- •За загальною редакцією заслуженого юриста України м. Г. Вербенського
- •Isbn 978-966-610-ххх-х © Вербенський м. Г., Бандурка о. О., Богатирьов і. Г., Пєтков в. П., Севостьянов в. П., Трубніков в. М. Уманець ю. М., 2010
- •Передмова
- •Загальна частина Глава і. Поняття кримінально-виконавчого права, його предмет, метод і місце в системі права України § 1.1. Основні засади державної політики у сфері виконання кримінальних покарань
- •§ 1.2. Поняття і принципи кримінально-виконавчого права України
- •§ 1.3. Конституція України – правова основа і джерело розвитку кримінально-виконавчого права
- •§ 1.4. Наука кримінально-виконавчого права України
- •Література до глави і
- •Питання до семінарських, практичних занять і самостійної підготовки
- •Глава іі. Кримінально-виконавче законодавство України § 2.1. Поняття кримінально-виконавчого законодавства України
- •§ 2.2. Принципи кримінально-виконавчого законодавства України
- •§ 2.3. Історія, етапи і фактори розвитку кримінально-виконавчого законодавства України
- •Література до глави іі
- •Питання до семінарських, практичних занять і самостійної підготовки
- •Глава ііі. Органи і установи кримінально-виконавчої системи України § 3.1. Поняття кримінально-виконавчої системи України
- •§ 3.2. Органи і установи виконання кримінальних покарань
- •§ 3.3. Основи управління в органах і установах виконання покарань
- •3.3.1. Організація процесу управління в органах і установах виконання покарань
- •3.3.2. Контроль в органах і установах виконання покарань
- •3.3.3. Форми і види контролю та обліку
- •§ 3.4. Прокурорський нагляд за виконанням кримінальних покарань
- •§ 3.5. Державний і демократичний цивільний контроль над органами та установами виконання покарань
- •Література до глави ііі
- •Питання до семінарських, практичних занять і самостійної підготовки
- •Глава іv. Правовий статус засуджених § 4.1. Поняття правового статусу засуджених та його закріплення в Кримінально-виконавчому законодавстві України
- •§ 4.2. Права засуджених
- •§ 4.3. Обов’язки засуджених
- •§ 4.4. Законні інтереси засуджених
- •§ 4.5. Дисциплінарна, адміністративна та кримінальна відповідальність засуджених
- •Література до глави іv
- •Питання до семінарських, практичних занять і самостійної підготовки
- •Особлива частина Глава V. Класифікація і розподіл засуджених по видах установ виконання покарань § 5.1. Поняття і критерії класифікації засуджених до позбавлення волі
- •§ 5.2. Порядок визначення засудженому виду колонії, його направлення і переміщення до місць відбування покарань
- •§ 5.3. Порядок тимчасового залишення у слідчому ізоляторі чи направлення у виправну колонію, переведення до слідчого ізолятора
- •§ 5.4. Порядок прийняття засуджених до позбавлення волі в колонії та їх облік. Структурні дільниці колонії та їх призначення
- •§ 5.5. Порядок зміни умов тримання засуджених та їх переведення
- •Література до глави V
- •Питання для самоконтролю
- •Теми контрольних робіт
- •Глава vі. Поняття і правове регулювання режиму в місцях позбавлення волі § 6.1. Поняття режиму у колоніях та його основні вимоги
- •§ 6.2. Використання технічних засобів нагляду і підстави здійснення оперативно-розшукової діяльності у виправних колоніях
- •§ 6.3. Підстави впровадження режиму особливих умов у колоніях
- •§ 6.4. Підстави застосування заходів фізичного впливу, спеціальних засобів і зброї
- •§ 6.5. Правила внутрішнього розпорядку у колоніях
- •Література до глави vі
- •Питання до семінарських, практичних занять і самостійної підготовки
- •Теми контрольних робіт
- •Глава vіі. Правове регулювання праці, матеріально-побутового і медико-санітарного забезпечення засуджених § 7.1. Загальні принципи організації праці засуджених
- •§ 7.2. Основи законодавчого регулювання праці засуджених
