Тема 2. Сучасні організаційні форми бізнесу.

1. Складові економіки.

На сьогоднішньому етапі розвитку людства економіка любої держави є змішаною. Змішана економіка – це економіка, до складу якої входять суспільний (державний) та приватний сектори. Державний сектор економіки є власністю держави і знаходиться під управлінням затвердженими урядом або місцевими органами влади організаціями. Приватний сектор народного господарства країни є власністю і знаходиться під управлінням приватних осіб або індивідуально, або колективно.

Державний сектор до свого складу включає:

• міністерства, заклади соціального забезпечення, охорони здоров’я, навчальні заклади, силові структури;

• місцеві органи влади;

• державні корпорації, муніципальні корпорації, державні акціонерні товариства;

• державні галузі промисловості;

• державні підприємства.

Приватний сектор складається з наступних підрозділів:

1) Неакціонерні форми:

• приватний підприємець;

• приватне підприємство;

• товариство з обмеженою відповідальністю;

• товариство з додатковою відповідальністю;

• повне товариство;

• командитне товариство.

2) Акціонерні форми:

• відкрите акціонерне товариство;

• закрите акціонерне товариство;

• корпорації;

• холдингові підприємства;

• промислово-фінансові групи;

• картелі;

• консорціуми.

Основними задачами секторів економіки є:

• для приватного сектору – це отримання прибутку;

• для державного сектору – забезпечення суспільного добробуту.

Виконання основної задачі приватного сектору економіки – це основна ціль всіх підприємств – суб’єктів підприємницької діяльності, що входять до складу приватного сектору.

Підприємство – це самостійний господарський статутний суб’єкт, який має права юридичної особи та здійснює виробничу, науково-дослідницьку або комерційну діяльність з метою одержання певного прибутку.

Суб’єктами підприємницької діяльності (підприємцями) можуть бути громадяни України та інших держав, не обмежені законом в правоздатності або дієздатності, а також юридичні особи всіх форм власності : приватної, колективної та державної.

2. Сутність та особливості неакціонерних форм суб’єктів підприємницької діяльності.

2.1. Приватний підприємець – це єдина форма підприємництва в якій суб’єктом підприємницької діяльності виступає фізична особа.

Приватний підприємець веде підприємницьку діяльність за свій рахунок, особисто займається управлінням, обліком, несе особисту відповідальність. Його винагородою є отриманий в результаті підприємницької діяльності прибуток та почуття задоволення від ведення вільного підприємництва. Поряд з цим він приймає на себе всю відповідальність за результати своєї діяльності та всі ризики у випадках безрезультатного підприємництва.

В якості прикладів такої діяльності можуть бути:

• сільськогосподарські фермери;

• місцева роздрібна торгівля;

• сфера обслуговування (перукарні, служби побуту, станції технічного обслуговування автомобілів та інші);

• місцеве виробництво.

Приватний підприємець в своїй діяльності може використовувати працю найманих працівників:

Юридичні вимоги до приватних підприємців:

• реєстрація в місцевих (районних) органах державної адміністрації;

• отримання ліцензії на ведення діяльності у випадках коли цього вимагає діюче законодавство;

• реєстрація в органах податкової адміністрації, пенсійних фондах, державних статистичних управліннях;

• подання поточної звітності (декларації про доходи) про стан діяльності з метою утримання податків, акцизних зборів, мита;

• дотримання діючого законодавства та інструктивних актів, що регулюють дану діяльність.

Відповідальність:особиста майнова за любі борги підприємницької діяльності.

Основні цілі:отримання прибутків, почуття задоволення, боротьба за виживання, суспільний статус, вічне існування.

Переваги приватного підприємця:дуже високий динамізм діяльності.

Недоліки приватного підприємця:

• обмеженість фінансових ресурсів;

• слабкі перспективи досягнення великомасштабного виробництва;

• неможливість здійснення великих поставок, а як наслідок – досягнення більш низьких цін;

• проблеми використання вихідних днів, відпусток, лікарняних листів;

• обмеженість людських здібностей;

• слабка конкурентноздатність.

