44

ЗМІСТ

Вступ 3

Розділ 1. Поняття повного товариства 5

Розділ 2. Правові засади діяльності повного товариства 10

2.1. Установчі документи повного товариства 10

2.2. Порядок державної реєстрації повного товариства 15

2.3. Права та обов’язки учасників повного товариства 20

2.4. Майно повного товариства 23

2.5. Управління повним товариством 28

2.6. Облік і звітність у повному товаристві 30

2.7. Відповідальність вкладника повного товариства 32

Розділ 3. Припинення діяльності і ліквідація повного товариства 34

3.1. Загальні засади та форми припинення діяльності повних товариств 34

3.2. Порядок припинення повних товариств шляхом ліквідації 36

3.3. Особливості припинення повних товариств шляхом реорганізації 39

Висновки 41

43

Література 43

Вступ

Актуальність теми дослідження. Економічним підґрунтям для виникнення повних товариств була необхідність концентрації капіталу. Середньовічні купці намагалися не дробити своє майно поміж нащадками, щоб зберегти прихильність кредиторів. Для цього вони брали з них обіцянку не ділити спадкове майно між собою й продовжувати вести справу, яка ставала для них спільним підприємством. Відносини між товаришами, таким чином, мали родинний, особистий характер. Згодом форма повного товариства стала використовуватися для об'єднання капіталів осіб, хоча й не родичів, але таких, що ставилися один до одного з великою довірою.

Повне товариство являє собою об'єднання осіб з метою здійснення підприємницької діяльності. Майно повного товариства становить спільну власність його членів і може належати самому товариству. Згідно зі статтею 1 Закону Англії 1985 року "Про компанії", двоє чи більше осіб, об'єднаних для законної мети, можуть створити компанію, що не має "якого-небудь обмеження відповідальності її членів" (компанія з необмеженою відповідальністю). Згідно з Законом ФРН 1965 року "Про акціонерні товариства" (стаття 46), засновники відповідають перед суспільством "як солідарні боржники".

У Франції всі учасники повного товариства мають статус комерсанта й несуть необмежену та солідарну відповідальність за борги товариства. Кредитори товариства можуть подати позов для сплати боргів товариства до учасників лише після того, як виявиться марною вимога до товариства, заявлена у формі позасудового акту (стаття 10 Закону Франції 1766 року "Про торговельні товариства"). Як бачимо, засновники товариства відповідають перед кредиторами всім своїм особистим майном. У цьому головна відмінність повного товариства від інших видів товариств.

Питання про правосуб'єктність повного товариства у західних країнах, таким чином, розв'язується неоднаково. В одних країнах визнається правосуб'єктність повного товариства, в тому числі й як юридичної особи (Франція, ФРН), в інших – не визнається (Англія, США). В останніх суб'єктами майнових відносин вважаються учасники повного товариства. Відсутність єдиного підходу до розуміння правосуб'єктності повного товариства у західних країнах пояснюється розмитістю кордонів між майном повного товариства та особистим майном його учасників.

У повних товариствах велике значення має заснований на довірі особистий характер відносин між учасниками. Вони повинні добре знати майновий стан та особисті якості один одного. Учасники повного товариства через те не можуть передавати свій внесок третім особам без згоди інших учасників.

Отже, практична значимість вказаних проблем зумовлюють актуальність дослідження даної роботи.

Об’єктом дослідження індивідуальної роботи є законодавство України.

Предметом дослідження є поняття і правове становище повного товариства.

Мета науково-дослідницької роботи полягає у дослідженні поняття і правового становища повного товариства у світлі сучасного українського законодавства.

Мета роботи передбачає виконання таких завдань:

• дослідити поняття повного товариства;

• охарактеризувати правові засади діяльності повного товариства;

• дослідити припинення діяльності і ліквідація повного товариства.

Розділ 1. Поняття повного товариства

Згідно ст. 66 Закону України "Про господарські товариства" повним визнається таке товариство, всі учасники якого займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за зобов’язаннями товариства усім своїм майном.

