2. Суть і структура суспільного виробництва. Відтворення.

Класики економічної теорії довели, що основою життя суспільства є праця або виробництво.

Економічна теорія розглядає виробництво у широкому і вузькому розумінні слова. В широкому розумінні – це суспільне виробництво, яке включає чотири стадії проходження товару від виробника до споживача: виробництво, розподіл, обмін і споживання. Між ними повинна бути взаємодія, тому що, якщо не працює одна із стадій, все суспільне виробництво не розвивається відповідним чином.

У вузькому розумінні це суто виробництво або перша стадія суспільного виробництва.

Виробництво як таке є безперервний процес, в якому створюються необхідні матеріальні та духовні блага для задоволення потреб суспільства.

Оскільки потреби є безмежні і різноманітні, то і виробництво має відповідно, складну структуру. В ньому виділяють: сфери, підрозділи, галузі, підприємства.

Перш за все, розрізняють дві сфери виробництва.

Виробнича – та, де виробляються матеріальні блага і надаються виробничі послуги. Її галузі: промисловість, сільське господарство, рибальство, лісове господарство, геологія та розвідка корисних копалин, громадське харчування, торгівля, галузь, яка доводить товар від виробника до споживача, а інколи і бере участь у доробці (пакування,фасування) і тим самим доповнює його вартість, вантажний транспорт, виробничий зв’язок – виробничі послуги, без яких не може обійтись виробництво.

Виробнича сфера поділяється на два підрозділи:

• виробництво засобів виробництва /техніка, обладнання, сировина/;

• виробництво предметів споживання.

Невиробнича сфера – в якій виробляються нематеріальні блага – задовольняються духовні і культурні потреби та надаються невиробничі послуги. Це: наука, культура, в тому числі і фізична культура, освіта, медичне обслуговування, побутові послуги, громадський транспорт і зв’язок, туризм, банківська справа, страхування, охорона правопорядку тощо.

Між сферами, підрозділами і галузями повинне бути пропорційне співвідношення. Тільки в цьому разі люди зможуть задовольняти всі свої потреби.

У зв’язку з безмежністю і безкінечністю потреб, виробництво повинно працювати безперебійно, тобто відтворюватись.

Відтворення – це безперервний процес відновлення і повторення виробництва.

Розрізняють відтворення: просте, розширене, спадне.

Просте відтворення – повторення виробництва у незмінних розмірах.

Розширене відтворення – повторення виробництва у зростаючих масштабах.

Зростання виробництва, в свою чергу, може бути двоякого характеру.

Екстенсивне зростання – за рахунок залучення додаткової техніки, сировини, робочої сили. Цей тип зростання був властивий нижчим формам організації виробництва. Перважав він і в СРСР.

Інтенсивне зростання – за рахунок кращого використання наявних ресурсів – модернізації виробництва, запровадження нових технологій, підвищення кваліфікації працівників, покращення організації виробництва.

Україна за час своєї незалежності продемонструвала спадний тип відтворення.

Спадне відтворення – звуження або скорочення виробництва.

Процес відтворення виробництва не може здійснюватись без взаємодії і постійного відтворення його факторів, тобто складових елементів процесу виробництва.

3. Фактори виробництва – це всі ресурси, які задіяні у виробництві і взаємодіють між собою.

Існують різні класифікації факторів виробництва.

Класики економічної теорії А.Сміт та Д.Рікардо виділяли три фактори: землю, працю і капітал. Де:

– земля – включає все, що дає земля, тобто всі природні ресурси;

– праця – робоча сила, задіяна у виробництві;

– капітал – охоплює засоби виробництва, вироблені людиною /машини, обладнання/.

В сучасній економічній літературі переважає двоїстий поділ факторів виробництва. Це: матеріальні ресурси та людські ресурси.

1. Матеріальні ресурси включають всі засоби виробництва, які, в свою чергу, поділяються на засоби праці та предмети праці.

Предмет праці – це річ, на яку спрямована праця людини і є прообразом майбутнього продукта праці.

Предмет праці, до якого ще не була застосована праця людини, називаеться первинним предметом праці.

Предмети праці, які були добуті з природи і зазнали первинної обробки, називаються сировиною. Далі вони стають деталями, півфабрикатами, вузлами тощо.

Засіб праці – це річ або комплекс речей, які людина поміщає між собою і предметом праці і за допомогою яких вона діє на цей предмет.