- •§ 7.3. Матеріально-побутове забезпечення засуджених
- •§ 7.4. Медико-санітарне забезпечення засуджених
- •Література до глави vіі
- •Питання до семінарських, практичних занять і самостійної підготовки
- •Глава VIII. Організація соціально-виховної роботи із засудженими § 8.1. Організація і основні завдання соціально-виховної роботи із засудженими до позбавлення волі
- •§ 8.2. Основні напрями, форми і методи соціально-виховної роботи із засудженими до позбавлення волі
- •§ 8.3. Організація загальноосвітнього і професійно-технічного навчання засуджених до позбавлення волі
- •§ 8.4. Участь громадських та релігійних організацій у соціально-виховній роботі із засудженими
- •Література до глави vііі
- •Питання до семінарських, практичних занять і самостійної підготовки
- •Глава IX. Порядок і умови виконання покарань, не пов’язаних із позбавленням волі
- •§ 9.1. Порядок і умови виконання покарань у виді штрафу і конфіскації майна
- •Данные о количестве осужденных к уголовному наказанию в виде штрафа
- •Данные о применении судами Украины уголовного наказания в виде конфискации имущества [2]
- •§ 9.2. Порядок і умови виконання покарань у виді службових обмежень для військовослужбовців
- •§ 9.3. Виконання покарань у виді позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу
- •§ 9.4. Порядок і умови виконання покарань у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю
- •§ 9.5. Порядок і умови виконання покарань у виді громадських робіт і виправних робіт
- •Данные о применении судами Украины уголовного наказания в виде исправительных работ [1] (тыс. Осужденных) Література до глави іх
- •Питання до семінарських, практичних занять і самостійної підготовки
- •Глава х. Порядок і умови виконання кримінальних покарань, пов’язаних з позбавленням волі § 10.1. Порядок і умови виконання покарань у виді арешту
- •Данные о применении уголовного наказания в виде ареста за 2007-2010 годы (тис. Осужденных)
- •§ 10.2. Порядок і умови виконання покарань у виді обмеження волі
- •§ 10.4. Порядок і умови виконання покарань у виді позбавлення волі на певний строк
- •§ 10.5. Порядок і умови виконання покарань у виді довічного позбавлення волі
- •Література до глави х
- •Питання до семінарських, практичних занять і самостійної підготовки
- •Глава хi. Звільнення засуджених від відбування покарання та їх соціальна адаптація § 11.1. Види і правові підстави звільнення від відбування покарання
- •§ 11.2. Звільнення у зв’язку з відбуттям строку покарання, призначеного вироком суду
- •§ 11.3. Звільнення на підставі закону про амністію та акта про помилування
- •§ 11.4. Звільнення у зв’язку зі скасуванням вироку і закриттям кримінальної справи
- •§ 11.5. Звільнення у зв’язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку
- •§ 11.6. Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання
- •§ 11.7. Звільнення на підставі хвороби
- •§ 11.8. Організація спостереження за особами, умовно-достроково звільненими від відбування покарання, і проведення з ними виховної роботи
- •§ 11.9. Адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі
- •§ 11.10. Соціальна адаптація звільнених від покарання і заходи з її забезпечення
- •Література до глави хі
- •Питання до семінарських, практичних занять і самостійної підготовки
- •Теми контрольних робіт
- •1. Підготовка до звільнення з увп
- •2. Соціальний контроль відносно осіб, які відбули покарання у виді позбавлення волі
- •Глава XII. Міжнародні стандарти поводження із засудженими і виконання кримінальних покарань за кордоном § 12.1. Історія міжнародного співробітництва у сфері поводження із засудженими
- •§ 12.2. Система чинних міжнародних актів про поводження із засудженими
- •12.2.1. Загальна декларація прав людини
- •12.2.2. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права
