Львівський Державний Університет Фізичної Культури

Кафедра Економіки інформатикі та кінезіології

Лекція

Світова система господарства

з дисципліни “Економічна теорія”

Підготувала: доц Пилипенко Н. В.

Розглянуто на засідані кафедри ЕІТ

Протокол № 1, 28.08.2008р

План

1. Суть світової системи господарства.

2. Економічні відносини у світовій системі господарства.

3. Міжнародно-кредитні та валютно-фінансові відносини.

4. Економічні аспекти глобальних проблем.

5. Місце України у світовому господарстві. Проблеми входження у світове господарство.

1. Суть світової системи господарства.

У світі існує понад 250 самостійних країн. Населення становить понад 6 млд., яке розмовляє близько 2800 мовами. Країни розрізняються за рівнем економічного культурного розвитку, релігією, ментальністю. Загалом розрізняють:

- Індустріально розвинуті країни (США, Англія, Німеччина, Японія);

- Середньорозвинуті – країни Латинської Америки;

- Аграрні слаборозвинуті країни (колонії бувші - Африка);

- Країни перехідного типу до ринку (Україна, Росія, СНБ).

Проте всі країни світу взаємозв’язані, взаємозалежні одна від одної і становлять єдину систему світового господарства. Її історія пройшла кілька етапів розвиту:

1. зародження системи світового господарства, сягає до виникнення міжнородного поділу праці і світової торгівлі,

2. технічна революціа кінця XVIII початок XIX ст., які дали поштовх розвитку машинного виробництва і зокрема транспорту, який дав можливість зв’язати міжт собою держави і континенти і створив матеріальну базу для розвитку світової торгівлі,

3. рубіж XIX - XX ст. коли завершується формування колоніальної системи і слаборозвинуті країни ввійшли в економічний простір розвинутих метрополій (Англія, Франція, Італія, Португалія, Голандія).

4) завершився цей процес виникненням монополій, які поділяють між собою світ економічно і посиленням економічних взаємозв’язків між країнами і регіонами.

Система світового господарства­ це сукупність національних економік, які пов’язані між собою системою міжнародних економічних відносин.

Ці відносини можна поділити на дві групи:

1. дво сторонні. Вони включають:

а) економічні міжнародні відносини:

- міжнародна торгівля;

- економічна і виробнича інтеграція;

- міграція робочої сили,

б) валютно-фінансові і кредитні відносини

2. колективні відносини.Це відносини, які потребують об’єднання зусиль всіх держав для вирішення загальних проблем.

2. Економічні відносини у світовій системі господарства.

Світова торгівля- це вихідна і початкова форма економічних відносин.

Причини виникнення світової торгівлі ті самі, що і причини товарного виробництва взагалі. Це: суспільний поділ працітаекономічна відособленістьвиробників. Проте ці причини мають свої особливості.

1) Поділ працізумовлений перш за все природніми умовами, місцем розташування країни, наявністю природніх ресурсів, а також рівнем розвитку продуктивних сил і станом розвитку економіки країни. 2) Щодоекономічних відособленості, то вона поширюються далі від відособленості підприємства. Це відособлення цілої країни, яка базується на політичній і національній незалежності.

Форми світової торгівлі:

1. торгівля ресурсами або сировиною- зв’язана з природніми умовами і розміщенням країни, а також рівнем її розвитку, як правило низьким;

2. торгівля кінцевими товарами - нею займається розвинуті країни;

3. торгівля послугами - зв’язана з природніми умовами, розташуванням країни, забезпеченістю природними ресурсами, рівнем розвитку (якщо нічого не має іншого, то залишається торговельні послуги. Як правило це туризм).

У світовій торгівлі розрізняють: експортабо вивіз товарів іімпорт або ввіз товарів. Співвідношення експорту і імпорту складаютьторговий баланс країни. Він будепозитивним, якщо переважає експорт івід’ємним, якщо імпор.

Структура експорту теж має значення, якщо в експорті переважає сировина, це свідчить про відсталість країни.

Якщо кінцева продукція особливо високотехнологічна, наукомістка, складна - це країна передова.

Розрізняють торгову політику держави:

1. політика вільної торгівліабофрітредерство. Коли в країні не обмежується імпорт товарів, чим виховується власний конкурентно здатний виробник. Проте вона повинна проводитись на етапах, коли власна економіка вже зміцніла. В іншому випадку - вона тільки придушить власне виробництво;

2. політика протекіонізму- коли імпорт товарів обмежений. Вона проводиться особливо на початкових стадіях розвитку з метою підтримки власного виробника. Проте надто довге дотримувати її може призвести до зниження конкурентноздатності власної продукції (така політика проводилась в колишньому СРСР).

