Тести до модуля «Політична психологія»

Тести до теми № 1

1. Процес вироблення системи уявлень суб’єкта про себе у соціально-політичному плані це:

   1. політична свідомість;

   2. політична самосвідомість.

2. Процес включення індивіда у політичну систему через оснащення його досвідом цієї системи це:

   1. політична соціалізація;

   2. політична культура.

3. Політична поведінка це:

   1. зовнішній бік політичної діяльності;

   2. результат функціонування політичної свідомості, політичного безсвідомого та політичної культури;

   3. діяльність з координації чужих інтересів у межах суспільства.

4. Процес включення індивіда у суспільство через оснащення його досвідом поколінь, закріпленим в культурі є:

   1. політичною соціалізацією;

   2. політичною культурою;

   3. політичною діяльністю;

   4. інше.

5. Психологічні особливості сучасної пропаганди є:

   1. предметом політичної психології;

   2. завданням політичної психології;

   3. методом політичної психології.

6. Історичний досвід, пам’ять соціальних спільнот і окремих індивідів у сфері політики є:

   1. політична пам’ять;

   2. політична культура;

   3. політична свідомість.

7. Діяльність з координації чужих інтересів у межах суспільства це:

   1. вищий рівень політичної свідомості;

   2. вищий рівень політичної поведінки;

   3. вищий рівень політичної культури.

8. В залежності від суб’єкта політичної свідомості структура політичної свідомості розділяється на:

   1. побутову та наукову політичну свідомість;

   2. індивідуальну, групову та масову політичну свідомість;

9. До функціональних форм політичної свідомості відносяться:

   1. когнітивний і мотиваційний блок;

   2. політичні знання, політичні вміння, політичні цінності, орієнтації, переконання, настановлення, оцінки.

10. З якої галузі психології виокремилась політична психологія:

    1. загальна психологія;

    2. психологія праці;

    3. соціальна психологія?

11. Результатом політичної соціалізації є:

    1. політична активність, пасивність чи відчудження;

    2. формування політичної свідомості та політичної поведінки;

    3. політична діяльність;

    4. політична культура.

12. Чинником прагнення до влади за А. Адлером є:

    1. сублімація лібідо;

    2. комплекс меншовартості;

    3. політична соціалізація.

13. Поява соціоцентризма є етапом:

    1. політичної діяльності;

    2. політичної соціалізації;

    3. політичної поведінки.

14. Поява соціальних цілей є:

    1. початковим;

    2. завершальним;

    3. проміжним етапом соціалізації.

15. Психологічні компоненти політичного життя суспільства, що формуються у процесі соціалізації і проявляються в політичній свідомості та поведінці, це:

    1. предмет політичної діяльності;

    2. структура політичної свідомості;

    3. предмет політичної психології.

16. За глибиною відображення політична свідомість розділяється на:

    1. побутову та наукову політичну свідомість;

    2. індивідуальну, групову та масову політичну свідомість.

17. Зміна конкретних політичних уявлень на абстрактні є:

    1. початковим;

    2. завершальним;

    3. проміжним етапом соціалізації.

18. Владна, розпорядницька, керуюча є функціями:

    1. політичної діяльності;

    2. політичного лідера;

    3. політики.

19. Проблеми психологічних механізмів політичної поведінки є:

    1. предметом політичної психології;

    2. завданням політичної психології;

    3. методом політичної психології.

20. Аналіз, порівняння, моделювання є:

    1. діагностичними;

    2. прогностичними;

    3. розвивальними методами політичної психології.

Тести до теми № 2

1. Поняття про харизматичну владу було введено в науку:

   1. Бертраном Расселом;

   2. Ніколо Макіавеллі;

   3. Максом Вебером.

2. Про те, що володар має поєднувати у собі риси лева та лиса твердить:

   1. Бертран Рассел;

   2. Ніколо Макіавеллі;

   3. Макс Вебер.

3. У харизматичного лідера переважає такий стиль керівництва:

   1. ліберальний;

   2. авторитарний;

   3. демократичний;

   4. будь-який.

4. Потреба у харизматичному лідері виникає, коли:

   1. людям потрібне почуття безпеки, яке дає той, хто взяв справу у свої руки;

   2. люди компенсують свої невдачі емоційною ідентифікацією з героєм;

   3. люди прагнуть уникнути відповідальності;

   4. вірно все;

   5. вірно а), б).

5. М.Вебер виділяв такі три види легітимності влади, як основану на харизмі: на.......................................................

на.......................................................

