3.2.Особливості вивчення календарно – обрядового фольклору на уроках української літератури у 6 класі.

Для вивчення календарно-обрядових пісень чин­ною навчальною програмою з української літе­ратури відведено 6 год. Перед учителями – словесниками стоїть непросте завдання донести до учнів відомості про давні слов'янські обряди, ознайомити їх з піснями літнього, зимового й весняного циклів, заці­кавити й збудити інтерес до найдавнішого фольклору — обрядової пісенності українців, що пов'язана із чис­ленними календарними та родинними обрядовими дійствами і ритуалами.

Українська пісня — найцінніший духовний скарб нашого народу, що з давніх – давен дбайливо передава­вся від покоління до покоління. У цьому поетичному жанрі особливо яскраво закарбувалася мудрість наро­ду, філософія його життя. За своїм походженням і сут­тю пісня є загальнонародним мистецтвом, у ній зна­йшли відображення думки й устремління багатьох людей. «Народний поет творить пісню з того мате­ріалу вражень та ідей, яким живе ціла маса його зем­ляків...», — зазначав І. Франко.

За легендою український народ отримав пісню у дарунок від Господа. До підготовчої частини уроку включаємо виразне читання легенди: «Якось Господь Бог вирішив наділити дітей світу талантами. Французи вибрали елегантність і красу, угорці — любов до господарювання, німці — дисципліну і поря­док, росіяни — владність, поляки — здатність до торгівлі, італійці одержали хист до музики... Обдарувавши всіх, підвівся Господь зі святого трону і раптом побачив у куточку дівчину. Вона бу­ла боса, одягнута у вишиванку, руса коса переплете­на синьою стрічкою, а на голові мала вінок із червоної калини.

— Хто ти? Чого плачеш? — запитав Господь.

— Я — Україна, а плачу, бо стогне моя земля від пролитої крові й пожеж. Сини мої на чужині працю­ють, вороги знущаються з удів і сиріт, у своїй хаті немає волі й правди.

— Чого ж ти не підійшла до мене раніше? Я всі та­ланти вже роздав. Як же допомогти тобі?

Дівчина хотіла вже йти, та Господь Бог, підняв­ши правицю, зупинив її: «Є у мене неоціненний дар, який уславить тебе на цілий світ. Це — пісня!»

Узяла дівчина – Україна дарунок і міцно притис­нула його до серця. Поклонилася низенько Всевиш­ньому і з ясним обличчям, та вірою понесла пісню в народ».

Опра­цювання нової теми розпочинаємо з бесіди: 1) Які на­родні пісні ви знаєте? 2) Як вони виникли? Яким чи­ном вони поширювалися серед народу? 3) Коли їх по­чали записувати і друкувати? 4) Яким чином пісня впливає на внутрішній стан людини? 5) Чому, на ва­шу думку, пісня — це фольклорний жанр? 6) Чи зна­єте ви імена народних піснярів?

Укладачами народних пісень у давні часи були пе­реважно неписьменні люди, які не записували свої твори. Складені пісні поширювалися серед людей, з часом ім'я автора забувалося.

Уперше термін «volkslied» (народна пісня») у науковий обіг увів німецький філософ Й.Г. Гердер. У йо­го праці «Ідеї до філософії історії людства» подано цілісну філософію культури в її історичній зміні. Значним внеском у дослідження народної пісні стали збірники Гердера «Народні пісні» та «Голоси народів світу у піснях». У них німецький мислитель підкрес­лив прямий зв'язок пісні й музики природи, пісні й історичного минулого. Такий погляд на мистецтво до­поміг йому зробити висновок про те, що літературний компонент народної пісні дає змогу простежити всю культуру народу.

Й. Гердер звертався до сучасників із проханням збирати «останні рештки живого способу думок», утіленого у «справжній народній пісні, живо­му романсі», з яких, на його думку, розпочинається шлях до відродження культури будь-якого народу.

