- •За загальною редакцією заслуженого юриста України м. Г. Вербенського
- •Isbn 978-966-610-ххх-х © Вербенський м. Г., Бандурка о. О., Богатирьов і. Г., Пєтков в. П., Севостьянов в. П., Трубніков в. М. Уманець ю. М., 2010
- •Передмова
- •Загальна частина Глава і. Поняття кримінально-виконавчого права, його предмет, метод і місце в системі права України § 1.1. Основні засади державної політики у сфері виконання кримінальних покарань
- •§ 1.2. Поняття і принципи кримінально-виконавчого права України
- •§ 1.3. Конституція України – правова основа і джерело розвитку кримінально-виконавчого права
- •§ 1.4. Наука кримінально-виконавчого права України
- •Література до глави і
- •Питання до семінарських, практичних занять і самостійної підготовки
- •Глава іі. Кримінально-виконавче законодавство України § 2.1. Поняття кримінально-виконавчого законодавства України
- •§ 2.2. Принципи кримінально-виконавчого законодавства України
- •§ 2.3. Історія, етапи і фактори розвитку кримінально-виконавчого законодавства України
- •Література до глави іі
- •Питання до семінарських, практичних занять і самостійної підготовки
- •Глава ііі. Органи і установи кримінально-виконавчої системи України § 3.1. Поняття кримінально-виконавчої системи України
- •§ 3.2. Органи і установи виконання кримінальних покарань
- •§ 3.3. Основи управління в органах і установах виконання покарань
- •3.3.1. Організація процесу управління в органах і установах виконання покарань
- •3.3.2. Контроль в органах і установах виконання покарань
- •3.3.3. Форми і види контролю та обліку
- •§ 3.4. Прокурорський нагляд за виконанням кримінальних покарань
- •§ 3.5. Державний і демократичний цивільний контроль над органами та установами виконання покарань
- •Література до глави ііі
- •Питання до семінарських, практичних занять і самостійної підготовки
- •Глава іv. Правовий статус засуджених § 4.1. Поняття правового статусу засуджених та його закріплення в Кримінально-виконавчому законодавстві України
- •§ 4.2. Права засуджених
- •§ 4.3. Обов’язки засуджених
- •§ 4.4. Законні інтереси засуджених
- •§ 4.5. Дисциплінарна, адміністративна та кримінальна відповідальність засуджених
- •Література до глави іv
- •Питання до семінарських, практичних занять і самостійної підготовки
- •Особлива частина Глава V. Класифікація і розподіл засуджених по видах установ виконання покарань § 5.1. Поняття і критерії класифікації засуджених до позбавлення волі
- •§ 5.2. Порядок визначення засудженому виду колонії, його направлення і переміщення до місць відбування покарань
- •§ 5.3. Порядок тимчасового залишення у слідчому ізоляторі чи направлення у виправну колонію, переведення до слідчого ізолятора
- •§ 5.4. Порядок прийняття засуджених до позбавлення волі в колонії та їх облік. Структурні дільниці колонії та їх призначення
- •§ 5.5. Порядок зміни умов тримання засуджених та їх переведення
- •Література до глави V
- •Питання для самоконтролю
- •Теми контрольних робіт
- •Глава vі. Поняття і правове регулювання режиму в місцях позбавлення волі § 6.1. Поняття режиму у колоніях та його основні вимоги
- •§ 6.2. Використання технічних засобів нагляду і підстави здійснення оперативно-розшукової діяльності у виправних колоніях
- •§ 6.3. Підстави впровадження режиму особливих умов у колоніях
- •§ 6.4. Підстави застосування заходів фізичного впливу, спеціальних засобів і зброї
- •§ 6.5. Правила внутрішнього розпорядку у колоніях
- •Література до глави vі
- •Питання до семінарських, практичних занять і самостійної підготовки
- •Теми контрольних робіт
- •Глава vіі. Правове регулювання праці, матеріально-побутового і медико-санітарного забезпечення засуджених § 7.1. Загальні принципи організації праці засуджених
- •§ 7.2. Основи законодавчого регулювання праці засуджених
- •§ 7.3. Матеріально-побутове забезпечення засуджених
- •§ 7.4. Медико-санітарне забезпечення засуджених
- •Література до глави vіі
- •Питання до семінарських, практичних занять і самостійної підготовки
- •Глава VIII. Організація соціально-виховної роботи із засудженими § 8.1. Організація і основні завдання соціально-виховної роботи із засудженими до позбавлення волі
- •§ 8.2. Основні напрями, форми і методи соціально-виховної роботи із засудженими до позбавлення волі