6. Макіавелізм, це риса особистості, яка означає:

   1. переконання суб’єкта у тому, що при спілкуванні з іншими можна та необхідно маніпулювати;

   2. здатність переконувати інших, розуміти їх наміри та причини їх вчинків;

   3. схильність до емоційної залученості у безвідносні до перемоги деталі.

7. Лідер, який не прагне радикальних змін і мессіанського положення, є:

   1. харизматичним;

   2. іконним.

8. Підтримка лідера-харизматика базується на:

   1. раціональних факторах;

   2. емоційних факторах.

9. Такі вислови, як «Переможців не судять», «Мета виправдовує засоби» пов’язують з ім’ям:

   1. Макса Вебера;

   2. Зігмунда Фрейда;

   3. Ніколо Макіавеллі.

10. Позначте те, що не відноситься до психологічних ознак харизми:

    1. прибічники вірять у надякості лідера;

    2. прибічники не згуртовані між собою;

    3. прибічники довіряють лідеру;

    4. прибічники є наступниками.

11. Прагнення до самоактуалізації, як ознака особистості лідера було введено в понятійний апарат психології представниками:

    1. біхевіоризму;

    2. психоаналізу;

    3. гуманістичної психології.

12. Необхідність підтвердження надможливостей, складність віднайдення достойного наступника, необхідність пропаганди є проблемами влади:

    1. основаної на традиції;

    2. на харизмі;

    3. на праві.

13. Відзначте серед переліченого архетипічні форми:

    1. аnima;

    2. архетипічна ситуація;

    3. animus;

    4. архетипічна фігура;

    5. архетипічний символ.

14. Архетип героїзованого злочинця, архетип тотожності істини та влади, архетип центрованої провини є:

    1. загальнолюдськими архетипами;

    2. архетипами візантійської компоненти українського менталітету;

    3. архетипами західноєвропейського менталітету.

15. За Фрейдом З. прагнення до влади є результатом:

    1. сублімації лібідо;

    2. комплексу меншовартості;

    3. політичної соціалізації.

16. Ряд положень макіавеллізму був експериментально підтверджений представниками:

    1. біхевіоризму;

    2. психоаналізу;

    3. гуманістичної психології

17. Про те, що ідентифікація з архетипом героя призводить до виникнення «мана» – особистості (харизми) твердив:

    1. З. Фрейд;

    2. К. Юнг;

    3. К. Хорні.

18. Архетип це:

    1. підструктура політичного без свідомого;

    2. підструктура політичної свідомості;

    3. підструктура без свідомого.

19. Архетип героїзованого злочинця означає:

    1. почуття провини перед авторитетом;

    2. рівень досконалості минулого досвіду визначається не актуальністю, а давністю його використання;

    3. вбачання елітарності в девіантній поведінці.

20. Архетип центрованої провини означає:

    1. почуття провини перед авторитетом;

    2. рівень досконалості минулого досвіду визначається не актуальністю, а давністю його використання;

    3. вбачання елітарності в девіантній поведінці.

Тести до теми № 3

1. Поняття влада є фундаментальним поняттям, яке об’єднує всі соціальні науки, аналогічно поняттю енергії у природничих науках. Так вважав:

   1. Бертран Рассел;

   2. Ніколо Макіавеллі;

   3. Макс Вебер.

2. Ресурси влади пов’язані зі змістом мотивації:

   1. суб’єкта влади;

   2. об’єкта влади.

3. Мотивація влади є мотивацією:3

   1. суб’єкта влади;

   2. об’єкта влади.

4. Виділіть серед різних видів прагнення до влади невротичні:

   1. прагнення до реалізації суспільно-корисної мети;

   2. прагнення до позбавлення почуття неповноцінності;

   3. прагнення до самореалізації;

   4. прагнення до захисту від безпомічності;

   5. прагнення до відчуття влади.

5. Більш ефективною є така влада, яка становить:

   1. мету особистості;

   2. засіб реалізації мети особистості.

6. Основана на бажанні людини бути схожою на того, хто викликає симпатію, повагу, це влада:

   1. референтна;

   2. легітимна;

   3. експертна;

   4. інклюзивна;

   5. примусу;

   6. нагороди.

7. Основана на тому, що компетентна в значущому для нас питанні людина може бути впливовою і не тільки в межах своєї компетенції, це влада:

   1. референтна;

   2. легітимна;

   3. експертна;

   4. інклюзивна;

   5. примусу;

   6. нагороди.

8. Вплив, пов’язаний із прагненням бути членом групи та діяти у відповідності з груповими нормами, це влада:

   1. референтна;

   2. легітимна;

   3. експертна;

   4. інклюзивна;

   5. примусу;

   6. нагороди.