Розрізняють активні і пасивні засоби праці.

– Активні – це ті, що безпосередньо беруть участь у виробництві / верстати, робочі інструменти тощо/.

– Пасивні засоби праці – ті, що беруть опосередковану участь у виробництві / споруди, приміщення, дороги та ін./.

2. Людські ресурси включають робочу силу та підприємництво.

Робоча сила – це набір фізичних, розумових, психічних здібностей людини та її професійна підготовка, які вона використовує у праці.

Найкоротше, робоча сила – це здатність людини до праці.

Підприемництво – це особливий людський ресурс, здібності до організації праці, підкріплені фінансовими та матеріальними можливостями.

Підприємництво – це економічна діяльність, спрямована на виробництво матеріальних благ та послуг з метою одержання прибутку.

В Законі України “Про підприемництво” сказано: ”Підприемництво - це самостійна, ініціативна, на власний ризик організована діяльність щодо виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг та заняття торгівлею з метою одержання прибутку”.

У зв’язку з розвитком підприємництва посилюється роль підприємця. Він виконує ряд важливих соціально-економічних функцій.

– Підприемець проявляе ініціативу у з’єднанні факторів виробництва;

– вкладає свій капітал і ризикує ним;

– керуе своїм підприємством;

– забезпечує працею себе і своїх працівників;

– забезпечує виробництво товарів і послуг, необхідних суспільству.

Фактори виробництва або матеріальні та людські ресурси об’еднуються в поняття продуктивні сили суспільства.

В умовах сучасної науково-технічної революції до продуктивних сил належать також: наука, передові технології, інформатика, зв”язок, знання тощо.

Продуктивні сили суспільства є основою економічного потенціалу суспільства.

Виходячи із переліченого складу продуктивних сил /і його самостійного аналізу/, можна зробити висновок, що Україна має достатній економічний потенціал для побудови багатої, заснованої на ринкових засадах, самостійної держави.

Виробничі або економічні відносини – це відносини людей у процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання суспільних благ /товарів і послуг/.

Основою виробничих відносин є відносини власності.

Власність як економічна категорія – це відносини між людьми з приводу володіння речами, перш за все засобами і результатами виробництва.

Розрізняють два основні типи власності:

– приватна

– суспільна

Вони утворюють ряд похідних і змішаних форм.

Приватна – індивідуальну або одноосібну, сімейну, акціонерну, корпоративну тощо.

Суспільна – державну, муніципальну, кооперативну, акціонерну та ін.

Змішані форми – державно-акціонерну, державно-акціонерно-приватну, акціонерно - приватну тощо.

В залежності від переважаючої форми власності розрізняють способи господарювання або виробництва.

У виробничих відносинах виділять два рівні:

1. організаційно-економічні;

2. суспільно-економічні.

1. Організаційно-економічні відносини – це відносини, що виникають безпосередньо у процесі виробництва на його первинно-структурному рівні /підприємстві/.

Вони включають: технологічну і трудову дисципліну, розстановку кадрів, кооперацію виробництва, управління тощо. Базуючись безпосередньо на продуктивних силах, вони мало чим відрізняються в різних економічних системах. Наприклад, виробництво автомобілів приблизно буде однаковим, незалежно від того, де це відбувається, у американському Детройті чи українському Запоріжжі. Технології мусять бути приблизно однаковими. Різниця може полягати лише у рівні технічної та технологічної оснащеності.

Організаційно-економічні відносини разом з продуктивними силами становлять технологічний спосіб виробництва. Історія знає три таких способи:

1. ручна праця;–2. машинна праця;

3. автоматизована праця.

2. Суспільно-економічні відносини - це відносини, які визначають характер суспільного виробництва в цілому, тип економічної системи.

Вони визначаються пануючими відносинами власності, взаємодією економічних інтересів різних груп і прошарків суспільства, дією об’єктивних економічних законів.

Суспільно-економічні відносини разом з продуктивними силами становлять суспільний спосіб виробництва. За всю історію це були:

1. первісно-общинний спосіб виробництва;

2. рабовласницький;

3. феодальний;

4. капіталістичний;

5. соціалістичний.

Спосіб виробництва в свою чергу входить в ту чи іншу економічну систему. Рабовласницький, феодальний та капіталістичний – у ринкову економіку, соціалістичний – в адміністративно-командну економіку.