2.2. Основні фігури та образи весняно- обрядових пісень

Основні образи весняних обрядодійств головним чином відображають уявлення перехідних дівочих обрядів. До дівочого гурту приймали тільки ту дівчину, яка пройшла певні випробування. Елементи таких ритуальних дій спостерігаємо у дівочих весняних танках «Подоляночка», «Ягілка», та ін. Усі вони мають спільний ініціальний статус. Але якщо у «Подолянці» ініціальні дії вичерпуються вмиванням, то в «Ягілці» вони представлені ще й маніпуляцією із волоссям, що завжди пов'язана зі зміною вікового чи сімейного статусу. Сукупність пісень про Ягілку представляє її як божество, яке опікується шлюбною сферою.

У хороводах та рухах, фігурах, ритмі та міміці (пантоміміці) весняно-обрядового фольклору приховані багаті образи, численні поняття, вірування, чаклування та глибока символіка дохристиянської обрядовості. Усі ті рухи тісно пов’язані з рештою дій, з словами-співами, з численними весняними обрядами, Великого Дня (Великодня).

Углиблюючись у дослідження рухів Великодня-«водіння»весняно-обрядового фольклору, хлоп’ячі та дитячі ігри, чарування високого урожаю, щасливого одруження, збільшення роду новонародженими, приплід худоби – усе це ми знаходимо не лише в словах, співі, певному мотиві, ритміці.

Веснянки і гаївки зберегли давній хоровий та ігровий характер. Виконувалися календарно-обрядові пісні в іграх і хороводах колективно, поєднуючи слова, мелодію, танцювальні рухи та драматичну дію. Часто пісні хору перепліталися прозовими діалогами і супроводжувалися багатою мімікою й жестами. У свідомості давнього землероба новий трудовий рік розпочинався навесні (березневе літочислення зберігалося до 1403 р.) і був пов'язаний із відродженням навколишньої природи, пробудженням матері-землі від зимового сну, першою оранкою та сівбою. Весну зустрічали радісно й пишно, із танцями, іграми і піснями, які називали веснянками.

. За своєю формою й образно-поетичними компонентами веснянки наближені до замовляння, з яким звертаються до весни як до живої істоти:

Прийди, прийди, весно,

Прийди, прийди, красна,

Принеси нам збіжжя,

Принеси нам квіток.

Магічні повтори «прийди» мали на меті швидше закликати прихід весни. Як тільки починали танути сніги, дівчата виходили на пагорби, «на високу гірку», іноді навіть вилазили на дерева й співали пісень, запрошуючи весну скоріше прийти. Гукання, якими закінчувалася пісня, мало заклинально-магічний характер. Зверталися не лише до птахів, помічників весни, що сповіщали про її наближення, а й до самої весни або до її дочки-весняночки. Основний зміст і мотиви цих пісень такі ж, як і в пісеньках про птахів, але побудовані вони у формі запитання - відповіді й мають давню обрядову основу:

Ой ти весна, ти весна,

Ти чого до нас прийшла?

— Я прийшла до вас з теплом,

Із зеленим житечком.

Із нетерпінням чекали люди на повернення з вирію птахів, які на своїх крилах приносили тепло. Щоб скоріше настала благодатна пора, у селах випікали з борошна обрядове печиво у формі пташок, підкидали його вгору або носили на довгих палицях. У піснях і примовках зверталися до птахів із проханням замкнути ключами зиму, «відімкнути землю», повернути тепло, щоб «зими одмело». принести «старим дідам сіяння», «чоловікам орання», «молодицям гречку жать», «старим бабам серпочки».

Веснянки завжди сповнені світлих надій. І. Франко писав, що всі веснянки дишуть здоровим, чистим чуттям радощів життя і молодої, свіжої сили. У них запрошували на гостину Весняночку-паняночку. сонечко, пташок та прощалися із зимою. Співалося в піснях про господарство, побут і сім'ю — усе те, що хлібороб вважав важливим у своєму житті. Майже через усі календарні пісні проходить закликання багатого врожаю, здоров'я домашній худобі, а для себе люди про сили у природи здоров'я, щастя й достатку. Виконувалися вони від імені колективу та повинні були допомогти не одній людині, а всій сім'ї, усьому селу. Звідси, майже в кожній пісні присутні займенники «нам», «нас», «наш». Для закличних пісень характерним є найпростіший тип композиції — монолог.

Художні засоби пісень, застосування яких обумовлено їхнім магічним змістом, не відрізняються різноманітністю. У піснях часто вживаються дієслова 2-ї особи однини та окличні інтонації. Виконавці пісень просили, вимагали й закликали — саме в цьому криється головна причина наявності в них окличної інтонації. Давня віра людини в існування надприродних сил породжувала необхідність їхнього відображення в піснях. Цьому сприяло уособлення: до надзвичайної сили зверталися як до живої істоти, однак ні про неї, ні про її зовнішність дізнатися з обрядових пісень неможливо. Радісний настрій у піснях передавався за допомогою пестливих слів (молоденький, зелененький, ніженька, неділенька), що пояснювали ритуальну ситуацію. У весняних піснях також багато влучних виразів і яскравих порівнянь: дівчина — зіронька, квіточка; парубок — явір, соловейко та ін.

Найголовніша фігура-образ у «водінні» веснянок-гаївок – це коло, на Золочівщині називають «колесо». Це коло знаменує сонце, хвалу йому, благання – чаклування йому. Дівчата стають в коло, інколи беруться за руки, інколи – ні. Рух кола, за малим винятком, завжди йде за сонцем, тобто у такому напрямку, як сонце «ходить по небу» - з сходу на захід. Це втілення легенди, що «Сонце грає» на Великдень; це благання тепла, прискорення весни, високого урожаю.

Коло «вінок», таке ж, як і коло-сонце, але при цьому колі специфічні рухи,інша ритміка, та рух перемінний: то за сонцем, то проти. Це коло – вінок символізує щасливе одруження, коли йде за сонцем, і відвертає одруження з нелюбою, коли йде навпаки, з заходу на схід. Це веснянка «Вінок» та другі.

У «Вінку» втілена правда молодеча: бажання вийти заміж за молодого рівного віку, та нерозважне горе, коли доля присудить нерівню, старого мужа.

У веснянках «Ворота», «Воротар», «Мости» - тут рухи інші, загадкові, навіть таємничі,бо ці веснянки – гаївки – це символ «Небесних воріт», через які приходять з неба- вирію новонароджені душі, через них і відходять духи – душі Лада(дідів); через ці ворота приходять і радість- весна, і всетворяще Сонце, і тепло, і урожай, і щастя, здоров’я та добро.

Ще одним символом є «Жучок» - стають дівчата парами, беруться за руки в перехрестя, утворюють своєрідний міст – дорогу, на руки, на цей міст, всаджують дитя, здебільшого мале хлоп’я, яке під час руху йде вперед по руках(задні пари увесь час перебігають наперед) і співають «Грай жучку, грай, грай чорний, грай, бо в нас тепер такий край…». Ця веснянка чаклує пробудження природи, лісного шуму – це простягається розкішний міст – знаменується, що з неба, з вирію на землю, по якому проходить скорше весна.

Кривий танець – це многозначна веснянка-гаївка: вона символізує і «рух» сонця на небі, зміну дня й ночі, зміну пір року. Проводиться так: садять троє дітей, що утворюють наче трикутник, а провідниця веде довгий ключ дівчат, що йдуть в одиночку, тримаючись за руку одна одної – й роблять кривульку з певними рухами рук то вгору, то вниз. Це визначає незрозуміле явище для них, далеких прадідів – то «сходить» сонце, то підіймається «вгору», то «сходить» вдолин. Отже, тут і космічні образи й філософічні…

«Огірочки», «Горошок» - ці веснянки-гаївки мають магічні рухи, викликати добрий урожай, швидкий та буйний ріст. Насамперед твориться сонце-вінок і починається спів: «Ой, вийтеся, огірочки» - і рухами рук вгору, до сонця, з різним вигинанням тіла – дають образ бажаного образа рослин, що мусять швидко підійматися вгору; потім ключем, одна за одною, взявшися за руки – також кривулькою, то швидко, то повільно роблять фігури підкови, то звиваються, то розвиваються.