Засоби впливу держави на міжнародну торгівлю:

1. мито ввізне і експортне;

2. імпортні квоти - встановлення розмірів ввозу тих чи інших товарів;

3. експортні премії і страхування експорту,- спрямовані на підтримку експорту товару;

4. акцизні збори ­ плата за право торгівлі високорентабельними товарами;

5. антидемпінгова політика - барєр на шляху розвитку світової монополії.

Ціноутворення на світовому ринку.Ціни тут формуються під впливом основних економічних законів: вартості, попиту пропозиції. Проте вони мають свою специфіку. Якщо в середині країни встановлюється національна суспільна вартість, то на світовому ринку ціни диктують ті країни, які поставляють на нього основну масу продукції. Це ­ розвинуті країни і зокрема, монополії цих країн, які панують на світовому ринку.

Економічна інтеграція та інтернаціоналізація.

Інтеграція- посилення економічних зв’язків між країнами аж до їх взаємопроникнення одна одну.

Форми інтеграції:

1. вивіз або експорт капіталу:

а) експорт підприємницького капіталу, який відбувається в двох формах: прямі інвестиції -будівництво підприємств на чужих територіях;портфельні інвестиції - вкладання капіталу в іноземні цінні папери (акції, облігації);

б) вивіз позичкового капіталу або надання кредитів банками, фірмами, державами одних країн іншим.

2. інтеграція виробництва.

Інтернаціоналізація- своєрідна кооперація країн у виробництві одного товару або створення спільних підприємств. На практиці, найвищим проявом інтернаціоналізації виробництва є створення великих міжнародних корпорацій (або монополій).

Розрізняють корпорації:

1. транснаціональні (ТНК) ­ національні монополії, які мають світове значення (“Форд”, “Дженерал Моторс”, “Фіат”);

2. міжнаціональні корпорації (ЛІНК), які застосовані на об’єднанні різнонаціональних капіталів (Дансько-Англійська нафтова компанія “Датч-Шел”).

За критеріями ООН у світі до світових монополій відносять фірми з активними понад 1 млд. дол. і дочірніми фірмами в понад 20 країн світу. Таких монополій налічується понад 500.

Світові монополії конкурують між собою, поглинаючи одна одну, розмежовуючи території, утворюючи союзи.

Найвищою формою економічного монополізму є залучення до конкурентної боротьби сили держав і створення міжнародних економічних об’єднань (ЄС, ОПЕК, Північно-Американський Союз).

Міграція робочої сили.Вона базується на використанні дишевої робочої сили зі слаборозвинутих країн в розвинуті країни.Міграція -це взаємовигідний процес, в якому більше виграють розвинуті країни, які використовують дешеву робочу силу. Слаборозвинутим країнам це теж вигідно, оскільки міграція забезпечує роботою надлишкове населення, яке повертаючись в країну, привозить в неї гроші.

Основні потоки міграції:

1. класичний шлях. У США зі всіх країн світу.

2. У США з країн Латинської Америки (це найбільша проблема для США).

3. з країн Південносхідної Азії і Середземномор’я у Європейські країні.

4. новий напрям - з країн Південносхідної Азії і Середземномор’я в країни Аравійськокого півострова і Червоного моря.

5. із постсоціалістичних країн в розвинуті європейські країни і країни Півніяної Америки.

Особливе цієї хвилі є те, що значна частина еміграції - це кваліфікована робоча сила, працівники творчих і наукових професій.

3. Міжнародні-кредитні та валютно-фінансові відносини.

Кредито-валютні відносини включають:

1. позики і кредити;

2. продаж і купівля валют;

3. платежі за послуги та взаєморозрахунки.

Позики ­ форма залучення коштів у державний бюджет на основі кредиту.

Сукупність кредитних відносин між країнами являє собою кредитний ринок.Тут надаються позики різним країнам фірмами, банками, державами, спеціалізованими міжнародними кредитами установами (МВФ,МБРР).

МВФ (міжнародний валютний фонд)- міжнародна кредитна установа ООН заснована 1946р. у США на Бреттон-Вудський міжнародній фінансовій конференції. Його співзасновниками було 44 країни, зараз понад 100 членів МВФ.

Метою МВФ є міжнародна валютна співпраця на основі консультацій, подання позик країнам - учасницям. Кредит може отримувати тільки член МВФ, який сплачує пайові внески: золотом, конвертованою і національною валютою.Від величини внесків залежить розмір кредитів, а також кількість голосів у керівництві фонду.

Контрольний пакет акції МВФ знаходиться в руках розвинутих країнах (США, Англія, Японія, Швеція).

