Family-ukr-WEB

порядки, сімейні норми, поведінку членів сім’ї та у цілому спосіб життя. Таким чином, жінка отримує певну владу у домашній сфері, і цією владою вона не бажає ділитися. Догляд за дітьми є одним з видів домашньої праці14,

івсе зазначене його безпосередньо стосується. У зв’язку з цим, велику частку жінок як основних виконавців обов’язків щодо догляду за дітьми

можна пояснити їх владною позицією у сім’ї, адже ці жінки впевнені, що краще за них ніхто не зможе піклуватися про дітей і доглядати за ними, внаслідок чого чоловіки «витісняються» з цього виду діяльності.

Зауважимо, що в обстеженні «Сім’я і сімейні відносини, 2009» кожна п’ята жінка, яка була основним виконавцем роботи з догляду за дітьми, на момент опитування не мала шлюбного партнера (розлучились, розійшлись, припинили стосунки, овдовіли або мали позашлюбну дитину). Активність цих жінок і їх головна роль у вихованні дітей були визначені, так би мовити, «волею долі». Однак для того, щоб з’ясувати, які відносини виникають у подружжя з приводу розподілу обов’язків щодо догляду і виховання дітей,

ічи підтвердить наше обстеження висновок згадуваного російського обстеження, необхідно більш детально розглянути сукупність жінок, які перебувають у шлюбі (як зареєстрованому, так і незареєстрованому), мають дітей і є основними виконавцями обов’язків з догляду за дітьми. Серед них 63,0% респонденток зауважили, що їх чоловіки також беруть участь у догляді за дітьми, 37,0% сказали, що їх чоловіки не беруть участі у цій діяльності. Виникає запитання: «Які чинники обумовлюють активну або пасивну позицію чоловіків щодо допомоги у догляді за дитиною й її вихованні?».

Гіпотеза про те, що чоловіки не беруть участь у вихованні дітей через виконання ними функції основного годувальника сім’ї (а тому не можуть достатньо часу приділити дітям), була спростована тією обставиною, що 62,8% жінок, яким чоловіки допомагали виховувати дітей, назвали чоловіка основним годувальником, водночас і серед респонденток, які зауважили, що чоловіки не допомагають їм доглядати за дітьми, практично стільки ж – 63%

– вказали на чоловіка як основного годувальника.

Усукупності жінок, які відіграють головну роль у догляді та вихованні дітей, назвали себе головою сім’ї лише 8,7% осіб. Про спільне вирішення всіх питань заявили 48,6% жінок серед респонденток, чоловіки яких разом з ними доглядають за дітьми, та 43,5% серед тих опитаних жінок, які вказали, що їх чоловіки не беруть участі у догляді за дітьми.

14Дискусія щодо правомірності розгляду догляду за дітьми як виду домашньої праці виходить за межі нашого дослідження, але ми розділяємо точку зору згідно з якою, домашня праця визначається як форма діяльності, яка може бути заміщена ринковою зайнятістю. Оскільки можна скористатися платними послугами няні, дитячого садку, догляд за дитиною є видом домашньої праці. Див. Радаев В.В. Человек в домашнем хозяйстве // Социологические исследования, 1997, № 4. – С. 64 – 72.

160

Також припускалося, що участь чоловіка у догляді за дітьми залежить від кількості дітей у сім’ї. Частково це припущення підтвердилось, адже в багатодітних сім’ях про допомогу чоловіків повідомляли частіше, ніж в однодітних і дводітних сім’ях (82% жінок з трьома і більше дітьми сказали, що доглядати за дітьми їм допомагають чоловіки).