Із найдавніших часів українська писемність користувалась поетичними мотивами, черпаючи кращі свої риси з народної скарбниці. На думку відомого дослідника фольклорних джерел М. Сумцова, пісня увібрала в себе «усі кращі наділи народу: кохання молоді, бойові заклики войовників, тихомовні співи матері над колискою, гучне та бучне весілля, плач сироти та жалісливі старечі співи» [13, 1].

Красою української народної пісні щиро захоплювалися письменники ХІХ-ХХ ст. М. Драгоманов, звертаючись улисті до І. Франка, так писав про народну пісню: «Чи мені розказувати, яку ціну має сама по собі і для всього українського питання наша народна словесність, найхарактерніша і найліпша проява українського народу на культурно – історйчній сцені». [5, 248].

Працюючи на уроці літератури над текстами календарно – обрядових пісень, маємо нагоду наочно по­казати учням, що уснопоетична творчість є «художньою історією» народу. Зміст календарно – обрядових пісень, зразки яких дійшли до нас у своїй первинній красі й довершеності, учні зрозуміють лише тоді, коли вчитель дасть належний культурологічний коментар: розповість про народні обряди, коли і з якою метою вони проводились, і яку роль при цьому відігравала пісня. Під час вивчення української обрядової пісенності добре було б підготувати виразне читання пропонованих чільною програмою творів та використати цікавий додатковий матеріал, який допоможе учням опанувати навчальну тему.

Важливо, щоб процес наповнення змісту уроку мав продуману, логічну систему, яка врешті – решт виведе учня на синтезовані знання про календарно - обрядову пісенність. Засвоєння учнями нових слів під час вивчення календарно - обрядової поезії відбувається різними шляхами: сприймання незнайомих слів і виразів у контексті під час усних і письмових переказів, відповідей на запитання за змістом обрядової пісенності; підготовка творів до виразного читання, ознайомлення з виносками: добір прислів'їв і приказок; мимовільне запам'ятовування під час читання поезії, відвідування концерту місцевого фольклорного колективу тощо. Бажано використовувати ілюстрації, уміщені в підручнику-хрестоматії, пов'язуючи їх із текстом виучуваного твору з тим, щоб школярі отримували уявлення про життя своїх далеких предків. Екскурсії до місцевих краєзнавчих музеїв, в яких учні зможуть відчути реалії тих далеких часів, посприяють національному вихованню, формуванню почуття патріотизму та дадуть змогу краще й повніше дізнатися про історичне минуле нашої держави.

Щоб досягти мети уроку, необхідно згадати роль і місце фольклору у побуті українського народу у ХVІІІ-ХІХ ст. Як відомо, витоки культури сягають у далекі історичні часи, коли ще не було писемності, але люди прагнули відтворити у словах свої враження, настрої, переживання, уявлення про природу й свої зв'язки з нею, життєві ідеали та цінності, зокрема поняття про красу, добро й зло. Про життя наших далеких пращурів, яке було тісно пов'язане з календарем. Можна довідатися не лише з наукових праць з історії, а й з міфології.

Наші далекі предки вірили в сили природи та вважали, що обрядовими піснями і дійствами можуть на них уплинути. І. Нечуй-Левицький у праці «Світогляд українського народу» писав: «Давній український народ славив світлі небесні сили, годив темним силам, щоб пригорнути до себе ласку неба, щоб присилувати всі сили служити його практичним цілям». [9, 4] 106].

У підручнику-хрестоматії є короткі відомості про календарно-обрядову поезію та календарно-обрядові пісні. З'ясовуємо, які весняні пісні, хороводи та ігри відомі шестикласникам. Аналізуємо веснянки «Ой весна, весна — днем красна», «Ой кувала зозуля», «А в кривого танцю» (на вибір), уміщені в підручнику-хрестоматії. Перед вивченням цієї навчальної теми попереджаємо 'учнів, що слід знайти й виписати прислів'я та приказки про пісню, народні прикмети про весну та підготувати календар весняних місяців, на якому зазначити народні (державні) свята

Учитель виразно читає найпоширенішу дитячу веснянку «Ой весна, весна — днем красна», але краще прослухати її у музичному супроводі. Як засвідчує практика, після першого читання вчитель дає учням змогу висловити свої думки й почуття, викликані твором. Сприймання календарно-обрядової поезії поглиблюється під час її аналізу, в якому розкриваються зображені події, ситуації та образи-характери. Цю роботу проводимо методом класної бесіди з перечитуванням важливих частин веснянки.

