3. Економічні закони і категорії.

На основі наукових досліджень відкриваються і вивчаються економічні закони, встановлюються економічні принципи.

Економічний принцип – це узагальнення, висновки, зроблені на основі методології і методів дослідження, які запроваджуються у практику. Наприклад: принципи управління, принципи оподаткування, принципи оплати праці тощо.

Економічні закони, це вищий рівень узагальнень, які стосуються не окремої галузі чи сфери виробництва, а характеризують економічну систему в цілому. Наприклад, закон вартості, закони попиту, пропозиції характеризують ринкову економічну систему загалом.

Економічний закон – це стійкі, найчастіше повторювані причинно-наслідкові зв’язки між економічними явищами і процесами. Наприклад: вкладена в товар праця – причина, створює його вартість – наслідок.

Особливості дії економічних законів

1.На відміну від законів природи вони діють через волю і свідомість людей. Тому створюється враження, що економічні закони суб’єктивні, вони створюються людьми.

2. Проте результати цієї діяльності не завжди сподівані. Економічні закони, як і закони природи, є об'єктивні і діючи через дії і вчинки людей, діють незалежно від їх волі і свідомості. Люди не можуть творити і керувати економічними законами. Вони можуть тільки відкрити, вивчити і пристосуватися до їх дії. Коли економічна поведінка людей буде співпадати з вимогами економічних законів, тоді результати їх діяльності будуть оптимальними, в протилежному ж випадку результат буде від’ємний.

В процесі свою розвитку ЕТ напрацювала систему економічних понять і категорій.

Економічна категорія – це логічне поняття, яке виробила економічна наука в процесі свого історичного розвитку і яке відображає те чи інше економічне явище або частину виробничих відносин /Наприклад,товар, гроші, вартість, ціна тощо/.

Факгично, економічна теорія є не що інше, як виведення принципів і законів із фактів та логічних міркувань. Одночасно це є категоріальна модель економічного життя суспільства. Вивчивши економічні категорії та закони, ми пізнаємо економічну теорію вцілому.

Економічна теорія вивчає економіку на двох рівнях.

1. Мікроекономіка вивчає економічні явища і процеси на рівні первинної структурної ланки виробництва – підприємства, фірми. Тут вона оперує такими категоріями, як товар, собівартість, прибуток, ціна, капітал, амортизація тощо.

2. Макроекономіка - вивчає економіку на рівні суспільства, народного господарства, його сфер, підрозділів та великих галузей. Категорії для оперування тут: національний дохід, валовий національний продукт, сукупні доходи, сукупні виграти тощо.

Між цими двома рівнями немає чіткої різниці. Наприклад , загальна сума доходів громадян становить національний дохід держави, зарплата, податок є категоріями не тільки мікро, а й макроекономіки.

4. Історія розвитку економічної теорії. Економічна думка та видатні економісти України.

Економіка існує від самого початку виникнення людською суспільства. Адже це виробництво та відносини, які його супроводять. Тому економіка – це вічна наука. Вже перші цивілізації володіють глибокими економічними знаннями. В Єгипті за 3 тисячі років до нашої ери існувала добре організована система господарства, так зване "прихрамове господарство", в якому всі вироблені продукти збиралися в храмах головних богів і богів – фараонів, а потім централізовано перерозподілялись між населенням всієї країни.

За 2-3 тисячі років до нашої ери у Вавілоні існувала форма управління, заснована на єдиній державній зрошувальній системі рік Тігру і Євфрату. Цар або головний правитель був одночасно відповідальним за її функціонування і розподіл води між господарствами країни.

Це були емпіричні знання економіки, засновані на потребах господарства і практики.

Перші теоретичні економічні знання виникають у давній Греції. Видатні грецькі філософи Ксенофонт, Арістотель, Платон були одночасно і першими економістами.

Ксенофонт – жив у 4 ст.до н.е. Першим написав працю "Економіка", започаткувавши тим самим відповідний термін . Він складається зі слів "ойкос" – дім, господарство, "номос" – закон. Разом означає – закони господарювання, а економіка дослівно означає – господарство, виробництво. У трактаті в формі діалога батька і сина розглядаються правила розумного господарювання у своєму господарстві.