Навіть у тому випадку, коли підприємницька діяльність здійснюється однією людиною, п’ять основних функцій (управління фінансами, маркетинг, матеріально-технічне забезпечення, виробничий процес, взаємодія з органами влади та контролю з питань звітності) необхідно виконувати постійно. Тому така діяльність є великим навантаженням на одну людину, по-перше, через виконання великого кола обов’язків, а по-друге, через недостатній рівень знань при виконанні деяких функцій. Ці проблеми можуть бути вирішені шляхом укладання додаткових угод про співробітництво з іншими приватними підприємцями, залучення до співпраці спеціалістів, укладання партнерських угод.

Приватне підприємництво це найпростіша і найдешевша форма ведення підприємницької діяльності. Започаткування такої діяльності потребує незначних коштів для реєстрації та мінімальних фінансових ресурсів в стартовому періоді.

Приватний підприємець не являється юридичною особою, тому для нього не обов’язково відкривати рахунок в банку, та виготовляти печатку, не обов’язково мати юридичну адресу.

Для реєстрації необхідно подати наступні документи:

• реєстраційну картку, яка одночасно є заявою;

• 2 фотографії;

• довідку про присвоєння ідентифікаційного коду;

• документ, що підтверджує сплату мито про реєстрацію.

2.2. Приватне підприємство – це суб’єкт підприємницької діяльності, що створюється однією особою, свою діяльність виконує на основі статуту та являється юридичною особою.

Юридична особа – це суб’єкт цивільного права, який відповідає наступним вимогам діючого законодавства:

• незалежність існування від осіб, які входять до її складу і які можуть змінюватись у відповідності до діючого законодавства;

• наявність майна, відокремленого від майна інших осіб;

• право придбання, користування і розпорядження власністю, а також право здійснювати від свого імені інші дозволені законом дії;

• право від свого імені бути позивачем у суді;

• самостійна майнова відповідальність;

• наявність розрахункового та інших рахунків в банках, самостійного балансу, печатки зі своєю назвою, товарного знака, юридичної адреси.

Юридичні вимоги до приватного підприємства:

• наявність юридичної адреси;

• наявність статуту;

• реєстрація в фондах пенсійному, соціального страхування, сприяння безробіттю та інших;

• вимоги до юридичної особи;

• всі вимоги, які пред’являються до приватного підприємця.

Приватне підприємство створюється в тому випадку, коли особа,що його створює, має відповідні стартові фінансові можливості, взаєморозрахунки ведуться через розрахунковий рахунок, а для здійснення виробничої діяльності залучаються наймані працівники всіх ієрархічних рівнів.

2.3. Товариство з обмеженою відповідальністю.

Товариство з обмеженою відповідальністю – це товариство, що засновується двома і більше особами з метою ведення спільної підприємницької діяльності при умові створення юридичної умови. При створені товариства обов’язково створюється статутний фонд, розділений на частки, які є власністю засновників. Засновники товариства несуть відповідальність за результати його діяльності тільки розмірами своїх внесків в статутний фонд.

Статутний фонд – це зафіксовані в статуті товариства матеріальні, грошові та інтелектуальні внески засновників, які надаються ними для створення первісного основного та оборотного капіталу товариства. На момент реєстрації товариства кожен із засновників зобов’язаний внести не менше 30 % вкладу, вказаного в установчих документах. Весь розмір вкладу в статутний фонд засновники зобов’язані внести на протязі одного року після реєстрації. Засновник товариства може за згодою решти засновників уступати свою долю в статутному фонді (її частку) одному чи декільком засновникам цього товариства, а якщо це не передбачено уставними документами, то і третім особам. Передача долі (її частини) третім особам можлива тільки після повного внесення вкладу засновником, що її уступає. При передачі долі (її частини) третій особі одночасно відбувається перехід до неї всіх прав та обов’язків, що належали засновнику.

