- •9.Сутність і організація самовиховання учнів.
- •13.Мета виховання. Методи стимулювання діяльності і поведінкиучнів. Вибір методів виховання..
- •14. Загальна характеристика дитячого колективу і шляхи його формування.
- •15.Методи виховання. Характеристика методів формування свідомості особистості. Народна педагогіка про значення слова у вихованні..
- •16. Принципи процесу виховання (принцип гуманізму виховання, виховання в діяльності і спілкуванні, цілісного підходу до виховання).
- •18.Фізичне виховання школярів: мета, завдання,зміст і форми.
- •19.Трудове виховання і професійна орієнтація учнів. Формування економічної культури учнів.
- •20.Формування моральної культури учнів. В.О.Сухомлинський про моральне виховання учнів.
- •21. Виховна робота класного керівника: зміст, напрями, форми.
- •22. Формування етичної культури учнів.. В.О.Сухомлинський про естетичне виховання учнів.
- •23.Діяльність дитячих громадських організацій.
- •27. Свідомість і активність учня як принцип навчання.
- •28. Наочність як принцип навчання. Я.А. Коменський, к.Д. Ушинський про наочність навчання.
- •35.Характеристика методів організіції діяльності і формування досвіду суспільної поведінки.
- •40. Сутність принципу виховуючого навчання, шляхи його реалізації на уроці.
- •41. Принципи науковості освіти і звязку з життям, шляхи їх реалізації в процесі навчання.
- •42. Принцип трудності і доступності навчання: сутність, вимоги, шляхи реалізації.
- •43. Принцип систематичності й системності в навчанні.
- •44. Принцип активності і самостійності учнів у навчанні: сутність, шляхи реалізації.
- •45. Принцип індивідуального підходу до учнів у навчанні: сутність, шляхи реалізації.Організація диференціального навчання.
- •46. Сутність, вимоги, методи, умови успішної організації проблемного навчання.
- •47. Принцип міцності засвоєння знань, умінь, навичок: сутність, шляхи реалізації на уроці.
- •48. Загальна характеристика оптимізації навчального процесу.
- •49. Загальна характеристика модульно-рейтингової системи навчання.
- •50. Загальна характеристика розвивального навчання.
- •51. Шляхи особистісно-орієнтованого навчання.
- •52. Сутність, основні ідеї педагогіки співробітництва.
- •57. Актуальні проблеми дидактики середньої школи.
- •58. Процес навчання, його особливості і функції.
15.Методи виховання. Характеристика методів формування свідомості особистості. Народна педагогіка про значення слова у вихованні..
Удосконалення навчально-виховного процесу в школі пов'язане з пошуками оптимальних методів виховання особистості школяра.
Методи виховання — це способи взаємодії педагогів, вихованців, сім'ї та інших суб'єктів виховання, внаслідок якої відбуваються певні зміни в розвитку якостей школяра, його переконань, почуттів, навичок, поведінки та ін.
Прийоми виховання — складова частина методу, що забезпечує застосування його в певних умовах. Тому деякі дослідники розглядають методи виховання як певну сукупність прийомів виховної взаємодії з вихованцями. Методи та прийоми можуть у конкретних педагогічних ситуаціях переходити один в один.
Засоби — те, за допомогою чого відбувається виховання: предмети, твори духовної і матеріальної культури (наукові посібники, книжки, газети, твори мистецтва); слово вихователя, різноманітні види діяльності: навчання, гра, художня самодіяльність, спорт; конкретні заходи: вечори, політінформації, збори. Ці засоби використовуються в процесі реалізації того чи іншого методу.
Характеристика методів виховання вимагає певної їх класифікації. Але це дуже складне питання педагогіки. На сторінках газет, журналів велись і ведуться дискусії з цієї проблеми, в ході яких висловлюються різні точки зору.
У багатьох підручниках і навчальних посібниках автори визначають три групи методів:
1) методи формування свідомості;
2) методи організації діяльності і формування досвіду громадської поведінки;
3) методи стимулювання і гальмування поведінки.
Методи формування свідомості особистості
Головна мета цих методів — вплив на свідомість, почуття, волю вихованців для пояснення і доведення правильності чи необхідності певної поведінки, норм і правил спілкування, ставлення до оточуючого світу та ін. До цієї групи належать методи: освічення, навіювання, переконання, прикладу.
Освічення передбачає інформацію, повідомлення про факти, вчинки, події, а також роз'яснення сутності, значення тих чи інших якостей особистості, принципів, норм і правил поведінки, шляхів досягнення поставленої мети, способів самовиховання, самоосвіти, щоб сформувати на основі набутих знань певні поняття.
Навіювання — метод психологічного впливу на людину, розрахований на некритичне сприйняття нею слів, думок інших, що приводить або до вияву у людини, навіть опріч його волі і свідомості, певного стану, почуттів, відношення, або до здійснення людиною вчинків, що можуть безпосередньо не відповідати її принципам діяльності, поведінки.
