2.2. Мотиви весняно- обрядових пісень Золочівщини

Питання жанрової специфіки й ідентифікації календарно-обрядової поезії неодноразово були предметом дослідження та викликали наукові дискусії. Спроби її жанрової диференціації (у тому числі й весняного циклу) робили М. Максимович, М. Костомаров, А. Свидницький, В. Гнатюк, М. Грушевський, С. Килимник, О. Дей, І. Денисюк, Р. Кирчів, В. Давидюк, О. Чебанюк, О. Голубець, Т. Міндер та інші дослідники, однак жодна з них не стала загальноприйнятою.

У питанні розмежування веснянок і гаївок важливо виявити специфічні ознаки жанру, акцентувати на його конкретному значенні. Очевидно, веснянки в межах досліджуваного ареалу треба сприймати як пісенно – віршові календарно – обрядові твори передусім з любовною та шлюбною тематикою. Вони відзначаються багатством мотивів (вегетаційні, хліборобські, військові, історичні, еротичні, драстичні, жартівливі й інші), переважно виконуються протягом усього весняного періоду від початку Великого посту до Трійці. Натомість гаївки є синкретичними творами, виконання яких неодмінно супроводжується танцями, хороводами. Вони значною мірою обмежені в часі, а період їх виконання – передусім Великодні свята.

Часові межі виконання творів, їх зміст і функції дають підстави вибудувати таку систему основних жанрів весняного фольклору Золочівщини і: а) веснянки, б) гаївки, в)маївки, а також весняні примовки та народні прикмети.

У дослідженні динаміки функціонування весняних жанрів враховано й фольклорну традицію конкретного села. Так, багатим на автентичну обрядову словесність є с. Шпиколоси в якому побутують веснянки з яскравим локальним колоритом (“В Шпиколосах на горбочку”, “Дай мня мамо за ганчира”).

Жанрові особливості певного твору нерідко зумовлюють тематичну специфіку та розмаїття мотивів, що важливо в контексті дослідження динаміки їх побутування. Можна виокремити такі основні мотиви веснянок Золочівського району: закличні (20%), аграрні (6%), любовні (30%), шлюбні (2%), молодечої краси (6%), жалю дівчини за дівуванням (4%), драстичні (10%), жартівливі (8%), еротичні (4%), рекрутські (6%), історичні (4%). Регіональним колоритом відзначаються місцеві гаївки, багаті своїми варіантами, серед яких мотиви приходу весни (40%), вегетаційні (12%), аграрні (18%), любовні (6%), шлюбні (6%), дівочої вроди (18%). Оцінюючи якісні та кількісні показники творів весняного фольклору регіону, зазначу, що переважають тексти про прихід весни (20% веснянок та 40% гаївок) та з любовними й шлюбними мотивами (12% веснянок і 32% гаївок).

Більшість мотивів творів весняного циклу мають тематичне забарвлення, адже місце мотиву в структурі твору зумовлює його семантику, а тільки окремі тексти висвітлюють особливості функціону-вання. Це спричинено тим, що, будучи найменшою структурною одиницею, мотив може збагачувати твір своїм розмаїттям (йдеться про функціонування кількох мотивів) та новим семантичним забарвленням. Побутуючи в різних жанрах, один і той же мотив щоразу набуває іншого смислового навантаження. Тому закономірно, що веснянки та гаївки Золочівщини часто містять однойменні мотиви, зокрема любовні, шлюбні, зустрічі весни, а також вегетаційні й аграрні.