Обговорюємо зміст вірша «Ой весна, весна — днем красна»: 1) Що відчуває кожна людина з приходом весни? Чим це пояснити? 2) Чому люди отримують радість, задоволення, почуття піднесеності у весняний період? 3)Як ви розумієте словосполучення «весна красна»? 4) Поясніть, що мають на увазі, коли говорять «весна принесла літечко» ? 5) Які дарунки приносить із собою весна? («Житечко», «озимую пшеницю», «усякую пашиницю», «рожеву квіточку», «запашне зіллячко», «ягнятко», «телятко»). 6) Доведіть, що пісня «Ой весна, весна — днем красна» є веснянкою; 7) Знайдіть художні деталі в цій веснянці.

Робота над запитаннями й завданнями дасть нам і змогу перевірити, як учні уявляють образ весни, розуміють зміст веснянки (весна — пора року, коли все у природі оживає, а люди сподіваються на добрий урожай і достаток), чи усвідомили ідею (уславлення необхідності приходу весни, її очікування), композицію (веснянка побудована у формі діалогу, кілька разів формулюється питання: «Що ж ти, весно, принесла?», на яке подаються докладні відповіді) тощо.

Принагідно з'ясовуємо, як школярі розуміють окремі слова й вирази. За завданням учителя учні спочатку назвуть художні деталі, що відтворюють красу рідної землі: «роздалась ланами», «розцвілась квітками». Виконуючи його, шестикласники глибше осмислюють зміст поезії, завдяки чому поглиблюється її сприймання.

«А в кривого танцю» — надзвичайно поширений тип гаївки. Гаївки — весняні обрядові пісні та ігри, які виконували дівчата на Великдень, наступні два дні після нього і на Провідну неділю, здебільшого на церковному подвір'ї — «цвинтарі». Гаївки (пісні і пов'язані з ними дійства) виникли в давнину як один із видів язичницької обрядовості, приуроченої зде.більшого до фази наростання сили весняного сонця. Слово й дія в цих піснях (їх можна назвати ігровими) знаходяться в органічному зв'язку, являють собою одне ціле. Особливість таких пісень — обов'язкове співвідношення їх текстів з ігровими, умовними діями виконавців. Пісня не існувала поза грою, тексти втрачали смисл без гри. Завдяки такому своєрідному виконанню ігрові пісні активно використовують дві композиційні форми: діалог і монолог-звернення. Для виконання «кривого тан­цю» у гаю забивали три кілочки або- садили трьох дітей. Дівчата, тримаючись одна за одну, йшли за провідницею, що водила кривий танець, проходячи дітьми (або кілками), обходила їх і багато разів співала пісню:

Кривого танцю йдемо,

Кінця йому не знайдемо.

То в гору, то в долину.

То в ружу, то в калину.

Бо його треба вести,

Як віночок плести.

Скромна, ніжна, роботяща дівчина — улюблений образ гаївки, що виконувалася під час виконання «кривого танцю».

Аналізуємо вірш за питаннями: 1) 3 якою метою відбувався кривий танець? 2) Чи допомагає виконання танцю прискоренню приходу весни? 3) Які художні засоби застосовані в цій поезії? 4) Чим пояснити повторення в пісні рядків?

Опрацювання цієї поезії за запитаннями дасть змо­у вчителю перевірити,як учні усвідомили головну думку веснянки (обрядовий весняний танець і спів є передусім бажанням людей прискорити прихід весни).

У зв'язку з вивченням календарно-обрядової поезії шестикласники на уроці засвоюють поетичні звертання, риторичні запитання та оклики, постійні влучно вжиті епітети, вигуки, заперечні порівняння і повтори.

