Розділ I. Історія збирання, публікації та дослідження весняної обрядовості золочівського краю

1. Весняна календарна поезія як самобутнє явище фольклору

До глибоких, змістом і давністю, мистецьких неперевершених народних творів належать численні обрядові пісні наших далеких дідів-прадідів, зокрема весняного циклу – веснянки – гаївки.

Веснянки і гаївки – стародавня народна творчість, що характеризує наше далеке минуле, нашу первісну культуру, є надзвичайної ваги й вартості документ нашої праісторії, життя наших пращурів. Це самобутній, давній, ні від кого не запозичений, звичай та фольклор.

Веснянки — це календарно-обрядові пісні весняного циклу, що мають закличний характер та сприймаються як звернення до весни, до істот і речей, які асоціюються з нею [7, с. 137]. Назва «веснянка» об'єднує всі пісні, які співають на вулиці або на вигоні за селом від ранньої весни аж до зелених свят.

На сьогодні єдиного означення веснянки в українській фольклористиці не існує. Причина в тому, що ця назва народного походження. Відтак при її введенні в науковий обіг було контаміновано ряд видових понять такого ж народного походження, які ця назва витіснила де повністю, а де тільки частково.

Народна традиція використання назви «веснянка» дає підстави вбачати за цим поняттям тільки ті календарно-обрядові пісні весняного циклу, які виконувалися у переважній більшості дітьми ранньою весною, мали закличний характер і спільно з обрядовими дійствами, зверненими до весни, були покликані пришвидшити наближення тепла.

Таке означення веснянок побутує на більшості території України. Що ж до інших різновидів пісень весняного циклу, то вони не позбавлені ряду жанрових та функціональних особливостей, які дають змогу виокремити кожен із них у самостійну групу. Найчастіше вони фігурують як маївки, гаївки. Там, де ці назви побутують на рівні з назвою «веснянка» респонденти категорично заперечують їхню належність до веснянок. Тому про них можна говорити лише як про весняні календарно-обрядові пісні.

М. Миханько у своїй праці «Ягілки» - ґенеза ягілок, так висловлюється про давність весняно- гаївок: « Ягілки – це обрядові пісні українського народу, сягаючи своєю давниною незапам’ятних часів. Є вони головною основою найбільшого свята воскресіння весни…».

Слід підкреслити, що крізь тисячоліття пройшли наші усні народні твори і збереглися до наших часів. Безсумніву, текстуально дійшло небагато, але типово, хоч із змінами (нашаруванням) протягом віків, з заміною архаїчних слів на сучасні, але із збереженням провідної думки, ідейності, світоглядових особливостей, - а це є найістотніше, найцінніше.

Варто звернути увагу, що веснянки і гаївки – це дівоча творчість, яка сягає дуже далекої давнини, з передрозселенчої родово – племінної доби. Незміряна, різноманітна й глибоко – психологічна творчість властива була нашим далеким пращурам – юнакам, дівчатам, - чого не мають у такій мірі інші народи, а навіть слов’янські.

Веснянки і гаївки у давнину співалися, а краще сказати – «водили весняно- гаївок», під церквами, на могилках, на роздоріжжях, клинцях, царинах, над водою, в гаю чи у лісі. Чому це так ?

За науковими дослідженнями виявлено, що наші пращури особливо шанували покійників, - був культ покійників. Вірили тоді, що коли людина вмирає на цьому світі, то вона переходить жити в інший світ і продовжує життя.

Веснянки – це цілком оригінальні, самобутні, створені нашими пращурками – дівчатами, ліричні, публічні, епічні та світоглядові твори. Всі образи та тематика – цілком наші рідні: дерева, клен, дуб, сосна, калина, верба; птиці – соловейко, сокіл, голуб, перепелиця, зозуля, ластівонька, ремез, жайворонок, - усе це глибоко українське. Ці звичаї виходять з природи нашої нації, психологією нашого народу, з його розумінням життя, природи та її явищ.

Ці тисячолітні пісні – містерії , ігри та звичаї збереглися в душі кожного українця; не затратились вони в тому довгому, безконечному, тернистому шляху нашої нації, бо вони інтуїтивно, несвідомо, нам незрозуміло, є тою святою і безконечною ниткою вічності, що пов’язує душі наші сьогодні з душами наших далеких пращурів, які створили цю культуру. Ось чому не затратилось усе це, ось чому воно нам так миле, так дороге, близьке серцю нашому.