14. Ознайомлення з розмірами предметів дітей 4 – 5 року життя.

У другій молодшій групі в процесі безпосереднього порівнян­ня (накладанням і прикладанням) формуємо в дітей уявлення про величину. У процесі цього діти навчаються розрізняти й позначати величину відповідними словами: різні за величиною великий - маленький, широкий ~ вузький, довгий - корот­кий, низький - високий) та однакові за величиною.

На перших заняттях, коли діти виділяють величину предме­та в цілому, порівнювання предметів здійснюється на око. Ви­користовуються предмети контрастних розмірів (різниця у роз­мірах демонстраційного матеріалу не менше ніж 10-15 см, роз­давального матеріалу - не менше 5 см). Предмети розташову­ють на одній площині, поряд. Порівнюються однорідні предме­ти: великий і маленький м'яч, велика і маленька матрьошки. Для кращого орієнтування дітей предмети добирають так, щоб вони відрізнялися кольором (формою, матеріалом) або окремим деталями. Наприклад, клоуни можуть відрізнятися тим, що у малого буде на голові шапка, а у великого – ні.

З формуванням у дітей навичок порівнювати предмети за величиною поступово зменшують відмінність у предметах за цією ознакою. Діти порівнюють предмети, які не дуже відрізня­ються за величиною (шириною, довжиною). Для цього викорис­товуються прийоми накладання і прикладання.

Наприклад, вихователь викладає на площині смужки, одна­кові за кольором та шириною, але різні за довжиною, і запитує в дітей, скільки стрічок усього. Далі він кладе довгу смужку, а зверху на неї накладає коротку (мал. 14), підрівнює кінці сму­жок ліворуч, проводить рукою вздовж смужок і пояснює: «По­дивіться, смужка, яка знаходиться зверху, закінчилася, а смуж­ка що знаходиться під нею, - продовжується. Отже, ми може­мо сказати, що вона довга, а стрічка, що лежить на ній - коротка». Просить дітей повторити слова «довга», «коротка».

Наступним кроком є організація практичної роботи дітей під керівництвом дорослого. У кожної дитини мають бути свої смуж­ки (олівці, брусочки тощо). Операції, що були пророблені вихо­вателем, тепер повторюються дітьми. Для того, щоб діти діяли свідомо, педагог ставить перед ними запитання: «Що треба зро­бити, щоб дізнатися, який із предметів більший (менший)?». За допомогою вихователя діти навчаються робити висновок. Вивчення і закріплення уявлень про довжину здійснюється про­тягом 2-3 занять.

Закріплювати знання дітей вихователь може і в природі. Наприклад, діти можуть порівняти візуально, яке дерево вище: дуб чи береза, а назбиравши листя, відібрати однакові за роз­міром (шириною, довжиною) листки тощо.

При порівнюванні предметів за висотою велике значення має руховий аналізатор. Показуючи висоту, дитина робить жест рукою знизу догори, від основи до верхнього краю предмета.

Уміння дітей порівнювати предмети за величиною закріп­люється у процесі їхньої продуктивної діяльності: у ліпленні, аплікації, малюванні, а також у процесі організації самостійної ігрової діяльності.

У дітей п'ятого року життя продовжуємо поглиблювати уяв­лення про величину предметів у цілому (великий-маленький), а також за окремими параметрами: високий, довгий, широкий. Як наочний матеріал використовуються плоскі предмети (стрічки, смужки паперу, тонкі дощечки).

Кількість предметів, що порівнюються, збільшується, а кон­трастність розмірів зменшується. По мірі вивчення чисел 3, 4, 5, 6 і т. д. для порівняння береться спочатку три предмети, потім чотири, п'ять, шість і більше. Діти вчаться розкладати їх у такому порядку: великий, більший, ще більший, найбіль­ший (або навпаки), а також за виділеним параметром: низька, вища, ще вища, найвища (і навпаки).

Діти розміщують їх від найменшого (низького, вузького, короткого) до найбільшого або навпаки - від найбільшого до найменшого, як показано у випадку з жирафами. Так, на одному із занять вихователь вчить дітей встановлю­вати співвідношення між трьома предметами за довжиною і розкладати предмети в ряд у порядку збільшення довжини, орієнтуючись на зразок; позначати співвідношення за довжи­ною словами «найдовший», «найкоротший», «довший», «ко­ротший». Педагог розміщує на фланелеграфі 2 стрічки контраст­ного розміру (з різницею за довжиною до 10 см). Запитує дітей: «Скільки стрічок? Якого вони кольору? Що можна сказати про їхні розміри?» Далі розміщує ще й третю (мал. 25) і з'ясовує, скільки їх стало. «Погляньте, у якому порядку розміщені стрічки. Яка стрічка найкоротша (найдовша)?» Викликана дитина пока­зує найдовшу і найкоротшу стрічку, називає порівнювальні роз­міри всіх стрічок по порядку: довга, коротша, найкоротша.

Можна розпочати з вимірювання об'єму. Для цього ви­користовують скляночки, чашечки, відерця та інший посуд. Основна вимога - мірок має бути багато, щоб вистачило і щоб вони були однаковими. Вихователь наповнює мірки, звертаючи увагу дітей на те, що насипати або наливати слід по вінця, але не через край. Як тільки вимірюваний матеріал (забарвлена вода, крупа, пісок та ін. буде пересипано в мірки, його пере­лічують. Як мірку краще брати прозорий посуд, щоб дітям було видно, як вона наповнена.

При ознайомленні дітей з величиною предметів широко ви­користовується руховий аналізатор: провести рукою уздовж, упоперек, знизу догори. Рука рухається далі, отже, стрічка дов­ша. Розвести руки, пальці на довжину (ширину) предмета - показати, який предмет за шириною (довжиною).