Доля засновника товариства після повного внесення ним вкладу може бути придбана самим товариством. В такому випадку товариство зобов’язане передати її іншим засновникам або третім особам у термін, що не перевищує одного року. Протягом цього періоду розподіл прибутку а також голосування і визначення кворуму у вищому органі проводиться без урахування долі, придбаної товариством.

Вищим органом управління товариства є збори засновників. До компетенції зборів засновників товариства входить:

а) встановлення розміру, форми і порядку внесення засновниками додаткових вкладів;

б) вирішення про придбання товариством долі засновника;

в) виключення засновника з товариства;

г) затвердження планів та звітів діяльності.

Управління поточною діяльністю товариства здійснюється виконавчим органом: колегіальним (дирекція) на чолі з генеральним директором, або одноособовим (директором). Виконавчий орган виконує всі питання діяльності товариства, за винятком що належить виключно до компетенції зборів засновників.

Контроль за діяльністю виконавчого органу товариства здійснюється ревізійною комісією, яка утворюється зборами засновників в кількості передбаченій установчими документами, але не менше трьох осіб.

Для реєстрації товариства з обмеженою відповідальністю необхідні наступні документи:

1. Установчий (засновницький) договір;

2. Статут;

3. Реєстраційна картка в трьох примірниках, яка водночас є заявою про державну реєстрацію;

4. Документ, що підтверджує сплату реєстраційного збору;

5. Документальне підтвердження юридичної адреси;

6. Протокол зборів засновників про наміри сумісної підприємницької діяльності із створенням юридичної особи;

7. Довідка із банку про внесення 30 % статутного фонду на тимчасовому розрахунковому рахунку.

За наявності необхідних документів орган державної реєстрації повинен протягом робочих днів з моменту їх надходження провести державну реєстрацію та видати свідоцтво.

З метою переведення тимчасового рахунку в банку на постійний, в банк необхідно подати наступні документи:

• копію свідоцтва про державну реєстрацію;

• копію установчих документів нотаріально засвідчених;

• копію свідоцтва платника податків;

• копію документа про реєстрацію в органах Пенсійного фонду.

Банк зобов’язаний задовольнити прохання заявника та в триденний термін повідомити про це податкову інспекцію.

2.4. Товариство з додатковою відповідальністю.

Товариство з додатковою відповідальністю – це товариство, статутний фонд якого поділений на долі у відповідності до внесків в нього засновників. За своєю формою, юридичними вимогами, порядком реєстрації і таке інше воно нічим не відрізняється від товариства з обмеженою відповідальністю крім самої відповідальності.

Засновники товариства з додатковою відповідальністю відповідають за борги товариства своїм внеском до статутного фонду, а при недостатності цих сум – додатково належним їм майном в одноковому для всіх учасників кратному до розміру внеску попереднього засновника.

2.5. Повне товариство.

Повне господарське товариство – це товариство, створене двома та більше засновниками які займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за зобов’язаннями товариства всім своїм майном. Повне товариство створюється і діє на підставі установчого договору. Справи повного товариства ведуться за загальною згодою всіх учасників, або одним чи кількома з них на підставі доручення, підписаного рештою учасників товариства. Якщо від імені товариства виступає декілька учасників, то кожен із них може діяти від імені товариства самостійно. Учасник повного товариства може в будь-який час вийти з товариства, попередивши про це не пізніше ніж за три місяці. Якщо при виході одного учасника з повного товариства, товариство зберігається, то учаснику сплачується вартість його внеску у відповідності до балансу на день виходу.

2.6. Командитні господарські товариства.

Командитне товариство – це товариство, засноване одним чи більше учасниками, що несуть відповідальність за зобов’язання товариства всім своїм майном, та одним, або більше вкладниками, відповідальність яких обмежується вкладом у майно товариства. Особливістю командитного товариства є те, що до його складу входять учасники та вкладники. В учасників за діяльність товариства відповідальність повна, а у вкладників – відповідальність обмежується розмірами внеску у майно товариства.