Відповідно до ст. 119 Цивільного кодексу України повним є товариство, учасники якого відповідно до укладеного між ними договору здійснюють підприємницьку діяльність від імені товариства і солідарне несуть додаткову (субсидіарну) відповідальність за його зобов'язаннями усім майном, що їм належить.

Особа може бути учасником тільки одного повного товариства.

Учасник повного товариства не має права без згоди інших учасників вчиняти від свого імені та у своїх інтересах або в інтересах третіх осіб правочини, що є однорідними з тими, які становлять предмет діяльності товариства.

У разі порушення цього правила товариство має право за своїм вибором вимагати від такого учасника або відшкодування завданих товариству збитків, або передання товариству усієї вигоди, набутої за такими правочинами.

Найменування повного товариства має містити імена (найменування) всіх його учасників, слова "повне товариство" або містити ім'я (найменування) одного чи кількох учасників з доданням слів "і компанія", а також слова "повне товариство".

Основною відмінністю повного товариства від інших видів господарських товариств є солідарна і не обмежена відповідальність за зобов'язаннями повного товариства всіх учасників, з урахуванням якої встановлено також правило про неможливість відсторонення кого-не-будь з них від участі в прибутках і збитках товариства.

Термін "повне товариство" є спробою характеризувати в назві (формі) сам зміст поняття. У дійсності повною є тільки відповідальність учасників. Відповідальність у повному товаристві має і солідарний, і субсидіарний характер. Повне товариство – це об'єднання двох чи більше осіб для ведення підприємницької діяльності, що вважається діяльністю самого повного товариства і забезпечується не тільки майном, переданим його учасниками в статутний фонд (складовий капітал), а й солідарне з іншим майном учасників у частині, що не покривається складовим капіталом товариства.

Солідарність відповідальності учасників означає, що кредитор повного товариства має право на свій розсуд вимагати виконання зобов'язання товариства, у частині, що не покривається складовим капіталом товариства, як від усіх учасників спільно, так і від кожного з них окремо, притому як цілком, так і в частині зобов'язання.

Субсидіарність відповідальності припускає право кредитора вимагати від учасників повного товариства виконання зобов'язань повного товариства тільки в частині, не покритій розміром складового капіталу повного товариства.

Необмежена відповідальність учасників повного товариства за зобов'язаннями останнього означає відповідальність учасників усім своїм майном за зобов'язаннями повного товариства. Ця обставина пояснює вимогу законодавства про те, що одна особа не може бути учасником більше за одне повне товариство.

Повні товариства будуються на особистій участі учасників у веденні справ товариства і тут важливе значення має особиста довіра учасників один до одного. Учасник повного товариства не має права без згоди інших учасників укладати у своїх інтересах угоди, що складають предмет діяльності товариства, тому що, по суті, угода, укладена учасником повного товариства в інтересах повного товариства нічим не відрізняється від аналогічної угоди, укладеної учасником у своїх інтересах. Складаючи у своїх інтересах зазначену угоду, учасник конкурує з товариством. Тому здійснення подібних дій тягне для учасника чи обов'язок відшкодувати заподіяні товариству збитки, наприклад у вигляді упущеної вигоди, чи передати товариству весь отриманий в результаті такої угоди прибуток.

Право на найменування випливає з ознаки юридичної особи – "виступ в цивільному обігу від свого імені" і виражається в користуванні найменуванням при укладанні угод, на вивісках, на печатках і штампах, на бланках тощо. Найменування юридичної особи має містити інформацію про її організаційно-правову форму, а найменування установи – інформацію про характер її діяльності. Так, найменування повного товариства має містити імена (найменування) всіх його учасників, слова "повне товариство" або містити ім'я (найменування) одного чи кількох учасників з доданням слів "і компанія", а також слова "повне товариство".

Найважливішою причиною включення імен засновників до найменування повного товариства е орієнтир оцінки платоспроможності товариства для потенційних контрагентів щодо участі в товаристві надійних у матеріальному плані осіб.

