Двостороннє інвестиційне співробітництво
Двостороннє інвестиційне співробітництво поки що не відповідає можливостям Китаю і потребам України. Нарощування обсягів імпорту з КНР не супроводжується активізацією інвестиційного співробітництва (0,48 % у загальному обсязі залучених прямих іноземних інвестицій), українські інвестиції в КНР також практично відсутні.
Станом на 01.01.2014 року загальний обсяг залучених в економіку України китайських інвестицій становив 20,3 млн. дол. США, приріст інвестицій за 2013 рік склав 1,6 млн. дол. США (останні наявні дані).
Найбільший обсяг інвестицій з Китаю надійшов до української промисловості, він становить 8,7 млн. дол. США, що складає 42,7% від загального обсягу китайських інвестицій. У сферу оптової та роздрібної торгівлі інвестовано 3,85 млн. дол. США (19,0%); до сільського, лісового та рибного господарств залучено 1,99 млн. дол. США (9,8%).
Станом на 01.01.2014 року загальний обсяг інвестицій з України до Китаю склав 916,0 тис. дол. США; за 2013 рік українські інвестицій в китайську економіку не залучалися.
Рис. 1.1. Взаємозв'язок економічного співробітництва та зовнішньоекономічної безпеки України.
Джерело: Науковий вісник ЧДІЕУ (№12) 2013, В.М. Левківський, д.е.н., професор.
2.2. Фактори впливу на розвиток торговельно-економічного співробітництва між Україною та кндр
Пріоритетна роль Китаю як партнера України у міжнародному співробітництві зі Східною Азією визначається низкою економічних факторів:
Китай вже зараз є найбільшим азійським торговельним партнером України – посідає 6 місце за обсягами двостороннього товарообігу, в тому числі 4-те – за обсягом експортних поставок, і 6-те місце за обсягами імпорту.
Структури економік, ринкового попиту і пропозиції товарів в Україні та Китаю за багатьма показниками є взаємодоповнюючими (за винятком металургійної галузі, в якій Україна і Китай є конкурентами).
Особливістю сучасного розвитку китайської економіки є її стійке зростання навіть в умовах світової фінансово-економічної кризи. Незважаючи на загальну негативну тенденцію падіння обсягів торговельних операцій, спричинених економічною кризою, у торгівлі з Китаєм у 2008 р. вдалося досягнути значного зростання українського експорту, який на 78,1 % більше ніж попереднього року.
Істотно збільшились обсяги вітчизняних металургійних поставок. Попри те, що Китай є найбільшим виробником сталі в світі, в умовах кризи і у зв'язку із різкою девальвацією гривні український прокат виявився дешевшим за китайський. Лише в І-му кварталі 2009 р. до Китаю було поставлено 10 % від всього виробленого в Україні прокату на загальну вартість близько чверті мільярду доларів США. Щоправда, враховуючи швидкі зміни в галузі, ситуація може змінитися вже найближчим часом. Зростання українського металургійного експорту дало поштовх до початку антидемпінгового розслідування в Китаї, що може призвести до збільшення митних тарифів на ввіз української продукції. Станом на 25.05.2009 р. КНР не застосовувала жодних обмежувальних заходів щодо імпорту української продукції. В Україні ж діють 12 обмежувальних заходів щодо імпорту товарів походженням із Китаю, серед них холодильна та морозильна побутова техніка. Введення обмежувальних заходів, хоча і здійснюється з метою захисту національного виробника, по суті є порушенням режиму найбільшого сприяння який було встановлено Угодою між Кабінетом Міністрів України та Урядом КНР про торговельно-економічне співробітництво (1992 р.).
Український експорт до Китаю має здебільшого сировинний характер. Основні причини цього полягають, по-перше, в орієнтації китайського ринку на самозабезпечення та стимулювання внутрішнього виробника, відповідно, скорочується кількість галузей, в яких, з огляду на відсутність китайських аналогів, наявним був би значний імпорт (машинобудівна, суднобудівна, металургійна) і, по-друге, у слабкому представництві вітчизняного бізнесу в Китаї, і відсутності його системної підтримки на державному рівні.
Українсько-китайське інвестиційне співробітництво не відповідає можливостям Китаю і потребам України. Загальний обсяг інвестицій з КНР в Україну на сьогоднішній день становить лише 14 млн дол. США. Ця сума видається не значною, зважаючи на зростання китайських капіталовкладень у світі.
Відповідно до затвердженої 11-м п’ятирічним планом (2006-2010 рр.) стратегії державного курсу на інвестування капіталу за кордон, китайський уряд заохочує капіталовкладення компаній перш за все в ресурси Центральної Азії, Близького Сходу, Африки та Латинської Америки. Україна не належить до країн першочергового інтересу Китаю. Але окремі проекти становлять значний інтерес для китайських інвесторів. Це гірничо-металургійний сектор, проекти пов'язані з підготовкою до Євро-2012, низка інфраструктурних проектів як то: будівництво кільцевої дороги в Києві, мосту через Дніпро, авіапромисловість. За оцінками торговельно-економічної місії України в Китаї обсяг можливих інвестицій з Китаю може становити 500-600 млн дол. США.
