- •9.Сутність і організація самовиховання учнів.
- •13.Мета виховання. Методи стимулювання діяльності і поведінкиучнів. Вибір методів виховання..
- •14. Загальна характеристика дитячого колективу і шляхи його формування.
- •15.Методи виховання. Характеристика методів формування свідомості особистості. Народна педагогіка про значення слова у вихованні..
- •16. Принципи процесу виховання (принцип гуманізму виховання, виховання в діяльності і спілкуванні, цілісного підходу до виховання).
- •18.Фізичне виховання школярів: мета, завдання,зміст і форми.
- •19.Трудове виховання і професійна орієнтація учнів. Формування економічної культури учнів.
- •20.Формування моральної культури учнів. В.О.Сухомлинський про моральне виховання учнів.
- •21. Виховна робота класного керівника: зміст, напрями, форми.
- •22. Формування етичної культури учнів.. В.О.Сухомлинський про естетичне виховання учнів.
- •23.Діяльність дитячих громадських організацій.
- •27. Свідомість і активність учня як принцип навчання.
- •28. Наочність як принцип навчання. Я.А. Коменський, к.Д. Ушинський про наочність навчання.
- •35.Характеристика методів організіції діяльності і формування досвіду суспільної поведінки.
- •40. Сутність принципу виховуючого навчання, шляхи його реалізації на уроці.
- •41. Принципи науковості освіти і звязку з життям, шляхи їх реалізації в процесі навчання.
- •42. Принцип трудності і доступності навчання: сутність, вимоги, шляхи реалізації.
- •43. Принцип систематичності й системності в навчанні.
- •44. Принцип активності і самостійності учнів у навчанні: сутність, шляхи реалізації.
- •45. Принцип індивідуального підходу до учнів у навчанні: сутність, шляхи реалізації.Організація диференціального навчання.
- •46. Сутність, вимоги, методи, умови успішної організації проблемного навчання.
- •47. Принцип міцності засвоєння знань, умінь, навичок: сутність, шляхи реалізації на уроці.
- •48. Загальна характеристика оптимізації навчального процесу.
- •49. Загальна характеристика модульно-рейтингової системи навчання.
- •50. Загальна характеристика розвивального навчання.
- •51. Шляхи особистісно-орієнтованого навчання.
- •52. Сутність, основні ідеї педагогіки співробітництва.
- •57. Актуальні проблеми дидактики середньої школи.
- •58. Процес навчання, його особливості і функції.
43. Принцип систематичності й системності в навчанні.
Систематичність навчання припускає засвоєння учнями понять і розділів у їх логічному зв'язку і наступності (спадкоємності). Систематичність — характерна ознака наукового знання. Вимога систематичності навчання випливає з принципу науковості і в системі принципів займає підлегле йому положення.
У дидактиці визначені такі вимоги до реалізації принципу систематичності:
— планомірна організація і проектування процесу навчання, який будується на основі твердо встановлених навчальних планів і програм, що забезпечують вивчення чітко відібраного матеріалу за роками навчання, окремими навчальними періодами у навчальному році, окремими робочими днями і годинами;
— поступовість і послідовність, з якими необхідно рухатися від кожного ступеня навчального процесу до наступного;
— встановлення тісного і міцного зв’язку між вивченими питаннями у відповідній послідовності;
— приділення особливої уваги головному, основному, навколо якого групується менш суттєве, вихідне;
— встановлення суворого логічного зв'язку в розташуванні навчального матеріалу з послідовним порядком, коли наступне базується на попередньому та коли попереднє з логічною необхідністю потребує наступного;
— ускладнення методів навчання відповідно до змісту навчального матеріалу;
— систематична робота учнів над засвоєнням знань, умінь та навичок;
— поступове ускладнення форм самостійної роботи школярів, у процесі якої вони ґрунтовно вивчають матеріал, оволодівають прийомами застосування знань і розв'язанням завдань;
— організація підсумкового повторення за великими розділами навчального матеріалу та предмета в цілому;
— постійна і планомірна перевірка та облік учителем знань, умінь і навичок учнів та прийомів їх навчальної роботи.
Аналізуючи суттєвий зміст наведених узагальнених номенклатурних вимог до реалізації принципу систематичності, не можна не звернути уваги на те, що всі вони з деякими незначними варіаціями побудовані на одній і тій же ідеї — поступовості і послідовності викладання і засвоєння знань у відповідності до логіки науки, а можливість формування системних знань школярів розглядається як логічний результат реалізації цієї вимоги. По суті під вимогою дотримуватися логіки і внутрішньої побудови науки розуміється лінійна спадкоємність, послідовність у розташуванні навчального матеріалу, фрагменти знань якого об'єднані змістовно-логічними зв'язками — наслідуванням. Для цього виду побудови і засвоєння навчального матеріалу характерний постійний рух вперед, в одному напрямку, з використанням одного виду логічних відношень між елементами (видами) знань.
Одначе розташування елементів знань у лінійній послідовності, переважно на основі одного виду логічних відношень, не дозволяє учням усвідомити всієї різноманітності зв'язків, об'єктивно існуючих між ними. Елементи знань сприймаються ними як однорідні, рівнозначні без усвідомлення їх ієрархічного статусу (місця) в цілісній системі знань. Систематичне засвоєння наукових понять не перетворює їх у систему, бо у свідомості учнів не формується їх різнопорядковість, внаслідок чого вони усвідомлюються як однорідна сукупність.
Таким чином, поняття «системність» не тотожне поняттю «систематичність» і має суттєво інший зміст.
У дидактиці поняття «системність» розглядається в трьох аспектах: а) як принцип навчання; б) як якість знань учнів; в) принцип управління навчально-виховним процесом.
Як принцип навчання «системність» вимагає забезпечення формування у школярів системи знань.
Як зазначає дидакт Л.Я. Зоріна, для цього необхідно перебудувати лінійні зв'язки (змістовно-логічні) в об'ємні системно-інваріантні (змістовно-функціональні), тому що системні знання, за Л.Я. Зоріною, — це знання, що будуються у свідомості учня за схемою. Для цього необхідно озброювати учнів не тільки фактичними знаннями теорії, але і методологічними знаннями, тобто знаннями про основні елементи теорії, структурно-функціональні зв'язки між ними.