8. Писемні памятки української мови

ПАМ’ЯТКИ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ — писемні тексти, що використовуються для вивчення історії системи мови (у т. ч. її говорів) та дослідження історії української літературної мови. Серед джерел вивчення історії української мови писемні пам’ятки мають першорядне значення, адже саме вони документально засвідчують систему мови певної доби, показують, у якому напрямку розвивалися та чи ін.. Найдавнішими збереженими давньорус. текстами, які з великою достовірністю датуються, є написи на монетах Вел. кн. Володимира Святославича, карбованих 988 — 1015. У Київ. Русі функціонували дві писем.-літ. мови — старослов ‘янська мова, Ориг. давньорус. пам’ятки, крім загальносхіднослов’ян. рис, відбивають із давніх-давен і деякі місц. особливості. До 11 ст. належать тексти, що збереглися в оригіналах: післямова диякона Григорія 1057 до Остромирового Євангелія 1056 — 57, підпис 1063 дочки Ярослава Мудрого Анни — королеви Франції, т. з. Тмутороканський напис (на мармуровій плиті) 1068, післямови дяка Івана до Ізборників Святослава 1073 та 1076, кілька графіті у Софійському соборі в Києві та ін. Серед старослов’ян. текстів 11 ст. давньорус. редакції виділяються: Остромирове Євангеліє 1056 — 57, переписаний у Києві Ізборник Святослава 1073 і скомпонований тут же Ізборник 1076, Архангельське Євангеліє 1092, Путятина Мінея, Синайський Патерик, Кондакар (збірник церк. піснеспівів) Деякі ориг. пам’ятки 12 ст. збереглися у пізніх списках: «Повість временних літ» та «Поученьє» Володимира Мономаха — у складі Лаврентіївського літопису 1377; Київський літопис як частина Іпатського літопису бл. 1425; «Хоженьє» ігумена Данила (опис подорожі 1106 — 07 до Палестини), найдавніші списки якого належать до 15 ст.; «Моленіє» Данила Заточника, найдавніші списки якого належать до 16 ст.; твори Кирила Туровського, списки деяких — від 13 ст.; «Слово о полку Ігоревім», яке дійшло тільки в першодруку 1800, та ін. Джерелами вивчення укр. мови 14 — 15 ст. є насамперед пам’ятки ділового письменства — грамоти з різних територій, де жив укр. народ До кін. 15 — поч. 16 ст. належать переклади окр. частин Біблії — Пісні пісень із коментарем, пророцтв Даниїла, притч Соломонових, Плачу пророка Єремії, Книги Есфір, Псалтиря. Окремо стоїть редакція 15 ст. Київського патерика. Серед церковнослов’ян. текстів, де наявні риси укр. мови 15 ст. — Лаврське Євангеліє середини — 2-ї пол. 15 ст. та Київський Псалтир 1397, книги, що вийшли 1491 в Кракові з друкарні Фіоля Швайпольта. Писемні пам’ятки — не лише основа дослідження історії мови, вони є важливими, а нерідко й єдиними джерелами вивчення історії, л-ри, етнографії, науки та ін. галузей духовної культури. Видання пам’яток роблять доступними для широкого кола дослідників тексти, що зберіг. у різних книгосховищах й архівах.

9. Звуковий склад праіндоєвропейської мови.