Дослідження американських соціологів щодо гендерних аспектів домашнього розподілу праці виявили, що одружені чоловіки, які мають маленьких дітей, виконують більший обсяг домашньої роботи, ніж інші категорії одружених чоловіків, а от наявність у сім’ї дітей більш старшого віку не впливає на збільшення участі чоловіків у домашніх справах15. За результатами обстеження «Сім’я і сімейні відносини, 2009», в однодітних сім’ях, в яких жінки були головними виконавцями обов’язків щодо догляду за дітьми, 71% матерів дошкільнят указали на допомогу чоловіка у цій справі (причому серед жінок з дітьми віком до трьох років частка тих, які відмітили участь чоловіка у догляді за дітьми, була ще більшою – 78,6%), а от серед матерів дітей шкільного віку значно менше жінок повідомили про допомогу чоловіків (55,3%). Отримані результати за однодітними сім’ями не суперечать висновку американських дослідників щодо активнішої участі чоловіків у домашніх справах за наявності у домогосподарствах маленьких дітей. У дводітних сім’ях, в яких обоє дітей перебувають у дошкільному віці, дві з трьох жінок указували на участь чоловіка у догляді за дітьми. Якщо ж старша дитина вже була у шкільному віці, участь чоловіка у догляді за дітьми помітно зменшувалась.

Існує певна диференціація участі чоловіків у піклуванні за дітьми залежно від тривалості шлюбу. Серед респонденток, шлюб яких тривав менше п’яти років, 67,8% відзначили допомогу чоловіка у догляді за дітьми; серед жінок, які перебували у шлюбі більше п’яти, але менше десяти років, на це вказали 56,0%; майже дві третини жінок, тривалість шлюбу яких складала понад 10 років, сказали про активну позицію чоловіків у догляді за дитиною. Тривалість шлюбу пов’язана з проходженням певних етапів життєвого циклу сім’ї. Ймовірно на участь чоловіків у догляді за дітьми впливає не безпосередньо тривалість шлюбу, а саме той етап, на якому перебуває сім’я (народження дитини/наступної дитини, дошкільний період дитини, повернення жінки до професійної діяльності тощо).

Показовим фактом є той, що серед жінок, які були основними виконавцями обов’язків щодо догляду за дитиною, а їх чоловіки не брали участь у цьому, четверо з кожних п’яти були задоволені та скоріше задоволені

15Брайнс Д. Экономическая зависимость, гендер и домашнее разделение труда // Гендер и эконо-мика: мировой опыт и экспертиза российской практики / Отв. редактор и составитель, к.э.н. Е.Б. Мезенцева. М.: ИСЭПН РАН - МЦГИ - “Русская панорама”, 2002.– С. 328-351.

161

розподілом обов’язків з виховання дітей між ними та їх чоловіками. Проте у випадках допомоги з боку чоловіків щодо догляду за дітьми жінки частіше відповідали, що вони «цілком задоволені» розподілом обов’язків, ніж ті респондентки, чоловіки яких тримались осторонь від виховання дитини (відповідно 46,0% проти 29,4%). Серед останніх частка незадоволених розподілом обов’язків була в 1,6 раза вищою, ніж серед жінок, чоловіки яких брали участь у догляді за дітьми.

Нагадаємо, що жінкам, які перебувають у зареєстрованому шлюбі, ставилось запитання щодо задоволеності шлюбом. Серед жінок – основних виконавиць обов’язків щодо догляду за дітьми, яким у виконанні цих обов’язків допомагали їх чоловіки, 95,7% висловили задоволеність своїм шлюбом, причому 65,7% із них були повністю задоволені своїм шлюбом. У випадках, коли чоловіки не допомагали доглядати дітей, респондентки рідше вказували на цілковиту задоволеність шлюбом (39,4%), натомість вони частіше оцінювали свій шлюб як такий, яким вони скоріше задоволені, ніж незадоволені (54,3%).

Таким чином, навряд чи можна однозначно стверджувати, що жіноча «владна позиція» веде до виключення чоловіків з догляду за дітьми, оскільки, як правило, допомога чоловіків дозволяє дружинам відчути цілковиту задоволеність своїм шлюбом і сімейним устроєм. Тож радше пасивність чоловіків спонукає цих жінок до підвищення активності та спричинює необхідність прийняття ними владної позиції, що у царині догляду за дітьми за своєю суттю і виявом є тотожною одноосібній відповідальності матері за здоров’я і безпеку своїх дітей.

Слід констатувати також, що традиційні соціокультурні норми, згідно з якими виховання і догляд за дітьми розглядаються як переважно «жіночий обов’язок», наразі не втрачають своєї сили. Лише один з десяти респондентів указав, що основним виконавцем обов’язків з догляду за дітьми є чоловік. З огляду на суттєві розбіжності у відповідях чоловіків і жінок щодо виконання головної ролі у догляді за дитиною, ми вважаємо, що чоловіки були схильні дещо її перебільшувати, водночас жіноча оцінка ролі чоловіків у цій справі видається дещо заниженою.

