- •За загальною редакцією заслуженого юриста України м. Г. Вербенського
- •Isbn 978-966-610-ххх-х © Вербенський м. Г., Бандурка о. О., Богатирьов і. Г., Пєтков в. П., Севостьянов в. П., Трубніков в. М. Уманець ю. М., 2010
- •Передмова
- •Загальна частина Глава і. Поняття кримінально-виконавчого права, його предмет, метод і місце в системі права України § 1.1. Основні засади державної політики у сфері виконання кримінальних покарань
- •§ 1.2. Поняття і принципи кримінально-виконавчого права України
- •§ 1.3. Конституція України – правова основа і джерело розвитку кримінально-виконавчого права
- •§ 1.4. Наука кримінально-виконавчого права України
- •Література до глави і
- •Питання до семінарських, практичних занять і самостійної підготовки
- •Глава іі. Кримінально-виконавче законодавство України § 2.1. Поняття кримінально-виконавчого законодавства України
- •§ 2.2. Принципи кримінально-виконавчого законодавства України
- •§ 2.3. Історія, етапи і фактори розвитку кримінально-виконавчого законодавства України
- •Література до глави іі
- •Питання до семінарських, практичних занять і самостійної підготовки
- •Глава ііі. Органи і установи кримінально-виконавчої системи України § 3.1. Поняття кримінально-виконавчої системи України
- •§ 3.2. Органи і установи виконання кримінальних покарань
- •§ 3.3. Основи управління в органах і установах виконання покарань
- •3.3.1. Організація процесу управління в органах і установах виконання покарань
- •3.3.2. Контроль в органах і установах виконання покарань
- •3.3.3. Форми і види контролю та обліку
- •§ 3.4. Прокурорський нагляд за виконанням кримінальних покарань
- •§ 3.5. Державний і демократичний цивільний контроль над органами та установами виконання покарань
- •Література до глави ііі
- •Питання до семінарських, практичних занять і самостійної підготовки
- •Глава іv. Правовий статус засуджених § 4.1. Поняття правового статусу засуджених та його закріплення в Кримінально-виконавчому законодавстві України
- •§ 4.2. Права засуджених
- •§ 4.3. Обов’язки засуджених
- •§ 4.4. Законні інтереси засуджених
- •§ 4.5. Дисциплінарна, адміністративна та кримінальна відповідальність засуджених
- •Література до глави іv
- •Питання до семінарських, практичних занять і самостійної підготовки
- •Особлива частина Глава V. Класифікація і розподіл засуджених по видах установ виконання покарань § 5.1. Поняття і критерії класифікації засуджених до позбавлення волі
- •§ 5.2. Порядок визначення засудженому виду колонії, його направлення і переміщення до місць відбування покарань
- •§ 5.3. Порядок тимчасового залишення у слідчому ізоляторі чи направлення у виправну колонію, переведення до слідчого ізолятора
- •§ 5.4. Порядок прийняття засуджених до позбавлення волі в колонії та їх облік. Структурні дільниці колонії та їх призначення
- •§ 5.5. Порядок зміни умов тримання засуджених та їх переведення
- •Література до глави V
- •Питання для самоконтролю
- •Теми контрольних робіт
- •Глава vі. Поняття і правове регулювання режиму в місцях позбавлення волі § 6.1. Поняття режиму у колоніях та його основні вимоги
- •§ 6.2. Використання технічних засобів нагляду і підстави здійснення оперативно-розшукової діяльності у виправних колоніях
- •§ 6.3. Підстави впровадження режиму особливих умов у колоніях
- •§ 6.4. Підстави застосування заходів фізичного впливу, спеціальних засобів і зброї
- •§ 6.5. Правила внутрішнього розпорядку у колоніях
- •Література до глави vі
- •Питання до семінарських, практичних занять і самостійної підготовки
- •Теми контрольних робіт
- •Глава vіі. Правове регулювання праці, матеріально-побутового і медико-санітарного забезпечення засуджених § 7.1. Загальні принципи організації праці засуджених
- •§ 7.2. Основи законодавчого регулювання праці засуджених
- •§ 7.3. Матеріально-побутове забезпечення засуджених
- •§ 7.4. Медико-санітарне забезпечення засуджених
- •Література до глави vіі
- •Питання до семінарських, практичних занять і самостійної підготовки
- •Глава VIII. Організація соціально-виховної роботи із засудженими § 8.1. Організація і основні завдання соціально-виховної роботи із засудженими до позбавлення волі
- •§ 8.2. Основні напрями, форми і методи соціально-виховної роботи із засудженими до позбавлення волі