Арістотель – жив пізніше на 70 років. Теж написав книгу "Економіка", в якій описує ідеальне рабовласницьке господарство і дає поради, як організувати в ньому виробництво. Дослідження Арістотеля мали вищий, більш узагальнюючий рівень, тому його вважають засновником сучасної економічної науки. Він перший поставив і намагався відповісти на питання, над якими і досі працюють економісти:

• що є основою життя?;

• звідки береться багатство?;

• як створюється вартість товару?;

• як виникли і навіщо потрібні гроші?;

• як нагромаджується капітал ? та ін.

Платон – вивчав економіку на рівні суспільства, держави. У своїх працях "Держава", "Закони" він виступав проти приватної власності, за її усуспільнення, за ліквідацію грошей, в яких він вбачав корінь усього зла. Ідеалом його держави була диктатура народу – демосу, побудована на жорсткій дисципліні і системі покарань, переважно смертної кари за найменшу провину. Фактично це був прообраз соціалістичної держави – Радянського Союзу в його найжорстокіші часи періоду культу особи Сталіна.

Платон був першим соціалістом – утопістом, який зрештою за свої пе­реконання поплатився життям, скічивши його у в’язниці міста Сіракуз на острові Сицилія.

З розвитком товарного виробництва, поглибленням і розширенням економічних знань економічна теорія стає самостійною наукою. Хоча займаються нею різні фахівці – від лікарів і ювелірів до математиків і фінансистів. Виникають перші економічні школи, які відрізняються між собою тим, як вони відповідають на сакраментальні питання економіки:

– Що є основою життя суспільства?

– Що є джерелом багатства?

1. Першою економічною школою була школа меркантилістів, назва якої походить від слова “мерканте” – торгівля (17 ст.) Її представники: Томас Ман, Жак Кольбер, Антуан Монкретьєн та ін.

Втіленням багатства представники цієї школи вважали гроші, зокрема – золото. Способом їх залучення в країну – торгівлю. Тому радили якомога більше розширювати торгівлю. Для цього розвивати виробництво, ремесла. Нагромаджені гроші в країні не випускати за її межі, діючи при цьому переважно адміністративними методами, примушуючи іноземних купців на місці купувати товари вітчизняного виробництва . Ця економічна політика одержала назву “монетаризму”, широко застосовувалась в економіці України перехідного періоду 90-х років.У зовнішній торгівлі меркантилісти радили застосовувати політику протекціонізму – захисту власного виробника.

Ідеї меркантилістів найповніше висловив Ф.Монкретьєн у книзі "Трактат політичної економії" – 1615р. Нею була започаткована нова наука – політична економія. Від давньогрецького, що означає: поліс – держава, ойкос – господарство, номос - закон.

Політична економія вивчає економічні закономірності на рівні держави, суспільства. Як головна економічна наука, вона домінувала в суспільстві до 20 ст. Деякі економісти і дотопер не розділяють політичну економію і економічну теорію, вважаючи їх одною наукою /напр. П.Самуельсон/.

2. Друга економічна школа – школа фізіократів від слова "фізіо" – природа (18 ст.). Її предстаники – А.Тюрго, Ф.Кене, В.Мірабо вважали єдиним джерелом багатства працю. Але працю у природі, сільському господарстві. Промисловість, ремісництво вони вважали безплідною сферою, яка нічого не дає суспільству. Це відображення економічної ситуації того часу, коли промисловість ще не була розвинута, в економіці переважало сільське господарство.

3. Класична економічна школа. Перемога машинного виробництва, вихід на передній край економіки промисловості у XIX ст. змінює підходи до пояснення економічної природи багатства та основи життя суспільства.

Засновники класичної школи англійські економісти: Адам Сміт, Давид Рікардо.

У 1776 р. А.Сміт написав книгу "Досліди про природу та причини багатства народів", де виклав основи трудової теорії вартості, згідно з якою в основі життя суспільства і джерелом багатства є праця в любій галузі виробництва: сільському господарстві, промисловості, торгівлі. Вартість товару за А.Смітом – це втілена в товар праця.