Діяльність командитного товариства регламентується установчим договором, який обов’язково повинен включати:

• розмір часток кожного із учасників товариства;

• розмір, склад та порядок внесення ними вкладів;

• форму їх участі у справах товариства;

• стосовно вкладників у договорі вказується тільки сукупний розмір їх часток у майні товариства, а також розмір, склад та порядок внесення ними сукупного вкладу.

У командитному товаристві тільки учасники з повною відповідальністю мають право приймати рішення щодо використання спільного майна. Вкладники таких повноважень не мають.

Вкладники командитного товариства мають право:

• діяти від імені командитного товариства тільки у разі наявності доручення і згідно із ним;

• при ліквідації товариства вимагати повернення вкладу від учасників з повною відповідальністю;

• вимагати подання їм різних звітів та балансів, а також забезпечення можливості перевірки правильності їх складання.

При вибутті з товариства всіх вкладників, учасники з повною відповідальністю мають право замість ліквідації товариства перетворити його в повне господарське товариство. При цьому до державного реєстру та установчого договору необхідно внести відповідні зміни.

3. Сутність та особливості акціонерних форм суб’єктів підприємницької діяльності.

Акціонерне товариство, як форма підприємницької діяльності мають тривалу історію, але провідною господарською структурою у ряді галузей народного господарства вони стали лише в другій половині ХІХ століття. Акціонерні товариства створюються з метою об’єднання зусиль підприємців для розв’язання складних виробничих завдань.

Акціонерними товариствами є – «підприємства, установи, організації створені на засадах угоди юридичними особами і громадянами шляхом об’єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку. Акціонерне товариство має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості і несе відповідальність за зобов’язаннями тільки майном товариства.» акціонерні товариства поділяються на відкриті та закриті.

3.1. Сутність та особливості відкритих акціонерних товариств.

Відкриті акціонерні товариства створюються з метою залучення додаткових фінансових ресурсів від широких верств населення, та підприємств, у яких є вільні фінансові кошти для розширення власного виробництва. З цією метою підприємство реєструється як акціонерне. Податок та вимоги до реєстрації такі ж як і до товариств. Про те акціонерні товариства обов’язково реєструються в комісії з цінних паперів та отримують дозвіл на випуск та розміщення акцій на фондових біржах.

Для створення акціонерного товариства засновники повинні:

1. Зробити повідомлення про наміри створити акціонерне товариство;

2. Здійснити підписку на акції;

3. Провести установчі збори;

4. Провести державну реєстрацію.

Відкрита підписка на акції при створенні акціонерного товариства організовується засновниками. Засновники в будь-якому випадку зобов’язані бути власниками акцій на суму не менше 25 % статутного фонду і строком не менше 2 років.

Засновники акціонерного товариства публікують повідомлення про наступну відкриту підписку, в якій вказують найменування, мету, предмет та строки діяльності, склад засновників, дату проведення установчих зборів, розмір статутного фонду, що передбачається, номінальну вартість акцій, склад майна, що вноситься засновниками в натуральній формі, найменування банку, та номер розрахункового рахунку, на який мають надійти початкові внески. Термін відкритої підписки не може перевищувати 6 місяців. Якщо до цього часу не вдається покрити підпискою 60 % акцій, акціонерне товариство вважається не заснованим. Особам, які підписалися на акції, повертаються внесені ними суми та майно не пізніше як за 30 днів. До скликання установчих зборів особи, які підписалися на акції, повинні внести з урахуванням попереднього внеску (10 %) не менше 30 % номінальної вартості акцій.

3.2. Закриті акціонерні товариства.

