Family-ukr-WEB

партнерства. Хоча нові форми шлюбних відносин – незареєстрований шлюб, дистанційний шлюб – стають звичною формою шлюбних стосунків, однак найпоширенішою формою організації шлюбних відносин між чоловіком та жінкою в Україні залишається офіційно зареєстрований шлюб (88% опитаних жонатих чоловіків і заміжніх жінок перебувають у цій традиційній формі шлюбу). Серед тих же, хто має постійного сексуального партнера, але не перебуває у зареєстрованому шлюбі, половина визнає свій союз шлюбним (незареєстрований шлюб), інша ж половина – не вважає його шлюбом. Незареєстрований шлюб в Україні у більшості випадків є випробувальним етапом перед реєстрацією стосунків, після якого союз або офіційно реєструється, або розпадається.

Населення країни демонструє високий ступінь прихильності до основних сімейних цінностей: переважна більшість осіб дітородного віку оцінює їх роль у своєму житті як «дуже важливу» або «скоріше важливу». Дослідження підтвердило, що більшість населення України у дітородному віці проживає у складі сім’ї (майже 95% респондентів – у сім’ї, лише 5%

– самотньо). Результати аналізу дають підстави стверджувати, що сімейні особи більшою мірою задоволені обставинами власного життя, аніж ті, хто проживає самотньо, причому чоловіки дещо гірше переносять самотність, аніж жінки, так само як і сільські жителі – порівняно з городянами.

Отримана інформація про сімейний стан респондентів дала змогу вперше у міжпереписний період проаналізувати поширеність різних типів сімей в сучасній Україні (у тому числі у різних типах поселень та серед представників різних соціально-професійних груп). Більшість респондентів проживає у нуклеарній сім’ї – простій чи розширеній (тобто у сім’ї, яка складається з шлюбної пари з дітьми або без дітей, іноді – з одним із батьків подружжя чи іншим родичем). Складні сім’ї, в яких разом проживають кілька шлюбних пар, зустрічаються нечасто, водночас значного поширення набули неповні сім’ї з дітьми (тобто сім’ї без шлюбного ядра). Кожна четверта сім’я з неповнолітніми дітьми у нашому дослідженні – це неповна або реструктурована сім’я, тобто ті сім’ї, в яких традиційні відносини діти–батьки тією чи іншою мірою деформовані.

Результатиобстеженнядализмогутакожпорівнятифінансовестановище різних типів сімей в сучасній Україні за самооцінкою респондентів і на цій основі дійти висновку, що найбільш проблемними з точки зору матеріальної забезпеченості є неповні сім’ї з дітьми.

Аналіз питань щодо формування певної структури лідерства та розподілу обов’язків у сучасній українській сім’ї на матеріалах обстеження показав, що трохи більше половини опитаних (з тих, які перебувають у шлюбі) вважають головою своєї сім’ї чоловіка, двоє з кожних п’яти позиціонують власну сім’ю

як егалітарну, в якій чоловік і дружина все вирішують спільно, решта ж

240

(8%) визнали головою сім’ї дружину. У більшості сімей респондентів чоловік виступає основним годувальником, що і є економічною основою його ролі як голови сім’ї. За даними обстеження, більш ніж у 3/5 сімей респондентів годувальником є чоловік, в 1/3 сімей – обидва члени подружжя, а менш ніж

у5% – дружина. Але слід зазначити, що роль голови сім’ї визначається не тільки заробітками її членів: частка егалітарних сімей, в яких усі питання вирішуються спільно, є більшою, ніж сімей з двома годувальниками. Отже, у певній частині домогосподарств респондентів відносини у сім’ї є рівноправними, хоча один із членів подружжя заробляє значно більше. Частка сімей, в яких головує жінка, є більшою, ніж тих, де вона виступає основним годувальником.

Проведене дослідження ще раз підтвердило, що основні обов’язки з ведення домашнього господарства, догляду за дітьми в українських сім’ях покладаються на жінку. Майже у 70% сімей респондентів дружина є основним виконавцем хатньої роботи: приготування їжі, прибирання, прасування, прання, догляду за дітьми, що зумовлює гостроту проблеми «подвійної зайнятості» жінок. Чоловіки беруть на себе майже у повному обсязі лише обов’язки по ремонту (дрібному побутовому і помешкання) та майже нарівні з дружинами відповідальні за ведення сімейного бюджету, планування відпустки, вирішення питань накопичення коштів.