- •§ 8.3. Організація загальноосвітнього і професійно-технічного навчання засуджених до позбавлення волі
- •§ 8.4. Участь громадських та релігійних організацій у соціально-виховній роботі із засудженими
- •Література до глави vііі
- •Питання до семінарських, практичних занять і самостійної підготовки
- •Глава IX. Порядок і умови виконання покарань, не пов’язаних із позбавленням волі
- •§ 9.1. Порядок і умови виконання покарань у виді штрафу і конфіскації майна
- •Данные о количестве осужденных к уголовному наказанию в виде штрафа
- •Данные о применении судами Украины уголовного наказания в виде конфискации имущества [2]
- •§ 9.2. Порядок і умови виконання покарань у виді службових обмежень для військовослужбовців
- •§ 9.3. Виконання покарань у виді позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу
- •§ 9.4. Порядок і умови виконання покарань у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю
- •§ 9.5. Порядок і умови виконання покарань у виді громадських робіт і виправних робіт
- •Данные о применении судами Украины уголовного наказания в виде исправительных работ [1] (тыс. Осужденных) Література до глави іх
- •Питання до семінарських, практичних занять і самостійної підготовки
- •Глава х. Порядок і умови виконання кримінальних покарань, пов’язаних з позбавленням волі § 10.1. Порядок і умови виконання покарань у виді арешту
- •Данные о применении уголовного наказания в виде ареста за 2007-2010 годы (тис. Осужденных)
- •§ 10.2. Порядок і умови виконання покарань у виді обмеження волі
- •§ 10.4. Порядок і умови виконання покарань у виді позбавлення волі на певний строк
- •§ 10.5. Порядок і умови виконання покарань у виді довічного позбавлення волі
- •Література до глави х
- •Питання до семінарських, практичних занять і самостійної підготовки
- •Глава хi. Звільнення засуджених від відбування покарання та їх соціальна адаптація § 11.1. Види і правові підстави звільнення від відбування покарання
- •§ 11.2. Звільнення у зв’язку з відбуттям строку покарання, призначеного вироком суду
- •§ 11.3. Звільнення на підставі закону про амністію та акта про помилування
- •§ 11.4. Звільнення у зв’язку зі скасуванням вироку і закриттям кримінальної справи
- •§ 11.5. Звільнення у зв’язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку
- •§ 11.6. Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання
- •§ 11.7. Звільнення на підставі хвороби
- •§ 11.8. Організація спостереження за особами, умовно-достроково звільненими від відбування покарання, і проведення з ними виховної роботи
- •§ 11.9. Адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі
- •§ 11.10. Соціальна адаптація звільнених від покарання і заходи з її забезпечення
- •Література до глави хі
- •Питання до семінарських, практичних занять і самостійної підготовки
- •Теми контрольних робіт
- •1. Підготовка до звільнення з увп
- •2. Соціальний контроль відносно осіб, які відбули покарання у виді позбавлення волі
- •Глава XII. Міжнародні стандарти поводження із засудженими і виконання кримінальних покарань за кордоном § 12.1. Історія міжнародного співробітництва у сфері поводження із засудженими
- •§ 12.2. Система чинних міжнародних актів про поводження із засудженими
- •12.2.1. Загальна декларація прав людини
- •12.2.2. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права
- •12.2.3. Європейська конвенція з прав людини
- •12.2.4. Мінімальні стандартні правила поводження з ув’язненими
- •12.2.5. Європейські тюремні правила
- •§ 12.3. Виконання кримінальних покарань за кордоном
- •Література до глави хіі
- •Питання до семінарських, практичних занять і самостійної підготовки
- •Тестові питання з навчальної дисципліни ,,кримінально-виконавче право україни”
- •Глосарій основних понять кримінально-виконавчого права
- •Авторський колектив:
- •Кримінально-виконавче право Навчальний посібник
Питання до семінарських, практичних занять і самостійної підготовки
Поняття режиму і протиріччя його характеристики як засобу виправлення і ресоціалізації засуджених (ст. 6, 102 КВК України).
Цілі режиму в місцях позбавлення волі.
Функції режиму в місцях позбавлення волі.
Основні вимоги режиму в місцях позбавлення волі.