9. Влада тих, хто пише, над тими, хто читає. Це:

   1. партократія;

   2. меритократія;

   3. райтократія.

10. Відношення до партії зумовлене:

    1. ідеологією;

    2. силою особистості лідера;

    3. іміджем партії.

11. Влада уповноважених над неуповноваженими це:

    1. партократія;

    2. райтократія;

    3. бюрократія.

12. Вотум це:

    1. рішення, виражене у формі голосування;

    2. метод прийняття рішень, при якому обговорюване положення не голосується, а приймається через угоду.

13. Консенсус це:

    1. рішення, виражене у формі голосування;

    2. метод прийняття рішень, при якому обговорюване положення не голосується, а приймається через угоду.

14. Психофізіологічна теорія влади Кайтукова базується на:

    1. категорії диктату;

    2. категорії харизми;

    3. категорії еліти.

15. Влада для себе це:

    1. S – Power;

    2. P – Power.

16. До потреби у владі за В. Каверіним відноситься:

    1. страх самотності;

    2. потреба свободи;

    3. потреба самоствердження;

    4. прагнення збільшувати ресурси влади;

    5. страх перед втратою влади.

17. До страхів володіння владою за Дж. Верофом відноситься:

    1. страх самотності;

    2. потреба свободи;

    3. потреба самоствердження;

    4. прагнення збільшувати ресурси влади;

    5. страх перед втратою влади.

18. До мотивації влади за Д. Вінером відноситься:

    1. страх самотності;

    2. потреба свободи;

    3. потреба самоствердження;

    4. прагнення збільшувати ресурси влади;

    5. страх перед втратою влади.

19. Акцент на дослідженні процесу використання влади ставиться:

    1. в соціології;

    2. в психології;

    3. у філософії.

20. Асоціативні зв’язки лексеми «влада» досліджуються для характеристики:

    1. режимів влади;

    2. видів влади;

    3. культурно-мовленнєвого концепту «влада».

Тести до теми № 4

1. Ефективність лідера зумовлена:

   1. особистісними якостями та здібностями;

   2. ситуацією;

   3. взаємовідносинами;

   4. вірно все;

   5. вірно а), б).

2. Думка про те, що поява лідера є результатом місця, часу та обставин притаманна представникам:

   1. теорії рис;

   2. ситуативної теорії;

   3. теорії відношення.

3. Спроби пояснити лідерство на основі спадковості притаманні представникам:

   1. теорії рис;

   2. ситуативної теорії;

   3. теорії відношення.

4. Спроби пояснити лідерство з точки зору стосунків у групі притаманні представникам:

   1. теорії рис;

   2. ситуативної теорії;

   3. теорії відношення.

5. Інструментальне лідерство:

   1. орієнтовано на задачу;

   2. орієнтовано на відношення.

6. Емоційне лідерство:

   1. орієнтовано на задачу;

   2. орієнтовано на відношення.

7. Лідерство більш ефективне в ситуаціях дуже сприятливих або дуже несприятливих:

   1. інструментальне

   2. емоційне

8. Лідерство більш ефективне в помірно сприятливих чи несприятливих ситуаціях:

   1. інструментальне;

   2. емоційне.

9. Маргінал це:

   1. людина натовпу;

   2. представник еліти;

   3. ні а) ні б).

10. Людина, яка завжди відчуває потребу звертатися до авторитету чи принципу, якому вона служить є:

    1. людиною натовпу;

    2. людиною еліти;

    3. маргіналом.

11. Людина, провідною цінністю якої є влада, відноситься до:

    1. маргінального типу;

    2. демократичного типу;

    3. політичного типу.

12. Бажання влади тільки для себе. Використання людей як засобів досягнення влади. Володіння технологіями влади. Це характеристики:

    1. політичного лідера;

    2. homo politicusa;

    3. представника еліти.

13. Відраза до політики, недовіра до влади, готовність до розриву з оточенням, неучасть у регулярних процесах. Це є стратегічними настановленнями:

    1. людини натовпу;

    2. людини еліти;

    3. маргінала.

14. Виділіть серед переліченого особливості поведінки людини у натовпі:

    1. відповідальність;

    2. агресивність;

    3. ефективність;

    4. аморальність;

    5. самоконтроль.

15. Лицар, Хазяїн, Генерал, це метафоричні назви:

    1. політичних типів;

    2. типів політичних лідерів;

    3. людини еліти.

16. Акцент на формування характеру лідерів та еліт через соціальну практику здійснюється в теорії еліти:

    1. Б. Скінера;

    2. Е. Фрома;

    3. З. Фрейда.

