандартним правилам поводження з в’язнями, приймають ці правила. Мінімальні стандартні правила втілюються в національне законодавство та інші положення з урахуванням, якщо це необхідно, їх адаптації до чинних законів і культури, але без шкоди для духу і мети цих Правил. Мінімальні стандартні правила надаються в розпорядження всіх осіб, зокрема в розпорядження посадових осіб, що займаються підтриманням правопорядку, і персоналу виправних закладів для того, щоб вони могли застосовувати і виконувати їх у системі карного правосуддя. Мінімальні стандартні правила, втілені в національне законодавство та в інші положення, доводяться також до відома і роз’яснюються серед усіх в’язнів і всіх затриманих осіб під час їх прийняття до відповідних закладів і в період ув’язнення.
Держави інформуватимуть Генерального секретаря ООН один раз на п’ять років у формі відповідей на питання анкети, яку направлятиме до них Генеральний секретар, про масштаби здійснення заходів і досягнутий прогрес в плані застосування Мінімальних стандартних правил, а також про наявні фактори і труднощі, що впливають на їх застосування. Така анкета має бути підготовлена відповідно до особливої схеми, бути вибірковою і обмежуватися спеціально підібраними питаннями, щоб забезпечувати глибокий огляд і дослідження окреслених проблем.
Генеральний секретар, беручи до уваги доповіді урядів, а також іншу відповідну інформацію, доступну в межах системи ООН, у свою чергу здійснюватиме підготовку окремих доповідей, що стосуються застосування Мінімальних стандартних правил. Для підготовки цих звітів Генеральний секретар може також співпрацювати зі спеціалізованими установами та іншими відповідними міжурядовими та неурядовими організаціями, що мають консультативний статус при Економічній і Соціальній Раді. Генеральний секретар буде передавати зазначені доповіді на розгляд у Комітети з профілактики злочинності й боротьби з нею, з тим щоб останній вдавався до відповідних дій.
Згідно з положенням про передачу інформації, що згадувалося раніше, держави передають Генеральному секретареві:
– копії або витяги з усіх законодавчих положень, правил і адміністративних норм про застосування Мінімальних стандартних правил до осіб, які перебувають в ув’язненні, а також до місць ув’язнення;
– будь-які дані та матеріали описового характеру про програми поводження з правопорушниками, про персонал, який працює у виправних закладах, і кількість осіб, що були в будь-якій формі ув’язнені, а також статистичні матеріали, якщо такі є;
– будь-яку іншу відповідну інформацію про застосування Правил, а також дані про можливі труднощі під час їх здійснення.
Генеральний секретар розповсюджує Мінімальні стандартні правила і зазначені процедури застосування на якомога більшій кількості мов і забезпечує доступ до них усіх держав, зацікавлених міжурядових і неурядових організацій, з тим щоб добитися максимально широкого розповсюдження Правил і процедур їх застосування.
Генеральний секретар розповсюджує свої доповіді стосовно застосування Правил включно з коротким аналітичним викладом періодичних оглядів, з доповідями Комітету профілактики злочинності та боротьби з нею, з доповідями, підготовленими для конгресів Організації Об’єднаних Націй з профілактики злочинності та поводження з правопорушниками, а також з доповідями конгресів, науковими публікаціями й іншою, що стосується справи, документацією, що час від часу може бути необхідною для сприяння застосуванню Мінімальних стандартних правил.
Генеральний секретар забезпечує найчастіше звернення до тексту Мінімальних стандартних правил і використання їх в усіх відповідних програмах Організації Об’єднаних Націй, у тому числі стосовно діяльності, спрямованої на здійснення технічного співробітництва.
У межах своїх програм технічного співробітництва й розвитку Організація Об’єднаних Націй:
– надає на прохання урядів допомогу у створенні та зміцненні всеохоплюючих та гуманних виправних систем;
– надає урядам, за їх проханням, послуги експертів і регіональних та міжрегіональних радників з питань профілактики злочинності та карного правосуддя;
– сприяє організації регіональних і національних семінарів та інших нарад на професійному й непрофесійному рівнях з метою сприяння поширенню Мінімальних стандартних правил і процедур застосування їх;
– розширює значну підтримку регіональним дослідницьким і навчальним інститутам у галузі попередження злочинності та карного правосуддя, пов’язаним з Організацією Об’єднаних Націй.
Комітет профілактики злочинності ООН:
– регулярно проводить перегляд Мінімальних стандартних правил з метою розробки нових норм, стандартів і процедур, що застосовуються для поводження з особами, позбавленими волі;
– здійснює контроль за виконанням процедур застосування Правил, в тому числі подає періодичні доповіді згідно з визначеною процедурою;
– надає належну допомогу Генеральній Асамблеї, Економічній і Соціальній Раді та всім іншим Органам Організації Об’єднаних Націй, що займаються питаннями прав людини, при підготовці рекомендацій за доповідями спеціальних комісій для проведення обстеження щодо питань, пов’язаних із застосуванням і виконанням Мінімальних стандартних правил;
– бере участь у процедурах застосування Правил, які не повинні тлумачитися як такі, що виключають застосування будь-яких інших заходів чи засобів правового захисту, що надаються згідно з міжнародним правом або встановлені іншими органами й установами Організації Об’єднаних Націй;
– з метою усунення випадків порушення прав людини, включаючи процедуру, що стосується систематичних грубих порушень прав людини, викладену в резолюції 1503 (ХLVІІІ) Економічної і Соціальної Ради від 27 травня 1970 р., розглядає повідомлення, викладені у Факультативному протоколі до Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та у Конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації.