1.2 Історія збирання та дослідження весняно- обрядового фольклору Золочівщини

Широке збирання та наукова фіксація українських весняних пісень розпочалася лише на початку ХІХ ст. Виняток становлять рукописні й друковані збірники XVII – XVIII ст., в яких серед українських ліричних пісень трапляються й тексти весняно-літнього календарно-обрядового фольклору, в більшості випадків любовного або гумористичного характеру.

Перші записи весняних пісень на початку XIX ст. зробив Зоріан Доленга-Ходаковський. До перших згадок можна віднести і уривок популярної весняної гри «Соловеєчку сватку, сватку», введений Г.Сковородою до притчі «Благородный Еродій» з авторською ремаркою.

Значний матеріал, що помітно збагатив фонд українських весняних пісень, містять «Народные песни Галицкой и Угорской Руси» Я.Ф.Головацького (1863 – 1878)рр..

Історичне уявлення про жанровий склад календарно-обрядової поезії сформувався під час історико-етнографічних досліджень. Проблема класифікації календарно-обрядових пісень як взагалі, так і веснянок зокрема, була предметом дослідження багатьох науковців. Збирали й досліджували пісні весняного циклу М. Максимович, А. Метлинський, О. Бодянський, М. Костомаров, П. Чубинський, М. Лисенко, Б. Грінченко та ін. Усього відомо близько 300 тисяч українських народних пісень, які в давнину виконувалися лір­никами, кобзарями, бандуристами.

У XX ст. вийшли праці О. Дея «Ігри та пісні. Весняно – літня поезія трудового року», М. Грицая «Веснянки», В. Скуратівського «Місяцелік. Український народний календар».

Найбільш вичерпне формулювання подав О. Дей: «Календарно – обрядовими жанрами української пісні є веснянки (гаївки), риндзівки, русальні пісні, царинні, петрівочні і т.д. Всі твори цих жанрів диференціюються, між собою не тільки функціональною прив'язаністю до певного обрядового –етнографічного комплексу, а й характером тематики, стильовими та музично –

ритмічни­ми особливостями». [4, с. 13]

Дослідників весняно-календарної обрядовості останнього десятиріччя цікавила, насамперед, ритуально – міфологічна основа веснянки. З цієї точки зору окремої уваги заслуговують монографія В.Давидюка «Первісна міфологія українського фольклору» (1997), а також його статті «Весняночка-паняночка» та «Звідки взявся Бородай» (2002), в яких проаналізовано світоглядно-звичаєву основу весняних пісень та співвіднесення їхніх мотивів з праісторичними уявленнями про календарне божество та давніми шлюбними стосунками.

Значний внесок у розвиток весняно-обрядового фольклору золочівщини зробив наш земляк, виходець нашого району, член «Руської трійці» – Маркіян Шашкевич. Під назвою «гаївки» чотири хороводно – ігрові пісні, записані М.Шашкевичем, були надруковані в першому на західних землях українському альманасі «Русалка Дністрова» (1837; 1987).

У 40 – 60 рр. ХІХ ст. окремі тексти хороводно – ігрових пісень було залучено до збірників українських пісень і етнографічних розвідок М.Максимовича (1827, 1834, 1849, 1856), А.Метлинського (1854), М.Маркевича (1860), К.Шейковського (1860) та ін. Велику кількість текстів весняних пісень та ігор, описів часу й манери їх виконання надруковано також у таких великих етнографічних виданнях ХІХ ст.

Уже в перші десятиліття розвитку фольклористики простежується помітна увага до гаївок як до особливого явища української обрядової пісенності весняного циклу, записано значну кількість текстів гаївок, зафіксовано відомості про їхнє побутування в Галичині, приуроченість до Великодніх свят, виконання біля церкви, про дівчат як головних виконавців гаївок.

У другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. продовжується нагромадження записів гаївок. З’явилася низка публікацій цих обрядових пісень із різних місцевостей з варіантами їх локальних назв і описами місцевої традиції виконання. Окремі тексти й цикли гаївок різних місцевостей Галичини були опубліковані у часописах та інших виданнях другої половини ХІХ – початку ХХ ст. Це записи О. Партицького, О. Данилевича, С. Шаблевської, Б. Сокальського, В. Герасимовича, Б. Кричинського, О. Маковея, Ф. Ржегоржа та інших. Посилилась увага до запису мелодій цих пісень (І. Колесса, Л. Плосайкевич, Я. Сенчик).

На збереженість багатьох залишків архаїчних рис у весняних піснях та іграх указував М. Грушевський у першому томі «Історії української літератури» (1923). Ф. Колесса в навчальному посібнику «Українська усна словесність» (1938) узагальнив досвід вивчення цього виду народної обрядової поезії.

Серед сучасних досліджень весняних календарних пісень вагоме місце посідають розвідки Р.Кирчіва, В.Давидюка, О.Курочкіна, Є.Луня, О.Чебанюк, К.Кутельмаха, П.Шайди, Є.Рижик, С.Творун, О.Харчишин, В.Костика, Г.Сокіл, О.Фружинської, Г.Василькевич. Основними сферами їх фольклористичних зацікавлень постають: реконструкція текстів, семантика і структура весняного обрядового дійства, мова та поетика весняних пісень. Не можемо обійтися без широкого переліку всіх згаданих вище праць вже тому, що саме на їх основі зроблено спробу створення загальної картини побутування весняних календарних пісень та варіювання їхніх назв на теренах України.

Дослідниця весняної обрядовості Олена Чебанюк перенесла і пристосувала до українського ґрунту «філологічну» концепцію російського ученого Юрія Круглова, згідно з якою веснянки, купальські тощо є видами обрядового фольклору, що складаються із низки жанрів, які визначаються залежно від домінуючої функції в обряді, поетичного змісту і художньої форми. О. Чебанюк серед календарно-обрядових пісень виділила: 1) ритуальні пісні-команди; 2) заклинальні пісні; 3) величальні пісні; 4) ігрові пісні; 5) ліричні обрядові пісні [, с. 387-392].

Молода дослідниця Тетяна Міндер услід за О. Чебанюк виділила жанрові групи серед весняних пісень за їх функціями: 1) розвійні пісні; 2) любовно-еротичні; 3) шлюбні; 4) драстичні [, с. 15].

А взагалі, вперше класифікацію весняного пісенного фольклору східних і західних слов’ян за функціонально-жанровими групами розробив у 1963 році Орест Зілинський, виділяючи такі типи пісень: 1) з обрядовою основою; 2) величальні; 3) хороводні; 4) народні ігри з пісенним текстом; 5) необрядові пісні (що увійшли до календарного циклу) [26].

Універсальної жанрової системи для українського фольклору не існує, хоча наявний практичний досвід виділення видів і жанрів усної народної творчості, який використовують під час публікування текстів, досліджень. У різних місцевостях етнічної території України зафіксовані відомості про обряди і звичаї та пов’язані з ними обрядові пісні, виконання яких було приурочене до певних віх весняного періоду народного календаря. У сукупності пісенний репертуар обрядів і звичаїв весняної пори об’єднується в цикл весняної народної обрядової поезії. Цей цикл можна було б назвати веснянками.

Великий внесок у збиранні веняного фольклору зробила жителька с.Ремезівці (Золочівського району) Марія Смерека – в минулому вчитель – словесник місцевої школи. Все своє життя вела активну громадську діяльність, цікавилася українськими звичаями і фольклором. Свої знання систематизувала у книзі «Співає село Ремезівці від щирого серця і душі»(2013р.).

Наш край є дуже мальовничим і багатим на українські звичаї та українську пісню. Тому майже у кожному селі є своя книга , у якій вміщено пісні цього села. Однією із таких є жителька с. Шпиколоси Надія Гуляк – художній керівник Народного Дому «Просвіта». Вона, яка видала книгу «Ягілки» (2004р.).

Своєрідним підсумком майже столітнього періоду аматорського збирання і видання весняного фольклору стала праця В.Гнатюка «Гаївки» (1909). Збірник вміщує 171 гаївку та 13 риндзівок і характеризується перш за все широтою охоплення матеріалу, високим рівнем науковості при фіксації текстів та описом ігрових дій.

Упродовж наступних десятиліть у періодичних та інших виданнях продовжують з’являтися нові записи гаївок.