У древностi настання тепла сприймали як велике божественне свято, яке тривало до розквiту природи. Особливо святковим був перший перiод, який розпочинався святом Обретiння (19 березня i тривав аж до Благовiщення (7 квiтня). Це власне був той перiод, коли нашi предки свят- кували перемогу свiтла над темрявою, тепла над холодом, весняного оновлення над зимовим завмиранням. Цi святкування були наповненi об- рядовими дiйствами, основною складовою частиною яких були магiчнi формули – пiснi – веснянки – гаївки. Їхнiй змiст базувався на мотивах зустрiчi весни, її привiтаннi та хвалi, принесених нею дарiв, оспiвуваннi дiвочої та парубочої краси. Власне цi мотиви стали основою для постання групи хвальних (термiн М.Грушевського) гаївок. Група хвальних гаївок є дуже стародавньою i походить, на думку М.Грушевського, iз доплемiнного перiоду. Їхнi сюжети повнiстю базуються на анiмiстичному свiтоглядi, основою якого є мiфологiчнi образи та персонажi. Як зазначав з цього приводу український етнограф М.Миханько: «За уявленнями наших предкiв, природа мала душу i через те розумiла людину, а людина могла без- посередньо впливати на неї за допомогою магiї – магiчних слiв – формул та магiчних дiй i таким способом не допускати злих сил»

У хвальних гаївках Золочівщини домiнує мотив принесення дарiв. Крiм нього, фiгурують i мотиви зустрiчi весни, мотиви радостi з приводу приходу весни, мотиви сiяння, оновлення, вiдродження, розмноження, дiвочої та парубочої краси, одруження, мандрування. Ми дослідили, що із 16 сюжетiв хвальних гаївок у 8-ми фiгурують мотиви принесення дарiв. Дари приносить богиня Весна (персонiфiкований образ) переважно у п’яти формах. Найпоширенiшою формою є принесення весною «панянської краси», тобто сама Весна (Паняночка) є уособленням дiвочої краси в образi малого дитяти. Вона (весна-красна), як i мале дитя, «в медi потопана, на дунаю прана, на сонцi сушена, в китайку звинена». На порiвняння богинi Весни iз «Малим дитятком» звертає увагу i український етнолог С.Килимник: «Деякi веснянки-гаївки виконуються з малим дитям, яке знаменує “молоду” весну, як молоде дитя».

В iнших варiантах пiсенної парадигми «А вже весна скресла”» порiвнюється панянська дiвоча краса iз парубочою красою. Перша iз них в народних уявленнях асоцiюється з теплою росою, друга – з холодною. С.Килимник вбачає в дiвочiй красi теплий перiод – Весну, в парубочiй – холодний – Зиму. У даних сюжетах спостерiгається дуже давня метаморфоза – постання дiвочої та парубочої краси iз роси, а значить i самої Весни iз роси. Символiка роси – білоданчика, а також власне i водяної стихiї дуже часто присутня не тiльки у хвальних гаївках, але й у весняних пiснях взагалi.

Третiй дар, що приносить весна на землю – це господарський рiк. За народним свiтобаченням, вiн виступає у формi господарської ряси, що позначена сiянням, оранням, заволоченням, садженням. На мотив принесення Весною господарського року звертали увагу українськi вченi М.Костомаров, О.Потебня, Є.Анiчков, М.Фамiнцин, Д.Зеленiн. Треба зауважити, що цей мотив виник пiзнiше, нiж мотив дiвочої та парубочої краси. Останнiй пов’язаний iз тим перiодом, коли нашi предки перейшли на осiлий спосiб ведення господарства – землеробство. У деяких варiантах аналiзованої пiсенної парадигми «А вже весна скресла» Весна приносить такi дари, як «дiвчатам гаївочку, а парубкам мандрiвочку», “старим бабам по кийочку, а дiвчатам по вiночку». У цих же варiантах зустрiчається мотив принесення лiта, яке вiщує дiвоче та парубоче парування, супроводжуване гороховим огудинням, що символiзує розмноження, в даному разi людського роду.

Аналіз текстового матеріалу весняних пісень дає підстави стверджувати, що їх обрядовий сенс зосереджений на зв'язку світоустрою з природою та життям людини. Виходячи з цього, виділимо основні мотиви весняних пісень: веснянки-заклички, хліборобсько-вегетаційні, любовно-шлюбні, еротичні, весняні пісні з мотивом родинного й сирітського життя та весняні пісні з драстичними мотивами.