Фонетичну систему давні східнослов'янські діалекти  успадкували від спільнослов'янської доби, а звуковий склад  спільнослов'янської мови розвинувся на тій основі, яка склалася раніше, ще в праіндоєвропейський період. Голосні звуки. У системі голосних  праіндоєвропейської мови пізньої доби розрізнялися короткі і довгі звуки, а саме:  [є]  Іа] - [а]  16] -151 їй] - їй].  Крім того, до її складу входили дифтонги, які теж були  короткими й довгими:  а) короткі — еі, еи, аі, аи, бі, би;  б) довгі — еі, еи, аі, ЄЦ, бі, би.  У функції голосних вживалися в праіндоевропейській мові  також складотворчі сонанти [г], [1], [т], [п], тому й вони належали до її системи вокалізму. Складотворчі сонанти, як і всі інші  голосні звуки, теж поділялися на короткі й довгі: Ігі — [г], [1] — ЦІ, [т]-[т],[д]-1п].  Найсуттєвішою особливістю індоєвропейських голосних було те,  що вони протиставлялися не тільки за своєю якістю — [а] — [о], [о] — [її], [є] — [і], [аі] — [оі], [г] — [І]..., а й за часокількістю, тобто за ознакою витраченого часу на їх вимову, ступеня їх подовженості — [а] — [а], [б] — [б], [аі] — [аі], [г] — [г].... І якісні,  і кількісні ознаки всіх одиниць, що входили до системи голосних, виконували в мові фонематичну функцію, отже, ці одиниці складали фонологічну систему праіндоєвропейського вокалізму.  Приголосні звуки. Система праіндоєвропейського консонантизму складалася з таких звуків:  1. Губних — [Ь], [ЬЬ], [р], [рЬ], М, [ці. 2. Передньоязикових, серед яких розрізнялися:  а) зубні — ОД, [сШ], Щ, [Ш], М, И; б) носові — [&], [ті; ** ^  в) плавні— ИЬ [гТГ  3. Середньоязикових — []], [і].  4. Задньоязикових, у складі яких були:  а) чисті — [§], [к], [§Ь], [кЬ]; б) лабіалізовані — ІеЧ, [кЧ, [ЙЬ], ІкЧіІ;  в) палаталізовані — [?'], [к'І.  Проте єдиного погляду на кількість праіндоєвропейських   приголосних у мовознавчій науці ще немає. Індоєвропейські приголосні характеризувалися придиховою артикуляцією, а [?3Ь], [ЮТі] — лабіально-придиховою. Однак і питання проіндоєвропейські   придихові теж досі лишається в науці дискусійним. Так, С. Б.  Бернштейн припускав, що давній індоєвропейській мові були відомі лише придихові дзвінкі, та й то не всім її діалектам, а лише  окремим з них, причому спершу не як самостійні фонеми, а як позиційні варіанти непридихових фонем  Як і в сучасних індоєвропейських мовах, приголосні  розподілялися на сонорні і шумні. До сонорних належали Іг], [1], [ті,- [п], І\*г], Г)'], а решта були шумні, з них: а) дзвінкі — [Ь], [ЬЬІ, [сі], ІйЬ], Ігі [&], ІФІ [8Д], ІЄЇЇЬ], [§']; б) глухі - [р], ІрЬ], Ш, ШіІ, [з], [кі, [Ш, [кЧ, ІкЧі], [кЧ. Губні приголосні [Ь], [ЬЬ], [р], [рЬ], зубні [сі], [сШІ, [І], [ІЬІ й усі задньоязикові артикулювалися як проривні, а зубні [г] і [зі — як щілинні. Приголосний [XV] і [и] та []] і [і] співвідносились між собою як фонетичні варіанти, артикуляція яких була дуже близькою одна до одної; при посиленні артикуляції [ц] цей звук переходив у [чі]9 а при посиленні артикуляції [і] виникав приголосний І]]. Внаслідок різних фонетичних змін, що відбувалися на  спільнослов'янському грунті, системапраіндоєвропейського вокалізму і консонантизму зазнала суттєвої якісної і кількісної перебудови, а це зумовило витворення на її основі нової, власне, спільнослов'янської фонетичної системи, яка з деякими відмінностями пізніше  відклалася й у східнослов'янських діалектах, будучи властивою їм на ранньому етапі їх розвитку. Звукові процеси в спільнослов'янській мові відбувалися не в один час, окремі з них, найдавніші, виявилися ще в тих діалектах давньої індоєвропейської мови, на основі яких сформувалася  спільнослов'янська мова; результати їх можуть бути спільними й з  іншими індоєвропейськими мовами