Серед чоловіків, які мали дітей і назвали себе основними виконавцями роботи з догляду за ними, 82,8% перебували у зареєстрованому шлюбі, ще 5,7% були у незареєстрованому шлюбі. Майже 60% чоловіків – основних виконавців обов’язків з догляду за дітьми мали по одній дитині, 32,2% – двох дітей, 7,8% – трьох і більше. Половина цих чоловіків мала повну або базову і неповну вищу освіту; 30,0% – професійно-технічну освіту. Якщо серед жінок

здітьми, які були основними виконавцями обов’язків з догляду за дітьми лише 63% вказали на участь свого чоловіка у цій справі, то серед чоловіків

здітьми, які назвали себе головними виконавцями, 85,2% відмітили, що

162

їх дружина також бере участь у догляді за дітьми. Серед чоловіків останньої групи 65,5% виказали цілковиту задоволеність розподілом обов’язків щодо виховання і догляду за дітьми, ще 28,2% сказали, що вони скоріше задоволені, ніж незадоволені, а от 6,4% були незадоволеними тим, що вони є основнимивиконавцямироботиздоглядузадітьми.Чоловіки,завідповідями яких їх дружини не допомагали доглядати дітей, були більш стриманими щодо оцінки розподілу обов’язків: 42,1% сказали, що вони «скоріше задоволені».

У ході опитування поряд із запитанням: «Хто є головним виконавцем догляду за дітьми?» було запропоновано інше запитання: «Вкажіть, яким

є розподіл обов’язків щодо виховання дітей та догляду за ними у Вашій сім’ї?»; це дало змогу детальніше розглянути групу чоловіків, які вказали, що є головними виконавцями обов’язків з догляду за дітьми. Отримані результати внесли певну інтригу. Виявилося, що лише за одним видом діяльності чоловіки, які назвали себе основними виконавцями догляду за дітьми, залишили за собою позицію лідера: майже 62% цих чоловіків відмітили, що вони є головними організаторами спільного проведення часу, дозвілля. Половина чоловіків – головних виконавців обов’язків з догляду за дитиною сказали, що їм належить провідна роль у відвідуванні батьківських зборів та залученні дітей до домашньої роботи. Щодо інших, більш регулярних та трудомістких обов’язків з виховання і догляду за дітьми, то ці респонденти основним їх виконавцем називали своїх дружин. Найменше чоловіків приваблювали такі види діяльності як прання та прасування одягу дітей, приготування їжі та годування, повсякденний санітарно-гігієнічний догляд за дітьми (рис. 4.2.7).

Зіставлення відповідей чоловіків, які вважають себе основними виконавцями роботи по догляду за дітьми, щодо особистої участі та участі дружин у різних видах діяльності, пов’язаної з утриманням і вихованням дітей, ставить під сумнів реалістичність виявленої обстеженням частки цієї групи респондентів-чоловіків.

Розподіл обов’язків по вихованню і догляду дітей у сім’ї. Показники,

наведені у табл. 4.2.3. переконливо свідчать, що в усіх видах діяльності, пов’язаної з доглядом і вихованням дітей, основними виконавцями є переважно жінки. У випадках, коли йшлося про «повсякденний санітарно-

гігієнічний догляд», «відвідування лікарів», «приготування їжі, годування», «прання та прасування одягу», дев’ять з десяти респондентів вказали, що основним виконавцем обов’язків є мати дитини/дітей.

163

Рис. 4.2.7. Відповіді чоловіків, які назвали себе основними виконавцями догляду за дітьми, щодо розподілу обов’язків з виховання і догляду за дітьми (квітень 2009 р.)

Позиції, де головна роль належить батьку, частіше стосувались

«позабуденного» життя: «спільне проведення вільного часу, дозвілля», «ігри», «відвідування кінотеатрів, театрів, виставок тощо». В останніх двох варіантах відповідей частіше, ніж в інших як основних виконавців респонденти відмічали ще й дітей. Принагідно зауважимо, що саме у цих відповідях виявилася досить істотна міжпоселеньска різниця: діти у сільській місцевості частіше беруть на себе відповідальність, організовуючи ігри, відвідування кінотеатрів, або читання книжок, ніж це спостерігається у міських поселеннях.