«Шум» - це первісна веснянка-гаївка, близька до «Жучка», але подає образ зеленого лісу, що вже розвинувся в зелені, повний весняно-літньої сили. В давнину слова ліс не було, а був Шум. Тому в цій молитві й подано образ хвали Шуму, образ його умилостивлення, образ подяки, доброти, ласки. «А в нашого Шума зеленая шуба…Ой, дівки-парубки, зеленая шуба…Йдім, дівчата, Шума заплітати…». У глибокій давнині дерева були за тотемів, а гаї були священні, а тому і там знаходили щастя, там проходив підбор пари. Усі ці образи й подані в безконечно-радісній грі-рухах.

«Вербовая дощечка» - і ця веснянка-гаївка просякнута анімістичним світоглядом. Дівчина чаклує собі милого, майбутню дружину. Тут у рухах подано прекрасний образ дівчини-Насточки, але найцікавіший образ це магічного вербового моста-дощечки, по якому приходить до хлопців дівчина, а до дівчини – хлопець. По «вербовій дощечці» чи кладочці, вітер принесе дівчині з води її майбутню долю, й буде щасливе подружнє життя. А образи проводились у таких рухах: коло змінювалось «вербовим мостом», чи «дощечкою» - дівчата ставали в два ряди, бралися за руки, робили відповідні рухи – вітру, води, кладочки…

«А ми просо сіяли» - це первісна веснянка в своїй майже цілковитій збереженості в рухах синкретичної гри. Вона подає прекрасні образи в рухах з часів первісного суспільства: образ первісного господарювання з доби «січі» - просічної системи, зокрема посів першої хлібної рослини – проса; подає образ боротьби родів за територію, за пасовиська. Веснянка просякнута наскрізь анімістичним світоглядом з додержанням віри в покійників.

«Подоляночка». Ця містерія-молитва, як основний засіб пробудження весни, накликання тепла та дощу – пережила тисячоліття й перейшла до розряду дитячих ігор. У своїх руках і співі – діалозі, особливого ритму, веснянка подає дуже цікаві уявні образи: землі після зимового сну, образи сонця, весни та змін у природі.

«Мак» - це магічна веснянка, скерована на високий урожай городньої рослини. На основі анімістичного світогляду подано чудесно образ систематичного чаклування та досконалої праці; образ працьовитості наших прадідів та образ природи. Майже вся веснянка-гаївка має особливі рухи, доповнюючі нюанси, уточнення, як «Старий парубок», «Підкова», «Нелюб».

Найпоширенiшими символами-образами у сюжетах хвальних гаївок є птахи, зокрема зозуля, соловей, лелека, журавель як провiсники весни, що приносять з собою з вирiю на крилах тепло, радiсть, урожай, приплiд тварин, народження дiтей. Наприклад:

Де ж ти, зозуленько бувала?

Як та дібровонька палала.

У сферу магічних функцій Весни, окрім сімейно-шлюбної та вегетативної, входить і повернення птахів. Вони повинні допомогти їй накликатитепло і звеселити життя людей. Як божество, Весна опікується і хатніми господарськими справами, особливо жіночими. В цьому відчувається відгомін тих часів, коли жінка самостійно давала раду в сім'ї.

Свої самобутні риси має й Веснина донька – Паняночка. Із текстів пісень вона постає як проста робітниця (пасе бичка, пряде мичку), а основні її магічно-сакральні функції не виходять за межі категорій, пов'язаних із паруванням та шлюбом.

Через те в давнину хвальними гаївками розпочиналися веснянi календарнi обряди, зокрема обряди посвячення найкращої дiвчини поселення у «Веснянку». Ця традицiя збереглася по всiй Українi i до нашого часу. Сюжети хвальних гаївок зберегли у собi давнi вiрування про те, що перший прихiд весни на землю вiдбувався не лише через водяну стихiю та перший прилiт птахiв, але через чарiвний (переважно вербовий, калиновий, яловий) мiст iз неба на землю. Цей мiст розпочинався, як правило, iз небесних ворiт. Через те до нашого часу збереглося ряд «мостових» та «воротарних» гаївок як доказ цим вiруванням.

Розділ ІІІ. Вивчення весняно – обрядового фольклору у контексті літератури рідного краю.