МБРР (міжнародний банк реконструкції і розвитку)заснований тоді ж і там де МВФ. Особливості МБРР, що він надає позики довготермінові - на 15-25 років, на реалізацію великих проектів: реконструкцію галузей, будівництво доріг, будівництво великих підприємств. Для одерження кредиту необхідно виконувативимоги МБРР:1) позика повинна бути гарантована державою; 2) під аналогічні цілі не повинна бути надана позика в ін. місці; 3) МБРР перевіряє доцільність кредиту - чи справді він нам потрібний; 4) позика повинна бути призначена на реконструкцію і розвиток.

Директора МБРР складає 21 країну, 5 із них - це постійні директори: США, Англія, Франція, Німеччина, Японія.

Вищим органом управління є Рада управляючих,яка представлена всіма країнами.

Валютні відносини.З кредитними відносинами тісно звязані валютні відносини і валютні ринки, на яких відбувається торгівля валютами.

Валюта- національні грошові знаки у вигляді казначейських білетів, банкнот, розмінної монети які знаходяться в обігу і є основним купівельним засобом, засобом платежів і розрахунків на території певної держави.

Розрахунки здійснюється за валютним курсом.

Валютний курс – ціна, за якою здійснюється купівля - продаж валют. Він виражає співвідношення між іноземними і національними валютами.

За можливостями обміну розрізняють валюти:

1. ВКВ - вільноконвертована валюта. Така, яка приймається до обміну всіма країнами без будь-яких обмежень (долар, євро, фунт);

2. ЧКВ - частковоконвертована валюта. Така, яка має певні обмеження, або односторонню конвертованість (гривні, рублі);

3. НКВ - неконвертован і валюти. Такі, які не обмінюються на інші валюти (Куба, Північна Корея).

Особливістю сучасних валютних відносин є те, що золото втратило роль грошей і стало звичайним товаром. Ціни на нього формується в залежності від вартості видобутку і обробки, а також попиту і пропозиції.

Валютні відносини пройшли кілька етапів розвитку або валютних систем чи стандартів:

1)золото-моментний стандарт, коли паперові гроші вільно обмінювалися на золоті в середині країни, а світовими грошима були: золото і золоті моменти. Остаточно він сформований до середини ХІХ ст. і проіснував до 30-х років ХХ ст.

2)золото-валютний (золото-доларовий) стандарт. Коли світовими грошима є золото і конвертована валюта (долар). Прийнятий у 1946р. на Бреттон-Вудській конференції.

3)валютний (доларовий) стандарт. Коли світовими грошима стають ВКВ на чолі з доларом. Прийнятий у 1976р. на Ямайкській конференції. Цей стандарт ще називають плаваючим курсом, тому що він базується на співвідношенні валют, курс яких не закріплений твердою одиницею - золотом.

Якщо раніше для стабілізації національної валюти потрібно було мати відповідний запас золота у національному банку то тепер курс валюти визначається іншими факторами: 1)реальною купівельною здатністю грошової одиниці на світовому ринку і її забезпеченністю якісними товарами;

2)попитом національної валюти на світовому ринку і її авторитетом.

Теоретично вважається, що плаваючий курс буде спричиняти значні коливання валют. Але в стабільних економіках цього не відбувається. Коливання валют спостерігається тільки в слаборозвинутих країнах і країнах перехідного періоду.

В умовах сучасної інтеграції економік відбувається утворення спільних торгових зон, спільних ринків (як ЄС), а також спільних валют (євро).

4. Економічні аспекти глобальних проблем.

Глобальні проблеми отримують свою назву від слова г л о б а л ­ загальні або всеосяжні.

Це друга група економічних відносин між державами, які повинні об’єднатись для вирішення спільних проблем:

1. Небезпека ядерної війни і локальні війни. Людство нагромадило такі запаси ядерної зброї, сумарний вибух від якої в млн. раз перевищить вибух в Хіросімі

Економічний аспект цієї проблеми полягає в тому, що: 1) непродуктивно витрачаються фінансові, матеріальні і людські ресурси. У США військові витрати з бюджету становлять до 30% (бюджет 2,7 трильйони доларів). У ВПК США зайнято 5,5млн.людей.

2) Відходи шкодять навколишньому середовищу.

Шляхи подолання проблеми:

1. Узгодження дій між ядернами державами (особливо між Росією і США, які володіють 90% цієї зброї). В 1993р. була підписана угода про призупинення виробництва ядерної зброї і зупинення її випробовування. Це угода між США і Росію. А потім приєдналися і інші держави крім, а Північна Кореї.

2. конверсія- переведення промислового комплексу на мирну продукцію.

