Family-ukr-WEB

На підставі розподілу сімей за розміром виділяються сім’ї, які складаються з двох, трьох, чотирьох, п’яти, шести, семи, восьми, дев’яти, десяти і більше осіб. Важливим компонентом дослідження сімейного складу населення є аналіз розподілу сімей за їх типами, які виділяють відповідно до структури споріднених відносин у родині: прості сім’ї, в основі яких одна подружня пара; складні сім’ї, які складаються з двох і більше подружніх пар; неповні сім’ї (дитина/діти з одним із батьків), а також сім’ї, які об’єднують родичів не по прямій лінії. Усі ці типи сімей можуть включати дітей, батьків подружжя та інших родичів.

Основними джерелами даних про сімейний склад населення слугують:

•переписи населення, що проводяться раз на десять років, але охоплюють все населення;

•щорічні вибіркові обстеження умов життя домогосподарств, які не можуть охопити увесь спектр питань стосовно сімейного складу населення;

•спеціальні соціально-демографічні обстеження населення, що проводяться епізодично, але охоплюють широкий спектр питань.

Сімейний склад населення України в останні десятиріччя зазнав структурних змін за всіма характеристиками.

За період між переписами населення 1970 р. та 2001 р. в Україні значно зросла кількість сімей у міських поселеннях: з 1970 до 1979 р. їх кількість збільшилася на 22,8%, а за міжпереписний період 1979–1989 рр. – на 14,4%, однак за період 1989–2001 рр. таких сімейних домогосподарств стало менше на 1,9%. Кількість сімейних домогосподарств у сільській місцевості за весь досліджуваний період неухильно скорочувалася і зрештою зменшилася до

4,3 млн. (рис. 1.2.1).

Рис. 1.2.1. Кількість сімейних домогосподарств, за даними переписів населення 1970, 1979, 1989, 2001 рр.

20

Розгляд розподілу сімей за їх типами свідчить, що у сімейному складі населення України безумовно переважають прості (нуклеарні) сім’ї, які складаються з подружньої пари з дітьми та без дітей; на момент останнього перепису населення їх частка становила 56,2% від усіх сімейних домогосподарств. Результати більш деталізованого порівняльного аналізу розподілу населення України за різними типами сімей за даними кількох останніх переписів населення демонструє рисунок 1.2.2. Як видно, найбільшою мірою в Україні скоротилась у цілому за досліджуваний період частка найпоширеніших сімей, які складаються з однієї шлюбної пари з дітьми та без дітей (нуклеарних). Проста нуклеарна сім’я переходить до іншого типу й утворює розширену, коли діти беруть шлюб, а жити залишаються разом з батьками.

Рис. 1.2.2. Розподіл індивідуальних домогосподарств в Україні за типами (за даними переписів населення 1979, 1989, 200125 рр.)

Джерело: дані Державного комітету статистики України

25За 1979 та 1989 роки – кількість сімей, за 2001 рік – кількість домогосподарств без урахування домогосподарств, які складаються з однієї особи.

21

Аналізуючи дані переписів населення, бачимо, що відсоток сімей, які проживають разом із батьками, знижується (1979 р. – 8,8%, 1989 р. – 7,2%, 2001 р. – 6,1%), причому як у міських поселеннях, так і в сільській місцевості.

Частка сімей, які складаються з однієї подружньої пари з дітьми або без дітей з одним із батьків подружжя (або без нього) та з іншими родичами (або не родичами) поступово зростає; так, вона збільшилася з 4,7%

у 1979 р. до 5,7% у 1989 р. і до 8,8% – у 2001 р.

За міжпереписний період 1989–2001 рр. частка складних сімей з двома та більше шлюбними парами у цілому по Україні зменшилася з 5,4% до 4,9%. Спостерігається традиційна міжпоселенська різниця: у міських жителів частка таких сімейних осередків зменшилася з 5,0% до 3,8%, тоді як у селах відсоток складних сімей зріс від 6,1% до 7,2% . Таким чином, складні багатопоколінні сім’ї наразі вже не є типовими для України, особливо у міських поселеннях.

Небажаних змін зазнає частка неповних сімей. У сучасній Україні неповні сім’ї не викликають подиву і сприймаються як норма, вони стають звичним явищем як у містах, так і у сільській місцевості. За міжпереписний період 1979–1989 рр. питома вага неповних сімей у цілому по Україні зросла з 12,8% до 13,5%, а на момент перепису населення 2001 р. частка таких сімей становила вже 17,1%. У міських поселеннях частка неповних сімей збільшилася з 13,1% у 1979 р. до 14,8% у 1989 р. і до 19,3%

у2001 р., причому у містах темпи її зростання майже вдвічі вищі, ніж у сільських поселеннях, на що впливає більш поширене у містах розірвання шлюбів, народження дітей поза шлюбом, урізноманітнення форм шлюбносімейних відносин тощо. Хоча у сільській місцевості, де ставлення до шлюбу більш традиційне, частка таких сімей за міжпереписний період 1979–1989 рр. знизилася з 12,3% до 10,8%, однак вже під час перепису населення 2001 р. питома вага таких сімей знову становила 12,0%.

