Family-ukr-WEB

Рис. 1.2.9. Дітність жінок із різним рівнем освіти в Україні у 2001 р. (на 1 жінку відповідного віку і рівня освіти)

Джерело: дані Всеукраїнського населення 2001 р.

Таким чином, як групування домогосподарств за числом наявних дітей, так і розподіл жінок за кількістю народжених дітей свідчать про посилення в Україні тенденцій одно- і дводітності. Ці тенденції є більш вираженими у міських поселеннях, але швидкі темпи зростання частки домогосподарств з однією дитиною у сільській місцевості поступово нівелюють міжпоселенські відмінності. Водночас спостерігається різниця між показниками дітності жінок із різним рівнем освіти: середня кількість дітей у більш освічених жінок зазвичай є меншою.

1.3. Основні процеси формування сімейної структури населення

Сім’я – це не тільки основний осередок суспільства, але й одна з найбільш складних систем, що самоорганізується, соціальний організм, який постійно змінюється відповідно до внутрішньої логіки свого розвитку29. Водночас, згідно з влучним визначенням А. Волкова, сім’я є своєрідним згустком, полем взаємодії усіх демографічних процесів30. Усі проблеми соціально-демографічного розвитку безпосередньо пов’язані з процесами

29Герасимова И. А. О влиянии социально-демографической структуры семьи на уровень ее благосостояния // Демографические процессы в СССР.- М.: Наука, 1990. – С. 77.

30Волков А. Г. Семья объект демографии. – М.: Мысль, 1986. – С. 13.

30

утворення, функціонування, розвитку та трансформації сім’ї і при цьому знаходять відображення у змінах сімейної структури населення.

Сімейний склад населення є узагальнюючим результатом взаємодії демографічних процесів, еволюції (змін) сімейних відносин та соціальноекономічних чинників. Сімейний склад населення «накладається» на його статево-вікову структуру, тому природний рух населення, співвідношення кількості народжень та смертей на життєвому шляху декількох поколінь безпосередньо визначають кількість членів сімей, які об’єднані у різні сімейні формування.

Народжуваністьвпливаєнасімейнийскладнаселенняяк безпосередньо, оскільки від її рівня залежить одна з найважливіших характеристик сімейної структури населення – кількість сімей з дітьми, їх розмір та розподіл за кількістю дітей, так і опосередковано, формуючи віковий склад населення, що лежить в основі сімейної структури31. Щорічне зростання кількості народжень, яке має місце в Україні з 2002 р., зумовило збільшення частки сімей, в яких проживають діти віком до 3 років, а з 2007 р. – і сімей, які виховують дітей віком 3–6 років (табл. 1.3.1).

Таблиця 1.3.1. Розподіл сімей з дітьми за кількістю та віком дітей у їх складі, %

Джерело: дані вибіркових обстежень умов життя домогосподарств Держкомстату України.

* В одній сім’ї можуть виховуватись діти різного віку, тому сума часток сімей з дітьми різного віку є більшою за 100%.

Однак результати вибіркових обстежень, що проводяться Держкомстатом України, не зафіксували ані помітного зростання питомої ваги

31 Населення України. Народжуваність в Україні у контексті суспільнотрансформаційних процесів. – Київ: АДЕФ-Україна, 2008. – С. 181-184.

31

домогосподарств з дітьми серед усіх домогосподарств країни, ані збільшення кількості сімей, які виховують двох і більше дітей. За даними цих обстежень, у 2004 р. у 37,2% домогосподарств проживали діти віком до 18 років, у 2008 р. – у 37,8%; частка однодітних серед домогосподарств з дітьми збільшилася за цей період з 65,7% до 70,9%32. Це пов’язано зі зменшення загальної чисельності дітей віком до 18 років, що тривало всі роки існування незалежної української держави (рис. 1.3.1), та продовжувалось і в 2008 р.: з 01.01.2008 р. до 01.01.2009.р. чисельність дітей скоротилась на 1,7% що є наслідком уже довготривалої тенденції обмеження кількості народжених у сім’ях однією дитиною. Наразі зростаюча кількість народжених не компенсує зменшення чисельності дітей внаслідок їх природного переходу за віком до групи молоді (18 років і старше).

14000000

0 2 3 5 6 12 13 17

12000000

10000000

8000000

6000000

4000000

Рис. 1.3.1. Чисельність дітей віком до 18 років в Україні за основними віковими групами станом на початок 1990-2009 рр., осіб

Джерело: дані Держкомстату України

Демографічне старіння, що відбувається у сучасному світі внаслідок низької народжуваності та збільшення середньої тривалості життя (тобто сучасного співвідношення режиму народжуваності й смертності), змінює сімейну структуру – збільшується частка самотніх одинаків похилого віку, літніх подружніх пар тощо. Специфіка перебігу цього процесу в Україні в

32 Основні соціально-демографічні характеристики домогосподарств України у 2004 році. Статистичний бюлетень. – К.: Держкомстат України, 2000. – С. 15, 19; Соціально-демографічні характеристики домогосподарств України у 2008 році. Статистичний збірник. – К.: Держкомстат України, 2008. – С. 12, 15.