Для закріплення навчального матеріалу можна заповнити разом з учнями праву частину таблиці:

Поетичні звертання	Ой весна, весна - днем красна. Травко-муравко, Чом ти не зелена?
Риторичні запитання та оклики	Що ж ти нам, весно, принесла? Благослови, мати, весну закликати!
Постійні епітети	Весна красна, зеленая травиця, запашненьке зіллячко, холодная водиця.
Заперечні порівняння	То не маки червоненькі, то козаки молоденькі.
Повтори	Принесла я вам літечко; ой кувала зозуленька; співай, співай товаришко.
Вигуки	Ой ти, соловейку! Розлилися води на чотири броди. Гей! Діти-квгти, весна-красна.

Така робота на уроці дасть змогу визначити основ­ні особливості веснянок:

• закличність;

• оспівування пробудження природи;

• вираження радісного настрою;

• висловлювання надії на добрий урожай.

На матеріалі поезії Лесі Українки «Давня весна» [8, с. 121] попереджаємо шестикласників, що не кожний вірш про весну можна назвати веснянкою, а лише той, у якому «закликається» весна, зображено пробудження природи від зимового сну, розповідається про ріст трав і передається радісний настрій з приводу приходу весни. У вірші Лесі Українки зустрічаються образи, узяті з народної календарно-обрядової поезії (весна «летить так хутко, мов стокрила», «дарунки всім несе вона, ясна»), але назвати його веснянкою не можна. Після читання уривка з вірша «Давня весна» увагу дітей зупиняємо на використанні поетами пісенних образів. Поглиблюємо знання учнів про варіативність народних пісень. Українська календарно-обрядова поезія близька до білоруської та російської за змістом. Українська народна пісня «Ой весна, весна — днем красна» нагадує пісню «Ой, весна красна...»яка є у вжитку білорусів і росіян.

У підсумковій частині уроку увагу школярів звертаємо на те, що видатні письменники, композитори й художники захоплювалися календарно-обрядовою поезією, їх приваблювали мелодійність, повтори, звернення та епітети. Веснянка — найпоширеніший жанр, запозичений митцями з народної поезії. За зразком народних пісень українські поети складали вірші-веснянки (М. Шашкевич «Веснівка»; Я. Головацький «Весна», «Два віночка»; Л. Глібов «Веснянка» [3]; І. Манжура «Веснянка», «Весняночка, паняночка: Леся Українка «Веснянка»; М. Рильський «Маївка»; А. Малишко «Веснянка»).

Українська народна обрядовість й окремі пісенні мелодії були використані в операх П. Чайковського, М. Лисенка «Утоплена, або Русальна ніч», «Різдвяна ніч».

Народні обряди знайшли відображення з образотворчому мистецтві українських художників І. Труша, К. Трутовського, М. Пимоненка, М. Дерегуса та ін.

Під час вивчення навчальної теми «Загадково прекрасна і славна давнина України» учні засвоюють, що народна пісня відображає історію нашого народу в різні періоди його розвитку, виражає основи народного світогляду та його душі. Найдавніший період, рання стадія розвитку фольклору, — це календарно-обрядова поезія, яка розкриває риси народного побуту, психологію і дух народу, його моральні й естетичні ідеали, багато з яких не втратили свого значення і сьогодні.

Обрядовий фольклор — явище складне. Вивчення календарно-обрядових пісень на уроках української літератури набуває важливого значення для літературного розвитку учнів, які мають можливість осягнути досвід, народні традиції й обряди, етичні й естетичні погляди народу, його художнє мислення, національну духовну та матеріальну культуру. Шестикласники на уроках літератури вчаться аналізувати й коментувати прочитане, чути й усвідомлювати народне слово, через що значна увага приділяється словниковій роботі. Опанування календарно-обвядової пісенності має також естетичніш і виховний аспекти. Звернення до народної пісні сприяє духовному розвитку учнів, виховує художній смак, розвиває творчі здібності, розширює їх кругогляд.