Серед неповних сімей найбільша частка належить сім’ям, до складу яких входить мати з дітьми. На момент перепису населення 2001 р. їх було 13%, що значно більше, ніж на момент попереднього перепису населення 1989 р., коли ця частка становила 10,6%; за матеріалами перепису населення 1979 р. таких сімей було 10,1%.

Хоча неповних сімей, до складу яких входить батько з дітьми, набагато менше, ніж сімей, в яких діти проживають лише з матір’ю, але їх питома вага також зростає. На момент перепису 1979 р. таких сімей було лише 0,9%,

у1989 р. їх частка становила 1%, а у 2001 р. – вже 1,5%.

Частка сімей, які складаються з матері з дітьми та одного з батьків матері або батька також зросла за останній міжпереписний період з 1,7% до 2,4%, тим часом як за попередній міжпереписний період (1979–1989 рр.) вона не

22

змінилася. Питома вага сімей, що складаються із батька з дітьми та одного із батьків батька (матері) збільшилася за період з 1979 р. до 1989 р. з 0,1% до 0,2% і не зазнала змін за міжпереписний період 1989–2001 рр.

Згідно з даними вибіркових обстежень умов життя домогосподарств, у 2008 році частка домогосподарств з дітьми, які не мають одного чи обох батьків, становила 19,4% від усіх домогосподарств з дітьми. Попереднього року питома вага сімей з дітьми, які не мають одного чи обох батьків, дорівнювала 19,2%, а у 2006 р. таких сімей було 20,9%.

Неухильно змінюється й величина різних типів домогосподарств. Частка невеликих домогосподарств, які складаються з двох та трьох осіб, стрімко зростає, а питома вага сімейних осередків з чотирма і більше особами знижується (рис.1.2.3).

Рис. 1.2.3. Розподіл індивідуальних домогосподарств в Україні за розміром (за даними переписів населення 1970, 1979, 1989 та 2001 рр.)

Джерело: дані Державного комітету статистики України

За більш ніж три десятиріччя в Україні на 26,9% збільшилася частка сімей, які складаються з двох осіб (їх було 28,3% у 1970 р і 35,9% – у 2001 р.), і на 7,7% зросла питома вага сімей, які складаються з трьох осіб (у 1970 р. їх було 27,6%, у 2001 р. – 29,7%). Наразі серед сімей України найбільшою часткою характеризуються сім’ї, які складаються з двох осіб (35,9%). Частка сімей з трьох осіб дещо менша – їх близько 30%.

Показово, що кількість сімей з чотирма особами у своєму складі зменшилася за той самий період на 16,1% (1970 р. – 25,5%, 2001 р. – 21,4%),

23

а сімей з п’ятьма особами стало менше на 31,7% (1970 р. – 12,0%, 2001 р. – 8,2%). Не дивно, що зменшується частка домогосподарств із шести і більше осіб: за тридцять років їх частка зменшилась з 6,7% до 4,8%.

За період 1970–2001 рр. середній розмір сім’ї у цілому по Україні скоротився з 3,4 осіб до 3,2 осіб. При цьому у 2001 р. порівняно з даними перепису 1989 р. середній розмір сім’ї не змінився. У містах середній розмір сім’ї був і залишається нижчим, ніж у сільській місцевості. Так, у міських поселеннях середній розмір сім’ї за період 1970–2001 рр. зменшився з 3,3 осіб до 3,1 осіб, тоді як у селах – з 3,6 осіб до 3,4. Зауважимо, що у 2001 р. порівняно з 1989 р. відбулося певне покращення ситуації стосовно середнього розміру домогосподарства у сільській місцевості: він зріс з 3,3 до 3,4 особи.

Середня величина домогосподарства в Україні, включаючи домогосподарства, що складаються з однієї особи, на момент перепису населення 2001 р. становила 2,6 особи, у сільській місцевості вона традиційно була вищою (2,8 особи) порівняно з містами (2,6 особи). Домогосподарства, що складаються з однієї особи, становлять більше чверті від усіх індивідуальних домогосподарств (25,9%).

Основними чинниками скорочення загальної чисельності сімей та середнього розміру сім’ї є популярність однодітної та дводітної сім’ї. Не останню роль у цьому процесі грає добровільна бездітність, збільшення частки неповних сімей, нуклеаризація сімей та постаріння населення. Ці тенденції спостерігаються вже кілька десятиліть в усіх розвинених країнах Європи, не є винятком і Україна.