Поряд зі з’ясуванням питання, хто є основним виконавцем певних видів робіт з догляду і виховання дітей у сім’ї, було б доцільно провести окреме дослідження бюджету часу, який витрачається на таку діяльність. Це дало б змогу більш критично оцінити реальний стан справ. Особливо складною і невизначеною є ситуація у сільській місцевості. Дослідження демографічного портрету сільської жінки, що включало й вивчення бюджету її часу, дійшло висновку, що «догляд дітей, їх виховання у сільській місцевості практично покладено на них самих»16. Проблема загострюється

16 Якуба К.І. Жінки в трудовому потенціалі села. – К.: Аграрна наука 1998. – с. 212.

164

відсутністю дитячих закладів у невеличких селах або ускладненим доступом до них.

Таблиця 4.2.3. Основні виконавці обов’язків з догляду і виховання дітей, у % до відповідної групи респондентів (квітень 2009 р.)

Вплив різних факторів на формування особистості дитини.

Найбільший вплив на формування особистості дитини справляють сім’я і сімейне оточення. Це визнали 88,1% респондентів, які мають дітей; ще 11,3% погодились із тим, що сім’я та її оточення чинять певний вплив. На другому місці серед факторів формування особистості, при цьому з величезним відривом від першого, опинилися навчально-виховні заклади (школи, дитячі садки, коледжі, вищі навчальні заклади тощо): 45,5% респондентів з дітьми вказали, що навчальні заклади суттєво впливають на формування світогляду дитини, 39,4% визнали, що школи, дитячі садки, коледжі та інші справляють певний, хоча й несильний, вплив. На думку близько 40% респондентів з дітьми велику роль у формуванні особистості

165

відіграють друзі, а от 13,7% опитаних не погоджуються з тим, що друзі здатні суттєво вплинути на характер та вчинки їх дітей (рис. 4.2.8).

Сім’я, сімейне оточення

Навчально виховний заклад (школа, дитсадок, коледж, ВНЗ тощо)

Друзі

Засоби масової інформації (телебачення, радіо)

Інтернет

Релігійна громада (релігія)

Художня література

Підліткові (дитячі) журнали, газети

Сильний вплив Певний вплив Не має суттєвого впливу Не знаю

Рис. 4.2.8. Оцінка батьками факторів, що впливають на формування особистості їхніх дітей (квітень 2009 р.)

Майже 13% респондентів стверджують, що засоби масової інформації не впливають на формування особистості. Однак і серед тих, хто визнає такий вплив, роль ЗМІ дещо занижується: лише 36,7% опитаних з дітьми відмітили відповідь «сильний вплив», а 48,6% – «певний вплив». Водночас статистика ніяк не узгоджується з вищеокресленим розподілом відповідей і є доволі невтішною: половина дітей дивляться телепередачі без усякого вибору і винятків; чверть дітей віком від 6 до 10 років дивляться ті самі телепередачі від 5 до 40 разів підряд; 35% дітей цього віку при визначенні рейтингу використання вільного часу на перше місце поставили перегляд телепередач, виключивши при цьому заняття спортом, прогулянки на повітрі, спілкування з родиною17.

17Пензова Т. В. Родительское собрание: Дети и телевидение http://festival.1september.ru/articles/505790/

166

Найменш впливовим фактором серед тих, що визначають формування особистості дітей і підлітків, на думку респондентів, виявився Інтернет – 44,3% опитаних вказали, що він не має суттєвого впливу. З одного боку, Інтернет є важливим джерелом найрізноманітнішої інформації та забезпечує її швидкий пошук, що дає змогу більш раціонально використовувати час. З іншого, зі зростанням популярності мережі Інтернет з’явилися проблеми, пов’язані саме з формуванням особистості молодих людей. Серед них чи не найважливішою є Інтернет-залежність. Захоплення віртуальним простором, проведення тривалого часу за комп’ютером (іноді до 18 годин на добу) спричиняє психічні розлади, що супроводжуються станом стурбованості, тривоги, емоційного збудження, внутрішньої напруженості. Підлітки часто використовують Інтернет для гри на комп’ютері; тоді залежність поєднується з іншою проблемою – ігроманією. Однак, враховуючи порівняно невелику частку домогосподарств в Україні, які мають вільний доступ до Інтернету, у цілому його вплив дійсно ще не сягнув тих масштабів, що мають місце у розвинених країнах.