Як показують результати соціально-демографічного обстеження «Сім’я і сімейні відносини», половина осіб дітородного віку планує мати дві дитини

усім’ї, що, поряд з відповідями респондентів стосовно бажаної кількості дітей та відповідними даними минулорічного соціально-демографічного обстеження «Сім’я і діти» (2008 р.)1 підтверджує переважаючу орієнтацію на дводітну сім’ю в Україні. В обстеженні 2009 р. порівняно з 2008 р. частки респондентів, зорієнтованих на однодітність та бездітність, підвищились. Відповідно частки тих, хто запланував народити дві або три дитини зменшились, що, найімовірніше, є реакцією населення на дестабілізацію соціально-економічної ситуації у країні з кінця 2008 р.Середнязапланована кількість дітей за підсумками обстеження 2009 р. становить 1,76 дит. проти 1,82 дит. у 2008 р. У загальній сукупності респондентів, які мають чіткі репродуктивні плани на майбутнє, наразі кожен п’ятий не бачить для себе можливостей задовольнити повною мірою потребу у бажаній кількості дітей.

Зв’язок дітородних орієнтацій з освітнім рівнем респондентів виявився слабким, а от залежність бажаної кількості дітей у опитаних від дітності сімей, в яких вони виховувались, простежується доволі чітко. Респонденти з

1Підсумки цього соціально-демографічного обстеження, проведеного у квітні 2008 р., детально висвітлено у виданні «Шлюб, сім’я та дітородні орієнтації в Україні» – К.: AДЕФ-Україна, 2008. – 256 с.

241

багатодітнихсімейбільшоюмірою,ніжінші,налаштованіматитрьох,чотирьох або більше дітей. Частка ж тих, хто навіть за наявності усіх необхідних умов хотів би мати лише одну дитину, найбільша у респондентів, які свого часу виховувались в однодітній сім’ї.

Дітородні плани респондентів на найближчу перспективу значною мірою залежать від очікуваних ними змін матеріального становища їх сімей. Опитані, які передбачають підвищення рівня свого добробуту, більшою мірою налаштовані на народження дитини у найближчі три роки. Попри різні очікування щодо змін матеріального становища у найближчі роки, які зафіксовано у респондентів із різних типів поселень, частки опитаних, які планують народити дитину у найближчі три роки, у міських і у сільських жителів практично однакові.

Результати обстеження «Сім’я і сімейні відносини» виявили, що найвагомішимиперепонамидлянародженнябажаноїкількостідітейвУкраїні наразі є недостатністьматеріальногозабезпеченнясім’їта відсутність належних житлових умов. Показово, що у порівнянні з попереднім соціально-демографічним обстеженням «Сім’я і діти», респонденти посилаються на ці обставини ще частіше. Поширення песимістичних настроїв щодо оцінки власних спроможностей у справі утримання й виховання нащадків демонструє збільшення частки респондентів дітородного віку, які вказують на неможливість створення необхідних умов для забезпечення майбутнього дітей як перепону для народження бажаної їх кількості. При цьому частота вибору вищезазначених факторів підвищується мірою збільшення бажаної кількості дітей.

Більшістьреспондентів,якімаютьдітей,уціломузадоволеністосунками зісвоїмидітьми.Опитанізоднієюдитиноюпереважно«цілкомзадоволені»

відносинами з дітьми, тоді як дводітні та трьохдітні респонденти здебільшого «скорішезадоволені»ними. Частка тих, хто вказав, що між ним і його дітьми немає порозуміння, є порівняно невеликою, але частота вибору негативної відповіді підвищується із збільшенням кількості дітей у респондента.

Значна частина респондентів самостійно (без будь-якої сторонньої допомоги) вирішує проблеми щодо матеріального утримання своїх дітей. При цьому «матеріальну незалежність» від родичів здебільшого демонструють чоловіки. Жінки більш охоче вказують на регулярну допомогу своїх рідних батьків, в той час як чоловіки частіше оцінюють матеріальну допомогу власних батьків як епізодичну. Серед багатодітних респондентів найбільшою виявилась частка тих, хто заявив про відсутність допомоги з боку найближчих родичів в утриманні дітей.

В усіх видах діяльності, пов’язаної з доглядом і вихованням дітей,

основними виконавцями відповідних обов’язків в українських сім’ях є переважно жінки. У ході аналізу розподілу обов’язків у сім’ї з догляду за

242

дітьми ми дійшли висновку, що пасивність чоловіків спонукає багатьох жінок до підвищення активності, яка у царині догляду за дітьми за своєю суттю і виявом є тотожною одноосібній відповідальності матері за здоров’я і безпеку своїх дітей.