- •§ 8.3. Організація загальноосвітнього і професійно-технічного навчання засуджених до позбавлення волі
- •§ 8.4. Участь громадських та релігійних організацій у соціально-виховній роботі із засудженими
- •Література до глави vііі
- •Питання до семінарських, практичних занять і самостійної підготовки
- •Глава IX. Порядок і умови виконання покарань, не пов’язаних із позбавленням волі
- •§ 9.1. Порядок і умови виконання покарань у виді штрафу і конфіскації майна
- •Данные о количестве осужденных к уголовному наказанию в виде штрафа
- •Данные о применении судами Украины уголовного наказания в виде конфискации имущества [2]
- •§ 9.2. Порядок і умови виконання покарань у виді службових обмежень для військовослужбовців
- •§ 9.3. Виконання покарань у виді позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу
- •§ 9.4. Порядок і умови виконання покарань у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю
- •§ 9.5. Порядок і умови виконання покарань у виді громадських робіт і виправних робіт
- •Данные о применении судами Украины уголовного наказания в виде исправительных работ [1] (тыс. Осужденных) Література до глави іх
- •Питання до семінарських, практичних занять і самостійної підготовки
- •Глава х. Порядок і умови виконання кримінальних покарань, пов’язаних з позбавленням волі § 10.1. Порядок і умови виконання покарань у виді арешту
- •Данные о применении уголовного наказания в виде ареста за 2007-2010 годы (тис. Осужденных)
- •§ 10.2. Порядок і умови виконання покарань у виді обмеження волі
- •§ 10.4. Порядок і умови виконання покарань у виді позбавлення волі на певний строк
- •§ 10.5. Порядок і умови виконання покарань у виді довічного позбавлення волі
- •Література до глави х
- •Питання до семінарських, практичних занять і самостійної підготовки
- •Глава хi. Звільнення засуджених від відбування покарання та їх соціальна адаптація § 11.1. Види і правові підстави звільнення від відбування покарання
- •§ 11.2. Звільнення у зв’язку з відбуттям строку покарання, призначеного вироком суду
- •§ 11.3. Звільнення на підставі закону про амністію та акта про помилування
- •§ 11.4. Звільнення у зв’язку зі скасуванням вироку і закриттям кримінальної справи
- •§ 11.5. Звільнення у зв’язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку
- •§ 11.6. Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання
- •§ 11.7. Звільнення на підставі хвороби
- •§ 11.8. Організація спостереження за особами, умовно-достроково звільненими від відбування покарання, і проведення з ними виховної роботи
- •§ 11.9. Адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі
- •§ 11.10. Соціальна адаптація звільнених від покарання і заходи з її забезпечення
- •Література до глави хі
- •Питання до семінарських, практичних занять і самостійної підготовки
- •Теми контрольних робіт
- •1. Підготовка до звільнення з увп
- •2. Соціальний контроль відносно осіб, які відбули покарання у виді позбавлення волі
- •Глава XII. Міжнародні стандарти поводження із засудженими і виконання кримінальних покарань за кордоном § 12.1. Історія міжнародного співробітництва у сфері поводження із засудженими
- •§ 12.2. Система чинних міжнародних актів про поводження із засудженими
- •12.2.1. Загальна декларація прав людини
- •12.2.2. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права
- •12.2.3. Європейська конвенція з прав людини
- •12.2.4. Мінімальні стандартні правила поводження з ув’язненими
- •12.2.5. Європейські тюремні правила
- •§ 12.3. Виконання кримінальних покарань за кордоном
- •Література до глави хіі
- •Питання до семінарських, практичних занять і самостійної підготовки
- •Тестові питання з навчальної дисципліни ,,кримінально-виконавче право україни”
- •Глосарій основних понять кримінально-виконавчого права
- •Авторський колектив:
- •Кримінально-виконавче право Навчальний посібник
Глава IX. Порядок і умови виконання покарань, не пов’язаних із позбавленням волі
КВК України вперше у розділі ІІ закріпив та визначив порядок і умови виконання покарань, не пов’язаних з позбавленням волі. Надаючи оцінку сучасному стану виконання покарань, не пов’язаних із позбавленням волі, слід звернути увагу на наявність у цій сфері низки невирішених проблем соціального, правового та організаційного характеру.