Найбільш повне відображення розподілу сімей та жінок за кількістю народжених дітей можна отримати «у дзеркалі перепису населення»26. Згідно з результатами Всеукраїнського перепису населення 2001 р., частка сімейнихдомогосподарствзнеповнолітнімидітьмивУкраїністановила51,5% усіх сімейних домогосподарств, тоді як за даними попереднього перепису населення (1989 р.) відповідна частка була на рівні 56,4%. Зменшується й кількість таких домогосподарств. Якщо під час перепису населення 1989 р. домогосподарств з дітьми до 18 років було 7,9 млн., то у 2001 р. їх стало 6,9 млн. Як показав аналіз, скорочення відбулося виключно за рахунок міських поселень, де частка сімейних домогосподарств з дітьми віком до 18 років за міжпереписний період знизилася на 14,0%, а у сільській місцевості вона збільшилася на 3,9%27. Згідно з матеріалами вибіркових обстежень умов життя домогосподарств, які проводяться в Україні на постійній основі, частка домогосподарств, у складі яких були діти віком до 18 років, у 2008 р. порівняно з 2000 р. зменшилася на 13,3%.

26Перший Всеукраїнський перепис населення: історичні, методологічні, соціальні, економічні, етнічні аспекти. – К.: ІВЦ Держкомстату України, 2004. – С. 395.

27Там само, с. 397.

24

Істотних змін зазнав розподіл домогосподарств із дітьми за кількістю дітей у їх складі. Найпоширенішим типом домогосподарств з дітьми віком до 18 років як за результатами перепису населення 2001 р., так і за даними вибіркових обстежень умов життя домогосподарств є однодітні сім’ї. Порівняльний аналіз даних переписів населення свідчить, що кількість сімей, які обмежуються лише однією дитиною, з року в рік збільшується. Так, у 2001 р. сімей з однією дитиною було на 315 тис. більше порівняно з 1989 р. Тенденція подальшого зростання частки однодітних домогосподарств простежується й за результатами вибіркових обстежень. Так, якщо у 2000 р. частка домогосподарств із однією дитиною серед усіх домогосподарств з дітьми становила близько 61%, то вже у 2008 р. вона піднялася майже до 71% (тобто зросла на 10 в.п.); відповідно, частки домогосподарств з двома та трьома й більше дітьми зменшилися до 25,4% і 3,7% (рис. 1.2.4).

Рис. 1.2.4. Розподіл домогосподарств із дітьми в Україні за кількістю дітей у їх складі у 2000 та 2008 рр.,%

Джерело: дані вибіркових обстежень умов життя домогосподарств// Соціально-демографічні характеристики домогосподарств України у 2008р.

http://www.ukrstat.gov.ua/

Кількість сімей з трьома і більше дітьми швидко знижується (з 667,3 тис. сімейу1989р.до396,2тис.сімей–у2001р.).УнезалежнійУкраїнібагатодітні сім’ї є взагалі радше винятком і їх частка постійно знижується. Навіть до набуття Україною незалежності, у часи відносно стабільного економічного

25

розвитку багатодітні сім’ї асоціювалися з матеріально неблагополучними. До родин, в яких виховується більше трьох дітей, населення ставиться з пересторогою. Так, за даними соціально-демографічного обстеження «Сім’я і діти», проведеного у 2008 р., більш ніж чверть опитаних ставляться до багатодітної родини негативно або співчутливо.

Досліджуючи зміни, яких зазнав сімейний склад населення України слід зазначити, що сімейна структура змінюється відповідно до змін та потреб суспільства. Поширення нуклеарних сімей пов’язано з індустріалізацією суспільства та мобільним способом життя. На зниження дітності сімей впливають економічні негаразди, невпевненість у майбутньому (власному та своїх дітей), бажання досягти високого матеріального рівня, емансипація жінок, поширення розлучуваності та безшлюбної народжуваності.

За даними вибіркових обстежень умов життя домогосподарств, у 2008 р. у різних типах поселень частки домогосподарств із неповнолітніми дітьми були майже однаковими. Водночас розподіл домогосподарств з дітьми за їх кількістю мав чітко виражені міжпоселенські відмінності. Напружений, динамічний ритм життя городянок усе частіше схиляє їх до відмови від народження не тільки третьої, а й другої дитини, внаслідок чого три з кожних чотирьох домогосподарств з дітьми у міських поселеннях опікуються лише однією дитиною. Частка домогосподарств з однією дитиною у сільській місцевості залишається значно нижчою, ніж у міських поселеннях, однак її зростання відбувається більш високими темпами. Порівняно з 2000 р. частка домогосподарств з однією дитиною серед домогосподарств з дітьми у сільській місцевості у 2008 р. підвищилась на 24,0%, тоді як у міських поселеннях за цей самий період – на 14,3% (рис. 1.2.5). Частка домогосподарств, у складі яких було по дві неповнолітні дитини, у 2008 р. у містах становила 22,1%, а в селах – 32,8%.