2. Охорона оточуючого середовища. Сировинна та енергетична проблема. Відбувається зміна клімату, забруднення природи, морів, космосу, руйнування озонового шару. Частішають природні катаклізми, через які за останні 20р. загинуло 3 млн.людей. Проблема відходів. Тільки 1,5% сировини матеріалізується у кінцевому продукті. Щороку у світі нагромаджується 300-400млн.тонн відходів. За підрахунками вчених розвідані енергоресурси (нафти і газу) вичерпаються через 80 років.

Шляхи розв’язання проблеми:

1. визчення всі запаси сировини;

2. розробка природоохороння законодавства;

3. розробка системи заходів щодо дотриммння екологічних стандартів: чистоти повітря, водних басейнів, раціонального споживання енергії;

4. розвивати нові види технологій замкнутого і повторного циклів;

5. розвивати нові види енергії: сонячна, вітрова.

2. Економічна відсталість слаборозвинутих країн. Проблема заборгованості. Відсталість країн породжена колоніальною системою, яка існ. до 60-х р.р. ХХ ст. Тепер вона розвивається за нееквівалентним обміном і розривом ножиць цін, між країнами, які виробляють кінцеву продукцію і експортерами сировини.

Крім того слаборозвинуті країни є боржниками розвинутих країн іноді борг сягає розмірів всього ВНП.

Ця проблема є нерозрішима.

Вихід:

1)необхідне об’єднання країнам експортерів сировини, щоб протистояти монополіям країн – виробникам кінцевого продукту.

2)списати борги на що не хочуть піти країни кредитори. Загальний борг зараз сягає 1,5 трлн.доларів.

2. Демографічна проблема. Яка породжує перенаселення, бідність важкі хвороби і епідемії, голод.

Населення землі:

1-й рік нашої ери - 200 млн.

19830р.- 1 млд.

1930р.- 2 млд.

1960р.- 3 млд.

1976р.- 4 млд.

1995р.- 5 млд.

2000р.- 6 млд.

Демографічний вибух супроводжується нерівномірністю зростання населення. В розвинутих країнах населення скорочується, у відсталих - зростає. Від голоду щорічно помирає - 40 млн. людей.

Вихід:

Багаті країни повинні допомагати бідним, інакше проблеми бідних перейдуть до розвинутих і поглинуть в них.

5. Місце України у світовому господарстві. Проблеми входження у світове господарство.

Україна формально входить у світову співдружність. Вона входить в ООН і виконує всі закони світового співтовариства. Проте вона ще не інтегрувалась в ССГ, хоча для цього має всі передумови: 1) наявність природніх ресурсів, які є всі, крім нафти і газу. Нафти - 8%, газу - 22%; 2) високий трудовий потенціал з 29 млн.нас. - 7 млн. з вищою освітою; 3) вигідне географічне положеня вихід до моря, сприятливий клімат для с/г., 80% світових чорноземів.

Що треба для реального входження України в ССГ. Створення нового механізму зовнішньо-економічних зв’язків.

Новий механізм зовнішньо - економічних зв’язків –сукупність форм економічних зв’язків між країнами, а також система правових методів управління та фінансово-економічних важелів, які забезпечують їх ефективне функціонування.

Старий механізмбув побудований на політичних інтересах виходив із принципів солідарності і інтернаціоналізму був підпорядкований ідеї переваг соціалізму над капіталізмом без врахування національних інтересів.

Новий механізм повинен базуватись виключно на товарно-грошових відносинах (вигода продати, купити) і національних інтересах України.

Для створення такого мехонізму необхідно вирішити ряд основних блоків проблем:

1. формування необхідної законодавчої бази. Деякі закони у нас вже прийняті. Наприклад, про зовнішньо-економічну діяльність, про іноземні інвестиції, про спільні підприємств, про вільні економічні зони. Проте створення правової бази ще не завершено.

2. створення і розвиток відповідних інституцій, що регулюють зовнішньо-економічними зв’язки. Це посольства, культурні, торгові, інформаційні представництва. Не вистачає кваліфікованих кадрів для цієї роботи.

3. Створення внутрішнього економічного середовищадля зовнішньоекономічної діяльності.

• Для цього потрібно заохочення малих підприємств до зовнішньоекономічної діяльності (крім великих, бо вони самі мають право її здійснювати).

• Заохочення зарубіжних інвестицій.

• Для цього необхідно переглянути податкове законодавство, створення пільгових умов для зовнішньоекономічної діяльності:

• створення спеціальної кредитної системи, яка б кредитувала зовнішньоекономічну діяльність;

• страхуванння експорту;

• удосконалення митної політики;

• проблема цін, вирівнювання їх до світового рівня.

4) Піднесення власної економіки і створення конкурентноздатної продукції.