31. Подовження давніх (етимологічних) (о), (е).

Давні етимологічні голосні о і е зазнали подовження у східнословянських діалектах у новому закритому складі який утворився після занепаду в наст складу після занепаду йора і їра. Таке подовження належить до компенсації бо втрата голосу яка припадає на вимову зредукованих у процесі поступового скорочення останніх і їх наст занепаду передавалася на о і е поперед складу (волҌ – вол, ножька- ножка)Початок нового подовження о і е збігається в часі з початом скорочення йора і їра а досягає своєї кульмінації із процесом занепаду у слабкій позиції . Секундарні або нові о і е не могли піддаватися впливу компенсованому подовженні тому що вокалізація завершується коли завершується процеє подовження етимологічні о і е.Секундарні о і е в новому закритому складі й етимологічні о і е за тих самих умов ніколи не збігалися в часі. Тоді коли розвивалися секундарні о і е з ы ы йора етимологычны о і е були вже подовженні. Подовження е в новому закритому складі написаним літери ять на е у позиції перед помякшеним приголосним за яким занепав зредукований ь. Це так званий новий ять(кам(ять)нь, рем(ять)нь). У процесі перед складом коли занепав йор супроводжуються лабіалізацією внаслідок регресивної асиміляції тобто зміною голосний о короткий (жєнҌка – жонка). Компенсаційне подовження перед зредукованим найяскравіше виявилось в українській мові і частково у суспільстві з нею словянських мовах. Процес подовження етимологічних о і е перед зредукованим голосним в слабкій позиції найраніше почався ймовірно вгалицько – волинському мовному ареалі де почали зникати слабкі зредуковані

32. Розвиток приставного (і). Ст 165

Приставний [і] розвивався в південно-західнихдіалек- тах перед сонорними приголосними (крім [н]) на початку слова, якщо після них стояв зредукований [ь], [ъ] у слабкійпозиції:ръ-жа—>р-жа—>іржа. Часокількісне скорочення [ь], [ъ] відобразилося на якості сонорного, який посилив своє звучання. Із часом за рахунок цього звучання виокремився приставний [і]. Це явище зрідка засвідчують давньокиївські пам'ятки: Ильвовские (Українські грамоти XV ст.),иръжавит (БібліяСкорини). Деякі слова з приставним [і] набули нормативного статусу: імла, іржа; частина зафіксована в діалектах: імховий, Іржищів. Інша природа і в прийменнику исъ (тут [і] виник за аналогією доизъ, де [і] — етимологічний), у дієсловіішов [і] теж з'явився аналогійно: у дієсловііти [і] — праслов'янський. Перед сонорними р, л, м внаслідок зникнення після них редукованих у слабкій позиції і утрати їх складотворчості виник приставний [i]: ръжа  ржа  іржа, мьгла  мгла  імла Подовження приголосних – характерна риса української мови - є наслідком асиміляції [й] м’якими приголосними. Це явище теж пов’язане із занепадом редукованих: жить~  жити~ (житийе)  житйе  житте  житта  життя У письмових пам’ятках асиміляція [й] м’якими приголосними засвідчується в поодиноких словах у ХIV-XV ст., а значне ширше – з XVI ст. Дифтонг [ie] (h), що був властивий давньоруській мові, в період формування мови українського народу змінився на звук [i] у XII-XIIIст.: лhсъ – ліс, лhто - літа, дhдъ – дідЦей голосний [i] в українській мові не чергується з іншими звуками. В російській і білоруській мовах йому відповідає звук [e], який не змінюється в [o] (не лабіалізується): рос. лес, лето, дед; блр. лес, лета, дед

Відмінність рефлексації колишнього h в сучасних східнослов’янських мовах зумовлена неоднаковою вимовою його ще в діалектах давньоруської мови: в одних діалектах з більшою силою вимовлявся перший компонент дифтонга [ie]  дід, в інших – другий [ie] – дед. Отже, український звук [i] має подвійне походження: Звук [i], який походить з етимологічних [o], [e], чергується з цими звуками, при зміні слова (віз-воза, піч-печі), а [i] < h ніколи не чергується з цими звуками (дід-діда, діду...) Усвідомивши це, можна легко встановити староукраїнські чи давньоруські форми сучасних слів зі звуком [i]: стіл  столъ (і < o); сім < семь (і < е); хліб < хлhбъ (і < h).