Відповідно до ст. 79 Господарського кодексу України (далі – ГК) [2] господарськими товариствами визнаються підприємства або інші суб'єкти господарювання, створені юридичними особами та/або громадянами шляхом об'єднання їх майна і участі в підприємницькій діяльності товариства з метою одержання прибутку. У випадках, передбачених ГК, господарське товариство може діяти у складі одного учасника.

Засновниками і учасниками товариства можуть бути суб'єкти господарювання, інші учасники господарських відносин, зазначені у статті 2 ГК [2], а також громадяни, які не є суб'єктами господарювання. Обмеження щодо заснування та участі в господарських товариствах суб'єктів господарювання або інших осіб встановлюються ГК, іншими законами.

Господарські товариства є юридичними особами.

Суб'єкти господарювання – юридичні особи, які стали засновниками або учасниками господарського товариства, зберігають статус юридичної особи.

Господарські товариства можуть здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, якщо інше не передбачено законом.

Основна мета господарських товариств – одержання прибутку від реалізації результатів власної господарської діяльності. Традиційно господарські товариства вважаються "колективними підприємцями" – організаціями корпоративного типу, що відповідають таким ознакам: створюються і діють у складі кількох (багатьох) осіб; мають статутний капітал (складкове майно), поділений на частки відповідно до кількості засновників/учасників або на акції рівної номінальної вартості; управління справами товариства здійснюється зазвичай на колегіальних засадах (безпосередньо уповноваженими учасниками товариства або за допомогою системи створених ними органів). Проте протягом останнього століття у світовій тенденції регулювання корпоративних відносин намітилася чітка тенденція – легалізація товариства однієї особи, тобто можливості створення товариства однією особою та/або діяльність товариства у складі одного учасника. Наочним прикладом є державні (національні) акціонерні товариства (холдингові компанії).

Частина 2 ст. 79 ГК [2] окреслює досить значне коло осіб, які можуть бути засновниками та учасниками господарського товариства: суб'єкти господарювання, інші учасники господарських відносин, зазначені у статті 2 ГК [2] (споживачі, органи влади та місцевого самоврядування, інші організації), а також громадяни, які не є суб'єктами господарювання. Водночас до суб'єктів господарювання стаття 55 ГК [2] відносить не лише осіб, які традиційно наділяються засновницькими повноваженнями (господарські організації зі статусом юридичної особи; громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність і зареєстровані як підприємці), а й філії, представництва, інші відокремлені підрозділи господарських організацій (структурні одиниці), утворені для здійснення господарської діяльності. Наділення подібних підрозділів засновницькими повноваженнями навряд чи можна визнати доцільним, оскільки вони не є самостійними суб'єктами права в зовнішніх відносинах, а повністю залежать від материнської організації.

Господарський кодекс визнає господарські товариства юридичними особами, хоча у світовій практиці це питання вирішується неоднозначно.Якщо товариства, які є об'єднаннями капіталів (акціонерне, товариство з обмеженою відповідальністю, товариство з додатковою відповідальністю), традиційно визнаються юридичними особами як такі, в яких найбільш повно віддзеркалюються ознаки юридичної особи (зокрема відокремленість майна товариства від майна його учасників і, відповідно, відповідальність товариства за власними зобов'язаннями – від відповідальності його учасників за їх зобов'язаннями). Водночас персональні товариства (повне і командитне та їх аналоги за англосаксонським правом – партнершіп та партнершіп з обмеженою відповідальністю) за законодавством низки країн (Німеччини, країн англосаксонської правової традиції та ін.) не визнаються юридичними особами, що позначається не на рівні їх самостійності, а на характері відповідальності учасників за зобов'язаннями товариства (кредитори можуть безпосередньо звернутися до учасників з вимогою покриття боргу товариства).

Засновники та учасники господарського товариства, у тому числі суб'єкти господарювання, які мають статус юридичної особи, зберігають цей статус, взявши участь у товаристві (його заснуванні).

Господарські товариства визнаються суб'єктами підприємницької господарської діяльності і за загальним правилом можуть здійснювати будь-які види такої діяльності, якщо інше не передбачено законом.