Технічні засоби нагляду і контролю в місцях позбавлення волі.
Оперативно-розшукова діяльність у колоніях.
Режим особливих умов у колоніях.
Підстави застосування заходів фізичного впливу, спеціальних засобів і зброї.
Поняття засобів забезпечення режиму в місцях позбавлення волі та їх характеристика.
Теми контрольних робіт
1. Поняття, цілі та функції режиму в місцях позбавлення волі.
2. Основні вимоги режиму і засоби його забезпечення в місцях позбавлення волі.
Глава vіі. Правове регулювання праці, матеріально-побутового і медико-санітарного забезпечення засуджених § 7.1. Загальні принципи організації праці засуджених
Основу існування будь-якого суспільства становить суспільно корисна праця людини та її результати. Тільки праця створює матеріальні й культурні цінності. За рахунок праці утримуються органи державної влади і управління, збройні сили, СБУ, МВС, суди, органи прокуратури, наука, освіта, культура, медицина. Завдяки праці розвивалося суспільство й зокрема людина.
До недавнього часу праця вважалася обов’язком і правом кожного громадянина. З гаслом «Хто не працює – той не їсть!» у рамках СРСР, до якого належала Українська РСР, фактично здійснювався державний примус населення до праці.
Система кримінальних покарань була спрямована на максимально повне охоплення засуджених до різних видів покарання працею, як на підприємствах виправно-трудових колоній, які були створені після ліквідації у 1954 р. системи ГУТАБ, так і на будівництвах об’єктів народного господарства, які були слабко забезпечені місцевими трудовими ресурсами (застосовувалися такі види кримінально-правових заходів, як висилання і засилання; умовне засудження або звільнення з обов’язковим залученням до праці; направлення вдруге засуджених до позбавлення волі в місця, вказані органами виконання покарань; виправні роботи на підприємствах за направленням органів виконання покарань; заборона після звільнення від покарання мешкання в окремих місцевостях). У такий спосіб влада забезпечувала мобільність трудових ресурсів у колишньому СРСР.
Так, у воєнні роки (1941–1945) засудженими було виконано 14 % від загального обсягу капітального будівництва в СРСР. У цей період 1/2 золота і 1/3 платини в СРСР видобувалося засудженими. У 1948 р. частка ВВП СРСР, вироблена у системі виконання покарань, яка перебувала у підпорядкуванні НКВС, досягала 20 %. Та й у середині 60-х рр. ХХ ст. в’язнична система МВС СРСР займала шосте місце серед найбільших промислових міністерств країни. При цьому оплата праці засуджених була введена Постановою Ради Міністрів СРСР тільки у 1950 р. і після усіх відрахувань складала не менше 10 % від фактичної заробітної плати 1.
Ідеї використання праці засуджених були досить поширені не тільки в країнах «соціалістичної орієнтації». Так, німецький кримінолог К. Міттельштедт вважав, що ув’язнений злочинець повинен працювати тяжко, як раб, бо він перебуває у кримінальному рабстві; попри що б там не було його слід «запрягти» і без будь-якого співчуття примушувати працювати доти, поки це витримає мозок у його кістках і м’язи його тіла; він повинен відчувати це як тяжке покарання, від цього він повинен стогнати й падати зламаним, і усі повинні знати, що у цьому полягає справедливий порядок на землі 2.
Альтернативну каральній ідею використання праці засуджених сформулював відомий американський машинобудівник Г. Форд. На його думку, доки взагалі існують тюрми, вони мають бути із такою точністю пристосовані до загальної системи виробництва, що тюрма буде являти собою продуктивну робочу общину на користь суспільства і для блага самих ув’язнених. Добре поставлена тюрма не тільки повинна утримувати себе, але ув’язнений повинен мати можливість годувати свою родину або, коли її немає, відкладати збереження, які дозволять йому стати на ноги після звільнення 3.
Каральна складова праці засуджених була зруйнована принципом гуманізму у сфері виконання покарань, а спроба «пристосування» тюремного виробництва до загальнодержавної економіки зіткнулася з проблемою безробіття вільних громадян і конкуренцією між працею примусовою і вільною, зрозуміло, на користь останньої.
Міжнародна спільнота, прийнявши у 1955 р. на першому Конгресі ООН Мінімальні стандартні правила поводження із ув’язненими, визнала наступні принципи організації праці ув’язнених:
Праця ув’язнених не повинна завдавати їм страждань.
