41. Принципи науковості освіти і звязку з життям, шляхи їх реалізації в процесі навчання.

Принцип науковості освіти означає, що учням пропонуються для засвоєння точно встановлені в сучасній науці положення, тобто зміст освіти повинен знайомити з об'єктивними науковими фак­тами, поняттями, законами, теоріями основних положень науки — основами наук. Отже, науковість освіти передбачає передусім вимоги до змісту освіти. І цей зміст залежить не від особливостей смаку педагога, а визначається рівнем знань людства про природу і суспільство.

Принцип науковості освіти випливає із значення науки, бо успі­хи в розвитку людства багато чим зобов'язані саме науці. Але науко­во-технічний процес значно випереджає можливості освіти. За цих умов важливо не тільки озброювати учнів основами наукових сучас­них знань у школі, а й ознайомлювати їх з основними методами науки, формувати уміння самостійно набувати наукових знань.

Принцип науковості навчання ставить такі основні вимоги, як:

— ретельний відбір найсуттєвішого змісту науки для освіти мо­лоді. При відборі змісту освіти враховувати принципи і закономір­ності дидактики, логіку науки; логіку навчального предмета;

— сприйняття нового повинно являти собою процес, у якому учні розглядали б кожне нове явище або предмет з різних сторін, встановлюючи різноманітність зв'язків даного об'єкта з іншими як з схожим з ним, так і різко відмінним від нього;

— втілення як уявлень, так і понять у точні словесні означення і визначення. Такими є наукові терміни;

— наукові поняття і закони, що виведені з аналізу і синтезу конкретних предметів і явищ, засвоювати в єдності з науковими теоріями або науковими гіпотезами, що є вихідними в утворенні поняття або виведенні наукового закону;

— розкриття перед учнями в процесі навчання історії відкриття явищ і наукових законів;

— використання методів наукового пізнання у навчанні, що сприяє розвитку мислення учнів за умов пошукової, творчої діяль­ності.

Реалізується принцип передусім при розробці навчальних про­грам і підручників, у яких передбачається відповідність змісту до рівня сучасної науки. Класичні знання по можливості інтерпрету­ються з сучасної точки зору, окреслюються межі застосування того чи іншого поняття, закону. Створюються правильні уявлення уч­нів про конкретні і загальні методи наукового пізнання.

Наступний шлях реалізації принципу — ознайомлення школя­рів з новинами науки, але одночасно повинен мати місце історизм у викладанні.

Велике значення має використання методів проблемного на­вчання, проведення лабораторних і практичних робіт, навчання учнів умінь спостерігати явища, умінь вести наукову суперечку, обґрун­товувати свою точку зору, працювати з науковою літературою.

42. Принцип трудності і доступності навчання: сутність, вимоги, шляхи реалізації.

У найзагальнішому плані під трудністю розуміють розрив між підготовленістю учнів до процесу навчання і тими вимогами, які цей процес до учнів пред'являють.

Як показав у своїх роботах відомий дидакт М.О. Данилов, труд­ність є виразом основного протиріччя між тим новим, що повинні пізнати учні, тими завданнями, які вони повинні вирішити, і наяв­ністю у них запасу знань, уявлень, умінь вирішувати завдання, що їм пред'являються. Щоб подібне протиріччя стало рушійною си­лою процесу навчання, воно повинно висуватися логікою цього процесу, бути ланцюгом у низці пізнавальних завдань, що вирішу­ються учнями під керівництвом учителя. Важливо при цьому, щоб протиріччя набували внутрішнього характеру, тобто ставали проти­річчями у свідомості школярів і переживались ними як трудність. Завдання, що висуваються процесом навчання, повинні бути зро­зумілі учням і розв'язувані при деякому напруженні їх сил.

Процес навчання, який потребує від учнів напружен­ня сил, сприяє їх розумовому розвитку, що дозволяє, у свою чергу, висувати перед учнями все нові, більш складні за­вдання. Можливості розвитку, як зазначають психологи, втім і полягають, що кожне нове завдання висуває вимо­ги, які не можуть бути вико­нані зразу за допомогою уже відомих засобів. Це викликає потребу в нових способах, що і при­зводить до підвищення рівня розвитку.

Значний внесок у розробку питання вніс психолог і педагог Л.В. Занков, який висунув принцип навчання на високому рівні труд­нощів, які не тільки неминучі в навчанні, але і педагогічно необхідні.

У педагогічній літературі поряд з поняттям «трудність» можна зустріти поняття «складність», які часто вживаються як синонімічні за змістом. Між тим їх необхідно розрізняти. «Складність» — є об'єктивною властивістю змісту навчального предмета і харак­теризується кількістю елементів знань, а також кількістю функці­ональних зв'язків і логічних відношень, що об'єктивно існують між ними. Складність не залежить від підготовленості того, хто цей предмет вивчає, а «трудність» — є суб'єктивною характеристикою, пов'язаною з рівнем підготовки того, хто навчається. Головними джерелами труднощів виступають: а) складність і об'єм змісту навчальних предметів; б) рівень підготовленості учнів до засвоєння цього змісту. Мають значення й інші фактори, зокрема такі, як: нестача часу, відведеного для засвоєння того чи іншого матеріалу, неадекватність методів навчання меті навчання тощо. Доступність слід розуміти не як легкість для засвоєння, а як міру посильної трудності.