Завдяки переписам населення періодично з’являється можливість докладного вивчення дітності різних груп жінок. Згідно з даними Всеукраїнського перепису населення 2001 р., середня кількість народжених дітей, що припадає на одну жінку віком 15 років і старше (із сукупності жінок, які народжували дітей), становила 1,9 дит. Показники кількості народжених дітей характеризуються істотною диференціацією: жінки старших когорт мали вищі показники, ніж жінки молодших когорт. Указану закономірність ілюструють дані кожного перепису населення, однак останній перепис (2001 р.) виявив, що розходження між середніми показниками дітності когорт жінок вікових груп після 40 років були вже не настільки вагомими, як це спостерігалося, скажімо, понад двадцять років тому, на момент проведення перепису 1979 р. (рис. 1.2.6). Так, середня кількість народжених дітей у когорті жінок, яким під час проведення

26

перепису 1979 р. було понад 70 років (а саме у цій когорті спостерігалася максимальна дітність за аналізований період), на той момент більше ніж наполовину перевищувала показник для когорти жінок найстаршої репродуктивної вікової групи (45–49 років), тоді як відповідне перевищення у 2001 р. сягало лише 18%. Середня кількість народжених однією жінкою дітей до досягнення нею певного віку за матеріалами перепису населення 1979 р. була помітно вищою за таку у 2001 р. При цьому різниця була контрастнішою саме у старших вікових групах.

Рис. 1.2.5. Розподіл домогосподарств із дітьми в Україні за кількістю дітей у їх складі та типами поселень

Джерело: за даними вибіркових обстежень умов життя домогосподарств України

Рисунок 1.2.7 демонструє розподіл жінок, які вже завершили свою дітородну діяльність, за кількістю народжених ними дітей згідно з даними переписів населення 1979 і 2001 рр. На ньому чітко простежується закономірність:чиммолодшоюєкогортажінок,тимбільшоювнійвиявляється частка тих, хто народив лише одну або дві дитини. Якщо у найстаршій (з тих, які показані на рисунку) когорті жінок частка жінок з 1–2 дітьми становила 51,2%, то у наймолодшій (у нашому випадку це – жінки, яким на момент перепису 2001 р. було 50–54 роки) їх частка становила 82,4%.

Значні відмінності показників дітності жінок спостерігаються між міськими поселеннями і сільською місцевістю. За даними Всеукраїнського перепису населення 2001 р. середня кількість народжених однією жінкою дітей у селах становила 2,3 дит. і на 35,3% перевищувала дітність у містах (1,7 дит.). Більша дітність селянок, що встановлюється з наймолодшого дітородного віку і утримується до найстаршого віку (рис. 1.2.8) пояснюється комплексом факторів, серед яких відзначимо сільській спосіб життя, специфіку зайнятості у сільській місцевості, готовність дотримуватись

27

Результати перепису 2001 р. укотре підтвердили зворотний зв’язок освітнього чинника та народжуваності: із підвищенням рівня освіти матерів середня кількість дітей у них зменшується. Це справедливо для усіх вікових груп, однак різниця між показниками дітності більш та менш освічених жінок дещо зменшується у когортах, чия дітородна діяльність вже завершилась (рис. 1.2.9). Порівняно пізній початок дітонародження у жінок, націлених на отримання високого рівня освіти, та більш пізнє його завершення, планування терміну й інтервалів народження дітей, з одного боку, та більш високі дітородні наміри цих жінок, з іншого боку, утворили підґрунтя для зближення показників дітності більш і менш освічених жінок у когортах, в яких дітородний період завершується або вже завершився.

28За даними Всеукраїнського перепису населення 2001 р. у сільській місцевості з 1000 жінок тільки 54 мали повну вищу освіту, тоді як у міських поселеннях відповідний показник був втричі вищим.

28

Рис. 1.2.7. Розподіл жінок за кількістю народжених ними дітей за даними переписів населення 1979 і 2001 рр. в Україні

Джерело: Продолжительность проживания населения Украинской ССР в месте постоянного жительства. Группировка женщин по числу рожденных детей (по данным Всесоюзной переписи населения 1979 года). К.: Центральное статистическое управление Украинской ССР, 1983. – С. 208–209; Жінки і діти України, за даними Всеукраїнського перепису населення 2001. – К.: Державний комітет статистики України, 2004. – С. 61

Рис. 1.2.8. Розподіл жінок за кількістю народжених дітей у міських поселеннях і сільській місцевості України

Джерело: дані Всеукраїнського перепису населення 2001 р.

29