Мотив мандрування – значно пiзнiший мотив, пов’язаний iз перiодом вiдходiв за межi своєї землi на заробiтки в чужi краї. Наприклад:

Ой зацвіли фіалочки в неділю,

А де ж я ся молоденька подію.

Пішла би я до батенька, немаю,

Мушу я тут загибати у чужім краю…

Найбільшу групу весняних пісень становлять пісні зі шлюбними мотивами. У їх змісті переважає мотив кохання, а провідною ідеєю є ідея парування та вдалого шлюбу. Мета цих пісень – не лише сприяти створенню сім'ї, а й впливати на родючість землі.

Весняні пісні та ігри з симпатико-еротичною тематикою відображають різні форми шлюбу, але найпомітніше місце відводять шлюбу з насильним захватом дівчини під час ігор чи польових робіт (умиканням) і дуально-родовому шлюбу, при якому жінка по черзі живе з кожним із чоловіків, які брали участь у її захопленні. («Туман танчик виводе», «Ой, на городі на горі», «Ой хвалилася да березонька», «А в нашому селі золотиї двері»).

Захоплення дівчат, як видно з текстів, практикувалося й при парному шлюбі. Ряд весняних пісень мають мотив нападу на дівчину від двох до чотирьох хлопців-вовчиків, які діють у рамках адельфогамії – права на молоду усіх братів («Була в мене мати-мачуха»). Разом з тим у текстах весняних пісень можна простежити й перехід від умикання групи дівчат до умикання однієї («Ой на городі на горі»). У весняних піснях з відображенням непарного шлюбу яскраво представлений фалічний культ, який найбільшого піднесення зазнав в епоху енеоліту.

У весняних піснях шлюбного характеру багато і еротичних мотивів («Кривий танець», «Жучок», «Зайчик»).

Чималу групу складають весняні пісні з мотивами родинного життя. У них віддзеркалено життя невістки у сім'ї чоловіка, побут, моральні устої та взаємини між членами родини.

Особливу тематичну групу становлять весняні пісні з мотивами сирітства. Співали їх безпосередньо перед Великоднем, а сюжети зводяться до змалювання тяжкої й безпорадної долі сироти, кривд від мачухи, родинних негараздів, які межують із родинним відчуженням.

Окрему групу складають весняні пісні з драстичними мотивами. Найчастіше у них простежуються мотиви взаємного глузування та залицяння. В основі таких словесних «поєдинків» заховано практичний зміст – спровокувати зближення між парубками й дівчатами.

До найпiзнiших мотивiв у групi хвальних гаївок належить мотив, пов’язаний iз воскресiнням Сина Божого – Iсуса Христа. Цей мотив пов’язаний iз християнською iдеологiєю воскресiння усього сущого на землi. Наприклад:

Синє небо, ясні зорі

Україна наша в крові

Змилуй же ся, Божий Сину,

Та споглянь ся на Вкраїну...

У сюжетах хвальних гаївок «Веселi нам днi прийшли», «На великоднi свята», «Дай нам, Боже, добрий час», «Розлилися води на три броди» та «Дiвчаточка-вороб’яточка, радьмося» домiнують мотиви радостi та веселощiв з приводу приходу весни. Крiм вiдзначених стародавнiх дарiв, у цих гаївках Весна приносить людям забаву у формi гаївкового обряду, зокрема його пiсень – гаївок. Та основним даром весни є зелень й квiти. Дуже давнiм, на нашу думку, є мотив розливу весняної води (вiн властивий гаївцi «Розлилися води на три броди» . «Розлив води, як зазначає С.Килимник, в стародавнiй перiод був пов’язаний iз надiєю на скоре парування, викликав любов та натхнення в молодих людей». Вода, як «чиститель» та «святитель» мала особливу життєву функцiю. Дорослi та молодь влаштовували бiля води релiгiйно-ритуальнi дiйства, бiля води проходив пiдбiр пар – так зване «умикання» - «поривання» дiвчат для майбутнього подружнього життя. Наводi (на рiчцi чи на ставi) молодь проводила рiзного роду гадання-ворожiння про свою майбутню долю. Навколо весняної повенi сформувалися рiзного змiсту веснянi пiснi – любовнi, вегетативнi, жартiвливi, сiмейнi тощо.