Закрите акціонерне товариство продає акції невеликій кількості осіб. Переважно це засновники та кілька акціонерів із значними грошовими коштами. Рішення про випуск акцій приймається засновниками або загальними зборами акціонерів. У випадку, коли всі акції товариства розподіляються між засновниками, вини повинні внести до дня скликання установчих зборів не менше 50 % номінальної вартості акцій. Акціонерне товариство може викупити у акціонера оплачені ним акції тільки за рахунок коштів, що перевищують статутний фонд, з метою їх перепродажу, розповсюдження серед своїх працівників або анулювання в термін не більше одного року. На цей період розподіл прибутку, голосування і визначення кворуму на загальних зборах акціонерів проводиться без урахування викуплених акцій.

Повна оплата вартості акцій проводиться акціонерами на протязі року після реєстрації акціонерного товариства.

4. Об’єднання підприємств.

Об’єднання підприємств проходить у тих випадках, коли два і більше підприємств при цьому отримують взаємні вигоди. Об’єднання підприємств здебільшого проходить через злиття або поглинання.

Злиття – це передача своїх активів та пасивів двома та більше підприємствами новому, яке створюється спеціально для цієї цілі.

Поглинання – це процес, коли одне підприємство придбає контроль над іншим шляхом скуповування контрольного пакету акцій.

Підприємство, взяте під контроль та управління в подальшому може функціонувати в якості дочірнього.

Об’єднання підприємств приносить наступні переваги та недоліки.

Переваги об’єднання:

• збільшення бази капіталу;

• покращення управління;

• можливість більш раціональних капіталовкладень;

• розширення ринку збуту;

• об’єднання засобів на НДР;

• усунення конкуренції;

• придбання цінних промислових know-how, патентів;

• придбання репутації торгової марки.

Недоліки об’єднання:

• ускладнення управління;

• порушення відносин, що склалися між співробітниками;

• зупинка виробничих процесів;

• можлива втрата торгового імені, репутації, клієнтури, виробничих секретів та таємниць.

Напрямки зростання при об'єднанні.

При об’єднанні існують наступні напрямки зростання:

• горизонтальна інтеграція;

• вертикальна інтеграція;

• літеральна інтеграція.

При горизонтальній інтеграції проходить об’єднання підприємств що виробляють одну і ту ж продукцію, послуги, виконують аналогічні операції.

Вертикальна інтеграція – це розширення границь виробничого процесу в «прямому» та «зворотному» напрямах.

В «прямому» напрямку проходить злиття виробників та реалі заторів продукції.

В «зворотному» напрямку – об’єднання виробників продукції з виробниками сировини та матеріалів.

Літеральна інтеграція – це об’єднання підприємств, що виробляють різний асортимент продукції.

5. Складні економічні формування.

До складних економічних формувань відносяться:

• корпорації;

• холдинги;

• промислово-фінансові групи;

• кателі;

• консорціуми та інші.

5.1. Корпорація – це підприємство, створене об’єднанням осіб, а її існування, права та обов’язки повністю незалежні від осіб, що входять до її складу.

В корпорації:

• власність (активи) компанії належить компанії а не її членам;

• борги корпорації – це борги корпорації а не її членів;

• управляючі працюють за Статутом;

• корпорація несе відповідальність за будь-які порушення своїх співробітників.

5.2. Холдинги – це об’єднання підприємств в якому одне акціонерне товариство володіє контрольним пакетом акцій інших акціонерних товариств з метою фінансового контролю за їх роботою та отриманням дивідендів на вкладений капітал.

Розрізняють чистий та змішаний холдинги.

Чистий холдинг – одержання доходів через систему участі в акціонерному капіталі інших підприємств.

Змішаний холдинг – холдингова компанія самостійно займається підприємницькою діяльністю та одночасно створює нові підприємства та філіали.

5.3. Фінансово-промислові групи.

Фінансово-промисловою групою є група підприємств, організацій, банків та інших фінансово-кредитних установ, які об’єднали свої статутні фонди для здійснення визначених видів діяльності. Як правило, такі групи являються відкритими акціонерними товариствами.