Ступінь навіювання залежить як від вікових, так і індивідуальних особливостей суб'єкта, його культурного та інтелектуального розвитку, освіченості, особливостей характеру (слабовілля, недооцінка своїх можливостей), почуття особистої неповноцінності, а також від тимчасового стану психіки, авторитету вихователя.
Переконання — метод впливу на свідомість, волю індивіда, що сприяє формуванню його нових поглядів, відношень або зміні тих, що не відповідають загальнолюдським та національним нормам і принципам. Метод передбачає обгрунтування певного поняття, відстоювання моральної позиції, оцінки вчинків, дій та ін.
Основу цього методу складають знання, які використовуються для пояснення і доведення правильності чи необхідності певних відношень, поведінки, але в поєднанні з почуттями.
Основними прийомами реалізації методів формування свідомості індивіда є: лекції, розповіді, бесіди, диспути, конференції, збори, в основі яких є слово. «Слово вчителя — нічим не замінний інструмент впливу на душу вихованця».
Бесіда передбачає цілеспрямовану організацію обміну думками. Тематика, зміст бесід визначається виховними завданнями, які стосуються окремого індивіда чи певної групи школярів.
За формою проведення визначають бесіди фронтальні (з групою школярів) і індивідуальні. Індивідуальна бесіда може бути відстроченою, щоб стимулювати дитину до осмислення своїх вчинків. Саме таку бесіду використовував у своїй практиці А.С. Макаренко.
Розрізнюють також заплановані та епізодичні бесіди.
За змістом бесіди охоплюють різні питання моралі, етики, естетики, наукової організації праці, фізичного виховання, політичних подій та ін.
Методика проведення бесіди залежить від поставленої мети, завдань, змісту, форм бесід. Це може бути обмін думками з приводу певного вислову, прочитаної статті, вчинків школярів, подій ужитті держави, школи, класу, окремих учнів.
Бесіда не тільки пояснює норми і правила поведінки, не лише сприяє формуванню уявлень про головні життєві цінності, а й забезпечує виявлення особистісної оцінки з різних питань життя, поглядів, суджень. Діалог має таку логічну структуру:
— Вихователь вводить дітей у тему бесіди, ставить запитання, пропонує висловити свою думку.
— Діти беруть участь в обговоренні питання, наводять приклади з свого життя або епізоди із прочитаних книжок, публікацій, періодики, висловлювання авторитетних людей тощо.
— Вихователь узагальнює виступи, допомагає дітям зробити висновки.
Дискусія (диспут) передбачає суперечку, зіткнення різних точок зору, поглядів, думок, оцінок, відстоювання своїх переконань. Дискусія вимагає спеціальної підготовки учасників: обирається дуже гостра тема, визначається авторитетний, ерудований ведучий дискусії, розробляються питання, які стимулювали б учасників до суперечки. Ці питання, рекомендована література доводяться до відома учасників раніше, щоб була можливість підготувати аргументацію.
Використовується і прийом ділем, коли школярі обґрунтовують свій вибір однієї з двох можливостей, що дозволяє визначити ціннісні орієнтації людини. Важливо, щоб ділема Мала відношення до реального життя школярів, включала питання морального змісту та ін.
Розповідь — це монолог вихователя, який будується як оповідання, опис, роз'яснення.
Вона проводиться, щоб викликати почуття співпереживання з героями розповіді, радості від усвідомлення хороших вчинків, обурення від поганих; розкрити зміст моральних норм і правил поведінки, уявити ідеальний образ тощо. При цьому важливо не навчати прямо, а давати можливість дітям оцінювати самим те, що почули, робити висновки.
Лекція, як і розповідь, — монолог вихователя, але більший за змістом і дається на рівні теоретичного узагальнення. Саме тому лекції проводять із старшокласниками з метою розкриття різних питань, пов'язаних з формуванням особистості Школяра.
У змісті лекції визначаються, як правило, декілька питань. їх послідовне розкриття дає слухачам уявлення з певної проблеми.
Метод прикладу — це метод впливу на свідомість, почуття, Поведінку особистості через наслідування, бо діти навчаються раніше наслідувати, ніж пізнавати. Виховний вплив прикладу — це Своєрідна наочність у виховній роботі. Наслідування спрямоване на відтворювання індивідом певних зовнішніх рис, зразків поведінки, котре супроводжується емоціональними і раціональними почуттями. Шляхом наслідування у дітей формується моральна Мета особистої поведінки, тобто це складний процес, в якому можна Прослідкувати конкретні дії, вчинки іншої особи в певних життєвих ситуаціях, що викликають бажання вести себе так само, хоча це ще не значить, що бажання буде реалізоване, відбувається формування виконавчих, вольових і закріплення наслідувальних самостійних дій.
Прикладом для школярів можуть бути батьки, родичі «вчителі, знайомі, літературні герої, видатні сучасники, що яскраво проявили себе у праці, науці, мистецтві. У процесі взаємодії суб'єктів у контактних групах створюються умови для наслідування, особин но на ранніх етапах розвитку особистості. Діяльність одного сприяє діяльності іншого. Особливістю групової діяльності є співробітництво та суперництво, що в значній мірі визначають ефективність наслідування.