Д.Рікардо доповнив трудову теорію вартості теорією трьох факторів, за якою вартість товару складається з вартості трьох факторів: землі, праці і капіталу. Трудова теорія одержала завершений вигляд, а всі учасники виробництва – робітники і роботодавці – стали рівноправними партнерами.

Основні положення класичної економічної школи:

1. Суспільством керують об’єктивні економічні закони, які не можна винайти або встановити. Їх тільки можна пізнати, вивчити і пристосуватись до їх дії.

2. Джерелом вартості є праця в любій сфері діяльності. Це – школа трудової теорії вартості.

3. Капітал – це також затрати минулої праці. В грошовому виразі – заощаджена праця, в натуральному – засоби виробництва.

4. У своїй виробничій діяльності людина керується власними егоїстичними інтересами, а в результаті – виграє все суспільство.

5. Повна свобода господарювання без втручання держави дає найкращий результат.

6. Рушійною силою виробництва є конкуренція.

7. Держава – це "нічний сторож", функціями якого с охорона спокою громадян, захист їх від зовнішніх і внутрішніх ворогів. Вона не повинна втручатись у справи виробника. Для виконання своїх функцій може тільки збирати мінімальні податки і цим обмежується її втручання у економіку.

На базі класичної економічної школи виникло багато інших шкіл і течій. Згрупувавши їх можна виділити два основні напрямки.

1. Ліберальна класична школа, яка розвинула такі тези класичної школи, як:

– невтручання держави;.

– егоїзм виробника;

– вільна конкуренція.

В свою чергу тут існували різні напрямки: історична школа, націоналістична, математична та ін. Особливо можна виділити школу "маржиналізму", яка виводить вартість товару не з праці, а корисності речі і, зокрема, найменшої корисності – так звана теорія граничної корисності.

На сучасному етапі всі течії ліберальної класичної школи об’єднуються в один напрям – неокласичний синтез. Його засновником є Альфред Маршал. У 1990 р. він написав книгу "Принципи економіки", яка започаткувала назву нової економічної дисципліни –"Економікс".

Це наука про поведінку людей в нових економічних умовах –монополізації виробництва, обмеженості ресурсів та втручання держави у керівництво економікою.

У 1936 році вийшла книга Дж.Кейнса "Загальна теорія зайнятості, процента та грошей". В ній були закладені принципи нової економічної системи – змішаної ринкової економіки, де держава активно втручається у регулювання виробницва. На її основі була розроблена теорія виходу США з економічної кризи 1929–39 –х років: так званий "Курс Рузвельта".

Представники цього напрямку у ХХ столітті: Дж.Гелбрейт, Дж.Робінсон, Н.Самуельсон, Р.Макконнелл – США; Ф.Хайек – Німеччина; А.Ноув – Англія та ін.

2. Другий напрям, який виокремився із класичної школи – соціалістичний. Він взяв на озброєння тільки теорію трудової вартості, обгрунтувавши тим самим ідеологічний лозунг про гегемонію / панівну роль/ робітничого класу та необхідність соціальної революції. Заперечував всі інші постулати, особливо роль капіталу. Виступав за усуспільнення приватної власності, централізацію та державне управління виробництвом.

Свій початок соціалістична школа бере ще від часів Платона, продовжується соціалістами–утопістами 18 –19 ст.: Сен-Сімоном, Фурє, Оуеном, Кампанеллою.

Завершена теорія соціалізму К.Марксом, а втілена в життя в колишньому СРСР та країнах соцтабору. Показала свою теоретичну неспроможність та нежиттєздатність, як керівництво до дії.

Економічна думка України В Україні економічна думка розвивалась в залежності від її державності. Українські економісти числились як російські, польські, австрійські, залежно від того, якій державі належала та чи інша частина України.

В Східній Україні можна відзначити таких економістів, як: І.Вернадский, М.Зібер, С. Подолинський.