Серед аргументів на користь призначення покарань, не пов’язаних із позбавленням волі, слід виділити наступні: відсутність ізоляції засудженого, але присутність каральної функції з боку суб’єктів кримінально-виконавчих правовідносин; дотримання засудженим певних умов відбування покарання; збереження ним певного соціального статусу, сімейних відносин і соціальних зв’язків, професійної кваліфікації; економічна, соціальна та морально-психологічна вигідність.
Таким чином, формування у засудженого загальноприйнятих навичок поведінки дозволяє зробити висновок, що зазначені категорії засуджених мають набагато більше можливостей успішно інтегруватися в суспільство як його повноправні члени. Слід також наголосити, що суди під час призначення таких видів покарань не завжди враховують особу злочинця та інші обставини (криміногенне зараження, відсутність позитивних соціальних зв’язків, постійного місця проживання та ін.), що суттєво впливає на можливість суб’єктам кримінально-виконавчих правовідносин досягти позитивних змін у процесі корекції поведінки, виправлення та ресоціалізації таких осіб.
До покарань, не пов’язаних із позбавленням волі, відносяться: штраф; конфіскація майна; позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу; позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю; громадські роботи; виправні роботи; службове обмеження для військовослужбовців тощо.
§ 9.1. Порядок і умови виконання покарань у виді штрафу і конфіскації майна
Загальні засади призначення кримінального покарання у виді штрафу визначаються кримінальним законодавством України, зокрема ст. 53 КК України. Штраф становить собою міру кримінального покарання, що полягає у стягненні із засудженого в доход держави певної суми грошей.
Штраф – це грошове стягнення, що накладається судом у випадках і межах, встановлених в Особливій частині цього Кодексу. Його розмір встановлюється залежно від тяжкості вчиненого злочину з урахуванням майнового стану винного в межах від 30 до 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, якщо статтями Особливої частини КК України не передбачено більш високого розміру штрафу.
Штраф застосовується як основне або додаткове покарання. Штраф призначається як основне покарання у випадках, коли ця міра покарання передбачена санкцією відповідної статті КК України. Як основне покарання штраф може бути також призначений у порядку заміни виправних робіт особам, визнаним непрацездатними, та особам, які стали непрацездатними після винесення вироку. Якщо санкція статті КК України не передбачає штрафу, він може бути призначений як основне покарання в порядку переходу до більш м’якого виду покарання за наявності підстав, передбачених ст. 69 КК України, а також при заміні невідбутої частини покарання більш м’яким (ст. 82, 83 КК України) та при звільненні від покарання на підставі закону України про амністію або акта помилування (ст. 85 КК України).
Як додаткова міра покарання штраф призначається тільки тоді, коли він передбачений санкцією статті закону, за якою підсудний визнаний винним, а також при застосуванні додаткових покарань у разі звільнення від відбування основного покарання з випробуванням (ст. 75, 77 КК України).
Суд має право не призначати штраф як додаткове покарання, навіть якщо він передбачений як обов’язковий у санкції статті Особливої частини КК України.
Штраф як грошове стягнення в доход держави, що накладається судом у випадках і межах, встановлених в Особливій частині КК, є найбільш м’яким видом покарання.
За своїм змістом штраф як покарання має майновий характер. Водночас він не є відкупом винного за вчинений злочин.
Сума штрафу обчислюється, виходячи з офіційно встановленого неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Майновий стан винного є поняттям оціночним, оскільки в КК України не визначений його зміст. Для оцінки майнового стану винного слід, зокрема, враховувати розмір:
а) заробітної плати, пенсії або стипендії винного;
б) грошових доходів від його підприємницької та іншої законної діяльності;
в) доходів у вигляді відсотків за банківськими вкладами;
г) доходів від цінних паперів;
д) доходів від земельної ділянки;
е) нерухомого та іншого майна, а також брати до уваги наявність на утриманні непрацездатних осіб.
При цьому підлягають врахуванню доходи як у національній, так і в іноземній валюті, а також доходи, одержані винним у натуральній формі. Відповідно до встановленого порядку суд пропонує засудженому в місячний строк добровільно сплатити визначену вироком суму штрафу. У разі несплати штрафу його стягнення здійснюється в примусовому порядку. На підставі виконавчого листа, виданого судом, звертається стягнення на особисте майно засудженого або на частку його майна, що є у спільній власності, його заробітну плату, пенсію, інший доход, за винятком майна, що не підлягає конфіскації за судовим вироком.
Штраф як основне покарання, призначене за один із злочинів, не підлягає складанню з іншими видами покарань під час призначення покарання за сукупністю злочинів (ст. 70 КК України) та за сукупністю вироків (ст. 71 КК України), а виконується самостійно. Штраф як додаткове покарання також виконується самостійно (ч. 3, 4 ст. 72 КК України).