Необхідною передумовою для залучення китайських капіталовкладень є досягнення домовленостей на вищому офіційному рівні і надання Україною державних гарантій на проведення бізнесу. Окремі кроки на цьому шляху були зроблені під час зустрічі прем'єр-міністра України Ю. Тимошенко з Президентом Всекитайського комітету сприяння міжнародній торгівлі Вань Цзифеєм 22 червня 2009 р. Зокрема, йшлося про державну підтримку китайським підприємцям, які інвестуватимуть в економіку України. Наразі китайські підприємці віддають перевагу формі кредитування українських проектів під державні гарантії. Це, зокрема, знайшло підтвердження в угоді НАК “Чорноморнафтогаз” і Китайської національної корпорації з видобутку нафти на шельфах (CNOOC) про надання кредиту на 60 млн дол. на освоєння Одеського газового родовища. З окремими ініціативами виступають найбільш зацікавлені підприємства на місцях. Так, керівництво м. Харкова пропонує китайським компаніям значні пільги в разі продовження співробітництва із заводом ім. В. О. Малишева
Серйозні перспективи відкриває взаємодія України і КНР в галузі прокладання транспортних коридорів та перевалочних транспортних вузлів для переправляння азійських товарів в Європу. У цьому зацікавлені також більшість інтегрованих у світове господарство країн Азії.
На сьогодні стан українських магістралей та пропускна спроможність контейнерних терміналів належать до факторів, які стримують подальший розвиток міжнародної торгівлі. Фактично, 90 % всіх контейнерних перевалок беруть на себе порти так званої “Великої Одеси” - Одеський, Південний та Іллічівськ. Дефіцит контейнерних площ призводить до простою контейнеровозів на рейді. В умовах кризи, раніше анонсовані інвестиції вітчизняних металургійних ФПГ в розвиток контейнерних потужностей є малоймовірними. Тож для розширення контейнерних терміналів в чорноморських портах Україна могла б залучити капітали Китаю. Тим більш, що вже існує напрацювання у подібному співробітництві – Китай поставив обладнання для спорудження контейнерного терміналу в порту “Південний”, який за своїми характеристиками не має аналогів у Чорному морі.
Китай традиційно зацікавлений у придбанні українських технологій для розвитку космічної галузі та авіабудування. Особливий інтерес становлять розробки регіональних і транспортних літаків, а також підготовка китайських спеціалістів.
Внутрішня потреба Китаю в літаках становить сотні одиниць на рік, тому Пекін намагається розвивати вітчизняну авіапромисловість. Однак світові країни-авіабудівники обмежують продаж чутливих технологій Китаю. Зацікавлений в отриманні інноваційних рішень Китай створює спільні технопарки з Україною та Росією, які є більш лояльними в цьому питанні. У 2008 р. АНТК і Авіаційна промислова корпорація Китаю (AVIC) почали розробку спільного авіаційно-інженерного центру, який розміщуватиметься в Китаї. Підприємство буде виконувати науково-дослідні та конструкторські роботи з проектування нових і модернізації існуючих літаків*. Прикладом спільного авіавиробництва є китайський надзвуковий навчально-бойовий літак L-15 Falcon, який оснащений українськими двигунами виробництва КБ "Прогрес ім. Івченка" та ВАТ "Мотор Січ"
Китай прагне закріпитися в авіабудівній галузі України, зокрема через участь у приватизації ключових підприємств галузі. Наразі ведуться переговори про створення спільного українсько-китайського підприємства, яке може стати базою для виробництва літака АН-70 у Китаї. Проте, поки що не зрозуміло, якою буде позиція Росії, як третьої сторони у виробництві літака.
Зацікавленість Китаю у придбанні ноу-хау проявляється у військово-технічній сфері співробітництва. Фактично з 2007 р. припинились поставки до Китаю вітчизняної готової продукції. Натомість обмін технологіями і поставки виробів, які мають принципове значення для розвитку збройних сил Китаю стали основою двостороннього ВТС. Пекін активно працює над створенням “сильного і конкурентоспроможного флоту”, тож будівництво власних авіаносців розглядається як пріоритет держави на цьому шляху. В минулому році між Україною і Китаєм було укладено контракт на постачання 4-х агрегатів виробництва “Зоря-Машпроект” вартістю 55 млн дол. США для китайського флоту. Також Україна поставить Китаю десантні кораблі на повітряній подушці “Зубр” і передасть технічну документацію до них. Китаю була продана технологія виробництва іонно-плазмових двигунів до космічних апаратів. В Україні були закуплені також технології ремонту літаків Су-27 і Су-30МК та їх двигуни.
Двостороннє співробітництво в даній галузі видається важливим враховуючи той факт, що в останні два роки спостерігається сповільнення в розвитку України як міжнародного експортера продукції ОПК. Дається в знаки неспроможність України запропонувати на висококонкурентному ринку технологічні рішення та нові розробки. Конкурентом України на ринку озброєнь стає і сам Китай, який відмовляється від імпорту озброєнь і створює власне виробництво воєнної продукції. Зацікавлення Китаю в отриманні технологій на середньотермінову перспективу створює певні можливості для взаємодії з Україною. Однак паралельно Китай намагається долати технологічну залежність від інших країн світу. У китайській програмі створення “економіки знань” поставлено завдання знизити до 2020 р. залежність країни від імпорту закордонних технологій з 80 до 30 %.
Серед проблем, які сповільнюють розвиток українсько-китайського співробітництва слід відзначити насамперед відсутність політичного діалогу на найвищому рівні, що вивело двосторонні контакти в основному в сферу державних комісій та бізнесу. Китай чутливо реагує на порядок здійснення візитів у Східноазійський регіон лідерів інших держав. В цьому контексті перший візит В. Ющенка у 2005 р. і візит прем'єр-міністра Ю. Тимошенко ц.р. до Японії може негативно позначитися на розвитку політичних відносин з Пекіном.