Усі ув’язнені, засуджені зобов’язані працювати відповідно до їх фізичних і психічних здібностей, засвідчених лікарем.
На ув’язнених слід покладати корисну роботу, достатню для того, щоб заповнити нормальний робочий день.
Забезпечувана ув’язненим робота має бути, за можливістю, такою, що підвищує чи дає їм кваліфікацію, і дозволяє їм зайнятися чесною працею після звільнення.
Ув’язнених, здатних отримати з цього користь, особливо малолітніх, слід навчати корисних ремесел.
Ув’язнені повинні мати можливість виконувати роботу за своїм вибором, якщо це сумісно з правильним вибором ремесел і вимогами управління та дисципліни в установі.
Організація і методи роботи в установах повинні максимально наближатися до тих, які прийняті за їх стінами, щоб ув’язнені привчалися таким чином до умов праці на волі.
Інтереси ув’язнених та їхню професійну підготовку не слід підпорядковувати міркуванням одержувати прибуток від тюремного виробництва.
Керівництво промисловим і сільськогосподарським виробництвом в установах найкраще покладати на саме тюремне управління, а не на приватних підрядників.
Ув’язнені, які виконують роботу, не контрольовану установою, мають перебувати під постійним наглядом співробітників останньої. За винятком випадків, коли ув’язнені виконують роботу для інших урядових установ, роботодавці повинні виплачувати установі повні ставки заробітної плати, що належить виплачувати за відповідну роботу, з огляду на продуктивність праці ув’язнених.
Правила, що стосуються безпеки та охорони здоров’я вільних робітників, мають застосовуватися і в установах виконання покарань.
У випадку каліцтва на виробництві чи професійних захворювань ув’язненим слід виплачувати компенсацію. Умови цієї компенсації мають бути не менш спрямованими, ніж умови компенсації, передбачені законом для вільних робітників.
Максимальна тривалість робочого дня чи тижня встановлюється законом чи на основі адміністративних постанов, з урахуванням місцевих правил і звичаїв у галузі умов праці вільних робітників.
Робочий час слід розподіляти таким чином, щоб ув’язнені мали принаймні один день відпочинку на тиждень і мали у своєму розпорядженні час, достатній для навчання й інших видів діяльності, необхідних для їх перевиховання.
За свою працю ув’язнені мають одержувати справедливу винагороду в межах визначеної системи.
Відповідно до цієї системи, ув’язнені повинні мати можливість витрачати, принаймні, частину зароблених ними грошей на придбання дозволених предметів особистого побуту і надсилати частину своїх заробітків родині.
Ця система має також передбачати, що частина зароблених ув’язненими грошей залишається на збереженні адміністрації, яка передає йому ці заощадження в момент його звільнення 1.
Деякі нові принципи у сфері праці ув’язнених були сформульовані у переглянутому тексті Європейських мінімальних стандартних правил поводження з ув’язненими 1987 р. Згідно з цими Правилами, перш за все, праця у в’язниці розглядається як позитивний елемент виправлення, професійної підготовки та управління установою. В’язням забезпечується корисна робота або, у разі потреби, інша корисна діяльність. Професійно-технічна орієнтація щодо корисних спеціальностей забезпечується тим в’язням, які можуть з цього скористатися. В’язні повинні мати можливість на свій розсуд обирати роботу, якою вони хотіли б займатися, якщо такий вибір відповідає професійним потребам, вимогам управління і встановленому порядку. В’язнична адміністрація забезпечує в’язням роботу: а) або у своїх власних приміщеннях, майстернях і фермах; б) або разом із приватними субпідрядниками в межах або поза межами установи. Максимальна тривалість робочого дня або тижня в’язнів встановлюється відповідно до місцевих правил або звичаїв у галузі праці вільних працівників. Для того, щоб підготувати в’язнів до нормального трудового життя, організація та методи роботи в установах мають максимально наближатися до тих, що прийняті на аналогічний роботі у суспільстві. Така робота повинна відповідати чинним нормам і техніці виконання і має бути організована з урахуванням сучасних методів управління та виробництва 1.
Майже усі означені вище принципи організації праці засуджених знайшли своє закріплення в чинному кримінально-виконавчому законодавстві України, особливо відносно категорії засуджених до кримінальних покарань, пов’язаних із позбавленням волі (ст. 118–122 КВК).