Серед шляхів вирішення проблем, пов’язаних з організацією догляду за дітьми дошкільного віку та їх вихованням, більшість респондентів віддає перевагу запровадженню гнучкого графіку роботи дитячих садків, який давав би змогу поєднувати виховання дитини вдома з її перебуванням

удитячому дошкільному закладі неповний день (або тиждень). Форма домашнього виховання із залученням сторонньої людини (няні) знайшла найменше прихильників.

Типовоюрисоюсьогоденняєвідокремленнядорослихдітейвідсім’їсвоїх батьків, їх проживання в окремому домогосподарстві. Цей процес дроблення сімей на заключних етапах їх життєвого циклу знайшов своє відображення

увідповідях респондентів: лише 6% з них вважають, що дорослим дітям краще проживати разом зі своїми батьками. Однак окреме проживання не означає втрату сімейних зв’язків: менш ніж 28% респондентів зазначили, що відстань між помешканнями батьків і дітей не має особливого значення. Переважаючою ж є група респондентів (їх майже 40%), котрі вважають, що дорослі діти мають проживати окремо, але недалеко, тобто можливість тісного спілкування має бути збережена. Значною є й частка опитаних, які схиляються до того, що діти мають проживати з батьками лише до того часу, поки не створять власну сім’ю (28%). Більшою мірою налаштовані на окреме проживання батьків і дорослих дітей городяни, селяни ж дотримуються більш консервативних поглядів, що пов’язано як з традиціями, так і з особливостями сільського способу життя: селянське господарство потребує робочих рук, і великі сім’ї у цьому плані є більш ефективними.

Більшість осіб дітородного віку задоволені стосунками зі своїми батьками, незначною є частка тих, у кого відносини з власними батьками не склалися. Однак спостерігається суттєва різниця в оцінках стосунків з батьком та з матір’ю: якщо стосунками з матір’ю не задоволені 3,6% респондентів (а максимальною є їх частка у віковій групі 30-34 роки – 5,9%), то незадоволених стосунками з батьком у середньому в 2,2 раза більше (8% респондентів),причомумаксимальнаїхчасткаспостерігаєтьсяупідлітковому та юнацькому віці 15-19 років (13,4%). Причини такої ситуації потребують спеціального дослідження, однак сама по собі вона є свідченням того, що чоловіки не завжди успішно справляються з батьківською роллю, особливо у тих випадках, коли діти виховуються у неповній чи реструктурованій сім’ї.

Важливою й необхідною для осіб похилого віку є допомога їхніх дорослих дітей. Як показують результати обстеження, більшість респондентів приділяє увагу й надає підтримку своїм батькам. Разом з тим, доволі

243

вагомою є частка тих, хто піклується про літніх батьків не постійно, а

лише іноді. Питома вага осіб, які постійно піклуються про батьків, допомагають їм у веденні домашнього господарства зростає із підвищенням віку респондентів (і, відповідно, їх батьків). При цьому дорослі діти, які мешкають разом зі своїми батьками, у більшості випадків постійно піклуються про них, а у тих, хто живе окремо, особливо в іншому населеному пункті, не завжди є така можливість. Тож тенденція до відокремлення дорослих дітей від батьків, особливо в умовах високої мобільності населення, збільшує ризик самотності й бездоглядності у похилому віці. Що ж до матеріальної допомоги, то кожен другий респондент старше 35 років матеріально допомагає своїм батькам, однак більшість із них надають матеріальну допомогу епізодично (іноді), а не постійно. Значна частина респондентів (приблизно кожен п’ятий) не має можливості надавати матеріальну допомогу, водночас майже у п’ятої ж частини респондентів батьки не потребують такої допомоги (частка цієї групи зменшується із підвищенням віку).

Сім’ї як одному із найважливіших соціальних інститутів притаманні певні власні закономірності функціонування, внутрішня логіка розвитку, значна інституціональна автономія. Однак суспільство й держава впливають на розвиток сім’ї, регулюючи інституціональне середовище, в якому вона функціонує, трансформуючи його у просімейному (сприятливому для розвитку сім’ї) напрямі. Якщо держава, виконуючи свої функції, враховує інтереси інституту сім’ї, проблеми і протиріччя його розвитку, можна вести мову про наявність цілеспрямованої державної сімейної політики.