32

останні десятиліття визначається тим, що він відбувається на тлі низької народжуваності, але в умовах скорочення середньої тривалості життя або ж переважання стагнаційних тенденцій у царині смертності.

За даними вибіркових обстежень умов життя домогосподарств, що здійснюються Держкомстатом, 24,3% індивідуальних домогосподарств у 2008 р. складались з однієї особи, при цьому у 70,3% з них ця особа була непрацездатного віку33. На момент проведення Всеукраїнського перепису населення2001р.майжечвертьнаселеннявіком60роківістаршепроживала самотньо, за межами сім’ї, а серед осіб віком 70 років і старше – майже третина. Більшість самотньо проживаючих осіб похилого віку (близько 80%) – жінки (табл. 1.3.2) і ця статева диспропорція зумовлена значно вищою середньою тривалістю життя українських жінок, ніж чоловіків, за рахунок надлишкової смертності чоловіків віком 25–64 роки з максимумом

увіці 35–45 років34.

Таблиця 1.3.2. Частка чоловіків і жінок серед членів індивідуальних домогосподарств, що складаються з однієї особи, %

Джерело: дані Всеукраїнського перепису населення 2001 р.

За розрахунками фахівців Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України, різниця у очікуваній середній тривалості життя при народженні чоловіків і жінок наразі становить в цілому по Україні понад 11 років, а у сільській місцевості – майже 13 років (табл. 1.3.3).

33Соціально-демографічні характеристики домогосподарств України у 2008 році. Статистичний збірник. – К.: Держкомстат України, 2008. – С. 11, 20.

34Смертність населення України у трудоактивному віці. – К.: Ін-т демографії та соціальних досліджень НАН України, 2007. – С. 66-67.

33

Таблиця 1.3.3. Різниця у тривалості життя при народженні чоловіків і жінок України у 1992–2008 рр., років

Джерело: за таблицями смертності, побудованими фахівцями Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України

Надсмертність чоловіків безпосередньо впливає на сімейний склад населення, збільшуючи чисельність вдів, більшість яких проживає самотньо або у неповних сім’ях. На момент Перепису 2001 р. самотньо проживало 1829, 5 тис. жінок–вдів, у той час як самотніх чоловіків–вдівців було 338,3 тис., тобто у 5,4 раза менше.

Першим кроком до створення нової сім’ї є шлюб, і від рівня шлюбності населення безпосередньо залежить, скільки нових сімейних осередків35 з’явиться у певному році. Традиційно високий рівень шлюбності українського населення, що зберігається і на початку ХХІ сторіччя, є запорукою постійного

35Сімейний осередок – одиниця, що складається з подружньої пари з дітьми чи без дітей або з матері (батька) з дітьми. – Домогосподарства України. Домогосподарства за типами та кількістю дітей (за даними Всеукраїнського перепису населення 2001 року). – К.: Держкомстат України, 2004. – С.5.

34

Після зниження рівня шлюбності у 1990-ті рр., в Україні з 2001 р. спостерігається сприятлива тенденція до підвищення рівня шлюбності. У 2007 р. загальний коефіцієнт шлюбності (кількість зареєстрованих шлюбів у розрахунку на 1000 осіб) становив 9,0‰, що є одним із найвищих показників у Європі. У міських поселеннях цей показник дорівнював 10,0‰, тобто піднявся до рівня 1991 р., у сільській місцевості – 6,7‰, що становить лише 80%відрівня1991р.(останнєзумовлюється значнимпостаріннямсільського населення)36.Кривашлюбностімаєхвилеподібнийвигляд,оскількивисокосні роки в Україні традиційно вважаються несприятливими для створення нової сім’ї, саме тому у предвисокосному 2007 р. спостерігався сплеск шлюбності, а у високосному 2008 р. її абсолютні та відносні показники знизилися, зокрема загальний коефіцієнт шлюбності становив лише 7,0‰ (рис. 1.3.3).

36Населення України. Соціально-демографічні проблеми українського села. – Київ: Ін-т демографії та соціальних досліджень НАН України, 2007.– С. 25-35.

35

Для сучасної моделі шлюбної поведінки характерним є підвищення віку взяття шлюбу, «відкладання» останнього до завершення періоду соціалізації

– здобуття освіти, професії, певного соціального статусу. У 2008 р. порівняно з 2001 р. середній вік реєстрації шлюбу збільшився у чоловіків з 29,6 до 30,2 років, у жінок – з 26,7 до 27,3 років, тобто на 0,6 року; а середній вік реєстрації першого шлюбу – у чоловіків з 25,4 до 26,3 років, у жінок – з 22,8 до 23,7 років, тобто на 0,9 року (табл. 1.3.4).