17. В залежності від особистих якостей виділяють такі види еліт:

    1. харизматична, олігархічна, професійна, аристократична;

    2. пануюча, пасивна, опозиційна, контреліта;

    3. аграрна, промислова, фінансова, інтелектуальна.

18. В залежності від ставлення до влади виділяють такі види еліт:

    1. харизматична, олігархічна, професійна, аристократична;

    2. пануюча, пасивна, опозиційна, контреліта;

    3. аграрна, промислова, фінансова, інтелектуальна.

19. Пояснення елітності одних і посередності інших через навчальні здатності застосовується в теорії політичних еліт:

    1. Е. Фрома;

    2. Б. Скінера;

    3. З. Фрейда.

20. Через посилення тиску натовпу на особисту свободу виникає такий вид маргіналів, як:

    1. первинні маргінали;

    2. вимушені маргінали.

Тести до теми № 5

1. Назвіть психологічні компоненти організаційних здібностей політичного лідера:

........................................

........................................

........................................

2. Авторитарна особистість обирає такі комунікативні стратегії, як авторитарне домінування, тиск і ....................................................

3. До основних характеристик авторитарної особистості входять:

   1. авторитарне підкорення;

   2. авторитарна агресія;

   3. високий інтелект;

   4. високий статус;

   5. консерватизм.

4. Проблеми володіння та здійснення влади є предметом:

   1. політичної психології;

   2. політології;

   3. політичної діяльності.

5. Схильність до психологічного аналізу поведінки інших це індикатор такого компоненту організаторських здібностей політика, як:

   1. психологічний такт;

   2. психологічна вибірковість;

   3. критичність;

   4. суспільна ергійність.

6. Почуття міри у взаєминах це – індикатор такого компоненту організаторських здібностей політика, як:

   1. психологічний такт;

   2. психологічна вибірковість;

   3. критичність;

   4. суспільна ергійність.

7. Здатність до емоційно-мовленнєвого впливу – це індикатор такого компоненту організаторських здібностей політика, як:

   1. психологічний такт;

   2. психологічна вибірковість;

   3. критичність;

   4. суспільна ергійність.

8. Практичний психологічний розум, психологічний такт, психологічна вибірковість, вимогливість та інше це:

   1. лідерські якості;

   2. організаторські здібності;

   3. функції політичної діяльності;

   4. прояви політичної поведінки.

9. Ефективне прийняття політичних рішень залежить від:

   1. готовності до політичної діяльності;

   2. готовності до лідерства;

   3. готовності до ризику.

10. Прагнення до влади А. Адлер пов’язував із:

    1. сублімацією лібідо;

    2. садомазохізмом;

    3. неконструктивним шляхом розв’язання комплексу неповноцінності.

11. Поняття авторитарний характер було введено в психологію

    1. З. Фрейдом;

    2. К. Юнгом;

    3. А. Адлером;

    4. Е. Фромом.

12. Культ сили, конвенціоналізм, забобонність, стереотипізм тощо – це параметри авторитарної особистості, які діагностує:

    1. PWA – scale;

    2. F – scale;

    3. Mac – scale;

    4. D – scale.

13. Позначте психологічні особливості, які характеризують особистість з демократичною спрямованістю:

    1. консерватизм;

    2. толерантність;

    3. гнучкість мислення;

    4. організованість;

    5. діалогічність.

14. Функція формування політичної культури людей є функцією:

    1. політичної психології;

    2. політичної діяльності;

    3. організаторської діяльності.

15. Авторитарна особистість проявляється у такій спрямованості спілкування за Е. Берном, як:

    1. дитина – дитина;

    2. батько – дитина;

    3. дорослий – дорослий.

16. Особистість демократичного типу проявляється у такій спрямованості спілкування за Е. Берном, як:

    1. дитина – дитина;

    2. батько – дитина;

    3. дорослий – дорослий.

17. Д – шкала діагностує:

    1. авторитарну агресію;

    2. антидемократизм;

    3. догматичну прихильність системі цінностей.

18. Вибір, прогнозований через несвободу людини прийняти іншу альтернативу, є ознакою такого сценарію прийняття рішення, як:

    1. демократичний;

    2. авторитарний.

19. Політична діяльність вимагає наявності у лідера:

    1. високого рівня загального інтелекту;

    2. організаторських здібностей;

    3. авторитарності.

20. Методика діагностики авторитарності, створена на психоаналітичних засадах, називається:

    1. PWA – scale (Б. Альтемейєр);

    2. D – scale (Дж. Даккітт);

    3. F – scale (Т. Адорно).