Найбільший вклад в науку і практичну економічну діяльність вніс М.Туган-Барановський. В уряді УНP він був міністром фінансів. В Київському університеті відкрив кафедру політекономії при економіко–юридичному факультеті і був його деканом. Головні його праці: "Про кооперативний план"/1914/, "Паперові гроші і метал/1919/, підручник "Політична економія" /1919/ та ін. Основні наукові інтереси М.Туган-Бараповського:

І. Теорія економічних циклів і економічних криз, яку вивчав Дж.Кейнс при розробці своєї теорії виходу з кризи.

2. Розробка теорії вартості. Як легальний марксист і критик Маркса, він об'єднав трудову теорію А.Сміта – К.Маркса з теорією вартості ліберальної школи – корисності і граничної корисності. Ця теорія життєздатна і донині.

2. Теорія кооперативного руху, розроблена на основі вивчення розвитку кооперації у світі.

В Західній Україні, яка перебувала під подвійним гнітом – Польщі та Австроугорщини, економічна теорія розвивалась своїми шляхами, які, проте, були ліберальнішими ніж на Сході.

1. Австро-Угорська монархія не була така деспотична, як Російська імперія. Галичина мала в ній певну автономію і навіть свій Сейм, а Львів був столицею Галіцийського округу. Тому тут вільніший розвиток мали всі науки, в тому числі і економічні.

2. Західну Україну зачепила хвиля буржуазно–демократичної революції 1848 року, яка прокотилися Європою. В її результаті тут швидше ніж у Росії було ліквідоване кріпацтво, на основі розвитку промисловості швидше почав розвиватись капіталізм.

3. Бурхливо розвивалось політичне життя, виникали різні політичні партії, гуртки, наукові школи і течії.

Найвідоміші економісти Західної України: В.Барвінський, В.Будзиновський, В.Навроцький, О.Терлецький та ін.

Багато уваги економічним проблемам приділяв І.Франко, таким як: поділ праці, нагромадження капіталу, циклічність виробництва і кризи, сільськогосподарська рента, взаємозв’язок продуктивних сил і виробничих відносин, фінанси та роль банків тощо.

Основні економічні праці І.Франка: "Про працю", "Про соціалізм", "Земельна власність у Галичині", "Реорганізація банку краєвого", “О еволюциї в іторії людскости”, передмова до "Капіталу" К.Маркса та ін.

Змолоду І.Франко цікавився соціалістичними ідеями, зробив популярний переклад "Капіталу" К.Маркса і займався його поширенням у робітничих гуртках. Пізніше він відійшов від марксизму і проповідував національно–визвольні ідеї та створення єдиної української держави, в якій повинні бути вирішені всі економічні проблеми та утвердитись соціальна рівність і справедливість.

У 20- му столітті, у період між двома світовими війнами в Західній Україні сформувалося дві основні політичні течії.

Соціалістичні ідеї пропагувала комуністична партія Західної України /КПЗУ/, завданням якої було об'єднання з Радянською Україною та побудова соціалізму в єдиному Союзі.

Національно–визвольний рух втілюється у створенні націоналістичних організацій, зокрема, у 1929 – Організації Укрїнських Націоналістів (ОУН).

ОУН – це типова соціал-демократична партія, ідеї якої повністю відповідають принципам демократії і загальнолюдським цінностям, про що свідчить її економічна програма. Основні її положення включають:

– визнання всіх форм власності і господарювання, включаючи і кооперацію;

– повернення власності і,перш за все, землі народу України;

– право селян на землю без викупу, ліквідація великих поміщицьких земельних володінь;

– соціальний захист і участь трудящих в управлінні державою і виробництвом;

– рівні права і обов'язки всіх громадян перед державою, незалежно від національності та правового стану.

За радянськи часів економічна думка України розвивалась в руслі марксистської політичної економії. А вся економічна теорія зводилась до інтерпретування рішень чергових з'їздів КПРС.

В сучасний період становлення нової економічної науки, вона вирішує завдання побудови незалежної української держави та шляхи розвитку ринкової економіки в Україні.