Сімейна політика – один із напрямів соціально-демографічної політики, метою якого є підтримка сімейного способу життя, зміцнення сім’ї, насамперед сім’ї з дітьми, створення найкращих умов для її утворення, функціонування та розвитку. Сімейна політика розвинутих країн Європи пройшла тривалу історію розвитку і наразі характеризується суттєвими особливостями в окремо взятих країнах та групах країн, а також доволі різноманітним спектром застосовуваних інструментів, частина яких у перспективі, а почасти – й наразі може бути використана в Україні.

Стратегічною метою сімейної політики в Україні має бути зміцнення інституту сім’ї і прискорення виходу з демографічної кризи шляхом підтримки моделі середньодітної, економічно, соціально та духовно самодостатньої сім’ї, що побудована на паритетних засадах та забезпечує рівні можливості особистісної самореалізації для кожного члена сім’ї. Наразі ж сімейну політику у нашій країні можна охарактеризувати як таку, що має переважно пронаталістське спрямування, її тактичною метою уявляється підвищення дітородної активності населення. Суттєве збільшення одноразових виплат при народженні дитини, яке було здійснене кілька років тому, мало певний позитивний ефект щодо дітородної ситуації

244

та намірів населення країни. Однак при цьому навряд чи можна сподіватися на довготривалість відчутного наразі ефекту значних фінансових вливань. Слід зазначити також, що у цілому застосовуваний в Україні інструментарій сімейної політики на даному етапі доволі вузький і найбільш вагомою допомогою держави сім’ям з дітьми залишаються лише значні грошові виплати при народженні дитини.

Згідно з результатами опитування населення дітородного віку, найбільш значущими для України проблемами, які перешкоджають задоволенню наявної потреби у дітях, є ті, що сконцентровані у царині матеріального забезпечення населення у цілому та сімей з дітьми зокрема, а також у житловій сфері. Як наслідок – більшість респондентів як найбільш вагомі потенційні фактори підвищення дітородної активності в Україні виділяє саме підвищення стандартів оплати праці та вирішення житлової проблеми. Окрім цього, в умовах фінансово-економічної кризи зростає потреба сімей з дітьми у фінансовій підтримці з боку держави.

Досягнення ж стратегічної мети сімейної політики в Україні потребує: зміцнення у суспільній та особистій свідомості потреби в сім’ї, шлюбі, батьківстві й створення соціально-економічних умов для її реалізації; утвердження гендерної культури у сім’ї та суспільстві; нарощування економічного, виховного й соціалізуючого потенціалу сімей, поліпшення рівня та якості їх життя; забезпечення умов для народження і виховання бажаної для сім’ї й суспільної необхідної кількості дітей; збереження репродуктивного здоров’я населення; забезпечення всебічної підтримки сімей, які перебувають у кризових життєвих ситуаціях; мінімізації асоціальних проявів у процесах функціонування сім’ї. У ході формування й реалізації усієї соціально-демографічної політики слід дотримуватись принципів пріоритетності потреб сім’ї та гармонізації сфер праці і сім’ї, виходити з необхідності узгодження політики зайнятості, доходів, молодіжної, гендерної, освітньої та культурної політики з потребами розвитку сім’ї, переорієнтації усієї державної політики, діяльності державних інституцій на максимальне врахування й задоволення сімейних потреб. Лише за цих умов в Україні буде сформована цілісна сімейна політика і створено передумови для зміцнення інституту сім’ї та прискорення виходу з демографічної кризи.

245

ДЛЯ НОТАТОК

246

ДЛЯ НОТАТОК

247

IНСТИТУТ ДЕМОГРАФIЇ ТА СОЦIАЛЬНИХ ДОСЛIДЖЕНЬ НАН УКРАЇНИ

УКРАЇНСЬКИЙ ЦЕНТР СОЦIАЛЬНИХ РЕФОРМ ФОНД НАРОДОНАСЕЛЕННЯ ООН

СIМ’Я ТА СIМЕЙНI ВIДНОСИНИ В УКРАЇНI:

СУЧАСНИЙ СТАН I ТЕНДЕНЦIЇ РОЗВИТКУ

(колективна монографія)

Літературний редактор Реут А.Г. Комп’ютерне дизайн та верстка Свердліченко М. В.

Підписано до друку 23.10.2009 р. Формат 60*84/16. Папір офсетний № 1. Гарнітура OfficinaSansC. Друк офсетний.

Ум.-друк. арк. 14,88. Наклад 300 прим. Зам. № 29-205.

Видрукувано ТОВ «Основа-Принт» Свідоцтво про внесення суб’єкта видавничої справи

до Державного реєстру видавців ДК № 2072 від 25.01.2005 р.

248