- •12.2.3. Європейська конвенція з прав людини
- •12.2.4. Мінімальні стандартні правила поводження з ув’язненими
- •12.2.5. Європейські тюремні правила
- •§ 12.3. Виконання кримінальних покарань за кордоном
- •Література до глави хіі
- •Питання до семінарських, практичних занять і самостійної підготовки
- •Тестові питання з навчальної дисципліни ,,кримінально-виконавче право україни”
- •Глосарій основних понять кримінально-виконавчого права
- •Авторський колектив:
- •Кримінально-виконавче право Навчальний посібник
§ 1.3. Конституція України – правова основа і джерело розвитку кримінально-виконавчого права
Конституція України (1996) – нормативний акт виняткової юридичної сили, вона є фундаментальною основою і безпосереднім джерелом національного права. Вона ґрунтується на загальнолюдських цінностях, виступає гарантом демократії, свободи і справедливості, вищих соціальних цінностей і залишається головним елементом національної правової системи. Реалізація конституційних положень пов’язана з прийняттям і розвитком як матеріальних, так і процесуальних галузей права, при цьому мова має йти не про «вмонтування» Конституції в існуюче правове поле, а про приведення його у відповідність із Конституцією 2.
Конституція України містить у собі велику кількість норм загального характеру: норм-цілей, норм-завдань, норм-принципів тощо, так що багато положень Конституції не можуть бути конкретизовані в ній самій, що впливає на зміст і форму механізму реалізації її положень, який являє собою сукупність правових та інституційних елементів в окремій сфері суспільних відносин, яка охоплює також відносини у сфері виконання кримінальних покарань.
Деякі автори, підкреслюючи, що Конституція України закріплює загальноправові (конституційні) принципи, які діють у всіх галузях права і є юридичною базою для кримінально-виконавчого права, включають до джерел кримінально-виконавчого права усю систему чинного кримінально-виконавчого законодавства (Кримінально-виконавчий кодекс України, інші кодекси і закони, нормативно-правові акти Президента України та Кабінету Міністрів України, міжвідомчі та відомчі нормативні акти з питань виконання покарань)1. Тим самим ототожнюються поняття права і законодавства у сфері виконання кримінальних покарань, так що право як самостійний соціальний феномен позбавляється його загальносуспільного призначення – відображення ідей, розроблених у політичній сфері й надання їм правової форми. У такий спосіб право зводиться до законодавчих актів держави, що заперечує значення ціннісного й сутнісного підходів до розуміння права, обмежує його розуміння суто емпіричними і формально-догматичними методами.
Спираючись на принцип верховенства права, дія якого поширюється на усі сфери суспільного життя, усі форми і методи політичної та державної діяльності, до джерел кримінально-виконавчого права доцільно віднести наступну систему ідей-принципів, які сформульовані в Конституції України і відображають основні об’єктивні потреби правового та інституційного забезпечення діяльності у сфері виконання покарань:
Визнання людини, її життя і здоров’я, честі й гідності, недоторканності та безпеки найвищою соціальною цінністю (ст. 3 Конституції України), як відображення принципу гуманізму потребує надання правової форми наступним процесам:
- удосконалення механізму відшкодування моральних і матеріальних збитків, які були заподіяні кримінальним злочином у межах відновного правосуддя;
- впровадження системи захисту усіх учасників кримінального судочинства на стадії виконання і відбування покарання (потерпілого, засудженого, персоналу установ виконання покарань);
- створення процесуальних і матеріальних умов виконання і відбування кримінальних покарань, які не спричиняють шкоду здоров’ю, життю, а також не принижують честь і гідність людини.