Мотив патріотизму та любові до України, знання свого прадавнього роду і коріння.Наприклад:

Ой ти, дівчино, гарна на вроду,

Скажи, дівчино, з якогось роду.

Українка я, гарне то ім’я,

Бо слава , то є тисячолітняя.

Українське все для мене святе

Не відречусь я ніколи й нігде.

Найбiльшу групу гаївок вегетативної тематики творять сюжети, в яких закладенi мотиви вирощування злакових та городнiх культур (маку, гороху, бобу, льону, вiвса, проса, огiрочкiв тощо). Наприклад:

Питалася мати дочки

Чи садила огірочки.

Ой садила, підливала

Нема того, що кохала.

Ще одним яскравим прикладом гаївки на вегетативну тематику є:

«Вон, дівки, вон на горі льон,

На долині маковець,

Розсипався ялівець…

Поширеним є мотив дівочої вроди і краси, яка зачаровувала молодих юнаків. Наприклад:

Вийди, дівчино, вийди по воду

Най ся подивлю на твою вроду,

На ті коновки, що несеш воду.

Ой вийшла дівонька, як писаночка,

На ній вишитая сорочиночка…

Провісниками весни вважалися птахи. До них зверталися з проханням замкнути зиму й прогнати небажані холоди. Тому у весняних піснях присутні мотиви насильного розбивання криги («Прилетіли книги, розбивати криги»), топтання снігу птахами («Я тії сніженьки крильцями розіб'ю»), розвивання дерев («А вербу-вербицю дзюбаком розклюю»), звиття гнізд та виведення пташенят-діточок («Зроблю я гніздечко, діточок наведу»).

У багатьох веснянках-закличках пташки, до яких звертаються дівчата, вважаються не лише віщунами тепла й весни, а й зв'язковими двох світів («Ой ти, соловієчку, ранняя пташечко»). Зв'язок птахів із Вирієм вказує і на те, що вони пов'язані й з весняними божествами. Із текстів весняних пісень вони постають не тільки провісниками весни, а й посланцями бога. Сюди ж примикають і веснянки-заклички з провідним мотивом весняних дарів дівчатам та парубкам.

Серед наших записiв дев’ять пiсенних парадигм на цю тему. Того роду гаївки, на вiдмiну вiд iнших груп, позначенi синкретичним поєднанням слова та магiчно-iмiтацiйних рухiв, що мали впливати на прорiст зерна, на його рiст-розвиток, на високий урожай. На синкретизм у вегетати-вних гаївках звернув увагу М.Грушевський, зазначаючи: «Багатство руху, тiснiше об’єднання словесно-музикальної дiї з пантомiмою, з танком, хороводом, котре так сильно ще зацiлiло в весняних iграх та хороводах, надає їм сильно анархаїчний характер, таїть у собi дiйсно багато старовинного, ембрiонального – такого, що вводить нас в початки словесної творчості..».

У весняних піснях запрошувалися на гостину Весняночка-паняночка, сонечко, птахи: горобчик, перепеличка, журавель, горлиця, сокіл, сива зозуля і Майра.

Серед величальних пісень виділяються веснянки-благословіння. Зазвичай, такі веснянки мають постійний рефрен - перший рядок повторюється тричі через рядок, а два останні рядки виконуються у швидкому темпі.

Благослови, мати,

Весну викликати!

Благослови, мати

Весну закликати,

А зиму проводжати,

Благослови, мати,

Зимочка в возочку,

Літечко в човночку

(Закувала зозуленька. Антологія української народної поетичної

творчості. - К.: Веселка, 1998. - C. 77).

Отже, попри свою різноманітність і багатство мотивів весняний фольклор Золочівщини має чітку жанрову структуру, що дає підстави говорити про його автентичний, а подекуди й архаїчний характер, живе побутування та досить високий рівень збереження.