Застосування штрафу до неповнолітніх регулюється ст. 98 і 100 КК України. Особливості застосування цього виду покарання до неповнолітніх полягають у тому, що штраф може бути застосований лише до тих неповнолітніх, які мають самостійний доход, власні кошти або майно, на яке може бути звернене стягнення і його розмір не може перевищувати п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (ст. 99 КК України).
Порядок виконання покарань у виді штрафу передбачений главою 5 Особливої частини КВК України (ст. 26–28), яка включає норми, що містять три основні шляхи реалізації зазначеного виду покарання: 1) шляхом добровільної сплати суми штрафу засудженим у місячний строк; 2) шляхом примусового стягнення суми штрафу Державною виконавчою службою; 3) шляхом заміни несплаченої суми штрафу покаранням іншого виду.
Відповідно до ч. 1 ст. 26 КВК України, на засудженого покладається обов’язок сплатити штраф у місячний строк після набрання вироком суду законної сили та повідомити про це відповідний суд шляхом представлення документа про сплату штрафу. Тому закон перш за все надає засудженому можливість сплатити штраф добровільно. У випадку, якщо засуджений не має можливості одноразово сплатити штраф, суд за клопотанням засудженого та висновком компетентного органу може відстрочити чи розстрочити сплату штрафу на термін до 1 року.
У разі несплати засудженим штрафу у зазначений вище строк його стягнення, відповідно до ч. 2 ст. 26 КВК України, провадиться примусово Державною виконавчою службою на підставі виконавчого листа, виданого судом, який постановив вирок, з наступними особливостями: 1) у постанові про відкриття виконавчого провадження державний виконавець не встановлює строк для добровільного виконання вироку суду; 2) засуджений звільняється від сплати виконавчого збору. Примусове стягнення штрафу здійснюється державними виконавцями Державної виконавчої служби в порядку, визначеному у Законі України “Про виконавче провадження” та в Інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженій і оголошеній наказом Міністерства юстиції України від 15.12.1999 р. № 74/5 “Про затвердження Інструкції про проведення виконавчих дій”. Стягнення штрафу не може звертатися на майно, зазначене у Переліку майна, що не підлягає конфіскації за судовим вироком. Після стягнення штрафу виконавчий лист із відміткою про виконання повертається до суду, який постановив вирок.
Заміна несплаченої суми штрафу покаранням іншого виду (виправними роботами або громадськими роботами) застосовується тоді, коли неможливість оплати виникла через об’єктивні причини: відсутність заробітної плати, грошових заощаджень, майна, інших доходів, на які може звертатися стягнення. Заміна несплаченої суми штрафу іншим покаранням не допускається.
Суд може замінити несплачену суму штрафу покаранням у виді громадських робіт із розрахунку: десять годин громадських робіт за один встановлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян або виправними роботами із розрахунку один місяць виправних робіт за чотири встановлених законодавством неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, але на строк не більше двох років.
Особи, засуджені до штрафу, визнаються такими, що не мають судимості, якщо вони протягом року з дня відбуття покарання (основного та додаткового) не вчинять нового злочину (п. 5 ст. 89 КК України).
Особа, яка ухиляється від сплати штрафу, підлягає кримінальній відповідальності за ч. 1 ст. 389 КК України. Санкція зазначеної статті передбачає покарання у виді виправних робіт на строк до двох років або обмеження волі на той самий строк.
Загальні засади призначення кримінального покарання у виді конфіскації майна визначаються ст. 59 КК України. Покарання у виді конфіскації майна полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави усього або частини майна, яке є власністю засудженого.
Конфіскація майна – додатковий вид покарання, вона може бути призначена лише у випадках, спеціально передбачених в Особливій частині КВК України. Проте, навіть у тих випадках, коли конфіскація майна передбачається у санкціях норм Особливої частини КК України як обов’язкове додаткове покарання, суд, виходячи з конкретних обставин кримінальної справи, може прийняти рішення і про незастосування цього додаткового покарання. Зокрема, ч. 2 ст. 69 КК України та п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 р. “Про практику призначення судами кримінального покарання” передбачають, що при наявності декількох (не менше двох) обставин, що пом’якшують покарання, суд з підстав, передбачених у ч. 1 ст. 69 КК України, може не призначати додаткового покарання, що передбачене у санкції статті Особливої частини КК України як обов’язкове.