Визнання і дія принципу верховенства права (ст. 8 Конституції України) є одночасно і джерелом, і основним напрямком розвитку кримінально-виконавчого права та потребує надання правової форми наступних суспільних відносин, які виникають у сфері виконання кримінальних покарань:
- визначення поняття кримінально-виконавчої системи (КВС) як сукупності правових та інституційних елементів системи виконання покарань, її місця, ролі й завдань у системі національної безпеки України, боротьби зі злочинністю в системі громадського порядку, захисту прав людини, суспільства і держави;
- здійснення систематизації та кодифікації законодавства у сфері виконання усіх видів кримінальних покарань, забезпечивши відповідність законів та інших нормативно-правових актів у цій сфері Конституції України.
Згідно зі ст. 9 Конституції України, яка визнає частиною національного законодавства України чинні міжнародні договори, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України, кримінально-виконавче право України має розробити і належним чином оформити у нормативні приписи механізм правового та інституційного забезпечення процесу приведення національного законодавства у сфері виконання кримінальних покарань у відповідність із Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, з практикою Європейського суду з прав людини та Європейськими пенітенціарними правилами.
Згідно зі ст. 10–12 Конституції України, кримінально-виконавче право повинно своєчасно відображати державну політику: забезпечення всебічного розвитку і функціонування української мови; гарантування вільного розвитку, використання і захисту російської, інших мов національних меншин України; сприяння вивченню мов міжнародного спілкування, консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традиції й культури, а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності усіх корінних народів і національних меншин України, до яких належать засуджені, а також задоволення національно-культурних і мовних потреб громадян України, які відбувають кримінальні покарання поза межами держави.
Згідно зі ст. 13–14 Конституції України, кримінально-виконавче право має сприяти належному нормативному закріпленню механізму реалізації права засудженого та інших суб’єктів кримінально-виконавчих правовідносин на користування природними об’єктами права власності народу, на набуття і реалізацію права власності на землю.
Згідно зі ст. 15 Конституції України, кримінально-виконавче право має відображати принцип деідеологізації та здійснення процесу виконання покарань на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності з урахуванням обмежень свободи політичної діяльності, засуджених під час виконання і відбування кримінальних покарань.
Згідно зі ст. 16 Конституції України, в кримінально-виконавчому праві повинні бути врегульовані питання забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території органів і установ виконання покарань, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи, а також збереження генофонду українського народу.
Стаття 17 Конституції України формулює вимоги щодо заборони використання органів і установ Державної кримінально-виконавчої служби для обмеження прав і свобод громадян або з метою повалення конституційного ладу, усунення органів влади чи перешкоджання їх діяльності. Також ця стаття передбачає забезпечення соціального захисту громадян України, які перебувають на службі в Державній кримінально-виконавчій службі, а також членів їх сімей.
Частина 3 ст. 63 Конституції України встановлює, що засуджений користується всіма правами людини і громадянина за винятком обмежень, передбачених законом і встановлених вироком суду. Тому права, свободи і обов’язки людини і громадянина, перелічені в ст. 21–68 розділу ІІ Конституції України, поширюються на засуджених, при цьому кримінально-виконавче право має вичерпно визначати і нормативно закріпити зміст правового статусу засуджених відповідно до кожного конкретного виду кримінального покарання. На рівні закону необхідно закріпити комплекс обмежень права, обов’язків і законних інтересів засуджених на термін відбування кримінального покарання і застосовувати до них систему постпенітенціарних заходів.
До інших джерел кримінально-виконавчого права деякі вчені пропонують відносити також правові й політичні ідеї, доктрини, концепції, судові прецеденти і рішення міжнародних судових інстанцій, національні та релігійні особливості існування різних народів і національностей, які спираються на природне й звичаєве право. Але не існує такого суспільного або державного устрою, який би віддавав перевагу тільки одному із джерел права й нехтував іншими. Взаємний вплив і взаємне доповнення джерел права пояснюється їх природою і функціональною спорідненістю.
Прийняття у 1996 р. Конституції України визначило основні напрями розвитку права і законодавства, включаючи відносини, які виникають у сфері виконання кримінальних покарань.