Таблиця 1.3.4. Середній вік взяття шлюбу в Україні у 2001-2008 рр., років

Джерело: дані Держкомстату України та авторські розрахунки за ними

36

Підвищення віку взяття шлюбу є фактором, що певною мірою «гальмує» оновлення сімейної структури. Однак слід зазначити, що в Україні шлюб залишається «молодшим», ніж у більшості європейських країн, тобто укладається у більш ранньому віці: в 2007 р. у 16 % зареєстрованих в нашій країні шлюбів наречена була молодше 20 років, а у Італії, Іспанії, Норвегії, Швеції, Чехії – у 2% зареєстрованих шлюбів, у Польщі, Португалії, Латвії, Словаччині, Естонії – 4-6%.37

Хоча орієнтованість на шлюб населення залишається високою, про що свідчать і коефіцієнти шлюбності, і шлюбна структура населення, і дані вибіркових соціально-демографічних обстежень38, однак шлюби в Україні характеризуються нестабільністю, високою ймовірністю розлучення. Загальний коефіцієнт розлучуваності (кількість зареєстрованих розлучень у розрахунку на 1000 осіб) у 2006–2007 рр. дорівнював 3,8 ‰, у 2008 р.

– 3,6‰. За рівнем цього показника Україна є одним із лідерів в Європі, де вона поступається лише Росії. Значно вищим є рівень розлучуваності населення у міських поселеннях (у 2008 р. – 4,1‰), ніж у сільській місцевості; однак традиції міцного шлюбу серед сільського населення поступово слабшають, і різниця за коефіцієнтами розлучуваності між містом і селом зменшується (рис. 1.3.4).

37Розраховано за: Demographic Yearbook 2007, table 22. - http://unstats.un.org/unsd/demographic/products/dyb/dyb2007.htm

38Шлюб, сім’я та дітородні орієнтації в Україні. – Київ: АДЕФ-Україна, 2008. – C. 88-95.

37

Коефіцієнт несталості шлюбу (співвідношення кількостей розлучень і шлюбів, зареєстрованих у певному році), що показує, яку частину річного приросту подружніх пар «руйнує» розлучуваність, у 2007 р. становив 42,8% (43,6% у містах і 40,2% у сільській місцевості), у 2008 р. – 51,8% (у містах і селах, відповідно, 52,7% і 49,2%). Його динаміка значною мірою є дзеркальним відображенням «хвиль» кривої шлюбності, оскільки у високосні роки коефіцієнт несталості шлюбу зростає внаслідок різкого зменшення кількості шлюбів, а у передвисокосні роки – знижується за рахунок його підвищення. Після 2001 р. у цілому простежується сприятлива тенденція до зниження цього коефіцієнта по Україні, але лише за рахунок міських поселень (рис. 1.3.6).

38

Рис. 1.3.6. Коефіцієнт несталості шлюбів (кількість розлучень/кількість шлюбів) в Україні у 1991-2008 рр., %

Джерело: Авторські розрахунки за даними Держкомстату України

Сім’ї, що руйнуються внаслідок розлучення подружжя, не зникають, а змінюють свою структуру і тип. Відбувається дроблення повної сім’ї з шлюбним ядром за різними сценаріями: на неповну сім’ю і домогосподарство, в якому проживає одна особа, або на дві неповні сім’ї тощо. Крім того, повернення чоловіка і жінки у стан безшлюбності означає можливість початку нового сімейного циклу, тобто взяття нового шлюбу і, відповідно, створення нового сімейного осередку. Ймовірність повторного шлюбу значно вища у чоловіків, ніж у жінок: за нашими розрахунками, спеціальний коефіцієнт шлюбності повторного одруження (кількість шлюбів на 1000 осіб у післяшлюбному стані, тобто овдовілих і розлучених, дані про чисельність яких є у матеріалах переписів населення) для чоловіків у 2001–2002 рр. дорівнював 46,3‰, для жінок – 12,5‰. Це пов’язано зі складністю для розлученої жінки, яка зазвичай залишається з дітьми, влаштувати своє особисте життя та статевими диспропорціями на шлюбному ринку, зумовленими надсмертністю чоловіків.

Ймовірність розлучення існує на різних етапах шлюбу, для шлюбів різної тривалості. За 2001–2008 рр. показники середньої та медіанної тривалості шлюбів, які розпалися, дещо знизились, що обумовлено поступовим зростанням абсолютної кількості та частки розлучень з невеликою тривалістю шлюбу – 0–4 роки, а серед них – насамперед, із тривалістю до 2 років, і їх зменшенням щодо шлюбів тривалістю 5–14 років (табл. 1.3.5).

39