Конфіскація як вид покарання не застосовується до неповнолітніх (ст. 98 КК України).
За змістом ч. 1 ст. 59 КК України конфіскація як законна форма позбавлення права власності є повною або частковою. У вироку суду має бути чітко визначено ту частину майна, яка конфіскується, або перелічено всі предмети, що конфіскуються (наприклад, підприємство, що є власністю винного, його будинок, дача, автомобіль, гараж, телевізор). Заміна майна, що конфіскується, на еквівалентну грошову суму не допускається.
Конфіскація майна встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини. Корисливим тяжким або особливо тяжким злочином може бути визнано будь-який із злочинів, визначених у ч. 4 або 5 ст. 12 КК України, якщо його вчинено з корисливих мотивів. Отже, особливістю конфіскації майна є те, що вона: 1) може бути призначена лише у випадках, прямо передбачених у санкціях норм Особливої частини КК; 2) встановлена за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини.
Для забезпечення конфіскації майна накладається арешт на вклади, цінності та інше майно обвинуваченого чи підозрюваного або осіб, на яких законом покладено матеріальну відповідальність за його дії, а також вилучається майно, на яке накладено арешт.
Вилучені гроші, цінні папери та коштовності передаються за описом у фінансові органи для зберігання. Транспортні засоби описуються, опечатуються і передаються на зберігання в органи ДАІ. Будівлі описуються, і до нотаріальної контори або виконкому сільської ради надсилається лист або копія постанови про накладення арешту з приписом не засвідчувати жодних цивільно-правових угод щодо них. Невиявлення у винного на час розгляду справи у суді у майна, яке належить йому на праві власності й може підлягати конфіскації, не може бути підставою для незастосування конфіскації. Таке майно може бути виявлене на стадії виконання вироку, що набрав законної сили.
Засуджений може бути звільнений від конфіскації майна за амністією (ст. 86 КК України), а також за умови звільнення від відбування покарання з випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років (ч. 1 ст. 79 КК України), та умовно-дострокового звільнення від відбування покарання (ст. 81 КК України), якщо до дня набрання чинності закону про амністію або на день звільнення від покарання не був виконаний вирок суду в частині конфіскації майна.
Приховування майна, що підлягає конфіскації, на яке накладено арешт або яке описано, утворює склад злочину, передбаченого ст. 388 КК України.
Конфіскацію як вид додаткового покарання слід відрізняти від примусового безоплатного вилучення, яке не є видом покарання. Воно передбачено кримінально-процесуальним законодавством і полягає в примусовому безоплатному вилученні в дохід держави знарядь злочину, що належать обвинуваченому, а також грошей, цінностей, інших речей, нажитих злочинним шляхом (наприклад, ст. 176, 177, 201, 204, 208, 209, 240, 246, 248, 249, 305 КК України).
Порядок виконання покарань у виді конфіскації майна передбачений главою 11 Особливої частини КВК України (ст. 48, 49), норми якої передбачають, що суд, який постановив вирок, де зазначено як додаткове покарання конфіскацію майна, після набрання ним законної сили надсилає виконавчий лист, копію опису майна і копію вироку для виконання Державній виконавчій службі, про що сповіщає відповідну фінансову установу.
У разі відсутності у справі опису майна засудженого надсилається довідка про те, що опису майна не проводилося. Виконання покарань у виді конфіскації майна здійснюється державними виконавцями Державної виконавчої служби за місцезнаходженням майна в порядку, визначеному в Законі України “Про виконавче провадження” та в Інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженій і оголошеній наказом Міністерства юстиції України від 15.12.1999 р. № 74/5.
Конфіскації підлягає майно, що є власністю засудженого, в тому числі його частка у спільній власності, статутному фонді суб’єктів господарської діяльності, гроші, цінні папері та інші цінності, включаючи ті, що знаходяться на рахунках і на вкладах чи на зберіганні у фінансових установах, а також майно, передане засудженим у довірче управління.
Не підлягає конфіскації майно, що належить засудженому на правах приватної власності чи є його часткою у спільній власності, необхідне для засудженого та осіб, які перебувають на його утриманні. Перелік такого майна встановлюється законом України і передбачений у додатку до КК України. Зокрема, у переліку встановлюється, що не підлягають конфіскації такі види майна та предмети, що належать засудженому на правах особистої власності, необхідні для засудженого та осіб, які перебувають на його утриманні. Таким чином, конфіскація не має абсолютного характеру, оскільки мінімум майна (предмети першої потреби) не конфіскується.