Зазначимо, що респонденти з різною кількістю дітей по-різному оцінювали фактори, що впливають на формування особистості. Загалом опитані з більшою кількістю дітей частіше вказували, що оцінюваний фактор справляє «сильний вплив» і критичніше підходили до відповіді «не має суттєвого впливу». Для деяких позицій відмінності виявились доволі істотними. Наприклад, серед однодітних респондентів вплив ЗМІ як сильний визначили 35,1%, а 17,3% заперечували здатність засобів масової інформації впливати на дитячу особистість. Опитувані з трьома дітьми, навпаки, частіше говорили про «сильний вплив» і майже втричі менше, ніж однодітні, висловлювали думку про його відсутність (табл. 4.2.4). Ймовірно, оцінка респондентів з різною кількістю дітей опосередковувалась впливом інших факторів таких, як вік дітей, взаємовідносини між дітьми та між батьками і дітьми, допомогою родичів (насамперед бабусь і дідусів у догляді і вихованні онуків), інтергенетичні інтервали тощо.

Велика кількість віруючих серед багатодітних респондентів обумовила й ту обставину, що частка опитаних, переконаних у сильному впливі на формування особистості дитини релігійних громад (релігії), була також найбільшою серед респондентів с трьома і більше дітьми (40,4%). Серед респондентів з однією дитиною частка тих, хто вважав, що релігійні громади (релігія) спричиняють сильний вплив, була набагато меншою (лише 11,2%), водночас частка тих, хто вважав, що релігія не має суттєвого впливу, виявилася найбільшою.

167

Таблиця 4.2.4. Оцінка факторів, що впливають на формування особистості дитини, залежно від кількості дітей у респондентів,% (квітень 2009 р.)

Оцінка респондентами запропонованих факторів, що впливають на формування особистості дитини, виявила, що сім’я і сімейне оточення знаходяться поза конкуренцією. Їх вплив не викликає сумнівів і характеризується як сильний. Усвідомлення цієї обставини, що продемонстрували відповіді респондентів, свідчить про їх відповідальне ставлення до батьківства.

168

4.3. Батьки і дорослі діти: сучасні форми сімейних зв’язків

Перш ніж охарактеризувати сімейні зв’язки між батьками і дорослими дітьми в сім’ї, стисло розглянемо статистику, що характеризує віковий склад членів сімей в Україні як локальних середовищ (осередків), у просторових та часових межах яких ці зв’язки існують, взаємозв’язок віку респондентів та їхніх дітей, розподіл дітей віком старше 18 років за типами домогосподарств. У загальній сукупності респондентів соціально-демографічного обстеження «Сім’я і сімейні відносини» 16,0% мають дітей віком старше 18 років, 45,8% виховують дітей віком до 18 років і 38,2% взагалі не мають дітей. Наявність дорослих дітей насамперед обумовлюється віком опитаних. Найбільшу частку дітей віком до 18 років мають 30–39-літні респонденти, а старше 18 років – 40–49-літні. Так, у 40–49-літніх респондентів дорослі діти становлять 50,9%, а у сільських жителів цього віку — навіть 53,5%. Звертає на себе увагу той факт, що доволі значна частка (7,8%) опитаних 40–49-річного віку, тобто віку, в якому дітородна діяльність практично закінчується, не мають дітей, причому 3,3% з них ніколи не перебували в шлюбі, що вплинуло на їх дітність. Міські поселення відрізняються від сільської місцевості тим, що в них меншою є частка дітей як віком до 18 років, так і віком 18 років і старше, і більшою – частка респондентів, які не мають дітей (табл. 4.3.1).

Таблиця 4.3.1. Розподіл респондентів різного віку за віком їхніх дітей,% (квітень 2009 р.)

169